03.01.19

22-ц/812/26/19

Справа №482/2014/17

Провадження № 22-ц/812/26/19

Категорія 5 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 січня 2019 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Локтіонової О.В., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

за участю: представника позивачки - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2

на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2018 року, ухваленого під головуванням судді - Баранкевич В.О. в приміщенні того ж суду о 10 годині 20 хвилин по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВУС-Н» (надалі - ТОВ «Новус-Н) про визнання угоди недійсною та розподіл майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності, за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності, -

в с т а н о в и л а:

23 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду в інтересах ОСОБА_4 з подальшим уточненим позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8 про визнання угоди недійсною та розподіл майна подружжя.

Позов обґрунтовувала тим, що ОСОБА_4 з 24 грудня 2011 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який 8 серпня 2017 року розірвано. У період шлюбу було придбано автомобіль СНЕVROLET AVEO, 2008 року випуску; автомобіль ОРЕL МОVANO, 2004 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1, автомобіль ВАЗ 21099, 1999 року випуску, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_5 Після розірвання шлюбу питання щодо поділу спільного сумісного майна в добровільному порядку не вирішено. Крім того, після фактичного припинення шлюбних відносин, з метою привласнення спільного майна, ОСОБА_5 без її згоди, уклав із своєю сестрою - ОСОБА_6, договір купівлі-продажу автомобіля ОРЕL МОVANO, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Посилаючись на викладене, та на те, що відповідачі укладаючи спірну угоду діяли недобросовісно, просила суд визнати недійсною угоду відчуження автомобіля ОРЕL МОVANO, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, яка укладена 5 липня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та розподілити спільне сумісне майно подружжя, виділивши у приватну власність ОСОБА_4 автомобіль ОРЕL МОVANA, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, а ОСОБА_5 автомобіль СНЕVROLET АVЕО, 2008 року випуску та ВАЗ 21099, 1999 року випуску, а також вирішити питання про судові витрати, в тому числі стягнути на її користь витрати на правову допомогу.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 24 листопада 2017 року задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову. Накладено арешт на транспортні засоби, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1: автомобіль CHEVROLET AVEO, 2008 року випуску, об'єм двигуна 1498; автомобіль ВАЗ 21099, 1999 року випуску, об'єм двигуна 1499.

У грудні 2017 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності в якому зазначала, що відповідачі, перебуваючи в шлюбі, неодноразово відчужували належні їм транспортні засоби різними способами, зокрема шляхом оформлення генеральних довіреностей, отриманні кошти були спільним майном і витрачалися на користь сім'ї, жодних судових спорів не виникало. Так само, оголошення про продаж спірного автомобіля ОРЕL МОVANA було розміщено на інтернет-сайті ще 15 січня 2017 року, тобто всі зазначені дії щодо продажу майна відповідачі весь час здійснювали за сумісною згодою подружжя. Про її зацікавленість в придбанні спірного автомобілю вона відповідачам повідомляла неодноразово, але просила знизити ціну, оскільки автомобілю вже 14 років, великий пробіг, та він потребував значного ремонту.

Посилаючись на викладене, та на те, що оскільки придбала спірний автомобіль у власника за згодою подружжя, кошти від реалізації автомобіля передала ОСОБА_5, який втратив право володіння на нього з власної волі та вважаючи себе добросовісним набувачем автомобіля ОРЕL МОVANO, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6 просила суд в задоволенні первісного позову відмовити та визнати за нею право власності на вказаний транспортний засіб.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 8 грудня 2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності прийнято та об'єднано в одне провадження з первісним позовом.

В січні 2018 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_2, подані клопотання про уточнення позовної вимог щодо визнання угоди недійсною в якому просила визнати недійсним договір купівлі - продажу автомобіля ОРЕL МОVANO, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що укладений 4 липня 2018 року між ТОВ «НОВУС-Н» та ОСОБА_6 та про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВУС-Н» у якості співвідповідача за первісним позовом.

Ухвалами Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 січня 2018 року прийнято уточнення заявлених раніше позовних вимог за первісним позовом та залучено до участі в справі, в якості співвідповідача - ТОВ «НОВУС-Н».

В лютому 2018 року, третя особа - ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності.

ОСОБА_7 зазначав, що відповідач ОСОБА_5 за довіреністю від 30 січня 2015 року передав йому у повне відання автомобіль CHEVROLET AVEO, 2008 року випуску, вартість якого за погодженням становила 4000 доларів США, частину з яких у розмірі 3500 доларів США ОСОБА_5 отримав у 2015 році, а залишок - 500 доларів США повинен був передати йому у момент укладання основного договору у нотаріуса.

Посилаючись на викладене, та на те, що оскільки сторони дійшли згоди по всім істотним умовам договору, кошти передані за автомобіль ще у 2015 році, тобто в період шлюбу позивача та ОСОБА_5, майнових претензій з боку ОСОБА_4 за три роки не надходило, а сторони ухиляються від укладання нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу, ОСОБА_7 просив суд визнати за ним права власності на транспортний засіб СНЕVROLET AVEO, 2008 року випуску, реєстраційний номер ВЕ 9896ВІ.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2018 року позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності прийнято.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2018 року в задоволенні позовів відмовлено.

В апеляційній скарзі, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині відмови в задоволенні первісного позову, просила рішення суду в цій частині скасувати та увалити нове, яким задовольнити первісний позов.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України) .

Відповідно до ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 13 ЦПК України).

За положеннями статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону в цілому не відповідає.

Відмовляючи у задоволені первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що автомобілі CHEVROLET AVEO, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 та ВАЗ 21099, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 булі відчужені за згодою сторін, грошові кошти були витрачені на користь сім'ї, а тому стосовно цих автомобілів між сторонами спір відсутній. Крім того, суд виходив з того, що на відчуження автомобіля ОРЕL МОVANA, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 позивачка надавала свою усну згоду та з відсутності недобросовісності дій з боку відповідачів під час укладення договору купівлі-продажу вказаного автомобіля.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можливо з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосується фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційний скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

З матеріалів справи вбачається та таке встановлено судом, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 24 грудня 2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 8 серпня 2017 року Вітовським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (т. 1 а.с.10).

Під час перебування у шлюбі сторонами придбано автомобіль CHEVROLET AVEO, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, № шасі (рами) НОМЕР_7, об'єм двигуна 1498 на підставі довідки-рахунку ВІА № 297269 від 24 квітня 2014 року, автомобіль ОРЕL МОVANA, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, № шасі (рами) НОМЕР_8, об'єм двигуна 2463 на підставі довідки - рахунку ВІА № 9494415 від 24 лютого 2015 року, та автомобіль ВАЗ 21099, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, об'єм двигуна 1499 на підставі договору купівлі - продажу № 4712/01/4841 від 30 березня 2016 року. Вказане транспортні засоби були оформлені на ім'я ОСОБА_5 ( т. 1 а. с. 110-116, 167-168).

Вказані вище транспортні засоби суд першої інстанції визнав спільним майном подружжя. Такі встановлені судом обставини у справі ґрунтуються на зібраних при її розгляді доказах і є обґрунтованими.

Також встановлено, що сторони з червня 2017 року шлюбні стосунки не підтримують, проживають окремо, спільне господарство не ведуть.

4 липня 2017 року ОСОБА_5 уклав з ТОВ «Новус-Н» договір комісії за умовами якого комітент - ОСОБА_5 доручає, а комісіонер - ТОВ «Новус-Н» зобов'язалося за винагороду здійснити продаж автомобіля ОРЕL МОVANA, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, № шасі (рами) НОМЕР_8 (т. 1 а.с. 67).

На підставі вказаного вище договору, в той же день між ТОВ «Новус-Н» та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу за яким остання придбала автомобіль ОРЕL МОVANA, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, № шасі (рами) НОМЕР_8 за ціною 15 000 грн. (т. 1 а.с.87).

Починаючи з 5 липня 2017 року та по теперішній час право власності на вказаний вище автомобіль зареєстровано за ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 89, 113).

Згідно результатів пошуку ТЗ по «НАІС ДДАІ» МВС України та наданої інформації регіонального Сервісного центру в Миколаївській області від 14 грудня 2017 року, 12 жовтня 2017 року відбулася перереєстрація автомобіля ВАЗ 21099, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 з ОСОБА_5 на нового власника на підставі договору купівлі-продажу та його вартість складає 36 657, 10 грн. (т. 1 а.с.11, 166).

Допитана під час розгляду справи в якості свідка - позивачка ОСОБА_4 надала пояснення про те, що про продаж вказаних транспортних засобів дізналася вже після розірвання шлюбу та своєї згоди на їх продаж не надавала. Вказані обставини, під час розгляду справи відповідачем відповідно до ст. 81 ЦПК України спростовані не були.

Отже, встановлене свідчить проте, що транспортні засоби - ОРЕL МОVANA, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та ВАЗ 21099, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, ОСОБА_5 продав без згоди ОСОБА_4 після припинення між ними шлюбних відносин, ведення спільного господарства та розірвання шлюбу.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У разі коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року (справа № 6-486цс16).

Частиною першої статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм слід дійти висновку про те, що вищезазначені транспортні засоби є спільним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 й підлягають поділу.

Колегія погоджується з висновком суду про відмову у задоволені вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля ОРЕL МОVANA, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладеного 4 липня 2017 року між ТОВ «Новус-Н» та ОСОБА_6 за недоведеністю з огляду на наступне.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (вимоги частини четвертої статті 203 ЦК України).

Згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Проте, законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

Відсутність згоди на відчуження спільного майна сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Пунктом шостим частини першої статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку можна дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

До того ж як встановлено, договір купівлі-продажу автомобіляОРЕL МОVANA, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 було укладено між ТОВ «Новус-Н» та ОСОБА_6 на підставі договору комісії, укладеному між ТОВ «Новус-Н» та ОСОБА_5

Хоча ОСОБА_5 на час укладення договору комісії не мав права без згоди ОСОБА_4 передавати автомобільОРЕL МОVANA, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 на продаж за ціною 15 000 грн., однак вимог щодо оспорювання договору комісії позивачкою не заявлено.

Оскільки ОСОБА_5 розпорядився автомобілями ОРЕL МОVANA, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та ВАЗ 21099, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 на власний розсуд без письмової згоди ОСОБА_4 то остання має право на грошову компенсацію ? вартості проданих спірних транспортних засобів.

Що стосується поділу автомобіля CHEVROLET AVEO, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, № шасі (рами) НОМЕР_7, об'єм двигуна 1498, який зареєстрований за ОСОБА_5 то з урахуванням меж позовних вимог, щодо його виділення у власність останнього та положень вказаних вище норм позивачка також має право на відповідну компенсацію ? частини його вартості.

Суд зазначеним обставинам належної правової оцінки не надав та помилково дійшов висновку, що продаж спірних автомобілів відбувся у період шлюбу сторін за згодою сторін, а кошти від продажу були витрачені на користь сім'ї.

Таким чином, рішення суду в цій частині позовних вимог слід скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення цих вимог.

При цьому, визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 вартості автомобілів, колегія суддів виходить з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з подружжя, визначається виходячи з вартості транспортних засобів на час розгляду справи, виходячи з наступного.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у пунктах 22 та 30, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, оскільки сторони не досягли згоди щодо вартості автомобіля, його вартість слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Більш того, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції сторонами клопотань про признання автотоварознавчої експертизи щодо визначення дійсної ринкової вартості транспортних засобів не заявлялося.

Згідно із положеннями частин 2, 4, 5 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

На виконання вимог зазначеної норми процесуального закону, під час апеляційного розгляду представникам сторін було роз'яснено про право на заявлення клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи щодо встановлення дійсної вартості автомобілів, від проведення якої представники відмовились.

Разом з тим, для визначення вартості транспортних засобів позивачкою надано скріншоти щодо вартості аналогічних за своїми технічними якостями транспортних засобів на час розгляду справи, а крім того надані попередні договори купівлі-продажу автомобілів ОРЕL МОVANA, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, CHEVROLET AVEO, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, укладеними між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 від 30 січня 2015 року, а також між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 від 14 квітня 2017 року (т. 1 а.с. 71, 140, 220-226).

У вказаних договорах ціна автомобіля CHEVROLET AVEO, 2008 року випуску, зазначена 4 000 доларів США що на час розгляду справи еквівалентно 11 752,80 грн. (4000 доларів США х 27,6882 грн.), а ціна автомобіля ОРЕL МОVANA, 2004 року випуску - 4500 доларів США , що еквівалентно 124 596,90 грн. (4500 доларів США х 27,6882 грн.).

Крім того, як встановлено автомобіль ВАЗ 21099, 1999 року випуску було продано за 36 657,10 грн.

Інших доказів щодо спростування вказаної вартості транспортних засобів відповідачем та його представником не надано.

За таких обставин, на користь позивачки з відповідача підлягає стягненню грошова компенсація ? частини вартості автомобіля CHEVROLET AVEO, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 у розмірі 55 376,40 грн. (110 752,80 грн. : 2), а також грошові кошти від вартості проданих авто ОРЕL МОVANA, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 - 62 298,45 грн. (124 596,90 грн. : 2) та автомобіля ВАЗ 21099, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 - 18 328,55 грн. (36 657,10 грн. :2), а всього 136 003, 40 грн.

Твердження проте, шо вартість авто ОРЕL МОVANA, 2004 року випуску на момент продажу - 04 листопада 2017 року, становила 15 000 грн. не заслуговує на увагу, оскільки не є дійсною ринковою вартістю та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а крім того, доказів про втрату товарної якості (пошкодження, ДТП) зазначеного автомобіля з квітня 2017 року по липень 2017 року матеріали справи не містять.

Посилання на те, що автомобілі не підлягають поділу у зв'язку з тим, що були відчуженні за згодою позивачки на підставі довіреностей, також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи, а крім того, довіреність не є правовстановлюючим документом на підтвердження права власності транспортних засобів.

Крім того, позивачкою були заявлені вимоги про стягнення з відповідача понесені нею витрати на професійну правничу допомогу.

Так, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі, на правничу допомогу ( ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно п. 1 ч. 2, ч. 12 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, крім судового збору, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За положеннями ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч.3-6 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З матеріалів справи вбачається, що 15 серпня 2017 року між ОСОБА_4 та адвокатом ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги на представлення його інтересів в судах України за умовами якого замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеною додатком №1 до цього Договору (т. 1 а.с.15).

Додатком №1 передбачено, що ОСОБА_4 сплачує адвокату ОСОБА_2 винагороду за правову допомогу в розмірі 5 000 грн. ( т. 1 а.с. 145).

На підтвердження витрат на правничу допомогу надано розрахунок з детальним описом наданих послуг, звіт про надання правової допомоги та квитанцію до прибуткового касового ордера №7 від 15 серпня 2017 року про сплату позивачкою 5 000 грн. за надану допомогу ( т. 1 а.с.146-148).

З урахуванням наданої квитанції та документів, виготовлених представником позивача, а також участь судових засіданнях, колегія вважає за можливе стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 5 000 грн. на професійну правничу допомогу.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, рішення суду на підставі п.п. 1,3, ч. 1 ст. 376 ЦПК України в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 ТОВ «Новус-Н» про визнання угоди недійсною та розподіл майна подружжя скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог, яким в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_5 автомобіль CHEVROLET AVEO, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, № шасі (рами) НОМЕР_7, об'єм двигуна 1498, вартістю 110 752,80 гривень. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію ? частини вартості автомобіля CHEVROLET AVEO, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, у розмірі 55 376,40 грн. а також грошові кошти у сумі 80 627 грн. в рахунок компенсації від вартості проданих автомобіляОРЕL МОVANA, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобіля ВАЗ 21099, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, а всього 136 003,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам 91% у розмірі 3 412,50 грн. ((1 365 грн. за подання позову) + 2 047,50 грн. (за подання апеляційної скарги)).

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності та позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності ніким із учасників процесу в установленому законом порядку не оскаржене.

Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24 жовтня 2008 року, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

За таких обставин, рішення суду в цій частині апеляційним судом не переглядалося.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВУС-Н» про визнання угоди недійсною та розподіл майна подружжя скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог.

В порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виділити у власність ОСОБА_5 автомобіль CHEVROLET AVEO, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, № шасі (рами) НОМЕР_7, об'єм двигуна 1498, вартістю 110 752,80 гривень.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_4, паспорт серія НОМЕР_9, виданий Новоодеським РВ УМВС України в Миколаївській області 14 квітня 2006 року, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_5, НОМЕР_6, виданий органом 4826 22 вересня 2017 року, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 грошову компенсацію ? частини вартості автомобіля CHEVROLET AVEO, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, № шасі (рами) НОМЕР_7, об'єм двигуна 1498 у розмірі 55 376,40 грн. а також грошові кошти у сумі 80 627 грн. в рахунок компенсації від вартості проданих автомобіляОРЕL МОVANA, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, № шасі (рами) НОМЕР_8, об'єм двигуна 2463 та автомобіля ВАЗ 21099, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, об'єм двигуна 1499, а всього 136 003 (сто тридцять шість тисяч 3 гривні) 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 3 412,50 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного її тексту до Верховного Суду у порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: Т.В. Крамаренко

Судді: О.В. Локтіонова

П.П. Лисенко

Повний текс постанови складено 04 січня 2019 року.