ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"01" червня 2006 р. | Справа № 23/394-05-11850А |
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
судді-доповідача Пироговського В.Т.,
суддів Картере В.І., Жекова В.І.,
секретар судового засідання Буравльова О.М.,
за участю представників сторін в засіданні суду від 11.05.2006р., від 01.06.2006р.:
від позивача Рязанов О.С.,
від відповідача Тарарака С.В., Янченко С.О., Веренчук Г.Ю., Волканов Є.В.,
за участю представників сторін в засіданні суду від 30.05.2006р.:
від позивача Рязанов О.С.,
від відповідача Янченко С.О., Веренчук Г.Ю., Волканов Є.В., Марченко Н.М.,
розглянула апеляційну скаргу
ПП „Моноліт”
на постанову господарського суду Одеської області
від 28.02.2006р.
у справі № 23/394-05-11850А
за позовом ПП „Моноліт”
до СДПІ у Приморському районі м. Одеси (правонаступник – ДПІ у Приморському районі м. Одеси)
про скасування податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до вимог п.6 Розділу VІІ та п.п.1 п.1 ст.17 КАС України справа розглядається в порядку, встановленому цим Кодексом.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 10.04.2006р., яка 13.04.2006р. надіслана сторонам у справі, відкрито апеляційне провадження по даній справі за апеляційною скаргою ПП „Моноліт”.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2006р., яка надіслана сторонам у справі 13.04.2006р., розгляд справи призначено на 11.05.2006р., тобто сторони повідомлені про час і місце засідання суду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Згідно із приписами ст.150 КАС України в судовому засіданні від 11.05.2006р. розгляд справи відкладено на 30.05.2006р., в засіданні суду від 30.05.2006р. оголошено перерву до 01.06.2006р.
За правилами ст.55 КАС України на підставі клопотання відповідача колегією суддів 11.05.2006р. замінено СДПІ у Приморському районі м. Одеси на її правонаступника –ДПІ у Приморському районі м. Одеси.
Відповідно до вимог ст.160 КАС України в судовому засіданні 01.06.2006р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
ПП „Моноліт” звернулось до господарського суду Одеської області із позовною заявою та уточненнями до неї про скасування податкових повідомлень-рішень СДПІ у Приморському районі м. Одеси від 26.05.2005р. № 0004282301/0, № 0004292301/0 з урахуванням рішення про результати розгляду повторної скарги від 03.10.2005р. № 16972/25-0007, яким скасовано останнє в частині визначення податкового зобов’язання з ПДВ у сумі 16 887 грн. та штрафних санкцій у сумі 8445 грн.; від 02.08.2005р. № 0004282301/1, № 0004292301/1; від 13.10.2005р. № 0004282301/2, № 0004292301/2, № 0009112301/0.
Постановою господарського суду Одеської області від 28.02.2006р. (заступник голови суду, суддя Владимиренко С.В.) у задоволенні позову відмовлено в зв’язку з тим, що твердження підприємства про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень спростовуються зробленими в акті перевірки на підставі приписів чинного законодавства та підтвердженими належними доказами висновками органу ДПС.
Не погоджуючись із постановою суду, ПП „Моноліт” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду із скаргою, в якій просить судове рішення скасувати, прийняти нову постанову про скасування вказаних вище податкових повідомлень-рішень, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що:
- висновок господарського суду першої інстанції про порушення підприємством вимог п.5.9 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у зв’язку з невідповідністю даних приросту (убутку) ТМЦ, відображених в деклараціях про прибуток підприємства за перевіряємий період, даним розрахунку приросту ТМЦ, визначеним на підставі даних бухгалтерського обліку, зроблено з порушенням приписів п.11.1 ст.11 вказаного Закону України, п.1.5 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, адже суд не врахував факт розрахунку відповідачем приросту (убутку) ТМЦ за 2003 рік починаючи лише з 2 кварталу 2003 року, у той час як порушеними місцевим господарським судом нормами законодавства встановлено, що податковий період починається з звітного календарного року, тобто з першого січня поточного року, що свідчить про безпідставність донарахування валового доходу на суму 119 800 грн. і зменшення валових витрат на суму 55 700 грн.;
- судом в порушення вимог ст.159 КАС України не розглянуто питання щодо скасування податкового повідомлення-рішення про донарахування ДПА в Одеській області ПП „Моноліт” податку на прибуток в розмірі 39 800 грн. за 2 і 3 квартали 2003 року. Між тим, при визначенні податкових зобов’язань контролюючим органом не враховано наявність збитків попередніх звітних періодів, чим порушено п.11.1 ст.11 та п.16.4 ст.16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та Порядок складання декларації з податку на прибуток підприємства;
- господарський суд Одеської області безпідставно зробив висновок про те, що згідно даних відомості руху матеріалів та ТМЦ позивачем оприбутковано цегли на 34 486 штук більше, ніж придбано по накладним у ПКФ „Меркурій”, у зв’язку з чим порушено приписи п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме не включено до складу валових доходів вартість безоплатно отриманих матеріалів на загальну суму 23 278 грн. Однак, такі твердження суду не відповідають дійсності та матеріалам справи з огляду на показники підсумкової відомості ресурсів за травень 2003 року, зі змісту якої вбачається, що цегла оприбутковувалась за накладними і фактична кількість її не змінилась, а тільки для цілей відповідності списання в бухгалтерському обліку з ресурсною відомістю до акту виконаних робіт цегла переводиться в умовні штуки із застосуванням коефіцієнту, тому загальна сума оприбуткуваної цегли дорівнює загальній сумі списаної відповідно до підсумкової відомості ресурсів;
- не ґрунтуються на чинному законодавстві позиція контролюючого органу, з якою погодився господарський суд першої інстанції, стосовно порушення ПП „Моноліт” вимог п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.9 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” внаслідок невіднесення до складу валових доходів вартості безоплатно отриманих матеріалів на суму 813 934 грн., а також здійснення списання будівельних матеріалів на суму 1 276 098 грн., т.я. доводи (щодо використання ПП „Моноліт” фактично неоприбуткованих та відсутніх на балансі підприємства, тобто безоплатно отриманих, будівельних матеріалів та щодо невідповідності вартості списаних будівельних матеріалів даним актів виконаних робіт та підсумкових відомостей ресурсів) спростовуються тим фактом, що загальні суми оприбуткування і списання в податковому та бухгалтерському обліку співпадають. При цьому, на думку підприємства, є різниця лише в часових показниках, що не суперечить правилам ведення податкового обліку;
- висновок місцевого господарського суду про порушення п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4 та п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” у зв’язку із невіднесенням до складу валових доходів 2 016 487 грн. та до податкового зобов’язання з ПДВ 403 302 грн. від вартості внесків фізичних осіб, з якими ПП „Моноліт” укладені договори часткової участі в будівництві житла за адресами: Лідерсовський б-р, 19/21 на суму 1 450 704 грн. та вул. Старицького на суму 565 783 грн., не відповідає дійсності. Так, в обґрунтування своєї позиції суд послався на передбачення вищезазначеними договорами переходу права власності на квартири, тому дія п.п.7.9.1 п.7.9 ст.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” на ці договори не розповсюджується. Проте, з посиланням на листи ДПА України, ПП „Моноліт” вказує на застосування в даному випадку п.п.7.9.1 п.7.9 ст.7 наведеного Закону України, оскільки договори на пайову участь у фінансуванні будівництва житлового будинку між підприємством і пайовиками (фізичними та юридичними особами) не передбачають передачу права власності на майно, а є виключно підставою виникнення боргових зобов’язань перед пайовиками, які погашаються підприємством з передачею пайовикам після завершення будівництва документів для оформлення права власності на відповідну частину житлового будинку;
- в оскаржуваній постанові суд помилково погодився із думкою контролюючого органу про порушення підприємством вимог п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме двічі віднесено до складу валових витрат вартість субпідрядних робіт на суму 46 173 гривен згідно з актами виконаних робіт № 1 за квітень 2003р. (ПП „Торговий дім”) та № б/н за травень 2003р. (ТОВ „Химреммонтаж”), оскільки господарським судом першої інстанції не прийнято до уваги зменшення останнім вартості виконаних робіт на суму помилково виставлених в акті № б/н за травень 2003р., у зв’язку з чим ПП „Моноліт” в тому ж податковому періоді самостійно виправлена ця помилка та зменшені валові витрати на суму подвійно виставлених послуг (окрім 305 гривень);
- суд необґрунтовано погодився із СДПІ у Приморському районі м. Одеси стосовно наявності в діях позивача порушень п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” шляхом включення у квітні 2003 року до складу валових витрат вартості робіт та обладнання по будівництву житлового будинку по вул. Щорса, 125/3, який введено в експлуатацію в грудні 2002 року на суму 643 324 грн., та порушення п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” шляхом неправомірного віднесення до податкового кредиту з ПДВ 107 399 грн., т.я. такі висновки суду порушують вимоги п.11.2 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, де визначена дата збільшення валових витрат підприємства, якою в даному випадку є дата фактичного отримання результатів робіт за актом виконаних послуг, а не за актом державної приймальної комісії про ввід будинку в експлуатацію;
- в постанові суд безпідставно вказав на порушення позивачем п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” внаслідок включення до складу валових витрат вартості транспортних послуг на підставі актів виконаних робіт без належного підтвердження первинними документами, передбаченими „Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні”, затвердженим Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 (товарно-транспортні накладні, дорожні листи вантажного автомобіля та погоджені сторонами заявки), на суму 71 604,17 грн. та порушення п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” внаслідок неправомірного віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ 14 320,83 грн. Між тим, ПП „Моноліт” відзначає, що форма і порядок заповнення первинних документів, встановлених вищезгаданими Правилами, визначені „Інструкцією „Про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи”, затвердженої Наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 07.08.1996р. № 228/253, дію якої зупинено Указом Президента України від 03.02.1998р. № 79/98 „Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”, а, отже, застосування ТТН в будь-якому вигляді не є обов’язковим, про що додатково свідчить Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 10.10.2001р. № 3-312/6108;
- на думку ПП „Моноліт”, ним обґрунтовано віднесено до складу валових витрат та ПДВ до податкового кредиту витрати по наданню послуг в сфері технічного захисту інформації від ТОВ „Бакарнея” на суму 8751 грн., у т.ч. 1749 грн. ПДВ, та ТОВ „Лівол” на суму 35 040 грн., у т.ч. 6996 грн. ПДВ, адже названі послуги пов’язані з власною господарською діяльністю, що не прийнято до уваги місцевим господарським судом. В підтвердження зазначеної позиції підприємством посилається на приписи ст.30 Закону України „Про інформацію”, Лист Головної Державної податкової інспекції України від 23.11.1995р. № 04-115/10-5614, на підставі яких позивачем сумісно із переліченими підприємствами визначено склад і обсяг відомостей, що становить конфіденційну інформацію, та встановлено режим доступу до неї та її захисту, що є витратами в розумінні п.п.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.
У запереченнях на апеляційну скаргу СДПІ у Приморському районі м. Одеси просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення у зв’язку з тим, що постанова господарського суду Одеської області від 28.02.2006р. по даній справі прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи документи, вислухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила:
ДПА в Одеській області проведена комплексна документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП „Моноліт” за період з 01.04.2003р. по 01.10.2004р., за результатами якої складено акт від 24.05.2005р. № 29/23-1012/30445708.
Під час перевірки встановлено, зокрема, порушення підприємством п.п.4.1.1,4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 1 348 700 грн.; п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, внаслідок чого занижено чиста сума податкового зобов’язання на 334 705 грн.
На підставі акту перевірки згідно із п.п. „б” п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4, п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ, за порушення названих вище приписів Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” СДПІ у Приморському районі м. Одеси оформлено та надіслано податкове повідомлення-рішення від 26.05.2005р. № 0004282301/0, яким визначено податкове зобов’язання ПП „Моноліт” з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 1 969 020 грн., у т.ч. 1 348 700 грн. основного платежу та 620 320 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Крім того, на підставі того ж акту перевірки згідно із п.п. „б” п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4, п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ, за порушення названих вище приписів Закону України „Про податок на додану вартість” СДПІ у Приморському районі м. Одеси оформлено та надіслано податкове повідомлення-рішення від 26.05.2005р. № 0004292301/0, яким визначено податкове зобов’язання ПП „Моноліт” з податку на додану вартість у загальній сумі 559 172 грн., у т.ч. 334 705 грн. основного платежу та 224 467 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, ПП „Моноліт” за правилами п.5.1, п.п.5.2.2 п.5.2 ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” звернулось в порядку адміністративного оскарження до всіх встановлених законом інстанцій контролюючого органу. За результатами розгляду заяв платника податку прийняті відповідні рішення:
- рішенням СДПІ у Приморському районі м. Одеси від 01.08.2005р. № 24542/10/25-0012 податкові повідомлення-рішення від 26.05.2005р. № 0004282301/0 та № 0004292301/0 залишено без змін, скаргу – без задоволення, додатково направлено податкові повідомлення-рішення від 02.08.2005р. № 0004282301/1 та № 0004292301/1;
- рішенням ДПА в Одеській області від 03.10.2005р. № 16972/25-0007 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 26.05.2005р. № 0004282301/0, збільшено податок на прибуток на 39 800 грн. та фінансові санкції на 16 550 грн. (на суму збільшеного податкового зобов’язання оформлено окреме податкове повідомлення-рішення від 13.10.2005р. № 0009112301/0), скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.05.2005р. № 0004292301/0 та рішення СДПІ у Приморському районі м. Одеси від 01.08.2005р. № 24542/10/25-0012 про результати розгляду первинної скарги в частині 16 887 грн. податку на додану вартість та 8 445 грн. штрафних (фінансових) санкцій, додатково направлено податкові повідомлення-рішення від 13.10.2005р. № 0004282301/2 та № 0004292301/2;
- рішенням ДПА в Одеській області від 10.11.2005р. № 19664/25-0007 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 13.10.2005р. № 0004292301.
- рішенням ДПА України від 16.12.2005р. № 12707/6/25-0115 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 26.05.2005р. № 0004282301/0, № 0004292301/0 (від 02.08.2005р. № 0004282301/1 та № 0004292301/1) з урахуванням рішення від 03.10.2005р. № 16972/25-0007, прийнятого за розглядом повторної скарги (від 13.10.2005р. № 0004292301/2, № 0009112301/0), додатково направлено податкові повідомлення-рішення від 12.01.2006р. № 0004282301/3 та № 0004292301/3.
Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення СДПІ у Приморському районі м. Одеси від 26.05.2005р. № 0004282301/0, № 0004292301/0 з урахуванням рішення про результати розгляду повторної скарги від 03.10.2005р. № 16972/25-0007, яким скасовано останнє в частині визначення податкового зобов’язання з ПДВ у сумі 16 887 грн. та штрафних санкцій у сумі 8445 грн.; від 02.08.2005р. № 0004282301/1, № 0004292301/1; від 13.10.2005р. № 0004282301/2, № 0004292301/2, № 0009112301/0 прийняті з порушенням норм чинного законодавства, ПП „Моноліт” звернулось до господарського суду Одеської області із уточненою позовною заявою про їх скасування, в задоволенні якого відмовлено з мотивів, викладених в описовій частині постанови.
Перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, повноту та об’єктивність дослідження ним доказів, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновком про відмову у задоволенні позову та зазначає наступне:
1. В постанові від 28.02.2006 року місцевий господарський суд визнав правомірним зроблений в акті перевірки висновок відповідача про порушення ПП „Моноліт” вимог п.5.9 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у зв’язку з невідповідністю даних приросту ТМЦ, відображених в деклараціях з податку на прибуток підприємства за періоди, що перевіряються, даним розрахунку приросту (убутку) ТМЦ, визначеного на підставі даних бухгалтерського обліку позивача, що призвело до заниження валового доходу на 119 800 грн. та завищення валових витрат на 55 700 грн. Вказана обставина підтверджується розрахунком приросту ТМЦ підприємства, складеним контролюючим органом (додаток № 5 до акту перевірки від 24.05.2005р. № 29/23-1012/30445708).
Згідно із цим розрахунком при визначенні приросту (убутку) ТМЦ для порівняння з фактичним податковою інспекцією використаний показник залишків ТМЦ, який склався на 1 квартал 2003 року. Правомірність використання показника залишків ТМЦ, який склався на кінець першого кварталу, а не на початок року, орган ДПС обґрунтовує тим, що так як попередня перевірка порушень в нарахуванні податкових зобов’язань в 1 кварталі 2003 року не виявила, то при визначені приросту (убутку) ТМЦ відповідач може посилатися на цей показник.
Між тим, відповідно до вимог п.1.5 „Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства”, затвердженого наказом ДПА України від 29.03.2003р. № 143, податок на прибуток за квартал, півріччя, три квартали та рік розраховується за правилами, установленими п.11.1 ст.11 і п.16.4 ст.16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, тобто наростаючим підсумком з початку звітного календарного року.
Для визначення приросту (убутку) ТМЦ береться незмінний показник (константа), з яким порівнюються дані залишків ТМЦ на відповідні періоди (квартал, півріччя, 9-ть місяців, рік). Відповідно до декларації (додаток К1/1 до рядків 01.2, 01.5, 04.2, 04.10 та 07 декларації) – це балансова вартість запасів на початок звітного року.
Тобто для розрахунку приросту (убутку) залишків матеріалів береться показник, який склався на початок звітного року, що є незмінним на протязі всього податкового періоду і з ним порівнюються фактичні дані залишків ТМЦ для визначення їх приросту чи убутку на кінець звітного податкового періоду (квартал, півріччя, 9-ть місяців, рік), з метою визначення податкових зобов’язань підприємства.
Таким чином, в розрахунку приросту ТМЦ позивача, зробленим перевіряючими, який міститься в додатку № 5 до акту перевірки показник залишків ТМЦ на початок звітного періоду, з яким зрівнюються дані залишків ТМЦ для визначення їх приросту (убутку), необхідно змінити з 472 800 грн. на 595 300 грн., а саме на показник залишків ТМЦ, який склався на 01.01.2003р.
Колегія суддів відзначає, що при проведенні розрахунку з використанням показника залишків запасів на початок звітного року в розмірі 595 300 грн. у ПП „Моноліт” відсутні невраховані валові доходи щодо визначення приросту/убутку ТМЦ в 2003 році, тому позиція податківців та господарського суду в цій частині не відповідає обставинам справи та чинному українському законодавству.
Окрім цього, як вибачається з рішення про результати розгляду скарги від 10.11.2005р. № 19664/25-0007 (таблиця) при збільшені податкових зобов’язань ПП „Моноліт” по податку на прибуток за 2 і 3 квартали 2004 року не враховано об’єкт оподаткування минулих податкових періодів. Відповідно до цієї таблиці в 1 кварталі 2004р. у позивача наявні збитки в розмірі 244 000 грн. Податковим органом в 1 півріччі 2004 визначено прибуток в розмірі 785 600 грн., а за 2 квартал (окремо від першого) –1 029 600 грн. Сальдо складає рівно 244 000 грн., тобто при проведенні розрахунку і збільшенні податкових зобов’язань ці збитки позивача враховано не було.
Згідно із вимогами п.11.1 ст.11 і п.16.4 ст.16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства (код рядка Декларації –06-08) податок на прибуток за квартал, півріччя, три квартали та рік розраховується наростаючим підсумком з початку звітного календарного року.
Таким чином, при донарахуванні ПП „Моноліт” податкових зобов’язань за 2 і 3 квартали 2003 року ДПА в Одеській області не враховано принцип визначення податку на прибуток наростаючим підсумком, як і не враховано об’єкт оподаткування минулих податкових періодів (збитки в розмірі 244 000 грн.), що призвело до неправомірного донарахування позивачу податку на прибуток за основним платежем 39 800 грн та штрафних санкцій у розмірі 16 550 грн.
2. Господарський суд Одеської області погодився із висновком ДПА в Одеській області про порушення ПП „Моноліт” приписів п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки останнім не віднесено до складу валових доходів вартість безоплатно отриманих матеріалів –цегли на загальну суму 23 278 грн. кількістю 34 486 штук за ціною 0,675 гривень за одиницю.
Як вбачається з акту перевірки у квітні 2003 року позивачем оприбутковано цеглу в кількості 96 622 штук вартістю 48 311 грн., тобто на 25050 штук більше, ніж придбано за даними відпускної накладної № 22/05 у ПКФ „Меркурій”. В травні 2003 року оприбутковано цегли в кількості 36 396 штук вартістю 18 198 грн., тобто на 9436 штук більше, ніж придбано за даними відпускної накладної № 29/04 у ПКФ „Меркурій”. Таким чином, ПП „Моноліт” в квітні 2003 року придбало цегли в кількості 71 572 штук, а оприбуткувало та списало 96 622 штук, в травні 2003 року в кількості 26 960 штук, а оприбуткувало та списало 36 396 штук. При цьому, загальна вартість цегли відповідно до накладних дорівнює вартості оприбуткованої цегли.
В підсумковій відомості ресурсів за травень 2003 року зазначено, що в квітні 2003 року списано цегли на 25 050 штук більше, ніж придбано за даними відпускної накладної, а в травні 2003 року –на 9436 штук, але за вартістю кожної цегли не 0,675 гривень, як вказано у відпускних накладних, а по 0,5 гривень за одиницю.
Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач послався на ту обставину, що збільшення кількості цегли та зменшення її вартості при списанні відбулось у зв’язку із застосуванням коефіцієнту переводу цегли в умовні штуки, який дорівнює 1,35. В засіданнях апеляційного господарського суду представник підприємства додатково пояснив –для визначення нормативу витрат на виконання будівництва певного об’єкту, складання кошторису та актів виконаних послуг використовується ліцензоване програмне забезпечення АВК 3. Ця програма складена та працює на підставі Будівельних норм та правил.
З накладних № 22/05 та № 29/04, виданих ПКФ „Меркурій”, ПП „Моноліт” придбало у контрагента полуторну цеглу та з метою визначення нормативу витрат цієї цегли в будівництві перевело її в умовні штуки (цеглу звичайного розміру) із застосуванням коефіцієнту переводу 1,35.
В підсумковій відомості ресурсів за звітний період коефіцієнт переводу цегли використано як для кількості цегли, так і для її вартості (0,675 грн. /1,35 дорівнює 0,5 грн.), що, на думку судової колегії, свідчить про те, що підприємством правомірно оприбутковано та списано більшу кількість цегли за меншою вартістю, при цьому, загальна вартість списаної цегли дорівнює загальній вартості цегли відповідно до накладних.
Враховуючи наведене, не заслуговують на увагу доводи відповідача та місцевого господарського суду про безоплатне отримання позивачем цегли в розмірі 34 486 штук та не віднесення її вартості до валових доходів.
3. В оскаржуваній постанові наявний висновок стосовно правильності встановлення перевіркою порушення ПП „Моноліт” вимог п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” внаслідок невіднесення до складу валових доходів вартості безоплатно отриманих матеріалів на суму 813 934 грн., який обґрунтований тим, що підсумкові відомості використання матеріальних ресурсів, які використовувались в будівництві, по кожному окремому об’єкту, виконаному власними силами, не оприбутковувались та відсутні на балансі підприємства.
Крім того, господарський суд першої інстанції визнав законним визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у зв’язку з порушенням вимог п.5.9 ст.5 вищеназваного Закону України внаслідок невірного врахування приватним підприємством залишкової вартості матеріалів та здійснення завищеного списання будівельних матеріалів на суму 1 276 098 грн., мотивувавши це тим, що на підприємстві позивача оприбуткування та списання матеріалів здійснювалось після підписання актів виконаних послуг по роботам, в яких використані ці матеріали.
Між тим, 28.06.2002р. між Резніковою Л.І. та ПП „Моноліт” укладено договір № 1 про пайову участь у будівництві житла, за змістом якого будівельне підприємство зобов’язалось власними силами за рахунок фізичної особи побудувати квартири загальною площею 577 кв.м. в 70-ти квартирному житловому будинку за адресою: вул. Щорса, 125 та після вводу будинку в експлуатацію передати квартири замовнику. Оплата здійснювалась шляхом передачі ПП „Моноліт” матеріалів на суму 765 405 грн., що зроблено 01.09.2002р. При оприбуткуванні даних матеріалів позивач керувався п.п.7.9.1 п.7.9 ст.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та, як наслідок, вартість матеріалів не відносив до складу валових доходів.
25.02.2003р. між ПП „Моноліт” та Резніковою Л.І. укладено додаткову угоду № 25/02 до договору № 1 про пайову участь у будівництві житла від 28.06.2002р., яким розірвано останній та узгоджені питання щодо повернення Резніковій Л.І. матеріалів. Пізніше, а саме на протязі квітня –листопада 2003 року здійснено повернення матеріалів на суму 765 405 грн. та складено акти прийому-передачі, що стало підставою для списання цих матеріалів в податковому обліку ПП „Моноліт”.
Умовами договору від 15.04.2003р. № 3 про пайову участь в будівництві, укладеного між Резніковою Л.І. та ПП „Моноліт”, Резнікова Л.І. взяла на себе зобов’язання по забезпеченню будівництва виробничо-адміністративної споруди на території СЕЗ „Порто-Франко” на загальну суму 340 000 грн. шляхом передачі ПП „Моноліт” матеріалів на підставі його заявки.
18.10.2003р. ПП „Моноліт” надано Резніковій Л.І. заявку № 1 стосовно матеріалів на суму 334 137 грн., які передані підприємству 22.10.2003р. відповідно до акту прийому-передачі №1. При оприбуткуванні даних матеріалів ПП „Моноліт” теж керувалось п.п.7.9.1 п.7.9 ст.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, у зв’язку з чим вартість цих матеріалів не віднесено до складу валових доходів.
24.10.2003р. вищеназваний договір № 3 про пайову участь в будівництві розірвано, про що укладено додаткову угоду № 3-1, якою, зокрема, узгоджені питання щодо повернення Резніковій Л.І. матеріалів. Пізніше, а саме в грудні 2003р. та в серпні 2004 року здійснено повернення матеріалів на загальну суму 334 137 грн., про що складено акти прийому-передачі, що також стало підставою для списання цих матеріалів в податковому обліку ПП „Моноліт”.
30.04.2004р. між ПП „Моноліт” та Резніковою Л.І. укладено договір № 2 про пайову участь в будівництві житла. Згідно поданої заявки від 08.05.2004р. ПП „Моноліт” отримав матеріалів на суму 176 556 грн, що підтверджується актом приймання-передачі від № 1.
Після підписання додаткової угоди від 02.06.2004р. № 2/06 до договору № 2 ПП „Моноліт” по акту прийому-передачу повернуто Резнікової Л.І. вищезазначені матеріали на загальну суму 176 556 грн. по актам від 17.06.2004р. № 1-1, від 20.08.2004р. № 2-1.
З огляду на викладене, Одеський апеляційний господарський суду відзначає, що при будівництві об’єктів ПП „Моноліт” використовувало матеріали, отримані по договорам про пайову участь в будівництві житла, оприбутковуючи ці матеріали за правилами п.п.7.9.1 п.7.9 ст.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та не відносячи вартість цих матеріалів до складу своїх валових доходів. Після розірвання договорів ПП „Моноліт” купувало за власні грошові кошти, отримані від замовників будівництва, матеріали та повертало їх фізичній особі, у зв’язку з чим, позивач правомірно (з урахуванням документального підтвердження покупки матеріалів (накладні), їх взаємозв’язок з власною господарською діяльністю та з певним об’єктом будівництва, актів прийому-передачі матеріалів фізичній особі) відніс вартість цих матеріалів до валових витрат підприємства, а договори про пайову участь в будівництві житла, акти приймання-передачі матеріалів на виконання умов цього договору свідчать про те що ПП „Моноліт” не використовувало в роботі безоплатно отримані матеріали, тому колегія суддів дійшла висновку, що донарахування валових доходів ПП „Моноліт” в розмірі 813 934 грн. та зменшення валових витрат на 1 276 098 грн. є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
Відповідно до вимог п.11.2 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат підприємства вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку –день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) –дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Згідно із приписами ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, віднесення до валових витрат підприємства вартість матеріалів можливо тільки з моменту, коли у підприємства є акти виконаних робіт та первинні документи, що підтверджують факт здійснення господарської операції.
Як вибачається з матеріалів справи, дані підсумкової відомості ресурсів відповідають матеріальним звітам, підтвердженні відповідними розрахунками та первинними документами. Загальні суми оприбуткування і списання в податковому та бухгалтерському обліку співпадають за наявності різниці лише в часових показниках, що не є порушенням правил ведення податкового обліку.
4. Місцевий господарський суд в постанові від 28.02.2006р. визнав правомірними висновки органу ДПС про порушення ПП „Моноліт” вимог п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що призвело до заниження валових доходів на 2 016 487 грн., у зв’язку з невіднесенням до складу валових доходів вартості внесків від пайовиків-фізичних осіб для фінансування будівництва житла за адресами: Лідерсовський б-р на суму 1 450 704 грн. та по вул. Старицького на суму 565 783 грн.
Крім того, суд зазначає, що ПП „Моноліт” в порушення вимог п.5.9 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” при визначенні приросту (убутку) матеріалів за даними декларацій при складанні відомостей про балансову вартість матеріальних ресурсів не врахував й вартість матеріальних ресурсів у залишках матеріалів внаслідок невключення до складу валових витрат останнім вартості придбаних будівельних матеріалів та обладнання на будівництво житлового будинку за адресою: Лідерсовський б-р, 19/21, що зумовило заниження валових доходів на суму 666 835 грн.
Також, господарський суд Одеської області вважає, що ПП „Моноліт” в порушення вимог п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” не відніс до складу податкових зобов’язань ПДВ від отриманих внесків від пайовиків-фізичних осіб для фінансування будівництва житла всього на суму 403 302 грн.
Наведені вище порушення контролюючий орган, з чим погодився суд, обґрунтовує тим, що договір про пайову участь в будівництві житла передбачає перехід права власності на майно (квартири) і не відноситься за своєю природою до перелічених в п.п.7.9.1 п.7.9 ст.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” договорів, у зв’язку з чим дія цього пункту на операції з одержання від пайовиків внесків для фінансування будівництва житла у вигляді коштів не розповсюджується.
Між тим, з матеріалів справи вбачається, що в 2003 –2004 роках ПП „Моноліт” використовувало для фінансування будівництва житла внески пайовиків-фізичних осіб на підставі договорів часткової участі в будівництві житла за адресами: Лідерсовський б-р, 19/21 на суму 1 450 704 гривень (без ПДВ) та вул. Старицького на суму 565 783 гривень (без ПДВ) разом на суму 2 016 487 грн.
Апеляційний господарський суд вказує, що договір на пайову участь у фінансуванні будівництва житлового будинку між підприємством і пайовиками (фізичними та юридичними особами) не передбачає передачу права власності на майно. При одержанні коштів від пайовиків для фінансування будівництва житлового будинку у підприємства виникають боргові зобов’язання перед пайовиками. Ці боргові зобов’язання погашаються підприємством з передачею пайовиками після завершення будівництва документів для оформлення права власності на відповідну частину житлового будинку.
Вищезазначені господарські операції підприємства відносяться до операцій з борговими зобов’язаннями, порядок їх оподаткування регулюється п.7.9 ст.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції, чинній на момент проведення спірних по даній адміністративній справі операцій, за правилами якого з урахуванням особливостей, встановлених Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв’язку з цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачу права власності на таке майно.
Відтак, сума коштів, перерахованих пайовиками для фінансування будівництва житлового будинку згідно з вищезазначеними договорами, не включається до валового доходу ПП „Моноліт”, а витрати підприємства, пов’язані з виконанням за дорученням пайовиків відповідних угод від свого імені за рахунок пайовиків, не включаються до його валових витрат. При цьому, різниця між сумою коштів, одержаних підприємством від пайовиків для фінансування будівництва житлового будинку згідно з вищезазначеним договором, і розміром фактичних витрат підприємства, пов’язаних з виконанням доручення пайовиків забезпечити фінансування будівництва житлового будинку, вважається доходом підприємства, який включається до його валового доходу.
Підсумовуючи наведене, судова колегія вважає помилковою думку, викладену в оскаржуваній постанові, стосовно порушення ПП „Моноліт” п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”
5. Господарський суд першої інстанції, постановляючи оскаржуване судове рішення, вказав на обґрунтованість встановлення перевіркою подвійного віднесення ПП „Моноліт” до складу валових витрат вартості субпідрядних робіт по будівництву житлового будинку на суму 46 137 грн., чим порушено вимоги п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме вперше підприємством віднесено до валових витрат вартість субпідрядних робіт, що зазначені в акті виконаних робіт №1 за квітень 2003 року, наданих ПП „Торговий дім”, в друге –вартість субпідрядних робіт відповідно до акту виконаних робіт № б/н за травень 2003 року, наданих ТОВ „Хімреммонтаж”.
Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки він суперечить обставинам справи.
Відповідно до умов договору комісії від 03.02.2003р., укладеного між ПП „Моноліт” та ТОВ „Хімреммонтаж”, останній повинен за дорученням ПП „Моноліт” від свого імені, за рахунок комітента укласти договір підряду на виконання будівельно-монтажних робіт на об’єкті: десятиповерховий 70-ти квартирний житловий будинок за адресою: вул. Щорса, 125/3.
Відповідно до умов звіту комісіонера від 30.04.2003р. для виконання цих робіт залучено ПП „Торговий дім”, який за виконану роботу виставив акт виконаних підрядних робіт на загальну суму 46 137 грн.
ТОВ „Хімреммонтаж” в 1 півріччі 2003 року на підставі договору субпідряду від 21.04.2003р. № 29 виконувало роботи по наружній обробці та благоустрою території 10-ти поверхового 70-ти квартирного житлового будинку. При передачі робіт в травні 2003 року ТОВ „Хімреммонтаж” включено в акт виконаних підрядних робіт роботи, які ним вже виставлялись ПП „Моноліт” по договору комісії.
У тому ж місяці ТОВ „Хімреммонтаж” надано ПП „Моноліт” ще один акт виконаних робіт, в якому виставлені з мінусом ці роботи на загальну суму 46137 грн.
Погоджуючись із фактом помилкового збільшення ПП „Моноліт” валових витрат, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується самостійне виправлення помилки в тому ж податковому періоді та зменшення валових витрат на суму подвійно виставлених послуг, у зв’язку з чим в даному випадку відсутнє порушення підприємством податкового законодавства України.
6. Актом перевірки також встановлено порушення позивачем вимог п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме віднесення підприємством до складу валових витрат, що не пов’язані з веденням господарської діяльності: в 2 кварталі 2004р. віднесено до валових витрат вартість субпідрядних робіт на загальну суму 59 544 грн. згідно акту виконаних робіт № 1 за червень 2004р. по ремонту приміщень Обласного Управлення Пожежної Охорони (замовник –ПП „Моноліт”, генпідрядник –ТОВ „Строй комплекс XXI”), в 3 кварталі 2004р. віднесено до валових витрат вартість субпідрядних робіт на загальну суму 25 091 грн. згідно акту виконаних робіт №1 за серпень 2004р. по ремонту приміщень Обласного Управлення Пожежної Охорони (замовник –ПП „Моноліт”, генпідрядник –ТОВ „Універсальна компанія Атленд Д”) за відсутності на момент перевірки актів виконаних робіт, виставлених позивачем Обласному Управлінню пожежної охорони, проводки в бухгалтерському обліку щодо цих операцій та валових доходів в податковому обліку.
В бухгалтерському обліку зазначені операції згідно податкових періодів відображено проводками Дт 23 Кт 631 на вартість одержаних субпідрядних робіт, Дт 643 Кт 631 - на податок на додану вартість з вартості одержаних субпідрядних робіт. В податковому обліку згідно податкових періодів - вартість субпідрядних робіт віднесена до складу валових витрат, податок на додану вартість з вартості субпідрядних робіт віднесена до складу податкового кредиту та включено в книг у обліку придбання товарів (робіт, послуг).
Згідно із приписами п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.11.2 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” для віднесення до валових витрат законом не встановлено визнання їх одночасно доходом.
Для визначення дати збільшення валових витрат необхідно керуватися вимогами п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 названого Закону України, відповідно до якого датою збільшення валових витрат вважається дата, яка припадає на податковий період, ... фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Виконані позивачем роботи відносяться до його господарської діяльності. Враховуючи вимоги п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 названого Закону України, наявність актів виконаних субпідрядних робіт в 2,3 кварталах 2004р., відповідачем неправомірно зменшено валові витрати на суму 84 635 грн. по вказаним операціям та податковий кредит по ПДВ на суму 16 926 грн., у т.ч. у червні 2004р. на суму 11 908 грн. та у серпні 2004р. на суму 5018 грн., що зумовило правомірне скасування ДПА в Одеській області рішенням від 03.10.2005р. № 16972/25-0007 про результати розгляду повторної скарги податкових повідомлення-рішення відповідача від 26.05.2005р. № 0004292301/0 та рішення СДПІ у Приморському районі м. Одеси від 01.08.2005р. № 24542/10/25-0012 про результати розгляду первинної скарги у частині ПДВ на суму 16 887 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 8445 грн.
7. Щодо думки господарського суду Одеської області про правомірність висновку органу ДПС стосовно того, що ПП „Моноліт” включено до валових витрат вартість робіт та обладнання на суму 643 324 грн. у квітні 2003 року по будівництву об’єкту, будівництво якого закінчено та введено в експлуатацію в грудні 2002 року, чим порушено п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, у т.ч., у квітні 2003 року списано ліфти на суму 106 333 грн. (без ПДВ), придбано субпідрядні роботи (у ТОВ „Хімреммонтаж” на суму 324 643 грн., у ПП „Торговий Дім” на суму 41 700 грн. (без ПДВ), у ПП „Черноморгарант” на суму 28 312 грн. (без ПДВ) та в травні у ТОВ „Атлес ЛТД” на суму 142 336 грн. (без ПДВ) для об’єкту, який введено в експлуатацію в грудні 2002 року, судова колегія вважає є такою, що наведена без детального дослідження наявних у справі доказів.
Так, відповідно до договору від 01.12.2002р. № 1-10 про пайову участь в будівництві житла, укладеного між ПП „Моноліт” та Резніковою Л.І., ПП „Моноліт” бере на себе зобов’язання збудувати 3-х кімнатну квартиру в квартирному жилому будинку, що розташований за адресою: вул. Щорса 125/3, а Резнікова Л.І. зобов’язується фінансувати будівництво цієї квартири шляхом надання матеріалів по заявці ПП „Моноліт” на загальну суму 150 000 грн. Згідно з акту прийому-передачі матеріалів від 07.12.2002р. Резнікова Л.І. передала ПП „Моноліт” в рахунок сплати належних їй платежів по вищезазначеному договору два ліфти ПП-0411 на суму 127 600 грн.
Додатковою угодою № 1/11 до договору № 1-10 про пайову участь в будівництві житла ПП „Моноліт” та Резнікова Л.І. домовились розірвати вищезазначений договір з передачем фізичній особі вказаних двох ліфтів ПП-0411 на суму 127 600 грн. , що стало підставою для списання цих матеріалів у ПП „Моноліт”.
Відповідно до вимог п.11.2 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат підприємства вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку –день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) –дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Документами, які наявні в матеріалах справи, підтверджується та обставина, що 11.03.2003р. між Військовою частиною А 1206 та ПП „Моноліт” укладено додаткову угоду № 5/А до договору підряду від 15.06.1999р. № 9/1-9-15п на виконання у 2003 році сезонних робіт на введеному до експлуатації житловому будинку на суму 1 596 000 грн. із терміном закінчення робіт на вищезазначеному об’єкті в червні 2003 року.
Відповідно до умов цих угод ПП „Моноліт” придбано та віднесено до складу валових витрат у 2 кварталі 2003р. субпідрядні роботи: у ТОВ „Хімреммонтаж” згідно з актом виконаних робіт № 1 за квітень 2003 р. на суму 324 643 грн., у ПП „Торговий Дім” на суму 41 700 грн., у т.ч. згідно з актом виконаних робіт № 5 за квітень 2003р. на суму 14 454 грн., актом № 7 за квітень 2003р. на суму 3248 грн., актом № 8 за квітень 2003р. у сумі 23 998 грн, у ПП „Черноморгарант” згідно з актом виконаних робіт № 1 за квітень 2003р. на суму 28 312 грн., у ТОВ „Атлес ЛТД” відповідно до довідки про вартість виконаних підрядних робіт за травень 2003 року та акту виконаних підрядних робіт за травень 2003 року на суму 142 336 грн. за об’єктом по вул. Щорса 125/3.
Наведене свідчить, що між Військовою частиною А 1206 та ПП „Моноліт” після підписання додаткової угоди № 5/А до основного договору підряду склалися цивільно-правовідносини, по яким ПП „Моноліт” виконувало певні роботи, а замовник приймав їх та оплачував. Роботи виконані силами субпідрядних організацій та прийняті замовником, про що свідчить акт приймання виконаних робіт по закінченому будівництвом об’єкту та оплачені ним, про що свідчить відповідне повідомлення по рахунку, тому місцевий господарський суду помилково погодився із встановленим порушенням п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.
8. Стосовно висновку ДПА в Одеській області про непідтвердження ПП „Моноліт” ТТН та дорожніми листами правомірності віднесення до складу валових витрат вартості отриманих в 2003 році транспортних послуг на суму 71 604,17 грн., апеляційний господарський суд вважає неправомірною таку позицію з огляду на таке.
Відповідно до вимог п.11.2 ст.11 „Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні”, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером. Форма і порядок заповнення цих документів Замовником і Перевізником визначаються відповідними нормативними актами.
Таким нормативним актом є „Інструкція про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи”, затверджена Наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 07.08.1996р. № 228/253.
Зазначеним підзаконним нормативним актом визначається форма та порядок заповнення ТТН та дорожніх листів.
Крім того, в Інструкції визначено, що товарно-транспортна накладна типової форми № 1-ТН –це єдиний первинний документ, який є підставою для списування товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України, а також для їх складського, оперативного і бухгалтерського обліку; вона оформлюється вантажовідправником на кожну їздку автомобіля і для кожного вантажоодержувача окремо.
Згідно із приписами Указу Президента України „Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” зупинено дію Наказу Міністерства транспорту України та Державного комітету статистики України „Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи” від 07.08.1996р. № 228/253.
Отже, дія нормативного акта, що регулює порядок застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена, тому застосування ТТН в будь-якому вигляді не є обов’язковим.
Крім того, оскільки Інструкція є недійсною, то ТТН не є єдиним первинним документом, на підставі якого повинне здійснюватись списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України.
Таким чином, після зупинення дії цієї Інструкції відсутній механізм реалізації правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджено наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 стосовно форми та порядку заповнення, а також порядку застосування товарно-транспортних накладних.
Відповідно до п.11.2 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку –день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Датою фактичного отримання послуг є дата підписання акту виконаних послуг, підписання якого є підставою для віднесення вартості цих послуг до валових витрат підприємства. В матеріалах справи наявні акти наданих транспортних послуг, які необґрунтовано не прийняті до уваги. Крім того, у судове засідання апеляційної інстанції скаржником представлені ксерокопії ТТН, якими підтверджено факт надання послуг щодо транспортування матеріальних цінностей.
9. В 2003-2004 роках ПП „Моноліт” отримано послуги в сфері технічного захисту інформації, що надавались ТОВ „Бакарнея” на суму 8751 грн., у т.ч. ПДВ на суму 1749 грн., та ТОВ „Лівол” на суму 35 040 грн., у т.ч. ПДВ на суму 6996 грн., та віднесено їх до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.
Відповідно до ст.30 Закону України „Про інформацію” юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.
Для визначення конфіденційної інформації та інформації що становить комерційну таємницю, а також для її захисту, директором ПП „Моноліт” укладено договори від 03.06.2002р. № 5 з ТОВ „Лівол” та від 12.07.2004р. № 3 з ТОВ „Бакарнея”.
На виконання названих договорів розроблено Інструкцію про порядок використання комерційної інформації та перелік комерційної інформації, тобто визначено склад і обсяг відомостей, що становлять конфіденційну інформацію та встановлено режим доступу до неї.
Крім того, ТОВ „Лівол” та ТОВ „Бакарнея” регулярно здійснювали заходи контролю щодо нерегламентованого відпливу комерційної інформації з підприємства, що виражалося у систематичних консультаціях робітників підприємства та технічних заходах, направлених на недопущення прослуховування засобів зв’язку, службових приміщень підприємства тощо, що підтверджується Актом проведення комплексної спеціальної перевірки приміщень від 02.02.2006р. (від ТОВ „Лівол”) та Актом проведення комплексної спеціальної перевірки приміщень від 01.03.2005р. (від ТОВ „Бакарнея”).
Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до валових витрат підприємства відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
Ці обставини не враховані судом першої інстанції, що призвело до постановляння незаконного судового рішення і в цій частині.
З огляду на наведене, мотиви, з яких подана скарга, є підставами для скасування оскаржуваної постанови, оскільки остання прийнята при неповному дослідженні обставин справи, із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.150,160,162,198,202,205,207 КАС України, колегія суддів
Постановила:
Постанову господарського суду Одеської області від 28.02.2006р. зі справи № 23/394-05-11850А скасувати.
Позовні вимоги ПП „Моноліт” задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ у Приморському районі м. Одеси від 26.05.2005р. № 0004282301/0, № 0004292301/0; від 02.08.2005р. № 0004282301/1, № 0004292301/1; від 13.10.2005р. № 0004282301/2, № 0004292301/2, № 0009112301/0.
Постанова в порядку ст.254 КАС України набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Суддя-доповідач | В.Т. Пироговський |
Судді | В.І. Картере |
В.І. Жеков |