Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючої – Боднар О.В.
суддів – Куштана Б.П., Власова С.О.
при секретарі – Рогач І.І.
з участю - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду від 7 жовтня 2009 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Міжгірської селищної ради, комунального підприємства «Міжгірське бюро технічної інвентаризації», третя особа ОСОБА_1, про скасування рішення ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності на це майно, -
У С Т А Н О В И Л А :
У червні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Міжгірської селищної ради, КП «Міжгірське БТІ», вимоги по якому уточнив заявою від 09.09.2009 р., і, посилаючись на порушення своїх майнових прав, просив:
1) визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Міжгірської селищної ради від 30 травня 2005 р. № 40 про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_4;
2) визнати нечинним та анулювати свідоцтво про право власності на нерухоме майно – житловий будинок АДРЕСА_1, видане 13.07.2005 р. за № 970 Міжгірською селищною радою ОСОБА_3;
3) визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності на спірний будинок (а.с.66).
Рішенням Міжгірського районного суду від 7 жовтня 2009 року в позові відмолено. Стягнуто з ОСОБА_1 13,60 грн. судового збору до бюджету Міжгірської селищної ради та 1000 грн. витрат на правову допомогу на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_1, 1980 р. народження «солідарно».
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з посиланням на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Розглянувши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд визнав, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з заяви позивача до суду, позовні вимоги він обґрунтовував тим, що після одруження з ОСОБА_5 (дочкою відповідача ОСОБА_3) у 1979 р. він разом з дружиною став проживати у спірному будинку, будівництво якого проводилось відповідачем ОСОБА_3 та дружиною відповідача ОСОБА_6, однак на той час не було завершено. Проживаючи в будинку з 1979 р. до часу розлучення 20.06.2006 р. він, позивач, разом з дружиною реконструював, перебудував будинок, добудував одну кімнату, котельню, ванну кімнату, провів газифікацію, водопостачання, водовідведення, збудував господарсько-побутові будівлі, сплачував податок на землю. Відповідач же з 1982 р. у будинку не проживав.
Тому, встановивши під час розгляду справи, що будинок побудований за земельній ділянці, яка надана у 1969 р. у встановленому законом порядку для будівництва жилого будинку ОСОБА_3, на момент одруження позивача з дочкою відповідача у 1979 р. будинок вже використовувався для проживання сторін, угоди про створення спільної власності яка б відповідала законодавству, між позивачем та відповідачем укладено не було, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що твердження позивача про те, що видачею відповідачу свідоцтва про право власності на спірний будинок порушенні його права на цей будинок, не ґрунтуються на законі.
Доводи апелянта про те, що реєстрація права власності на спірний будинок проведена з порушенням вимог п.1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 та зареєстрованого в Мінюсті 18.02.2002 р. за № 157/6445 (далі – Тимчасове положення), спростовуються положеннями п.6 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна (додаток № 1 до п.2.1 Тимчасового положення), відповідно до якого свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_3 13.07.2005 р. за № 970 Міжгірською селищною радою, є документом на підставі якого БТІ зобов’язано здійснити реєстрацію права власності.
Свідоцтво ж про право власності на нерухоме майно видане ОСОБА_3 на підставі підставі рішення виконкому Міжгірської селищної ради № 40 від 30 червня 2005 року згідно п.6.1 Тимчасового положення, у відповідності з яким оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна провадиться органами місцевого самоврядування з видачею свідоцтва про право власності фізичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об’єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.
Відповідно до ч.2 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Між тим, як уже зазначалось, видачею ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на нерухоме майно, цивільні права або інтереси позивача ОСОБА_1 не порушені, оскільки він не має акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети, а також відсутня між ним та відповідачем, як особою, якому була відведена земельна ділянка для будівництва будинку, угода про створення спільної власності, яка б відповідала законодавству.
В той же час в частині присудження з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_1 солідарно судових витрат, рішення суду не відповідає вимогам ст.88 ЦПК, оскільки суд присудив витрати в т.ч. і третій особі ОСОБА_1, який відповідно до ст.30 ЦПК не є стороною у справі.
Тому в частині стягнення витрат на правову допомогу рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення понесених і документально підтверджених витрат у сумі 1000 грн. на користь відповідача ОСОБА_3 (а.с.74).
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 88, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Міжгірського районного суду від 7 жовтня 2009 року в частині судових витрат скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у сумі 1000 (тисячу) гривень.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сил из моменту проголошення.
Рішення можен бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
С у д д і:
Власов С.О, Боднар О.В. Куштан Б.П.