Окрема думка

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 339/250/16-ц

провадження № 61-18881св18

судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Мартєва С. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представники позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представник відповідачів - ОСОБА_7,

третя особа - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Болехівської міської ради,

представник третьої особи - ОСОБА_8,

при розгляді у порядку спрощеного позовного провадження касаційної скарги ОСОБА_6 на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2016 року в складі судді Головенко О. С. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 лютого 2017 року в складі колегії суддів: Василишин Л. В., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що з 2004 року він є власником будинку АДРЕСА_1 Болехівської міської ради Івано-Франківської області та з 2002 року проживає один.

Відповідач у справі ОСОБА_6 є його родичкою і мешкає поруч із його будинком. ОСОБА_6 переконала позивача віддати їй будинок взамін на те, що вона буде доглядати його в старості. Крім того, ОСОБА_6 переконала позивача оформити будинок на її малолітнього сина ОСОБА_9.

04 червня 2015 року був оформлений спірний договір дарування належного позивачеві житлового будинку.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 зазначав, що договір дарування був укладений ним під впливом помилки та не відповідає його внутрішній волі, оскільки він вважав, що підписує договір довічного утримання, іншого житла у нього немає.

З огляду на ці обставини, а також на положення статті 229 ЦК України, ОСОБА_2, уточнивши позовні вимоги, просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 04 червня 2015 року.

Ухвалою Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2016 року до участі у справі залучено орган опіки та піклування Виконавчого комітету Болехівської міської ради.

Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним укладений між ОСОБА_2 та малолітнім ОСОБА_9, інтереси якого представляли законні представники: ОСОБА_5, ОСОБА_6, договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться на АДРЕСА_1 Болехівської міської ради Івано-Франківської області, посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Барабаш Р. С. 04 червня 2015 року, зареєстрований в реєстрі за № 1288. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при укладенні договору ОСОБА_2 помилився у правовій природі правочину, неправильно сприймав предмет та інші умови договору, оскільки не мав наміру дарувати житловий будинок, вважав, що укладає договір довічного утримання.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 лютого 2017 року рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін та надав їм належну правову оцінку.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить ухвалені в справі рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 мав на меті укладання саме договору дарування; договір довічного утримання не міг бути укладений, оскільки обдарованим є малолітня дитина; відповідачі у справі є неналежними, оскільки сторонами договору дарування є ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_9, інтереси якого представляли його батьки, а відповідачами зазначено ОСОБА_5 та ОСОБА_6

У червні 2017 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 надав заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, ухвалені у справі судові рішення залишити без змін.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодися суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що при укладенні договору ОСОБА_2 помилився у правовій природі правочину, неправильно сприймав предмет та інші умови договору, оскільки не мав наміру дарувати житловий будинок і вважав, що укладає договір довічного утримання.

Системний аналіз статей 28, 29 ЦПК України 2004 року дає підстави вважати, що цивільна процесуальна правоздатність виникає з моменту народження фізичної особи, а повна цивільна процесуальна правоздатність особи - з моменту досягнення повноліття.

Відповідно до частини першої статті 39 ЦПК України 2004 року права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом (законні представники).

Аналогічні норми містяться у статтях 45-47, 59 чинної редакції ЦПК України.

Також, з огляду на пункт 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину, тобто особи, щодо прав та обов'язків яких постановлюється судове рішення.

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Проте, звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним, ОСОБА_2 зазначив відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Разом із тим позивач просив визнати недійсним договір дарування, укладений на користь малолітнього ОСОБА_9, законними представниками якого є батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Між тим, визнання договору дарування недійсним не породжує будь-яких прав та обов'язків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а впливає на права та обов'язки малолітнього ОСОБА_9, якого не залучено до участі у справі як належного відповідача.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України 2004 року, яка кореспондується з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.

Статтями 33, 119 ЦПК України 2004 року саме на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до конкретного відповідача, суд не вправі за своєю ініціативою й без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі та має вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно того відповідача, який зазначений у ньому.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд відмовляє у задоволенні позову.

Вимоги ЦПК України щодо правил визначення належного відповідача у справі є не формальністю, а абсолютно необхідними процесуальними гарантіями захисту прав учасників цивільного процесу - основної мети цивільного судочинства та мають переваги над будь-якими іншими процедурними міркуваннями.

Таким чином, судові рішення у справі підлягають скасуванню із наступною відмовою у позові.

Суддя С. Ю. Мартєв