Лугинський районний суд Житомирської області

11301, вул. М. Грушевського, 2 а, смт Лугини, Лугинський район Житомирської області

тел. (04161) 9-14-72, факс (04161) 9-15-47, inbox@lg.zt.court.gov.ua

Справа № 281/501/18

Провадження по справі 2/281/176/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2018 року                                                 смт Лугини

Лугинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді                                        Денисюк І.І.,

з участю секретаря судового засідання        Островської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Лугини цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна,-

                                        в с т а н о в и в:

В липні 2018 року позивач звернувся до Лугинського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна. Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 12.05.1990 перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. 16.06.2018 ОСОБА_2 разом з сином – ОСОБА_3 вивезли із будинку в якому вони проживали все майно, набуте за час шлюбу і є їхньої спільною власністю. Сторонами у справі домовленості про добровільний розподіл майна не досягнуто, просить суд поділити майно, що є їхньою спільною власністю.

В ході судового розгляду ОСОБА_1 надав суду уточнюючу позовну заяву в частині переліку майна.

Відповідач подала до суду відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що позовні вимоги вона не визнає, просить суд відмовити в їх задоволенні за безпідставністю, так як позивачем не подано жодних належних та допустимих доказів придбання вказаного майна в період шлюбу, його вартості та взагалі існування, вважає позов необґрунтованим.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримали, просили задоволити із підстав наведених у позовній заяві. Представник позивача зазначив, що позивачем були здійснені всі заходи, щодо спроби вирішення питання мирним шляхом, однак відповідач ОСОБА_2 відмовляє останньому.

Представник відповідача ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечили, пояснили, що у позивача відсутні докази придбання вказаного майна, відповідач забрала лише речі особистого користування.

У п. п. 1, 3 ст. 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

У відповідності до положень ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Як роз'яснено у п. п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно,  необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено, що з 12.05.1990 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується повторно виданим Лугинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області свідоцтвом про шлюб серії І-ТП № 165825 від 26.06.2018.

В судовому засіданні, свідки за клопотанням позивача – ОСОБА_6 та ОСОБА_7, пояснили, що 16.06.2018 бачили як відповідач зі своїм сином завантажували на трактор речі, однак які саме, вони не бачили.

Свідок за клопотанням відповідача – ОСОБА_8 суду пояснила, що відносно вивезення та придбання позивачем та відповідачем майна, її нічого не відомо, однак, зазначила, що зі слів ОСОБА_2 у подружжя були постійні конфлікти.

Свідок за клопотанням відповідача – ОСОБА_3 суду пояснив, що є сином сторін у справі. Зазначив, що у зв’язку із постійними конфліктними ситуаціями між батьками, мама була змушена забрати речі індивідуального користування та з’їхати до іншого будинку, а він в свою чергу забрав холодильник, що придбав у 2016 році за власні кошти і підтверджує товарним чеком про сплату.

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв'язку, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За положеннями ч. 1 та 2 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Згідно інформаційної довідки виданої Лугинською селищною радою Лугинського району Житомирської області від 25.06.2018 №23 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 у складі сім'ї: дружини – ОСОБА_2 та сина – ОСОБА_3

Позивач ОСОБА_1 надав суду опис спільно набутого під час шлюбу майна та самостійно визначив його вартість, однак підтвердження щодо його придбання (договори купівлі-продаж, чеки, накладні та ін.) суду не надано.

Відповідно до вимог ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Посилання позивача на те, що саме йому належать на праві спільної сумісної власності вказане у позові майно, не підтверджено жодними належними та допустимими доказами. Із змісту ч. 6 ст. 81 ЦПК України вбачається, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Більш того, за відсутності будь-яких достовірних та належних доказів придбання вказаного майна в період шлюбу, а також із урахуванням відсутності будь-яких відомостей щодо його вартості, суд приходить до висновку про відсутність доказів того, що позивачу належить частина майна набутого за час шлюбу з відповідачем.

Суд звертає увагу на те, що позивач не скористався своїм правом щодо підтвердження придбання вказаного у позові майна за період шлюбу та його вартості. Доказів суду надано не було.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 понесених ним при зверненні до суду з позовом судових витрат, немає.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст.  4, 5, 12, 76-82, 141, 258-259, 263, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, вул. Молодіжна, 19, с. Червона Волока, Лугинського району, Житомирської області, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, вул. Шевченка, 36, с. Червона Волока, Лугинського району, Житомирської області, ідентифікаційний код НОМЕР_2) про поділ майна – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

       Суддя                        І.І. Денисюк