ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/221/18 Справа № 202/4713/17 Суддя у 1-й інстанції - Шофаренко Ю. Ф. Суддя у 2-й інстанції - Коваленко В. Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2018 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по кримінальним справам Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді                                Коваленка В.Д.,

суддів                                                Іванової А.П., Пістун А.П.,

секретаря                                                Пиріч Н.А.,

за участю прокурора                                Постаренка Д.В.,

обвинуваченого                                        ОСОБА_1,

адвоката                                                ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду кримінальне провадження № 12013040660000661 від 29.01.2013 року за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1, його захисника — адвоката ОСОБА_2О, та прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_3, зі змінами, а також заперечення адвоката ОСОБА_4, який діє в інтересах потерпілого ОСОБА_5, на апеляційній скарги обвинуваченого та його захисника від на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2018 року,-

В с т а н о в и л а:

цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, пенсіонера, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимого:

-02.04.2013 року вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська за ч.2 ст.125 КК України до покарання у вигляді штрафу у розмірі 850 грн.;

визнано винним та засуджено за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Строк покарання обвинуваченому ухвалено обчислювати з часу приведення вироку до виконання.

Позов про стягнення моральної шкоди задоволено частково, стягнуто з обвинуваченого на користь потерпілого ОСОБА_5 20 000 гривень, та судовий збір - 1650 грн., а всього стягнуто- 21650 грн.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати, пов’язані з проведенням судово-дактилоскопічних експертиз в розмірі 1407,36 грн.

Вирішено долю речових доказів.

Вказаним вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, приблизно в період часу з 13:00 год. до 15:00 год. 29.01.2013 року, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись на території гаражного кооперативу «Салют» за адресою: м. Дніпро, вул. Каштанова, 29, висловлюючись нецензурною лайкою, із застосуванням твердого тупого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею, який у ході досудового слідства не встановлено, тримаючи вказаний предмет у своїй правій руці, спричинив ним один удар по голові в область чола електрику гаражного кооперативу ОСОБА_5, чим завдав йому фізичного болю та тілесні ушкодження у вигляді двох забійних ран: в лобній області посередині волосистої частини голови, в лобно-тім`яній області праворуч.

Після чого, ОСОБА_1 знову підійшов до потерпілого та наніс йому ножем з темною руків’ю, який тримав у правій руці, один удар у кисть лівої руки ОСОБА_5, а саме в міжпальцевий проміжок між другим та третім пальцями, чим завдав потерпілому фізичного болю та спричинив останньому тілесні ушкодження, які відносяться до легких, тобто таких, що спричинили короткочасний розлад здоров’я тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні (21 день).

В цей час співробітники та члени гаражного кооперативу «Салют» намагались відтягнути ОСОБА_1 від потерпілого ОСОБА_5, однак ОСОБА_1 чинив активний опір, своїх дій не припиняв, відштовхував їх та погрожував фізичною розправою. Після чого вказані особи були вимушені зачинитись від останнього у кімнаті службового приміщення, а сам ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зник, залишивши ніж з темною руків’ю, на місці пригоди.

Приблизно о 15:00 годині 29.01.2013 року, ОСОБА_1, повернувся до гаражного кооперативу «Салют» та побачивши випадкову особу, а саме ОСОБА_6, який працював там охоронцем, тримаючи у правій руці ніж з дерев’яною руків’ю, почав безпідставно гучно нецензурно висловлюватись на адресу останнього, погрожувати фізичною розправою, демонструвати ніж та розмахувати ним перед потерпілим. При цьому, ОСОБА_1 не реагував на неодноразові зауваження потерпілого, який намагався заблокувати прохід до гаражного кооперативу «Салют» та при спробі ОСОБА_6 взяти ніж з рук ОСОБА_1 і знешкодити останнього, спричинив йому удар ножем, який тримав у правій руці, в область лівого передпліччя, а потім у гомілку, чим завдав потерпілому фізичного болю та тілесні ушкодження у вигляді колото-різаних ран. Пізніше виник рубець на задній поверхні лівого передпліччя у верхній третині, що є наслідком загоєння різаної рани та рубця на зовнішній поверхні правої гомілки в середній третині, що є наслідком загоєння різаної рани, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, тобто таких, що спричинили короткочасний розлад здоров’я тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні (21 день).

В апеляційних скаргах:

- обвинувачений просить вирок змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 4 ст. 296 КК України на ч.1 ст. 125 КК України і, згідно ст. 49 КК України, звільнити від кримінальної відповідальності, у зв’язку з закінченням строків давності. У задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_5, а також у стягненні з ОСОБА_1 витрат по оплаті судового збору та судових витрат, пов’язаних з проведенням судових експертиз – відмовити.

Вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги його версію подій, не перевірив її, не надав належної уваги поясненням свідків, що підтверджують його покази.

Вважає, що ножів у нього при собі не було, а ніж, яким він спричинив поранення потерпілому ОСОБА_6, він схопив з розташованого поряд стола.

Вказує, що потерпілі були знайомі з ним, на його думку, його дії носили короткочасний характер. Тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_5 спричинив не він, тому в задоволенні позову потерпілого просить відмовити.

Крім того, вважає незаконним рішення суду про стягнення з нього витрат на проведення експертиз.

- адвокат ОСОБА_2 просить вирок скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

Вважає, що ні в ході досудового розслідування, ні в ході судового розгляду не було перевірено версію обвинуваченого про обставини вчиненого злочину. Зазначає, обвинувачений суду пояснив, що після того, як у нього в гаражі вкрали кабель, він 29.01.2013 року викликав раніше знайомого йому електрика ОСОБА_5, щоб налагодити світло. Після запрошення ОСОБА_5 обвинувачений прийшов до нього в кабінет, де вони почали розпивати спиртні напої, в ході яких до них зайшов невідомий чоловік та попросив ОСОБА_5 підключити світло в його гаражі. ОСОБА_5 відмовився та висловився нецензурно на адресу невідомого чоловіка. У відповідь невідомий чоловік напав на ОСОБА_5 та став бити його руками по голові та тулубі. Коли обвинувачений намагався затримати нападника, той вибіг з приміщення та закрився у своєму автомобілі. ОСОБА_1 вдарив ключами по лобовому склу цього автомобіля, а коли нападник почав рух свого автомобіля, обвинувачений побіг у приміщення КПП та закрив шлагбаум. З приміщення КПП вийшов охоронець ОСОБА_6 і вдарив обвинуваченого сковорідкою по голові, та збивши з ніг, продовжив його бити. Захищаючись від ОСОБА_6, лежачи на дивані у приміщенні КПП, він взяв ножа, що знаходився на столі., та став розмахувати ним перед ОСОБА_7 Після того, як він задів ножем ОСОБА_7 по нозі, той перестав його бити. Коли до гаражного кооперативу приїхала дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_8 та їх син, він розповів їм, що сталося.

Зазначає, що обвинувачений визнає вину частково, тому що потерпілого ОСОБА_5 він не бив, та ножа з собою не носив, а тілесні ушкодження спричинив потерпілому ОСОБА_6, що б той не бив його сковорідкою по голові.

На думку апелянта, дані покази обвинуваченого підтверджені показами потерпілих, свідків і іншими матеріалами кримінального провадження.

Зазначає, що потерпілий ОСОБА_5 суду показав, що дійсно раніше він був знайомий з обвинуваченим ОСОБА_1, оскільки той винаймав гараж у гаражному кооперативі «Салют», в якому він працював електриком. 29.01.2013 року у своєму кабінеті він з ОСОБА_1 розпивав спиртні напої. У ході цього ОСОБА_1, нічого не кажучи, вдарив його один раз чимось по голові та ножем, що лежав на столі, по пальця. Свої дії, на його думку, обвинувачений нецензурною лайкою не супроводжав, та ці дії були скороминучі.

Потерпілий ОСОБА_6 суду показав, що раніше знав обвинуваченого, оскільки той винаймав гараж у гаражному кооперативі, в якому він працював охоронцем. 29.01.2013 року у приміщенні КПП ОСОБА_1 закрив шлагбаум. Коли він намагався зупинити обвинуваченого, той вдарив його ножем по нозі. Де ОСОБА_1 взяв ніж, - він не бачив. Стверджує, що обвинуваченого він сковорідкою по голові не бив, а звідки на голові ОСОБА_1 зявилися тілесні ушкодження, пояснити не зміг. Також потерпілий Сидорько суду пояснив, що дії ОСОБА_1 були скороминучі.

Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 суду показали, що 29.01.2013 року вони не бачили хто спричинив потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 тілесні ушкодження.

Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 суду показали, що 29.01.2013 року на прохання ОСОБА_1 вони приїхали до гаражного кооперативу, та побачили садна і кров па обличчі ОСОБА_1 Він пояснив їм, що сталося. Потім співробітники поліції забрали ОСОБА_1 по відділу поліції, а вони поїхали в лікарню до ОСОБА_5 Там ОСОБА_17 пояснив, що ніяких претензій до ОСОБА_1 він не має, оскільки останній захищав його від нападника.

Зазначає, що на підтвердження показів обвинуваченого, стороною захисту було подано клопотання про долучення до матеріалів кримінального провадження протоколу про вчинене кримінальне правопорушення від 29.01.2013 року (том 1 а.с.197-199). У вказаному протоколі потерпілий ОСОБА_5Г зазначив, що 29.01.2013 року йому причинила тілесні ушкодження саме невідома особа. У той же день потерпілий ОСОБА_18 письмово заявив, що йому не відомо, хто міг причинити йому тілесні ушкодження.

Однак, зазначає апелянт, суд прийнявши вказане клопотання не розглянув його по суті (журнал судового засідання від 29.11.2017 року, том 1 а.с.194-195).

Вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що на вилучених на місті пригоди двох ножах, ні крові потерпілих, ні відбитків пальців обвинуваченого відповідно до висновків судово-цитологічних та дактилоскопічних досліджень не встановлено (том 1 а.с.129-131, 133-135, 137-139). Суд, на його думку, взагалі на вказав у вироку висновки вказаних досліджень, хоча дослідив їх як докази, представлені прокурором.

Вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що потерпілий ОСОБА_5 суду показав, що обвинувачений наніс йому лише один удар пляшкою по голові. А відповідно до висновку експерта № 953-е від 11.03.2015 року (том 1 а.с.105-106), у потерпілого ОСОБА_5 встановлені тілесні ушкодження у вигляді двох забійних ран. Вказане протиріччя, на думку захисника, ставить під сумнів покази потерпілого ОСОБА_5, в частині спричинення йому обвинуваченим тілесних ушкоджень.

Зазначає, що суд першої інстанції приєднав до матеріалів кримінального провадження клопотання захисту про долучення окремих матеріалів до кримінального провадження, однак не розглянув його по суті та рішення по клопотанню не постановив, а лише в журналі судового засідання зазначив, що суд, приєднує документи, та надасть оцінку в нарадчій кімнаті (т.1 а.с. 194-195, 197-199).

Вважає що згідно обвинувачення ОСОБА_1 чинив опір громадянам, які припиняли його хуліганські дії з застосуванням іншого предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень. В обґрунтуванні обвинувачення досудове слідство і суд посилаються на покази свідків ОСОБА_11, ОСОБА_10, та ОСОБА_12 Однак, вказані свідки суду показали, що вони не бачили, хто саме спричинив потерпілим тілесні ушкодження та при яких обставинах. Вони лише побачили обвинуваченого, який вибіг на вулицю, тобто після того, як обвинувачений припинив будь-які дії.

Вважає, що дії обвинуваченого помилково кваліфіковані як хуліганство, оскільки потерпілі були знайомі з ОСОБА_1 та його дії носили короткочасний скороминучий характер.

- прокурор просить вирок скасувати у частині призначеного покарання, у зв’язку з невідповідністю, на його думку, призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, ухвалити свій вирок, яким призначити обвинуваченому більш сурове покарання, у виді 4 років позбавлення волі.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом залишились не врахованими ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу засудженого, та не наведено переконливих мотивів, через які призначено покарання у мінімальних межах санкції статті.

Прокурор вважає, що судом не достатньо надано належної оцінки обставинам скоєння злочину обвинуваченим, а саме вчинення злочину повторно, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, відносно особи похилого віку, при якому потерпілий зазнав певних страждань, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_1 злочину та самого обвинуваченого, який вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння, не виявив бажання виправити ситуацію, вину у вчиненні вказаного злочину, незважаючи на її повну доведеність не визнав своїми, діями шкоду потерпілим не відшкодував, що, на думку прокурора, свідчить про його байдужість до скоєного, та виключають обставини, які пом'якшують покарання. Натомість, додаткові свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 повідомили суду про те, що вже на стадії судового розгляду вказаного обвинувального акту, ОСОБА_1 неодноразово приїздив до ГСК «Салют», зустрічався з ними та намагався умовити дати неправдиві покази на свою користь щодо обставин, які відбувались 29.01.2013 року.

В запереченнях на апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника:

- адвокат ОСОБА_4, в інтересах потерпілого ОСОБА_5, просить апеляційні скарги сторони захисту залишити без задоволення, апеляційну скаргу прокурора — задовольнити, та ухвалити свій вирок, яким призначити обвинуваченому покарання у виді 4 років позбавлення волі.

В частині стягнення моральної шкоди просить вирок змінити, та стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого ОСОБА_5 моральну шкоду в повному обсязі, тобто 110 000 грн., та стягнути судовий збір в розмірі 1 650 грн., а всього — 111 650 грн.

Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 , які підтримали свої апеляційні скарги, просили їх задовольнити, заперечуючи проти апеляції прокурора; потерпілого ОСОБА_5 та його представника адвоката ОСОБА_4, які прохали задовольнити апеляційну скаргу прокурора, та змінити вирок в частині вирішення цивільного позову, та стягнення судового збору; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляцій обвинуваченого ОСОБА_1 і його захисника та підтримав доводи і вимоги апеляції прокурора, перевіривши і проаналізувавши доводи, які викладені в апеляціях і співставивши їх з матеріалами кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції лише в межах апеляційних скарг.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1 щодо невідповідності висновків суду дійсним фактичним обставинам справи з посиланням на неправильну кваліфікацію його дій за ч.4 ст. 296 КК України з вимогою перекваліфікувати їх на ч.1 ст. 125 КК України та звільнити згідно ст. 49 КК України від кримінальної відповідальності, а також доводи його захисника в апеляції, як щодо невідповідності висновків суду дійсним фактичним обставинам справи, так і щодо неповноти судового розгляду, та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, з посиланням на не прийняття судом першої інстанції показів обвинуваченого ОСОБА_1, який зазначав про свою непричетність до інкримінованого йому злочину, свідків, які не бачили, як обвинувачений спричиняв тілесні ушкодження потерпілим, не долучення до матеріалів справи протоколу про вчинене кримінальне правопорушення, де ОСОБА_19 зазначав про спричинення йому тілесних ушкоджень невідомою особою, безпідставне не прийняття судом до уваги показів свідків захисту, які разом, як доводи апеляції обвинуваченого так і доводи захисника, хоча і мають різні вимоги, але по суті зводяться до недоведеності вини обвинуваченого в інкримінованому йому злочині. Колегія суддів, вважає їх безпідставними, необґрунтованими, і такими які спростовуються матеріалами кримінального провадження, виходячи з наступного.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Обґрунтованість судового рішення, означає відповідність висновків суду у рішенні фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Зазначені у статті 91 КПК України обставини повинні бути підтвердженні показаннями, речовими доказами, документами, висновками експертів.

Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Чинне законодавство визначено говорить про сукупність доказів як про найбільш важливу умову ухвалення обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні. При цьому досить важливе значення мають виклад і мотивування оцінки кожного доказу у поєднанні з іншими доказами.

Дані вимоги закону, як встановлено апеляційним судом, районним судом першої інстанції були дотримані.

Досліджені судом першої інстанції та покладені в основу вироку докази беззаперечно вказують на вину обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованого йому злочину за ч. 4 ст. 296 КК України.

Ствердження в апеляції обвинуваченого ОСОБА_1, що його дії повинні кваліфікуватися відносно потерпілого ОСОБА_6 за ч.1 ст. 125 КК України, а потерпілому ОСОБА_5 тілесні ушкодження, нібито нанесла невідома особа, та про посилання як обвинуваченого так і його захисника на те, що потерпілий ОСОБА_5 в протоколі про вчинення злочину від 29.12.2013 року вказував, що його побила невідома особа, спростовуються дослідженими судом першої інстанції доказами і встановленими ним обставинами.

Так, за поясненнями потерпілого ОСОБА_5 безпосередньо наданими ним у суді першої інстанції слідує, що після того як він вирішив закінчити з ОСОБА_1 розпивати напої, та на його пропозицію покинути приміщення, останній вдарив його пляшкою по голові, а коли той почав виходити з кімнати — наніс йому удар ножем в руку. Коли ж підійшла бухгалтер ОСОБА_9, то ОСОБА_1 і їй наніс удар в голову, після чого побіг з погрозами за головним бухгалтером ОСОБА_11 ОСОБА_5 також поясняв про зухвалість та тривалість неправомірних дій ОСОБА_1

За поясненнями потерпілого ОСОБА_6 його на допомогу покликав голова кооперативу, тому що ОСОБА_1 влаштував бійку. Його напарник пішов викликати поліцію та швидку, а він почав заспокоювати обвинуваченого ОСОБА_1, який був у стані алкогольного сп'яніння та розмахував ножем, і в ході чого останній наніс йому удар клинком в ногу, а потім в передпліччя.

Пояснення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_20, ОСОБА_12, надані у суді першої інстанції, узгоджуються між собою і з поясненнями потерпілих. За поясненнями свідка ОСОБА_12, невідомий чоловік, як потім з'ясувалося - ОСОБА_1, наніс декілька ударів трубним ключем по лобовому склу його машини. Свідок відштовхнув обвинуваченого, той впав у сніг і почав йому погрожувати. ОСОБА_5, як далі поясняв ОСОБА_12, він не бив зазначивши, що ОСОБА_1 говорить неправду.

Наявність даних або доказів, які б свідчили про неправдивість показів вказаних потерпілих та свідків, або про їх зацікавленість, - не встановлено.

За встановленими судом першої інстанції обставинами хуліганські дії обвинуваченого ОСОБА_1 мали досить тривалий час, що спростовує ствердження обвинуваченого та його захисника в апеляціях, що дії ОСОБА_1 мали короткочасний скороминучий характер і нібито помилково кваліфіковані як хуліганські.

Окрім того покази потерпілих та свідків узгоджуються з дослідженими у суді першої інстанції у їх сукупності доказами наявними в кримінальному провадженні та не мають суттєвих суперечностей чи протирічь, зокрема і протоколами слідчих експериментів від 10.03. 2015 року за участю потерпілого ОСОБА_5, від 11.07.2015 року за участю потерпілого ОСОБА_6, та від 20.06.2017 року за участю потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_11, де потерпілі та свідки зазначали і конкретно вказували на обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 хуліганських дій і механізм завдання потерпілим вказаних тілесних ушкоджень.

Зазначені обставини і механізм спричинення потерпілим тілесних ушкоджень у вказаних протоколах слідчих експериментів та покази потерпілих узгоджується і з висновками досліджених у суді першої інстанції експертів №1024 від 14.03.2013 року № 953-е від 11.03.2015 року, де виявлено тілесні ушкодження, їх локалізацію, які нанесені потерпілому ОСОБА_5, і утворилися в області голови від не менш як 1-ї механічної дії тупого твердого предмету, можливо з обмеженою контактуючою поверхнею, а ушкодження у вигляді різаної рани в проекції другого міжпальцьового проміжку лівої кисті — від не менш як 1-ї механічної дії твердого плаского предмету, який володіє ріжучими властивостями та враховуючи локалізацію і характер виявлених у ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, можливо вказати, що вони є не характерними для спричинення їх при падінні з висоти власного зросту.

За висновком експерта № 2638-е від 09.06.2015и року, у потерпілого ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження за своїм характером та локалізацією та кількість виявлених у нього тілесних ушкоджень свідчать, що вони спричинені від не менш, як 2-х механічних дій та незадовго до звернення за медичною допомогою в лікарню.

Потерпілий ОСОБА_6 згідно протоколу пред'явлення речей для впізнання від 21.03.2017 року впізнав ніж, яким йому обвинуваченим було нанесено тілесні ушкодження.

За протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, де потерпілий ОСОБА_6 вказав саме на фото ОСОБА_1, як на осбу яка вчинила хуліганські дії 29.01.2013 року. Також свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_20, кожен окремо вказали саме на фото ОСОБА_1, як на особу, яка вчинила вказані хуліганські дії 29.01.2013 року на території ГК “Салют”.

Зазначені встановлені судом першої інстанції обставини на підставі безпосередньо дослідження судом пояснень потерпілих, свідків та письмових доказах у їх сукупності спростовують ствердження обвинуваченого та його захисника щодо непричетності і недоведеності вини обвинуваченого ОСОБА_1А в скоєному хуліганстві.

Таким чином, ствердження обвинуваченого ОСОБА_1, що він не спричиняв тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_5, а від потерпілого ОСОБА_6 захищався і ніж схопив з поруч розташованого столу, не знайшли свого підтвердження, а тому є безпідставними і надуманими, та такими, що свідчать про намагання ОСОБА_1А, уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.

Судом першої інстанції також ретельно перевірені доводи сторони захисту з позиції непричетності обвинуваченого ОСОБА_1 до інкримінованого йому злочину, що спростовує доводи сторони захисту про неповноту судового розгляду і не дослідження , і неналежності з'ясування доводів обвинуваченого.

З журналу судового засідання видно, що були допитані свідки сторони захисту ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_21 і судом першої інстанції надана їм відповідна об'єктивна оцінка. Суд критично віднісся до їх показів, з чим погоджується і апеляційний суд, оскільки вказані особи є близькими родичами обвинуваченого, не були безпосередніми свідками злочину, їхні свідчення ґрунтуються тільки на показах обвинуваченого і свого підтвердження матеріалами справи не знайшли, а напроти суперечить зібраним доказам.

З журналу судового засідання видно, що районним судом були ретельно перевірено всі доводи обвинуваченого, захисту, в тому числі і ті, які наведені в апеляційних скаргах.

Отже, апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції ретельно перевіряв доводи сторони захисту щодо невинуватості обвинуваченого в інкримінованому йому злочині.

Колегія суддів зазначає, що свою причетність до події злочину фактично не заперечує і сам обвинувачений, вказуючи, що він частково визнає свою вину, зазначаючи, що він буцім-то захищав потерпілого ОСОБА_5 та захищався від потерпілого ОСОБА_6 Тобто ОСОБА_1А, на свою користь викладає обставини скоєного, що вочевидь суперечить сукупності доказів, наведеним у вироку, досконало перевірено їх допустимість, достатність та достовірність.

Суд першої інстанції на підставі об’єктивно з’ясованих усіх обставин справи у їх сукупності, враховуючи обставини злочину, його тривалість, знаряддя злочину а саме ножа, кількість, характер і локалізацію нанесення поранень потерпілим, не реагування обвинуваченого на припинення грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства - хуліганських дій, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому із застосуванням предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, поведінку обвинуваченого, з'ясував об'єктивно в повній мірі спрямованість умислу обвинуваченого ОСОБА_1 на вчинення інкримінованого йому злочину і дійшов правильного висновку про кваліфікацію його дій асме за ч. 4 ст. 296 КК України, як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень

З таким висновком суду погоджується і апеляційний суд, оскільки він в повній мірі відповідає встановленим судом першої інстанції обставинам кримінального провадження.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до встановлених судом першої інстанції обставин доведено, що саме обвинувачений ОСОБА_1 знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому із застосуванням предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, навмисно спричинив тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_5, що відносяться до легких, тобто таких, що спричинили короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні ( 21 день) та потерпілому ОСОБА_6, які відносяться до легких, тобто таких, що спричинили короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні ( 21 день).

Наведені у вироку обставини скоєного спростовують доводи обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника про неправильну кваліфікації його дій з посиланням на те, що обвинувачений захищав потерпілого ОСОБА_5 та захищався від потерпілого ОСОБА_6. Такі доводи колегія суддів вважає безпідставними, такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.

Всі інші доводи обвинуваченого і потерпілого зводяться до переоцінки показів потерпілих, свідків і досліджених у суді інших доказів. Але цьому надана належна оцінка у вироку.

Щодо доводів захисника, обвинуваченого про неповноту судового розгляду з посиланням, що суд залучив заяву про долучення до справи протоколу про вчинення кримінального правопорушення від 29.01.2013 року та не дослідив його, де потерпілий ОСОБА_5 вказував, що йому спричинені тілесні ушкодження невідомою особою, що на думку захисника, істотно могло вплинути на висновки суду, колегія суддів, вважає такими, що не впливають на правильність висновків суду, та свідчать про намагання ОСОБА_1 перекласти відповідальність на потерпілого ОСОБА_5. Доводам ОСОБА_1 у вироку суд надав критичну оцінку.

За приписами статті 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Вимоги даної норми закону судом першої інстанції дотримані, досліджені покази потерпілого безпосередньо наданими ним у суді, де останній чітко вказав саме на ОСОБА_1 як на особу, яка спричинила йому тілесні ушкодження.

Доводи захисника в апеляції на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, що спричинило помилкову кваліфікацію судом дій обвинуваченого з посиланням на неприпустимість обвинувачення в тому, що потерпілий ОСОБА_6 нібито припиняв хуліганські дії обвинуваченого ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_6 визнаний потерпілим по справі, є необ'єктивним і безпідставним та суперечать сукупності зібраних судом доказів.

Сам факт визнання ОСОБА_6 потерпілим і особою яка припиняла хуліганські дії обвинуваченого не виключає і не спростовує встановленні судом першої інстанції обставини, а саме, що обвинувачений продовжував реалізувати свій злочинний умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння повернувся до гаражного кооперативу “Салют”, побачивши охоронця потерпілого ОСОБА_6, почав гучно безпідставно нецензурно висловлюватися на адресу останнього, погрожуючи фізичною розправою, демонструвати ніж та розмахувати ним перед потерпілим, на неодноразові зауваження потерпілого не реагував та при спробі забрати у обвинуваченого ніж, останній спричинив потерпілому удар ножем в область лівого передпліччя, а потім у зовнішню частину правої ноги.

Встановлені судом першої інстанції вказані обставини, в повній мірі спростовують ствердження захисника, що опір потерпілому ОСОБА_6, обвинуваченим ОСОБА_1 було вчинено після припинення ним хуліганських дій.

Щодо заперечення в апеляції обвинуваченого про безпідставність стягнення судом з нього судових витрат за проведення судово-дактилоскопічних експертиз, то колегія суддів, вважає їх безпідставними та помилковими, оскільки за правилами ч.4 ст. 374 КПК України, в резолютивній частині вироку, суд зобов'язаний зазначити рішення щодо процесуальних витрат.

До процесуальних витрат за положеннями ст. 118 КПК України відносяться, у тому числі і витрати пов'язанні з залученням спеціалістів експертів. За вимогами ч.2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтвердженні витрати на залучення експерта.

Таким чином, суд першої інстанції стягнувши з обвинуваченого документально підтверджені витрати на проведення вказаних експертиз на користь держави, діяв у межах і відповідно вимог зазначених норм закону.

Також, як видно з вироку районний суд обґрунтовано прийняв рішення і щодо задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_5, та належно, у відповідності до вимог Закону, вмотивував прийняте рішення.

Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів, не вбачає підстав, як для скасування вироку так і його зміни з мотивів наведених у апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_1А та його захисника ОСОБА_2 і приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчинені ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України. Їх правова кваліфікація відповідає фактичним обставинам справи і ґрунтується на зібраних у справі і досліджених в повному обсязі в судовому засіданні усіх доказах в їх сукупності, які не викликають сумнів щодо їх належності та допустимості.

Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинувачених та на кваліфікацію їх дій, колегією суддів під час перевірки судового рішення не виявлено.

Стосовно доводів апеляційної скарги прокурора з приводу того, що вирок підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання обвинуваченому ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та що за своїм видом і розміром є явно несправедливим через м'якість, колегія суддів, вважає безпідставними та таким, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, яка передбачає загальні засади призначення покарання і через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, суд, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку має дотримуватися вимог кримінального закону й зобов’язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

При обранні міри і розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд першої інстанції, як вбачається з вироку, врахував ступінь тяжкості скоєного злочину, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого. Також взято до уваги вік обвинуваченого — 63 роки, що ОСОБА_1 на момент вчинення злочину раніше не судимий, характеризується посередньо.

До обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому судом першої інстанції визнано — вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується встановленими судом обставинами і матеріалами кримінального провадження і на що посилається в апеляції прокурор.

Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1,- не встановлено.

Отже підстав для застосування положень ст. 69 та ст. 75 КК України, колегія суддів не вбачає.

На переконання колегії суддів, покарання призначене ОСОБА_1  судом першої інстанції з врахуванням наведеного в межах санкцій інкримінованої обвинуваченому статі в розмірі мінімально обмеженого строку, без застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України, є в повній мірі справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Прокурором в апеляції не наведено достатньо переконливих доводів для призначення обвинуваченому більш суворого покарання. А сам по собі факт не визнання в повному обсязі своєї вини обвинуваченим, відсутність проявів щиросердечного каяття, на що посилається в апеляції прокурор не може слугувати само по собі підставою для призначення цьому обвинуваченому більш суворого покарання, оскільки це є правом обвинуваченого визначатись зі своєю позицією захисту.

Прокурор не навів обґрунтованих доводів і щодо необхідності збільшення обвинуваченому ОСОБА_1 розміру покарання до чотирьох років, замість визначеного судом: трьох років позбавлення волі.

Колегія суддів, приходить до висновку, що при призначенні покарання суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).

З врахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає порушеннь судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання. Призначене ОСОБА_1 покарання за своїм видом та розміром є правильним та достатнім для його виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів.

Тому, підстав для скасування вироку і призначення обвинуваченому ОСОБА_1 більш суворого покарання, як просить прокурор, колегія суддів не вбачає.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, апеляційний суд не знаходить підстав для скасування вироку чи його зміни з тих мотивів, які наведені в апеляційних скаргах обвинуваченого, його захисника та прокурора, оскільки судом ухвалено вирок, який є по суті законним, обґрунтованим, належно вмотивованим, з дотриманням вимог кримінального закону та на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та належно оціненими судом відповідно до вимог закону

Отже колегія суддів, вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок без змін.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1, його захисника адвоката ОСОБА_2О, та прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_3, - залишити без задоволення.

Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2018 року щодо ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України - залишити без змін.

       Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

_____________                 _____________                 _________

В.Д. ОСОБА_22 ОСОБА_23 Пістун