ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я  

                                                            іменем України

 

14.06.07 р.                                                                               Справа № 10/132                              

Господарський суд Донецької області у складі:        головуючого судді -  Приходько І.В.;

при секретарі судового засідання -  Черняк Л. А.;

за участю представники сторін:

                           від позивача -   не  з'явився;

                           від відповідача - не  з'явився;

                            

розглянув у відкритому судовому засіданні суду справу 

за позовом     Суб'єкт   підприємницької  діяльності  ОСОБА_1 Донецька обл. с.Дачне,

до    Суб'єкта   підприємницької  діяльності  ОСОБА_2 м.Селідове,

про   стягнення  заборгованості  у  розмірі 5 078,75  грн.,  пені,  інфляційних витрат,   3 % річних  та моральної  шкоди  у  розмірі  3 000  грн., -

 

В С Т А Н О В И В :

 

       До господарського суду звернувся позивач, Суб'єкт   підприємницької  діяльності  ОСОБА_1 Донецька обл. с.Дачне,  з  позовом  до  відповідача,  Суб'єкта   підприємницької  діяльності  ОСОБА_2 м.Селідове,  про  стягнення  заборгованості  у  розмірі 5 078,75  грн.,  пені  за  прострочку  платежів  у розмірі 783,60  грн.,  інфляційних витрат  у  розмірі 614,08  грн., 3 % річних  у  розмірі 135,25  грн.,  а  також  моральної  шкоди  у  розмірі  3 000  грн.

       В  обґрунтування  своїх  позовних вимог позивач посилається на договір б/н від 23.03.2006 р.  та   претензію  на  адресу  відповідача  від  15.06.2006 р.

       11.06.2007 р.   від  позивача  надійшло  клопотання  про  зменшення позовних  вимог,  в  якому  він  просить  стягнути  заборгованість   у  розмірі 5 078,75  грн.,  суму  інфляції  у розмірі 614,08  грн.,    3  % річних у  розмірі  135,25  грн., пеню  у  розмірі  зменшує  до 391,80  грн.  та  підтримує  стягнення  моральної  шкоди  у  розмірі  3 000 грн.

      Заявлене  клопотання  суд  задовольнив  на  підставі  положень  ст.22  Господарського  процесуального  кодексу  України.

 

       11.06.2007 р.  від позивача  надійшло  клопотання  про  забезпечення позову шляхом  накладання  арешту  на  грошові  кошти  відповідача в  межах  заявлених  позовних  вимог.

       Заявлене  клопотання  суд  відхилив  у  зв'язку   з  недоведеністю.

 

       Представник  відповідача   в  судове  засідання  не  з'явився,  про  час  і  місце слухання  справи    засіданнях  повідомлявся.

       Відповідно  до  довідки  Єдиного  державного  реєстру  НОМЕР_1 ОСОБА_2  зареєстрований  як  суб'єкт   підприємницької  діяльності  та  мешкає  за  адресою  АДРЕСА_1.Вказана  адреса  відповідача  співпадає  з  адресою  вказаною  позивачем  у  позовній  заяві

      Відповідач  у  судове  засідання  не  з'явився, відзив  до  суду  не  надав.

 

       Відповідно  до  ст.69  Господарського  процесуального  кодексу  України,  спір  має  бути   вирішено   у  строк   не більше  двох  місяців,  у  виняткових  випадках  голова  господарського  суду    чи  заступник  голови  господарського  суду  має  право  продовжити  строк  вирішення  спору,  але  не  більш  як  на  один  місяць. 

 

       Справа  надійшла  до  суду  19.04.2007 р.

       Таким  чином,  розгляд  справи  має  бути  вирішений у  строк  до  19.06.2007 р.

 

        В  останнє  судове  засідання  представник  позивача  не  з'явився,  про  час  і  місце  слухання  справи  належним  чином  був  повідомлений,  про  що  свідчить  особистий  підпис  на  ухвалі  суду  про  відкладення  справи   на  14.06.2007 р.

 

       Враховуючи  викладене,  положення статей  69, 75  Господарського  процесуального  кодексу  України,  справу  розглянуто  на  підставі  наявних  у  ній  документів,  за  відсутності  позивача  та  відповідача.

 

       Розглянув  матеріали справи, додатково представлені  документи,  заслухав  пояснення  позивача, оцінив  докази за своїм внутрішнім  переконанням,  суд  вважає, що  позов не підлягає частковому   задоволенню  з  наступних  підстав.

 

       Судом  встановлено,  що  між    позивачем (продавцем)  та  відповідачем  (покупцем)   був  укладений  договір на  реалізацію  сільськогосподарської  продукції  від  23.03.2006 р.

        Як убачається  з умов  договору (п.1.1),  продавець  зобов'язувався   передати,  а  покупець  прийняти  та  сплатити  у  строк 30  днів  11,475  тонн  макухи.

        Договір  підписаний  сторонами.

      

        Обґрунтовуючи   позовні  вимоги,  позивач посилається  на  отримання  відповідачем 11 475 кг  макухи, вартість 1 кг  складає ).65  грн.,  часткову  сплату  відповідачем  суми  боргу,  договір  купівлі-продажу НОМЕР_2  від 05.12.2005 р. ,  на  підставі  якого  ним у    ПП «Квадро»   було  сільськогосподарську продукцію (шрот соняшника),  копію  накладної   на  суму  10 120,50  грн.

   

         Приймаючи  рішення,  суд  виходить  з  наступного.

 

       Відповідно  до  ст.12  Господарського  процесуального  кодексу  України,  господарським  судам  підвідомчі  справи  у  спорах,  які  виникають при  укладанні,  зміні,  розірванні і  виконанні господарських договорів.

 

      Як  убачається  з  умов  договору б/н    від 23.03.2006 р.,  сторони  домовились  вчинити  певні  дії,   продавець (позивач) передати,  а  покупець  (відповідач)  прийняти та  оплатити   с/господарську  продукцію  макуху  у  кількості 11 475  грн.

 

       Статтею 638  Цивільного  кодексу  України  встановлено,  що  договір  є  укладеним,  якщо  сторони  у  належній  формі  досягли  згоди  з  усіх  істотних  умов  договору.

        Істотними   умовами  договору  є  умови  про  предмет  договору, , умови,  що  визначені  законом  як  істотні або  необхідними  для  договорів  даного  виду,  а  також  усі  ті  умови,  щодо  яких  за  заявою  хоча б  однієї  із  сторін  має  бути  досягнуто  згоди.

 

       За  своєю  правовою  природою,  договір  на  який  посилається  позивач  є  договором  поставки.

       Відповідно  до частини   ст.712  Цивільного  кодексу  України  до  договорів  поставки  застосовуються  загальні  положення  про  купівлю-продажу, якщо  інше  не  встановлено  договором,  законом  або  не    випливає  з  характеру  відносин  сторін.

 

       Статтею 655  Цивільного  кодексу  України  визначено,  що   за  договором  купівлі- продажу  одна  сторона (продавець)  передає  або  зобов'язується  передати  майно (товар)  у  власність  другій  стороні  (покупцеві),  а  покупець  приймає  або  зобов'язується  прийняти  майно (товар)  і  сплатити  за  нього  певну  грошову суму.

 

      Дослідив  представлений  договір б/н  від  23.03.2006 р.,  суд  встановив,  що  сторони  не  визначили  в  даній  угоді вартості  товару,  визначив  лише  у пункті 2.2.,  що  розмір  оплати  товару  переглядається  у  разі: зміни  умов господарювання,  підвищення  цін,  тарифів, у  тому  числі  в  наслідку  інфляційних  процесів.

 

      Статтею  173 Господарського  кодексу  України  визначено,  що господарським  визначається  зобов'язання,  що  виникає  між  суб'єктом  господарювання  та  іншим  учасником   відносин  у  сфері  господарювання з  підстав,  передбачених  господарським  кодексом,  в  силу  якого  один  суб'єкт (зобов'язана  сторона, у тому  числі  боржник)  зобов'язаний  вчинити  певну  дію  господарського  чи  управлінсько-господарського  характеру  на  користь   іншого  суб'єкта  (виконати  роботи, передати  майно, сплатити  гроші,  надати  інформацію тощо),  або  утриматись  від  певних  дій, а інший  суб'єкт  (управлена  сторона, у тому  числі  кредитор)  має  право  вимагати  від  зобов'язаної   сторони  виконання  її  обов'язку .

 

     Як  передбачено  у  статті 174  Господарського  кодексу  України,  підставами  виникнення  господарських  зобов'язань   є,   у  тому  числі,   господарські договори  та  інші  угоди,  передбачені  законом.

 

      Статтею  193  Господарського  кодексу  України  встановлено,  що  кожна  сторона  повинна  вжити усіх  заходів,  необхідних  для  належного  виконання нею  зобов'язання,  враховуючи  інтереси  другої  сторони.

 

      Положеннями  частини першої статті  193  Господарського  кодексу  України  визначено,  що суб'єкти  господарювання  та  інші учасники  господарських  відносин  повинні виконувати  господарські  зобов'язання  належним  чином  відповідно  до  закону,  інших  правових  актів,  договору.

      У  частині  сьомій  вказаної статті  визначено,  що  одностороння  відмова  від виконання  зобов'язань,  крім  випадків,  передбачених  законом  не  допускається.

 

     Таким чином,  за  умовами  договору б/н  від  23.03.2006р.,  не  можливо  встановити який  розмір  оплати  сторони  встановили  за  отриману  продукцію.

 

    Судом  не  приймаються  як  докази  вартості  товару  по  договору  б/н  від  23.03.2006 р.,  копія  накладної видана   ППП «Квадро»  на  суму  10  120,50  грн.   та    договір  купівлі -продажу  НОМЕР_2  від  05.12.2005 р.,  укладений  позивачем  та   ППП «Квадро», тому  що  вказані  документи  стосуються  господарської  діяльності  позивача  та  з  них  не  можливо  встановити  що   сільськогосподарська продукція  за  договором  б/н  від  23.03.2006 р.  є  тією ж  продукцією  що  за  договором  НОМЕР_2.

 

     

    Враховуючи  викладене,  суд  приходить  до  висновку,  що   позовні  вимоги  щодо  стягнення 5 078,75  грн.  не   обґрунтовані   та не  підлягають  задоволенню.       

 

      Що  стосується  позовних вимог  про  стягнення  індексу інфляції  у  розмірі  614,08  грн.  та  3 %  річних  у  розмірі 135,25  грн.,  суд  враховує  наступне.

     

       Відповідно  до  положень ст.625  Цивільного кодексу  України,  боржник,  який прострочив виконання  грошового  зобов'язання,  на  вимогу  кредитора  зобов'язаний   сплатити  суму  боргу  з  урахуванням  встановленого  індексу  інфляції  за  час  прострочення,  а  також  3 %  річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір  процентів  не  встановлений договором  або  законом.

 

      Оскільки, суд  прийшов  до  висновку  щодо  відмови  в  задоволенні   позовних вимог  щодо  стягнення  основного  боргу,  таким  чином  не  підлягають  задоволенню  позовні  вимоги  щодо стягнення індексу інфляції  у  розмірі  614,08  грн.  та  3 %  річних  у  розмірі 135,25  грн.

 

             Що  стосується  позовних  вимог  про  стягнення  пені ,  суд  вважає,  що  вони  не  підлягають  задоволенню  з  наступних  підстав.

 

           Відповідно  до  положень  ст.230  Господарського  кодексу  України, штрафними  санкціями  визнаються  господарські  санкції  у  вигляді  грошової  суми (неустойка,  штраф,  пеня),  яку  учасник  господарських  відносин зобов'язаний  сплатити  у  разі  порушення  ним правил  здійснення господарської  діяльності,  невиконання  або  неналежного  виконання  господарського  зобов'язання.

 

    Як  убачається  з  умов  договору  сторони  не  встановили  відповідальності  за  прострочку виконання  грошового  зобов'язання.

 

         Приймаючи  рішення  щодо  заявлених позовних вимог  про  стягнення  моральної  шкоди  у розмірі 3 000  грн.,  суд  враховує  положення статті  16  Цивільного  кодексу  України,  якими  визначено,  що  одним  зі  способів  захисту  цивільних прав  та  інтересів  є  відшкодування  моральної (немайнової)  шкоди.

 

        Статтею  23  Цивільного кодексу  України  визначено, що  особа  має  право  на  відшкодування  моральної  шкоди ,  завданої  внаслідок  порушення  її  прав.

 

         Положеннями  статті  1167  Цивільного  кодексу  України  встановлено,  що  моральна  шкода,  завдана фізичній  або  юридичній особі  неправомірними  рішеннями,  діями  чи  бездіяльністю,  відшкодовується  особою,   яка  її  завдала.  за  наявності  її  вини, крім  випадків,  встановлених частиною  другою  цієї  статті.

 

        Відповідно  до  статті  33 Господарського  процесуального кодексу  України  кожна  сторона повинна  довести  ті  обставини.  на  які вона  посилається  як  на  підставу  своїх  вимог  і  заперечень.

 

             Представник  відповідача  не  надав  будь-яких  доказів    завдання   Суб'єкту   підприємницької  діяльності    ОСОБА_1  моральної  шкоди, лише  у  судових  засіданнях усно посилався  на  те,  що  вина  відповідача складає в  тому,  що  він  не сплачує вартість отриманий  товару  чим  спричиняє збитки.

 

            З  огляду  на  викладене,  суд приходить  до  висновку,  що  позовні  вимоги  щодо стягнення  моральної  шкоди  у  розмірі 3 000  грн.  не  обґрунтовані   та  не  підлягають  задоволенню.

 

   Враховуючи  викладене,  судові   витрати   підлягають   віднесенню  у  порядку  передбаченому  ст.49  Господарського  процесуального  кодексу  України.

 

     Керуючись ст.ст.23, 625, 638,  655,  712,  1167,  Цивільного  кодексу  України,  ст.ст.173,  174,  193 Господарського  кодексу  України,  керуючись ст.ст. 12, 22,  33,  43,   49,  75,  82,  84,  85   Господарського  процесуального  кодексу  України,  господарський  суд, -

  

В И Р І Ш И В :

 

       Відмовити  у  задоволені  позовних  вимог  Суб'єкту   підприємницької  діяльності  ОСОБА_1 Донецька обл. с.Дачне,   заявлених   до Суб'єкта   підприємницької  діяльності  ОСОБА_2 м.Селідове,  про  стягнення  заборгованості  у  розмірі 5 078,75  грн.,  пені  за  прострочку  платежів,  інфляційних витрат  у  розмірі 614,08  грн., 3 % річних  у  розмірі 135,25  грн.  та моральної  шкоди  у  розмірі  3 000  грн.

 

         

 

Суддя                                                                                                        

 

Пом. с.: Давидовська Т.В.

тел.: 305-75-46

Надруковано 3 прим.:

1 прим. - позивачу;

1 прим. - відповідачу;

1 прим. - у справу.