КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 02.02.2010                                                                                           № 32/513

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Кондес  Л.О.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -ОСОБА_1 (за довіреністю),

 від відповідача - не з"явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 23.10.2009

 у справі № 32/513 (суддя  

 за позовом                               Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення заборгованості та штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ:

 У вересні  2009 року Фізична особа –підприємець ОСОБА_2  (позивач) звернувся  до Товариства з обмеженою відповідальністю  „Таланлегпром”   (відповідач) з позовом до господарського суду міста Києва про  стягнення  з відповідача  суму основного боргу  у розмірі 17 016,00 грн., пеню - 3839,09 грн.,  збитки - 9 266,09 грн.,  штраф -   214,03 грн.  В рахунок забезпечення позову  накласти арешт  на  поточний рахунок  відповідача. Судові витрати покласти на відповідача.

              Рішенням  господарського суду міста Києва від 23.10.2009 по справі № 32/513 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто  з  відповідача  17 016,00 грн. – заборгованості, 1 339,92 грн. – пені, 9 266,09 грн. – збитків, 275,82 грн. – державного мита та 214,90 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову  відмовлено.  

  Не погодившись з прийнятим рішенням відповідач подав  апеляційну скаргу, в якій просить скасувати  рішення  господарського суду міста Києва по справі №32/513 від 23.10.2009 в частині  стягнення пені - 1399,92 грн., 9266,09 грн. – збитків, 272,82 грн. – державного мита та 214,90 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.       

              В обґрунтування своїх вимог в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовано обставини та матеріали справи які мають значення для справи. А саме: при винесенні  рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги  той факт, що суму основного боргу відповідач визнає, але не погоджується з нарахуванням збитків за несвоєчасну оплату за поставлений товар та зміною курсу гривні по відношенню до долару США в розмірі 9266,09 грн. Щодо стягнення пені за несвоєчасну оплату за поставлений товар  в розмірі 1339,92 грн. скаржник зазначає, що укладеним договором між сторонами  строк позовної  не змінювався та на момент подання позову  строк  позовної давності по стягненню пені сплинув.

            Позивачем було надано письмовий відзив на апеляційну скаргу в якому позивач заперечує проти вимог апеляційної скарги, вважаючи їх не обґрунтованими, та такими, що не відповідають дійсності, вважає рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2009 по справі №32/513 законним, об’єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просить залишити рішення суду без змін, а подану на нього апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю  „Таланлегпром”  – без задоволення.

          Представник відповідача  у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи  відповідач  був повідомлений належним чином.  

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу  у відсутності  представника відповідача, за наявними у справі доказами.

          Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:   

21.09.2007 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (позивач) та ТОВ "Таланлегпром" (відповідач) укладено договір поставки товару № 21/С/07 (договір).(а.с.13)

За умовами договору постачальник зобов’язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов’язався прийняти продукцію взуттєвого виробництва  і оплатити її на умовах, викладених в договорі.

Відповідно до ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.  

Згідно видаткової накладної  № 38/1 від 26.09.2007 року, на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв обумовлений договором товар на суму 107 016,00 грн. (а.с.19)

Пунктом  6.1 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковій формі шляхом банківського переводу по факту поставки протягом 10 банківських днів з моменту надходження коштів від Міністерства оборони на рахунок покупця.

Як свідчать матеріали справи, відповідач порушив умови договору оплати за поставлений позивачем товар, частково сплатив: 05.11.2007 –15 000,00 грн., 08.11.2007 –10 000,00 грн., 07.12.2007 –30 000,00 грн., 21.12.2007 –30 000,00 грн., 16.01.2008 –5 000,00 грн. За отриманий відповідачем товар перерахування грошових коштів в сумі 17 016,00 грн. покупцем не здійснено. Доказів повної оплати товару, відповідач не надав.  (а.с.20-24).

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов’язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з ст. 629 ЦК України  договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що  порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (передбачено ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено в апеляційній скарзі відповідач визнає перед позивачем  суму боргу в розмірі  17 016,00 грн.  

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої  інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 17 016,00 грн. є обґрунтованими та такими, підлягають задоволенню.

Згідно  ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності  учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського  зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема оплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом п. 9.2 договору сторони обумовили, що покупець за цим договором несе відповідальність за прострочення оплати у формі пені в розмірі облікової ставки НБУ від вартості товару, відповідно до якого допущено прострочення за кожний день прострочки.

Отже, за несвоєчасно виконане зобов’язання щодо оплати отриманого товару, штрафні санкції обраховуються у відсотковому відношенні від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідальність, встановлена договором, передбачає обчислення неустойки у вигляді пені.

Відповідно до  ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 9.4 договору передбачено, що за односторонню відмову від виконання своїх зобов’язань за договором протягом строку його дії відповідач сплачує неустойку у розмірі 0,2% від вартості товару.

Стягнення неустойки у розмірі 0,2% від вартості неоплаченого відповідачем товару за своєю правовою природою є штрафними санкціями. Штраф, стягнення якого вимагає позивач, передбачений договором та за своїм змістом є штрафними санкціями за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

За  умовами договору передбачено подвійне застосування штрафних санкцій за одне і те саме порушення  - несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню з відповідача в примусовому порядку підлягає сума пені в розмірі 1 339,92 грн., розрахована судом першої інстанції за шість місяців відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

В свою чергу, умови договору, зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі, як то 0,2% від вартості неоплаченого відповідачем товару, є обов’язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

Пунктом 9.5 договору передбачено зобов’язання сторони, що порушила договір, відшкодувати збитки, завдані таким порушенням.

Відповідно до позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача  9 266,09 грн. збитків у зв’язку з несвоєчасною оплатою за поставлений товар та зміною встановленого курсу гривні по відношенню до долара США.

Згідно ст. 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1 втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2 доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

З вказаних норм чинного законодавства вбачається, що обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Обов’язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв’язок між вчиненими порушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення причиною.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв’язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої. Порушення умов договору в даному випадку відбулось з вини відповідача  у зв’язку з неналежним виконанням останнім взятих на себе зобов’язань.

Згідно п. 9.5 договору, сторона яка порушила цей договір, зобов’язана відшкодувати збитки, завдані таким порушенням.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що  збитки нанесені позивачу внаслідок неналежного виконання ТОВ "Таланлегпром" умов договору, підлягають відшкодуванню на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в розмірі 9 266,09 грн.

Відповідно до ст. 15 ЦК України  кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно визнав  вимоги позивача  законними, обґрунтованими, доведеними належними доказами, та такими, що підлягають задоволенню частково.

Згідно  ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, в даному випадку, відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що рішення місцевого господарського суду відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -  без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

 Рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2009 у справі №32/513 залишити без змін.

      2. Апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю  „Таланлегпром”   - без задоволення.

     3.Матеріали справи №32/513 повернути до господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді