ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2019 року Справа № 280/5131/18 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03 грудня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:

визнати протиправними дії відповідача в частині припинення виплати пенсії позивачу;

зобов'язати відповідача відновити позивачу виплату пенсії та виплатити заборгованість за період червень-липень та з вересня 2018 року, та здійснити позивачу компенсацію втрати частини доходів з червня 2018 року по місяць виплати заборгованості, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Ухвалою суду від 10.12.2018 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що він має статус внутрішньо переміщеної особи та на даний час перебуває на пенсійному обліку в Центральному об'єднаному УПФУ м. Запоріжжя. Вказує, що відповідачем починаючи з 01.09.2018 припинено здійснення пенсійних виплат позивачу, а також не виплачено заборгованість по виплаті пенсії за період червень-липень 2018. Вказує, що виплата пенсії була припинена, у зв'язку із співставленням баз даних отримувачів пенсій або припинення реєстрації в межах району. Разом з тим, позивач вважає, що така підстава для припинення пенсійних виплат не передбачена Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим відповідачем безпідставно здійснено припинення пенсійних виплат. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому позивач послався на те, що Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що особам, які перебували на обліку, як одержувачі пенсій, зокрема, в окремих районах Донецької та Луганської областей, які тимчасово не контролюються українською владою, виплата пенсій на підконтрольній українській владі території здійснюється за умови реєстрації пенсіонерів як внутрішньо переміщених осіб. Зазначає, що у зв'язку із надходженням до об'єднаного управління списків тривало відсутніх за місцем проживання осіб з числа внутрішньо переміщених осіб, виявлених під час верифікації, позивачу було зупинено виплату пенсії з 01.06.2018 по 31.07.2018, яка в подальшому нарахована та підлягає виплаті позивачу на умовах окремого порядку визначеного Кабінетом Міністрів України. Крім того, відповідач послався на те, що з 01.09.2018 позивачу відновлено виплату пенсії, виплата якої розпочата з листопада 2018 року, а сума пенсії за період з 01.09.2018 по 31.10.2018 об'єднаним управлінням нарахована та підлягає виплаті позивачу на умовах окремого порядку визначеного Кабінетом Міністрів України. Вважає, що відповідачем правомірно здійснювалось припинення пенсійних виплат позивачу та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус пенсіонера та перебуває на пенсійному обліку в Центральному об'єднаному УПФУ м. Запоріжжя.

Відповідно до довідки від 17.11.2014 №2399001066, ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, з міста Ровеньки, Луганська область, і отримує пенсію у Центральному об'єднаному УПФУ м. Запоріжжя, а в період з червня по липень 2018 та з вересня по жовтень 2018 виплата позивачу пенсії не здійснена.

Позивач не погодившись з діями відповідача щодо припинення пенсійних виплат, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений на розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

З наданого до матеріалів адміністративної справи відзиву судом встановлено, що на підставу припинення здійснення позивачу пенсійних виплат територіальний орган Пенсійного фонду посилається на надходження до об'єднаного управління списків тривало відсутніх за місцем проживання осіб з числа внутрішньо переміщених осіб, виявлених під час верифікації, що зумовило припинення виплати пенсії за спірний період.

Суд зазначає, що 20 жовтня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Статтею 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Постановою Кабінету Міністрів від 08.06.2016 року №352 було також внесено зміни до Постанови №509, згідно яких встановлено, що довідка діє безстроково; довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Суд зазначає, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є лише підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не за застосований та не доведений.

Питання виплати пенсій врегульовано статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з частиною другою статті 49 цього ж закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу припинена відповідачем у зв'язку із співставлення баз даних отримувачів пенсій або припинення реєстрації в межах району.

Водночас, статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не передбачено.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії, відповідно до статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що стаття 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чітко визначає, що припинення виплати пенсій можливо лише у випадках встановлених Законом, а прийняті постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть вносити зміни чи доповнювати підстави для припинення пенсійних виплат встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Особливу увагу суд звертає на те, що у преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Вказана позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка неодноразово викладалась в судових рішеннях, як приклад від 13.02.2018 у справі №219/9003/17, від 20.02.2018 у справі №234/10770/17, тощо.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно та необґрунтовано приймались рішення про припинення здійснення пенсійних виплат позивачу.

Разом з тим, з наданих до матеріалів справи розпоряджень Центрального об'єднаного УПФУ м. Запоріжжя судом встановлено, що позивачу фактична виплата пенсії поновлена з листопада 2018 року, у зв'язку з чим вимога про поновлення пенсійних виплат задоволенню не підлягає.

В свою чергу, у зв'язку із прийняттям відповідачем необґрунтованих рішень про зупинення виплати позивачу пенсії утворилась заборгованість по виплаті пенсії за період червень-липень 2018 року та вересень - жовтень 2018 року, яка нарахована Пенсійним фондом, проте, не виплачується з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335.

Разом з тим, суд зазначає, що в даному випадку положення постанови Кабінету Міністрів України суперечать положенням ч.2 ст.49 Закону №1058, відповідно до якої поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Так, статтею 46 Закону №1058 передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Тобто, саме Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано порядок поновлення виплати пенсії та порядок виплати пенсії за минулий період як з вини пенсіонера так і з вини органу Пенсійного фонду.

За таких обставин, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 є необґрунтованими та безпідставними, оскільки як зазначалось судом вище, постанова Кабінету Міністрів України не може змінювати порядок поновлення/припинення пенсійних виплат закріплений у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Отже, суд дійшов висновку, що наявні підстави для зобов'язання відповідача виплатити позивачу пенсію за період з червня по липень 2018 року та з вересня по жовтень 2018 року.

Щодо вимог про стягнення з відповідача компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно із ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

З матеріалів адміністративної справи встановлено, що пенсійні виплати за період з червня по липень 2018 року та з вересня по жовтень 2018 року були нараховані відповідачем, проте, у строки передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не виплачені.

За таких обставин, оскільки суми пенсії за вищевказаний період не виплачені з вини органу Пенсійного фонду, такі суми підлягають виплаті з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність припинення здійснення пенсійних виплат позивачу, що зумовлює висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Щодо вимог про негайну виплату пенсії в межах одного місяця після проголошення судового рішення, суд зазначає, що відповідно до ч.1 п.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за місяць.

В даному випадку суд не присуджує (стягує) виплату пенсії, а вирішує питання про право позивача на отримання пенсії та зобов'язує відповідача на вчинення певних дій, а тому відмовляє у цій частині позовних вимог.

Також, на момент ухвалення судового рішення у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання судового рішення у разі набрання ним законної сили, у зв'язку з чим суд відмовляє у вимозі щодо зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Оскільки позивачем, в силу приписів Закону України «Про судовий збір», судовий збір не сплачувався, то відповідно відсутні підстави для стягнення на користь позивача судових витрат.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, 2-Б, код ЄДРПОУ 41248629) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 та за період з 01.09.2018 по 31.10.2018, із нарахуванням компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 09.01.2019.

Суддя І.В. Новікова