Справа № 2-а-19/10

    П О С Т А Н О В А    

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

29 січня 2010 року      Солом’янський районний суд м суд м. Києва

 у складі: головуючого судді      Калініченко О.Б.

при секретарі                               Кучерявець О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення  Солом’янської районної державної адміністрації у м. Києві та Київського міського центру по нарахуванню та виплаті соціальних виплат про зобов'язання здійснити перерахунок до виплати  грошової допомоги на оздоровлення, -

В С Т А Н О В И В :

24.11. 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови у перерахунку та доплаті йому щорічної одноразової допомоги на оздоровлення з 2004 року по теперішній час, яку йому було виплачено лише частково.

Посилається в позові на те,  що  згідно з довідкою до акту огляду МСЕК НОМЕР_1 від 07.02.1992 року йому встановлено безстроково 2 групу інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. А тому він є особою, віднесеною   до   категорії   осіб,   які   постраждали   внаслідок   Чорнобильської катастрофи, в зв'язку з чим має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, відповідно до ст. 48 Закону України від 28.02.1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» він  як учасник ліквідації  аварії на ЧАЕС категорії 1, інвалід 2 групи, має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат на момент виплати допомоги.

Разом з тим, позивач вказує на те, що з 2004 року йому незаконно виплачується така допомога лише частково, у зв'язку з чим він вважає свої права порушеними та звернувся до суду за їх захистом.        

З метою проведення перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення позивач звертався з письмовою заявою на адресу Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної у м. Києві   державної адміністрації, яке листом №Д-945 від 12.11.2009 року відмовило у проведенні перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення та виплаті відповідної грошової різниці.

Зазначає в позові, що відповідно до ч. ч. 2, 5 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам 2-ї групи  в розмірі  5 мінімальних заробітних плат за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. У разі виникнення права на щорічну допомогу з різних підстав, передбачених частиною четвертою цієї статті, надається одна з них, за вибором особи.

Як свідчить відповідь управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної у м. Києва державної адміністрації, позивачу за 2006-2009 роки були здійснені виплати у значно менших розмірах, ніж встановлено у Законі, а саме в сумі 120 грн., виходячи з того, що постановами Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року та № 562 від 01.07.2005 року   були   передбачені  інші розміри   допомоги   для   категорії громадян, до яких належить позивач.

Крім того, Законом України №107 від 28.12.2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було внесено зміни в ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з якими одноразова компенсація учасникам  ліквідації  наслідків   аварії  на Чорнобильській  АЕС,   які   стали   інвалідами  внаслідок Чорнобильської катастрофи,  та сім'ям,  які  втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії Чорнобильській   АЕС   та   смерть   яких   пов'язана   з   Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Законом    України    «Про    державний    бюджет   на   2007   рік»    було  зупинено дію ст. .48 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак  рішенням Конституційного Суду України  від 09.07.2007 року були визначені такими, що не відповідають  Конституції України (є неконституційними)  окремі  положення Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», зокрема ті, що стосуються ст. 48 Закону України «Про  соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно   до   п.4   цього   Рішення Конституційний   Суд   України додатково зазначив, що його рішення має преюдиціальне значення, тобто є таким,   що не потребує доказів при прийнятті рішень для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів.

Зміни, внесені п.11  п.28 р.2 Закону України від 28.12.2007 року №107, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 10рп/2008.

Виходячи з цього, позивач вважає дії Управління  праці та соціального захисту населення Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації при нарахування позивачу суми щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 120 грн. неправомірними.

Крім того, відповідно до п.п. 3.3. п.3 Положення про Київський міський центр по    нарахуванню    та    здійсненню  соціальних    виплат  головним    завданням    Центру    є   здійснення    контролю за  правильністю призначення,   перерахунку,   нарахування   і   виплати   всіх   видів   соціальної допомоги, інших грошових виплат.

Законами  України «Про державний бюджет України на 2006-2009 роки» встановлювалися розміри мінімальної заробітної плати за відповідними періодами, а тому відповідно до ч.7 Закону розмір мінімальної заробітної плати мав визначатися на момент виплати.

Щорічна допомога на оздоровлення позивачу виплачувалася в значно меншому розмірі, а тому підлягає перерахунку.  

Вважаючи такі дії відповідачів неправомірними, в судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов.

Представник відповідача Управління праці та соціального захисту населення  Солом’янської районної державної адміністрації у м. Києві в судове засідання не з’явився, просив розглядати справу без їх участі та надав письмові заперечення проти позову, в яких пояснив, що позивач перебуває на обліку в управлінні з липня 2000 року.

Посилався на те, що ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» надає право учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інвалідам II групи на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, а ст. 62 регламентує, що порядок застосування цього Закону визначається Кабінетом Міністрів України, рішення якого, відповідно статті 117 Конституції України  є обов'язковим для виконання.

Статтею 67 вищезазначеного Закону визначено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

На підставі ст.ст. 116,117 Конституції України та ст.ст. 62,67 Закону Кабінет Міністрів України видав Постанову Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Постанову від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якими встановлювались розміри щорічної допомоги на оздоровлення.

На момент внесення доповнень до Закону діяла Постанова Верховної Ради України від 20.02.1996 року  № 49/96 ВР «Про порядок введення в дію статей 10,33,34 Закону «Про оплату праці» та встановлення мінімального розміру пенсії за віком», пунктом третім якої передбачено, що внесення відповідних змін до чинного законодавства виплати, крім пенсій, тарифні ставки та оклади, розраховані на основі мінімальної заробітної плати, здійснюються (застосовуються) у розмірах, які діють станом на 1 лютого 1996 року.

В подальшому розміри мінімальної заробітної плати підвищувались Законами України.

Зокрема, Закон України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік» від 01.06.2000 року № 1766-ІП, Закон України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік» від 13.12.2001 року № 2896-ІП, у ст. 2 яких визначено, що до прийняття Верховною радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів України надано право здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на поточні роки.

Законами щодо зміни розміру мінімальної заробітної плати, які були введені в дію після прийняття ВРУ постанови від 20 лютого 1996 року № 49/96, зміни до чинного законодавства щодо визначення цією постановою розрахункової величини для обрахування розміру соціальних виплат (крім пенсій) не вносились. Отже, вважають, що слід врахувати, що, оскільки не було внесено змін, то відповідно застосовуються чинні на час прийняття норми законодавства України.

Відповідно ст. 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Статтями 109, 101,73 Законів України «Про Державний Бюджет України на 2006-2008 роки» Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Також зазначають, що відповідно до ч.1 ст. 150 Конституції України вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України належать до повноважень Конституційного Суду України.

Конституційний суд України приймає рішення щодо конституційності законодавчих актів, а в разі визнання їх такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

Конституційним Судом України рішення про визнання неконституційними Постанов Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 та від 12.07.2005 року № 562 не приймалось.

Зазначені Постанови є чинними і були прийняті у відповідності до ст.ст. 95,116,117 Конституції України, ст.ст. 4,7 Бюджетного кодексу України та у відповідності до ст.ст. 62,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дія нормативно-правових актів в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту, застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт під час якого вони настали або мали місце. (Рішення Конституційного Суду України, справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 09.02.1999 року).

Також  є чинним положення статті 73 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», яке надає право Кабінету Міністрів України у 2008 році встановлювати розміри соціальних виплат, які визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, оскільки, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 20-рп ст. 73 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» не визнана неконституційною.

Отже, позивачу відповідно діючого законодавства призначались до виплати суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2005 роки в розмірах передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інваліду II групи по 26,70 грн. щорічно.

За період з 2006-2009 роки призначались до виплати суми допомоги на оздоровлення в розмірах, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інваліду II групи, а саме:  в серпні 2006 року в розмірі 120 грн.; в листопаді 2007 року в розмірі 120 грн.; в жовтні 2008 року в розмірі 120 грн.; в квітні 2009 року в розмірі 120 грн.

В запереченнях зазначали, що  діяли в межах правового поля і вважають, що немає законних підстав для призначення щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2009 роки в інших розмірах, оскільки призначення зазначених сум допомоги проведено позивачу у відповідності з чинним законодавством.

Позивач протягом 2004-2008 років одержував нараховані виплати, заперечень щодо їх розміру не заявляв, законодавчо встановлені розміри компенсаційних виплат повинен був знати, так як нормативно-правові акти, які стосувались підвищення розміру мінімальної заробітної плати офіційно оприлюднені.

Просили суд при вирішенні спору застосувати ст.ст. 99,100 КАС України, якими для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Представник відповідача  Київського міського центру по нарахуванню та здійсненні соціальних виплат проти позову заперечував посилаючись на те, що позивачу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії було виплачено протягом 2004-20098 років щорічну допомогу на оздоровлення за розпорядженнями та списками, які надходять від органів праці та соціального захисту населення. Жодним нормативно-правовим актом не надано повноважень Центру встановлювати розміри щорічної допомоги на оздоровлення, виходячи з чого, Центр розміри щорічної допомоги не встановлює, а лише проводить їх виплату.

Позивач   перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації, як постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи, і отримував нараховані йому кошти на оздоровлення, проти розміру яких не заперечував.

Отже, вважають, що Центр на період виплати не допустив порушення законодавства, оскільки діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,  щорічна допомога на оздоровлення за 2008, 2009 роки виплачена Центром на підставі розпорядження управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, та у розмірах визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562, яка на час розгляду та вирішення даної справи є чинною.

Зазначена Постанова не визнана неконституційною чи протиправною, не скасована у встановленому законом порядку і була прийнята у відповідності до ст.ст. 116, 117 Конституції України, ст.ст. 62,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Крім того вказують, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а тому просять застосувати норми ст. 100 КАСУ та в позові відмовити.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача,   дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.  

Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, згідно з довідкою до акту огляду МСЕК НОМЕР_1 від 07.02.1992 року є інвалідом 2 групи безстроково внаслідок захворювання, пов’язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, і отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» надане право учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї  категорії на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Разом з тим встановлено, що грошова допомога позивачу протягом 2004-2009 років виплачувалася в іншому розмірі.

Так, на підставі ст.ст. 116,117 Конституції України та ст.ст. 62,67 Закону Кабінет Міністрів України видав Постанову Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Постанову від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якими встановлювались розміри щорічної допомоги на оздоровлення.

На момент внесення доповнень до Закону діяла Постанова Верховної Ради України від 20.02.1996 року  № 49/96 ВР «Про порядок введення в дію статей 10,33,34 Закону «Про оплату праці» та встановлення мінімального розміру пенсії за віком», пунктом третім якої передбачено, що внесення відповідних змін до чинного законодавства виплати, крім пенсій, тарифні ставки та оклади, розраховані на основі мінімальної заробітної плати, здійснюються (застосовуються) у розмірах, які діють станом на 1 лютого 1996 року.

В подальшому розміри мінімальної заробітної плати підвищувались Законами України.

Зокрема, Закон України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік» від 01.06.2000 року № 1766-ІП, Закон України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік» від 13.12.2001 року № 2896-ІП, у ст. 2 яких визначено, що до прийняття Верховною радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів України надано право здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на поточні роки.

Законами щодо зміни розміру мінімальної заробітної плати, які були введені в дію після прийняття ВРУ постанови від 20 лютого 1996 року № 49/96, зміни до чинного законодавства щодо визначення цією постановою розрахункової величини для обрахування розміру соціальних виплат (крім пенсій) не вносились.

Тобто, в період 2004-2006 років були наявні діючі нормативно-правові акти, які регулювали спірні правовідносини і неконституційними не були визнані. Позивач скористався своїм правом на отримання такої допомоги в порядку і розмірі, визначеному законодавством на момент її отримання.

Виходячи з цього, суд вважає, що щорічна допомога на оздоровлення за 2004-2006 рік позивачу виплачена на підставі діючого законодавства та дії відповідачів по нарахуванню та виплаті позивачу сум щорічної допомоги на оздоровлення за вказані періоди є правомірними.

Законом    України    «Про    державний    бюджет   на   2007   рік»    було  зупинено дію ст. 48 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Конституційного Суду України  від 09.07.2007 року були визначені такими, що не відповідають  Конституції України (є неконституційними)  окремі  положення Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», зокрема ті, що стосуються ст. 48 Закону України «Про  соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно підпункту 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року N 107-VI, ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було викладено у новій редакції, згідно з якою одноразова компенсація учасникам  ліквідації  наслідків   аварії  на Чорнобильській  АЕС,   які   стали   інвалідами  внаслідок Чорнобильської катастрофи,  та сім'ям,  які  втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії Чорнобильській   АЕС   та   смерть   яких   пов'язана   з   Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Проте згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року N 10-рп/2008 внесені до вказаної статті зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому з 22.05.2008 року  дія статті 48 Закону була відновлена у попередній редакції.

Ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що рішення суду набирає чинності з моменту його проголошення, а визнані неконституційними закони втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з набранням чинності вказаними рішеннями відповідно – з 09.07.2007 року та  з 22.05.2008 року у позивача з’явилось право на щорічну допомогу на оздоровлення у встановленому Законом розмірі.

За 2007 рік щорічна допомога в розмірі, встановленому постановою КМУ №562 від 12.07.2005 року, позивачу виплачена в листопаді, за 2008 рік - в жовтні та за 2009 рік - у квітні, тобто після ухвалення Конституційним Судом України рішень 09.07.2007 року та   22.05.2008 року.  

Однак нормою ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 100 Кодексу пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач  звернувся до суду 24.11.2009 року.

За таких обставин позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду, визначеного КАС України та на застосування якого наполягали представники відповідачів, щодо вимог про зобов’язання нарахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік відповідно до ст. 48 Закону і поважність причин його пропуску позивачем не була суду доведена.  

Таким чином, суд вважає, що крім відсутності підстав для задоволення позову в частині вимог про нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2007 роки, позивачем пропущений строк для звернення до суду і підстави для його поновлення відсутні.

Встановлено, що у 2008-2009 році Управлінням праці та соціального захисту населення  було  здійснено нарахування щорічної допомоги позивачу в розмірі 120 грн., а Київським міським центром було здійснено виплату  вже у період після відновлення дії попередньої редакції ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо розміру допомоги, – відповідно в жовтні 2008 року (розпорядження від 06.10.2008 року) та в квітні 2009 року, що підтверджено сторонами в судовому засіданні.

Що стосується вимог в частині за 2008 рік суд вважає безпідставними твердження представників відповідачів про пропуск позивачем строку для звернення до суду за цей період часу, оскільки позивач має право на її отримання протягом року. Та обставина, що позивачем отримана нарахована сума в розмірі 120 грн. в жовтні 2008 року, не є підставою вважати строк пропущеним, як і підстав вважати позов безпідставним за цей період, оскільки нарахування та виплата грошової щорічної допомоги на оздоровлення здійснюється за календарний рік. До того ж позивач, надавши медичні довідки, посилався на перенесення інфаркту міокарда і лікування з цього приводу в квітні-травні 2009 року та тривале відновлення після хвороби, що також унеможливлювало його звернення до суду.

Крім того, відповідачі не надали суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій щодо позивача в частині розміру нарахування та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 – 2009 рік.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково з врахуванням строку звернення до суду з позовом за захистом прав, свобод та інтересів  та за вирахуванням здійснених відповідачами  за цей період виплат.

Суд не приймає до уваги заперечення представників відповідачів в судовому засіданні з обґрунтуванням  своєї позиції посиланням на норми закону та підзаконних нормативних актів, в т.ч. Конституції України, виходячи з наступного.

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» КМУ не уповноважений на свій розсуд змінювати, в т.ч. зменшувати конкретні розміри компенсацій і допомоги, встановлені цим законом, в т.ч. на оздоровлення.

Ст. 67 Закону, на яку посилаються представники відповідачів, було встановлено, що конкретні розміри  доплат підвищуються КМУ відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України  виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 встановлює, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент-Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - нормативно-правовими актами змінювати положення законів.

Такої ж точки зору притримується в своїй практиці і Верховний Суд України в своїй практиці, а саме: щодо розмірів нарахування щорічної допомоги на оздоровлення в порядку, визначеному саме Законом України ««Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не будь-якими іншими нормативними актами.

Крім того, суд не може взяти до уваги визначенні Постановою Кабінету Міністрів № 562 від 12.07.2005 року розміри  щорічної допомоги, оскільки питання розміру  щорічної допомоги вирішені Законом України, а тому з огляду на загальні засади пріоритету законів над  підзаконними актами при розрахунку підвищення пенсії застосуванню підлягає саме Закон, а не постанова.

Так, у період, коли діяли два однопредметні нормативно-правові акти, які по-різному регулюють встановлення розміру одноразової щорічної допомоги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Управлінням було необґрунтовано  застосовано той акт, що має нижчу юридичну силу – Постанову КМ України №562 від 12.07.2005 року, а Закон України, який має вищу юридичну силу, відповідачем не застосовано.

Таким чином, хоча розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одночасно і був врегульований по-різному і різними нормативними актами, проте за загальних умов у випадку правової колізії застосуванню підлягають норми нормативного акту, який є вищим за юридичною силою, тобто – в даному випадку – норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Конституційний Суд України своїм рішенням № 26-рп/2008 від 27.11.2008 року у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 95 Конституції України та словосполучення «збалансованість бюджету», використаного в ч.3 цієї статті, роз’яснив, що з врахуванням правових позицій, висловлених, зокрема, у рішенні № 60рп/2007 від 09.07.2007 року у справі про соціальні гарантії громадян та у Рішенні № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України, що цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше/додаткове/ правове регулювання відносин, що є предметом інших законів, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і, як наслідок, скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.  

У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони.

З цього слідує, що обмеження в розмірі щорічної грошової суми на оздоровлення, належних до виплат категорії осіб, до яких відноситься позивач, в розмірах, встановлених постановою КМУ, є порушенням прав позивача, гарантованих Конституцією України та  ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Тому суд вважає  нарахування позивачу в розмірі, встановленому КМУ, грошової допомоги на оздоровлення в 2008-2009 роках таким, що не відповідає ст. 48 Закону, а вимоги щодо визнання  дій  неправомірними в цій частині -  обґрунтованими.

Встановлено, що нарахування щорічної одноразової допомоги на оздоровлення відноситься до  компетенції Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної державної адміністрації. Київський міський центр по нарахуванню та здійсненні соціальних виплат на підставі відповідного рішення проводити вказані виплати,  здійснюючи  контроль за  правильністю призначення,   перерахунку,   нарахування   і   виплати   всіх   видів   соціальної допомоги, інших грошових виплат.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає, що вимогу позивача про визнання протиправними дії відповідачів щодо не донарахування та не сплаті йому допомоги в 2008-2009 році у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат обґрунтованою, а тому такою, що підлягає задоволенню.

Виходячи з цього, вимоги позивача в частині зобов’язання здійснити перерахунок та виплату  за 2008 рік щорічної допомоги на оздоровлення в порядку ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі п’яти  мінімальних заробітних плат також підлягає задоволенню, з урахуванням раніше здійсненої  виплати за 2008 та 2009 роки.    

Керуючись Конституції України, Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 99, 100, 121, 158-163 КАС України, суд, -  

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації  та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненні соціальних виплат щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення в розмірі, визначеному ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі п’яти  мінімальних заробітних плат.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації провести нарахування, а Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити ОСОБА_1 за 2008 та 2009 роки щорічну допомогу на оздоровлення в порядку ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі п’яти  мінімальних заробітних плат, за виключенням здійснених за цей період таких виплат.

            В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

            Постанова може бути оскаржена до Апеляційного адміністративного суду протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом 10 днів з дня проголошення постанови.

                Суддя: