КИЇВСЬКИЙАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції Даниленко В.В.

Єдиний унікальний номер справи № 753/24154/15-ц

Апеляційне провадження №22ц/824/1432/2019

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Савченка С.І.,Яворського М.А.

секретар - Тютюнник О.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України , Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві , Шевченківського районного суду м. Києва, Прокуратури м. Києва , Генеральної Прокуратури України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої органами ,що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, прокуратурою, судом.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -

В с т а н о в и л а

У грудні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом .

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року підсудність цивільної справи за позовом ОСОБА_2 була визначена Дарницькому районному суду м. Києва.

Позивач ОСОБА_2 у позові просив стягнути за рахунок державного бюджету України на його користь 1 000 000 грн моральної шкоди та 3 260 грн шкоди завданої фізичній особі незаконними діями спеціального підрозділу МВС України «Беркут», незаконними діями ГУ МВС України в м. Києві, протиправною бездіяльністю Прокуратури м. Києва, незаконними діями з урахуванням незаконних судових актів Шевченківського районного суду м. Києва. Також просив зобов'язати Управління Державної казначейської служби в м. Києві передбачити відповідні бюджетні призначення в розмірі, необхідному для забезпечення виконання рішення суду у цій справі.

Свої вимоги позивач ОСОБА_2 обґрунтовував тим , що 01 грудня 2013 року, під час проведення масової акції протесту на вул. Банкова в м. Києві, співробітниками підрозділу міліції спеціального призначення МВС України «Беркут» був незаконно затриманий позивач. Під час затримання позивача ОСОБА_2 побито кийками, внаслідок чого завдано легкі тілесні ушкодження, перелом пальця руки, а також пошкоджено його особисті речі.

Позивач зазначив, що співробітники МВС України, не з'ясовуючи ніяких обставин перебування позивача на вул. Банковій, незаконно затримали його за підозрою у вчиненні діяння, передбаченого ч.1 ст.294 КК України. У подальшому Слідчим управлінням ГУ МВС України в м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 грудня 2013 року за №12013110000001244 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 КК України. У межах вказаного провадження 02 грудня 2013 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 КК України.

Вказане кримінальне провадження 03 грудня 2013 року об'єднано в одне провадження з кримінальним провадженням №1203110060009084, яке в свою чергу об'єднано 27 грудня 2013 року в одне кримінальне провадження №12013110040001231 від 23 січня 2013 року. У цьому кримінальному провадженні позивач був повідомлений 02 грудня 2013 року про підозру у вчинені діяння, передбаченого ч. 1 ст. 294 КК України.

Під час досудового розслідування, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2013 року, до ОСОБА_2 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а в подальшому ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року запобіжний захід було змінено з тримання під вартою на особисте зобов'язання.

Відповідно до Закону України &q?йн;Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань&qul ; ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності.

На підставі Закону України &q?ен;Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність деяких законів України&qunt; від 28 лютого 2014 року визнано таким, що втратив чинність Закон України &q?вн;Про внесення змін до закону України &q?я ;Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань". У зв'язку з цим ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року втратила чинність.

Постановою прокурора прокуратури м. Києва від 28 лютого 2014 року дії ОСОБА_2 визнані такими, що не утворюють складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України і кримінальне провадження №12013110040001231 відносно ОСОБА_2 закрито.

Позивач стверджує, що органи досудового розслідування незаконно обмежували його права, обирали до нього заходи процесуального примусу, органи прокуратури не реагували на вказані правопорушення, а Шевченківський районний суд м. Києва виносив неправомірні судові рішення, чим йому було завдано матеріальної та моральної шкоди. Враховуючи, що кримінальне провадження відносно позивача було закрито за реабілітуючих обставин, він вважає, що має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зазначає, що в період тримання під вартою позивач не з'являвся на роботі протягом восьми робочих днів у зв'язку з чим втратив суму заробітної плати у розмірі 896,00 грн. Крім того, загальна сума збитків понесених позивачем на лікування становить 2 400 грн, а в наслідок пошкодження особистого майна ОСОБА_2 поніс збитки на суму 860 грн.

Розмір моральної шкоди ОСОБА_2 визначає в сумі 1 000 000 грн ( один мільйон грн) та зазначає, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру позивач зазнав моральних страждань, він боявся, що його можуть незаконно притягнути до кримінальної відповідальності за діяння, якого він не вчиняв. До того ж на позивача фактично поставили &qubs;тавро&q?н ; злочинця, що негативно вплинуло на його взаємовідносини з близькими, знайомими, колегами по роботі та погано позначилось на його соціальному статусі в цілому.

Позивач вказує, що його моральні страждання є реальною шкодою, завданою йому незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, а відповідно до закону, шкода завдана особі незаконними діями органів влади повинна бути відшкодована.

Як зазначає позивач , ним були вжиті заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідних листів-вимог на адреси відповідачів, однак у добровільному порядку відшкодувати майнову та моральну шкоду відповідні органи влади відмовились, а тому ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.

Під час розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути за рахунок Державного бюджету України на його користь 1 000 000 грн ( один мільйон грн.) моральної шкоди та 3 260 грн шкоди завданої фізичній особі незаконними діями спеціального підрозділу МВС України «Беркут», незаконними діями ГУ МВС України в м. Києві, протиправною бездіяльністю Прокуратури м. Києва, Генеральної прокуратури України, незаконними діями з урахуванням незаконних судових актів Шевченківського районного суду м. Києва. Також просив зобов'язати Управління Державної казначейської служби в м. Києві передбачити відповідні бюджетні призначення в розмірі, необхідному для забезпечення виконання рішення суду у цій справі.

Представник відповідача ГУ ДКСУ у м. Києві позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. У запереченнях посилався на ті обставини, що позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував факт офіційного працевлаштування з отриманням щомісячної заробітної плати, також позивачем не надано доказів підтверджуючих факт понесених збитків у зв'язку з пошкодженням особистого майна, та доказів понесених витрат на лікування, а тому вважає, що позовні вимоги в цій частинні є необґрунтованими. Також вказував, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки при визначені розміру відшкодування необхідно виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, а позивач визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 1 000 000 грн не вказує якою методикою користувався при визначені суми шкоди.

Представник відповідача Генеральної прокуратури України позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Посилається на ті обставини, що ОСОБА_2 не наведено доказів, які б підтверджували необхідність відшкодування йому моральної шкоди саме у сумі 1 000 000 грн , не зазначено, з яких розрахунків позивач при цьому виходив. Представник відповідача зазначив, що у силу ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. За вимогами п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-УІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Позивач перебував під слідством і судом з 01 грудня 2013 року по 28 лютого 2014 року , тобто 3 місяці. Наведені обставини є підставою для проведення відповідних розрахунків з урахуванням тих негативних наслідків, які настали в результаті незаконних дій правоохоронних органів. З урахуванням вимог Закону України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-УШ мінімальний розмір заробітної плати 01 січня 2017 року застосовується у розмірі 1600 гривень. Таким чином, сума стягнення має бути не менше 4800 грн. (за кожний місяць перебування під слідством і судом - 1600 грн. х 3 місяці = 4800 грн.).

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її незаконного збагачення.

На думку представника відповідача , позивачем ОСОБА_6 не наведено доказів, які б підтверджували необхідність відшкодування моральної шкоди у розмірі, що у 208 разів перевищує мінімальний розмір, встановлений Законом, відтак позов є недоведеним.

Щодо вимог про відшкодування матеріальної шкоди, а саме витрат на лікування та відшкодування пошкодженого майна , представник відповідача зазначив, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» містить виключний перелік того, що може бути відшкодовано громадянинові. Однак, положення вказаного Закону не передбачають відшкодування витрат на лікування та збитків, понесених унаслідок пошкодження майна. Належних і допустимих доказів понесених позивачем таких витрат також не надано, а тому позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди відповідач вважає безпідставними та необґрунтованими. Крім того представник зазначив , що Генеральна прокуратура України є неналежним відповідачем у справі.

Представники відповідачів Прокуратури м. Києва та МВС України та також просили відмовити у задоволенні позову посилаючись на його необґрунтованість.

Представники відповідачів ГУ МВС України в м. Києві та Шевченківського районного суду м. Києва направили на адресу суду письмові заперечення, у яких просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі ,посилаючись на ті обставини, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту завдання йому майнової шкоди та моральних страждань і визначення розміру моральної шкоди саме у сумі 1 000 000 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь позивача з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на рахунок ОСОБА_2 3 682 грн ( три тисячі шістсот вісімдесят дві грн) моральної шкоди. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині . Ухвалити нове рішення в частині визначення розміру і стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на рахунок ОСОБА_2 1 000 000 ( одного мільйону грн) моральної шкоди ,завданої незаконними діями органів,що здійснюють оперативно-розшукову діяльність , прокуратурою, судом . В апеляційній скарзі посилався на неповне з"ясування судом обставин , що мають значення для справи, недоведеність обставин справи, що мають значення для справи , які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи. В іншій частині рішення суду позивач не оскаржує , а відтак рішення в частині відшкодування матеріальної шкоди перегляду в апеляційному порядку не підлягає .

До апеляційного суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу - від Генеральної Прокуратури України ( т.2 а.с. 231-233) ,Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві ( т.2 а.с. 235-239) , ГУ м. Києві МВС України (т.2 а.с. 253-256), Шевченківського районного суду м. Києва . У відзивах зазначено ,що суд першої інстанції , дослідивши всі обставини справи , виніс законне і обґрунтоване рішення, доводи апеляційної скарги є безпідставними і такими, що не заслуговують на увагу .

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 17 січня 2019 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи, Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від апелянта не надходило. Представник позивача ОСОБА_2- адвокат ОСОБА_7 у судове засідання не з'явився , будь-яких доказів щодо поважності причин неявки в судове засідання не надав , а тому відсутні підстави вважати його неявку поважною.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд свої висновки обґрунтовував тим, що незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду позивачу була завдана моральна шкода.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи і вимогам закону , разом з тим , суд першої інстанції невірно визначився з розміром моральної шкоди , яка підлягає стягненню.

Відповідно до ст..ст. 1-4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ( N 266/94-ВР, 01.12.1994, з подальшими змінами ) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України &q?то;Про оперативно-розшукову діяльність&q?ра;, &q?об;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю&qup>; та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суд.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Як встановлено судом першої інстанції , 01 грудня 2013 року у м. Києві, під час проведення масової акції протесту на вул. Банкова, був затриманий позивач ОСОБА_2 за підозрою у вчинені діяння, передбаченого ч. 1 ст. 294 КК України «Організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях».

Цього ж дня, СУ ГУМВС України в місті Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110000001244 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 КК України.

В межах вказаного кримінального провадження 02 грудня 2013 року позивачу повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 КК України.

Вказане кримінальне провадження 03 грудня 2013 року об'єднане в одне провадження із кримінальним провадженням № 12013110060009084.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2013 року застосовано відносно ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання пів вартою тривалістю 60днів.

Позивач тримався під вартою у спеціальному відділенні Київської міської лікарні швидкої медичної допомоги протягом десяти діб.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києві від 12 грудня 2013 року скасовано ухвалу слідчого судді суду першої інстанції та застосовано відносно позивача запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з покладанням на нього обов'язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України ( т.1 а.с. 44-47).

Кримінальне провадження № 12013110060009084 об'єднано 27 грудня 2013 року із кримінальним провадженням № 12013110040001231.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року за результатами розгляду клопотання захисника ОСОБА_7 про звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за № 12013110040001231 щодо ОСОБА_2: звільнено ОСОБА_2, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 КК України, від кримінальної відповідальності на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 19 грудня 2013 року зі змінами, внесеними 16 січня 2014 року; кримінальне провадження № 12013110040001231 щодоОстащенка О.А. - закрито, а запобіжний захід щодо нього у виді особистого зобов'язання - скасовано (т. 1 а.с.69-72).

Закон України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність деяких законів України» набув чинності 28 лютого 2014 року .. На виконання вимог положень вказаного Закону, 28 лютого 2014 року старшим прокурором відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_8 винесено постанову, якою кримінальне провадження № 12013110040001231- закрито( т.2 а.с. 24).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 березня 2014 року задоволено заяву заступника прокурора м. Києва ОСОБА_9 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року; вказану ухвалу, якою звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 1 Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 19 грудня 2013 року зі змінами, внесеними 16 січня 2014 року - скасовано. Відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 КК України, по кримінальному провадженні, внесеного 01 грудня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12013110040001231 та матеріали справи за клопотанням захисника ОСОБА_7 про закриття вказаного кримінального провадження направлено прокурору для проведення подальшого досудового розслідування.

Враховуючи , що у кримінальному провадженні вже було прийнято остаточне процесуальне рішення про його закриття, ухвала суду від 24 березня 2014 року в частині проведення подальшого розслідування виконання не потребувала.

Вказані обставини визнаються учасниками справи, а тому відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Мінюсту України від 4 березня 1996 року № 6/5, Генеральної прокуратури України від 4 березня 1996 року № 3 та Мінфіну України від 4 березня 1996 року № 41, при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, згідно матеріалів справи, суд першої інстанції вірно встановив, що кримінальне провадження, внесене до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110040001231 від 01 грудня 2013 року за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 294 КК України було закрито, у зв'язку з чим, відповідно до ст.ст. 1,3 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність деяких законів України». Зокрема це вбачається з постанови про закриття кримінального провадження прокуратури міста Києва від 28 лютого 2014 року.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить засадам цивільного законодавства. Способами захисту є зокрема відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 ЦК України.

За частиною 3 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Статтею 4 Закону України &q?ку;Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду&q?шу; передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов'язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону).

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди » №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Судом вірно встановлено, що на правовідносини, що виниклі між сторонами розповсюджується Закон України &q? т;Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду&qupa;. ОСОБА_2 має право на відшкодування моральної шкоди.

Так, суд вірно взяв до уваги доводи позивача, щодо наявності моральної шкоди з огляду на те, що за 3 місяці знаходження під слідством позивач зазнавав душевних страждань, втратив авторитет серед близьких, тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є мотивованими, доведеними і такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.(cправа № 6-2203цс15 від 02 грудня 2015 року)

Відповідно до ст. 8 Закону України « Про Державний бюджет на 2018 рік « ( № 2246 -У111,07 грудня 2017 року )установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату:

у місячному розмірі: з 1 січня - 3723 гривні.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Таким чином, відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

Органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме ці органи мають відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного проведення в ході розслідування кримінальної справи процесуальних дій, передбачених КПК України, що обмежувало права як громадянина, позивачеві була завдана моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 1, п. 2 ч. 1 ст. 2, п. 5 ст. 3 Закону України &qu в;Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду&q?ес;.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 3 682 грн , суд першої інстанції врахував обставини справи, які свідчать про заподіяння позивачу душевних страждань,, разом з тим не врахував, що на час розгляду справи мінімальний розмір заробітної плати установлений у розмірі 3 723 грн , а відтак виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом відповідно до вимог ст. 13 вищезазначеного Закону відшкодуванню підлягає сума 11 169 грн (3 273 х 3 = 11 169) , яка буде сприяти відновленню емоційного стану позивача, в тому числі відповідатиме засадам розумності і справедливості, а тому рішення в цій частині слід змінити, стягнувши на користь позивача моральну шкоду в розмірі 11 169 грн. В решті вимог в цій частині суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку із його необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 365, 367,369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України , колегія суддів ,-

П о с т а н о в и л а ;

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року змінити в частині розміру стягнення моральної шкоди , стягнувши з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на рахунок ОСОБА_2 ( 08294 , АДРЕСА_1 , НКОПП НОМЕР_1) ) 11 169 грн ( одинадцять тисяч сто шістдесят дев»ять грн) моральної шкоди. В іншій частині рішення залишити без змін . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття . Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення , а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції .

Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 23 січня 2019 року .

Головуючий

Судді