Київський районний суд м. Одеси

м. Одеса, вул.Варненська, 3б, 65080, (0482) 718-99-43

Справа № 2-5367/10.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 грудня 2010 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді:        Сватаненка В.І.

за участю секретаря Забегловської Ю.Г., представника позивача — ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом:

ОСОБА_2 до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного підприємства «Південь»; третя особа ОСОБА_3 - «Про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди», -

ВСТАНОВИВ:

7.06.2010 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, по якому просить суд поновити його на роботі на посаді директора ДП «Південь» та стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу, а також стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 80000 грн., посилаючись на те, що він був безпідставно звільнений з посади директора ДП.

Представник позивача позов підтримав та просив суд його задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів ДК та ДП позов не визнали, заперечували проти його задоволення, посилаючись, що вимоги позивача є необгрунтованими.

Третя особа позов не визнав, заперечував проти його задоволення.

Суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, ознайомившись та дослідивши матеріали цивільної справи, надані докази, суд вважає позов ОСОБА_2 підлягаючим частковому задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими, та які стосуються трудових відносин, у зв’язку з чим урегульовані КЗпП України.

По справі встановлені наступні фактичні обставини.

Згідно до статуту Державного Підприємства «Південь» органом управління державного підприємства є Міністерство оборони України.

ОСОБА_2 з 25.05.2007 року був призначений на посаду директора ДП «Південь» на підставі контракту, строком на один рік з 25.05.2007 року до 24.05.2008 року.

За два місяці до закінчення строку контракту позивач звернувся до МО України з проханням продовжити контракт на була дана письмова згода. Згідно до наказів по ДП «Південь» № 83

від

21.05.2008року та № 86 від 24.05.2008 року ОСОБА_2 знаходився у відпустці з 22.05.2008 року до

23.06.2008року та мав вийти на роботу 24.06.2008 року.

Лист МО України від 13.06.2008 року позивачу було повідомлено про можливість продовження контракту, у зв*язку з чим ОСОБА_2 достроково вийшов на роботу у відповідності з наказом № 97 від 17.06.2008 року та відбув у відрядження до МО України

Наказом МО України № 51 від 27.06.2008 року ОСОБА_2 було нагороджено премією.

Згідно з наказом № 109 від 5.07.2008 року ОСОБА_2 вибув у відпустку з 8.07.2008 року по

20.07.2008року, а з 29.07.2008 року по 27.11.2008 року позивач хворів та знаходився на лікарняному.

30.07.2008року МО України був виданий наказ про звільнення ОСОБА_2 у зв’язку із закінченням строку контракту.

Наказом МО України № 383 від 30.07.2008 року ОСОБА_3 був призначений на посаду директора ДП МОУ «Південь» та з ним був укладений контракт строком до 31.07.2011 року.

17.06.2009року КМУ прийняв пропозицію Державного комітету щодо передачі цілісного майнового комплексу ДП «Південь» із сфери Управління МО до сфери Управління Держкомпідприємництва, про що було видане відповідне розпорядження № 683 - р.

Згідно до наказу ДП «Південь» № 80-к від 10.07.2009 року ОСОБА_4 за погодженням з виконуючим обов’язки МО України ОСОБА_5 з 13.07.2009 року по 12.08.2009 року була надана щорічна відпустка, а тимчасове виконання обов'язків керівника підприємства було покладено на першого заступника директора ОСОБА_6

Однак, не зважаючи на це, 22.07.2009 року Держаним комітетом був виданий наказ №131 про призначення виконуючим обов'язки директора ДП МОУ «Південь» ОСОБА_7

27.07.2009року Державним комітетом України був виданий наказ № 135 про відсторонення

ОСОБА_4 від займаної посади на час проведення перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства.        -

5.05.2009року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, який рішенням суду від 2.10.2009 року задоволений: ОСОБА_2 поновлено на посаді директора ДП «Південь», в даній частині рішення підлягало негайному виконанню, стягнено з ДП «Південь» на користь ОСОБА_2 оплату за час вимушеного прогулу у сумі 136777, 56 грн., стягнено з ДП «Південь» судові витрати.

4.08.2009року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання наказів незаконними, їх скасування та зобов'язання допустити до роботи, який рішенням суду від 1.10.2009 року був задоволений: визнано незаконними та скасувано накази ДКУ з питань регуляторної політики та підприємництва № 131 від 22.07.2009 року та № 135 від 27.07.2009 року, а також зобов'язати ДКУ з питань регуляторної політики та підприємництва негайно допустити ОСОБА_4 до виконання обов'язків директора ДП «Південь», з зазначенням, що в цій частині рішення суду підлягає негайному виконанню.

Рішення суду від 2.10.2009 року відносно ОСОБА_2 було оскаржено відповідачем, але ухвалою апеляційного суду Одеської області від 3.12.2009 року рішення суду першої інстанції було залишено без змін та набрало законної сили.

Незважаючи на те, що рішення суду від 2.10.2009 року щодо поновлення ОСОБА_2 на роботі на посаді директора ДП підлягало негайному виконанню та набрало законної сили, воно тривалий час не було виконано відповідачем: з посиланням на те - яким чином мали виконуватись вказані рішення суду.

На протязі тривалого часу, у період якого ОСОБА_2 не був поновлений на роботі, тобто рішення суду не було виконано відповідачем, позивач звертався до різних вищих державних інстанцій, органів тощо.

Тільки 20.05.2010 року наказом ДКУ № 125 ОСОБА_2 був поновлений на посаді директора ДП «Південь» з допуском до виконання обов’язків директора ДП «Південь» з 21.05.2010 року.

За вказаним наказом ОСОБА_2 мав приступити до виконання обов’язків директора ДП з 21.05.2010 року, але для того, що б фактично приступити до роботи, ОСОБА_2 повинен був заявитись на робоче місце до ДП, видати наказ про те, що він приступає до виконання обов’язків директора ДП, а також надати до відділу кадрів свою трудову книжку для внесення запису по наказу про його поновлення на роботі.

Зазначені дії, які є необхідними для фактичного приступу до виконання обов’язків директора, ОСОБА_2 не встиг виконати, у зв’язку з тим, що наказом ДКУ № 126 від 21.05.2010 року ОСОБА_8 було звільнено з посади директора ДП «Південь».

Таким чином, суд вважає, що позивач фактично не приступив до виконання своїх обов’язків як директора ДП, дана обставина не знайшла свого відображення й у трудовій книжці позивача, відповідний наказ також не був ним виданий, у зв’язку з чим незаконно був звільнений з даної посади.

Між іншим, відповідач з врахуванням вказаних двох рішень суду про допуск ОСОБА_4  до виконання обов*язків директора та ОСОБА_2 про поновлення на посаді директора ДП  «Південь», які не протирічили одне одному, а навпаки вирішили різні по суті правовідносин зобов*язаний був керуватись положеннями КЗпП України (ст. 40 ч.І, п.6): тобто спочатку виконати рішення суду про допуск до роботи ОСОБА_4, потім звільнити його з зазначених підстав та поновити на роботі ОСОБА_2, але таких дій відповідачем не було виконано, що призвело до порушень прав та інтересів ОСОБА_2

Таким чином, позивача було безпідставно звільнено з 21.05.2010 року, тому на день ухвалення рішення суду на 6.12.2010 року ОСОБА_2 вважається таким, що перебуває у вимушеному прогулі, який підлягає оплаті.

Як вбачається з бухгалтерської довідки заробітна плата ОСОБА_2 як директора ДП «Південь» у період з 1.08.2007 року по 30.07.2008 року складає: середньоденна - 385,29 грн., таким чином за 200 днів (з 21.05.2010 року по 6.12.2010 року) заробітна плата за час вимушеного прогулу становить 77058 грн.

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (ст. 236 КЗпП України).

Під час звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_2 стверджує, що такі дії відповідача завдали йому моральної шкоди, яку позивач оцінює у 80000 грн.

Відшкодування моральної шкоди передбачено вимогами ст. 237-1 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв*язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд, розглянувши справу повно та всебічно, вважає доведеним та встановленим, що такі тривалі та неправомірні дії відповідача у невиконанні рішення суду, яке підлягало негайному виконанню, тим більше яке у подальшому набрало законної сили, дійсно завдали позивачу моральних страждань, моральної шкоди, у зв’язку з чим суд вражає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заподіяну йому моральну шкоду.

Стосовно розміру моральної шкоди, то суд вважає, що в цій частині позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Розмір відшкодування моральної шкоди позивачу визначається залежно від характеру правопорушення, глибини його фізичних та душевних страждань, пов’язаних з неправомірною поведінкою щодо нього. У зв’язку з тим, що межі відшкодування моральної шкоди законом не встановленні, суд керується принципом розумності і справедливості, та оцінює заподіяну шкоду відповідачем позивачу у розмірі 40000 грн.

Суд вважає законним вимоги відповідача щодо заподіяної моральної шкоди, оскільки сам факт невиконання рішення суду про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню приніс позивачу хвилювання, страждання, поставив його у скрутне матеріальне становище, втратив матеріальне благополуччя, а також істотно погіршились нормальні життєві зв’язки та перспектива ділової репутації.

Важливо, в межах розумності, правильно визначити розмір моральної шкоди в залежності від тяжкості моральних витрат, тривалості страждань, наслідків завданої шкоди відповідачем, а також часу, необхідного на відновлення попереднього стану позивача.

Суд, виконавши всі вимог трудового та цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіряючи обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Так, суд вважає за можливе позовні вимоги позивача задовольнити, стягнувши з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 77058 грн. та 40000 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього стягнути 117058 грн., а також суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ДП «Південь» на користь держави судовий збір - 1% від стягуємої суми - 1170,58 грн. та витрати на ІТЗ у розмірі 120 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 27, 209, 212, 213, 214, 215, 223, 294 ЦПК України, ст. ст. 40 п. 6, 232, 233, 235, 236, 237-1 КЗпП України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_2 до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного підприємства «Південь»; третя оособа - ОСОБА_3 - «Про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди» - задовольнити повністю.

Поновити ОСОБА_2 на посаді директора Державного підприємства «Південь».

Стягнути з Державного підприємства «Південь» на користь ОСОБА_2 оплату за час вимушеного прогулу 77058 грн. та 40000 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього стягнути 117058 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Південь» на користь держави судовий збір 1170 грн. 58 коп.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 120 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі підлягає негайному виконанню, але може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя: