ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2006 Справа № А25/38
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецової І.Л.
суддів Чимбар Л.О. - доповідача, Тищик І.В.,
при секретарі судового засідання: Гайдук Ю.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Непорада А.Г.
від відповідача-1: Приходченко С.В.
від відповідача-2: не з”явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,
від відповідача-3: Прокопенко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної державної адміністрації на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2006 р. у справі № А25/38
за позовом Українського акціонерного товариства закритого типу
“Науково-дослідний і дослідно-конструкторський
інститут автоматизації чорної металургії“, м. Дніпропетровськ
до В-1: Дніпропетровської обласної державної адміністрації,
м. Дніпропетровськ
В-2: Управління містобудування та архітектури головного управління будівництва та архітектури Дніпропетровської обласної державної адміністрації, м. Дніпропетровськ
В-3: Дніпропетровського обласного центру з охорони
історико-культурних цінностей, м. Дніпропетровськ
про про визнання частково нечинним та скасування частково
розпорядження
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Дніпропетровської області 13 квітня 2006 р. у справі №А25/38 (суддя Чередко А.Є.), задоволений позов українського акціонерного товариства закритого типу “Науково-дослідний і дослідно-конструкторський інститут автоматизації чорної металургії“ до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Управління містобудування та архітектури головного управління будівництва та архітектури Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей про визнання частково нечинним та скасування частково розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації “Про затвердження номенклатури об’єктів архітектури, на проектування яких їх архітектурно-планувальні завдання підлягають погодженню - управлінням по будівництву та архітектурі облдержадміністрації“ від 13 липня 2000 р. №237-р в частині включення до додатку №2 - Переліку пам’яток містобудування та архітектури місцевого значення Дніпропетровської області, затверджений розпорядженням голови облдержадміністрації від 12 квітня 1996 р. №158 р., об’єктів нерухомості за номерами 127-129: - будинку Мізко (громадського), вул. Шевченко,59, охоронний номер 50/1; - житлового будинку лікарів лікарні Червоного Хреста, вул. Шевченко,59, охоронний номер 50/2; - будинку Мізко (громадського), вул. Шевченко,59, охоронний номер 50/3; - будинку Мізко (громадського), вул. Шевченко,59, охоронний номер 50/4 та зобов’язано відповідачів не вчиняти будь-яких дій та не приймати будь-яких рішень які б перешкоджали здійснювати дії спрямовані на відновлення будівель та споруд, які розташовані по вул. Шевченко,59 в м.Дніпропетровську.
Не погоджуючись з постановою господарського суду, відповідачем-1 - Дніпропетровською обласною державною адміністрацією було подано апеляційну скаргу, у якій він просить скасувати постанову господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2006 р. у справі №А25/38 і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
У апеляційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування господарським судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права і не відповідність висновків, викладених у постанові, обставинам справи.
Відповідач-1 вважає, що комплекс будівель по вул. Шевченко,59 в м. Дніпропетровську був включений до Переліку пам’яток містобудування та архітектури місцевого значення Дніпропетровської області відповідно до Закону Української РСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури“, тому господарський суд невірно втлумачив пункт 3 Прикінцевих положень Закону України від 08.06.2000 р. №1805-III “Про охорону культурної спадщини“, за яким об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
Відповідач-1 не погоджується з висновком господарського суду щодо відсутності підстав вважати комплекс будівель по вул. Шевченко,59 в м. Дніпропетровську пам’яткою архітектури місцевого значення, так як ці будівлі визнано пам’ятками містобудування та архітектури місцевого значення Дніпропетровської області розпорядженням голови облдержадміністрації від 12 квітня 1996 р. №158 р.
У зв’язку з цим, заявник вважає, що визнання частково нечинним і скасування частково розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації “Про затвердження номенклатури об’єктів архітектури, на проектування яких їх архітектурно-планувальні завдання підлягають погодженню - управлінням по будівництву та архітектурі облдержадміністрації“ від 13 липня 2000 р. №237-р не змінило статусу комплексу будівель по вул. Шевченко,59 в м.Дніпропетровську, як пам’яток місцевого значення, тому на нього не може бути покладено зобов’язання утриматися від вчинення будь-яких дій відносно охорони спірних будівель, яку здійснюють органи охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій.
Відповідач-2 своїм правом участі у судовому перегляді справи не скористався, пояснення на апеляційну скаргу не надав.
Відповідач-3 - Дніпропетровський обласний центр з охорони історико-культурних цінностей у своєму поясненні і у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.
Позивач - українське акціонерне товариство закритого типу “Науково-дослідний і дослідно-конструкторський інститут автоматизації чорної металургії“ у своїх запереченнях на апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність оскаржуваного розпорядження вимогам закону позивач просить постанову господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судовому засіданні була оголошена перерва до 27 липня 2006 року.
Вислухавши представників сторін, переглянувши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив.
Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації “Про затвердження номенклатури об’єктів архітектури, на проектування яких їх архітектурно-планувальні завдання підлягають погодженню - управлінням по будівництву та архітектурі облдержадміністрації“ від 13 липня 2000 р. №237-р була затверджена номенклатура об’єктів архітектури (додатки 1 і 2), до якої під номерами 127-129 були включені об’єкти нерухомості, які мають таку історичну назву та адресу: - будинок Мізко (громадський), вул. Шевченко,59, охоронний номер 50/1; - житловий будинок лікарів лікарні Червоного Хреста, вул. Шевченко,59, охоронний номер 50/2; - будинок Мізко (громадський), вул. Шевченко,59, охоронний номер 50/3; - будинок Мізко (громадський), вул. Шевченко,59, охоронний номер 50/4.
Відповідно до реєстраційного посвідчення на об’єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам від 20 липня 1999 р. за українським акціонерним товариством закритого типу “Науково-дослідний і дослідно-конструкторський інститут автоматизації чорної металургії“ зареєстровані будівлі та споруди, що розташовані в м. Дніпропетровську по вул. Шевченко,59, як такі, що належать йому на праві колективної власності, про що й зроблено відповідний запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Приналежність позивачу на праві власності будівель та споруд по вул. Шевченко,59 в м.Дніпропетровську підтверджується договором купівлі-продажу від 29.12.1993 р., посвідченого 29.12.1993 р. державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Повєткіною Н.М. за реєстром №7-8537.
Згідно до ч. 3 ст. 17 Закону України від 08.06.2000 р. №1805-III “Про охорону культурної спадщини“ у документі, який посвідчує право власності на пам'ятку, обов'язково вказуються категорія пам'ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію.
Судом першої інстанції було встановлено, що будь-яких записів щодо категорії пам'ятки, дати і номера рішення про державну реєстрацію будівель та споруд по вул. Шевченко,59 в м.Дніпропетровську, як пам’ятки архітектури місцевого значення наведені документи не містять.
Як було встановлено судом першої інстанції, позивач дізнався про факт приналежності будівель і споруд, що розташовані за адресою: м.Днепропетровск, вул. Шевченко,59, до об’єктів культурної спадщини, яким був наданий статус пам’ятки архітектури місцевого значення за охоронним №50 з листа відповідача-2 від 08 грудня 2005 р. за вихід.№ 416/7.
Пункт 7 ст. 5 Закону України “Про охорону культурної спадщини“ встановлює, що до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини належить: - 7) занесення об'єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток місцевого значення.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України від 08.06.2000 р. №1805-III “Про охорону культурної спадщини“ занесення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) проводиться відповідно до категорії пам'ятки, зокрема, пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України “Про охорону культурної спадщини“ об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.
Пунктами 2 і 3 Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. №1760 встановлено, що на кожний об'єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі. Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається. Облікова документація на об'єкт культурної спадщини включає облікову картку, його паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об'єкта.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідачі не надали суду належних доказів, які б підтверджувати факт складання на об’єкти нерухомості позивача облікової документації, яка повинна включати повний перелік документів, перелічених у п. 3 наведеного Порядку №1760, та факт звернення з відповідним поданням за результатами розгляду якого, рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, об’єкти нерухомого майна, що знаходяться по вул. Шевченко,59 в м. Дніпропетровську були б занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України з відповідним присвоєнням охоронного номера.
Так як, Закон України від 08.06.2000 р. №1805-III “Про охорону культурної спадщини“ з моменту набрання ним чинності - 12.07.2000 р. регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини, він підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли з приводу прийняття головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації розпорядження від 13.07.2000 р. №237-р, яким був затверджений Перелік пам’яток містобудування та архітектури місцевого значення Дніпропетровської області, затверджений розпорядженням голови облдержадміністрації від 12 квітня 1996 р. №158 р.
Згідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про охорону культурної спадщини“ об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про охорону культурної спадщини“ консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України від 20.04.2000 р. №1699-III “Про планування і забудову територій“ фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
Згідно до ч. 10 цієї статті при наданні дозволу на будівництво органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від заявника документи, не передбачені регіональними та місцевими правилами забудови та цим Законом.
У цьому законі відсутнє положення про те, що для отримання дозволу на будівництво, реконструкцію чи переобладнання об'єктів містобудування необхідне одержання погодження від інших осіб, зокрема, й від відповідачів у цій справі.
Тому, віднесення об’єктів нерухомості позивача, до об’єктів культурної спадщини та визначення їх правового статусу, як пам'ятки архітектури місцевого значення визнано судом першої інстанції, як таким, що порушує цивільні права та інтереси позивача, право власності якого, у цьому разі підлягає судовому захисту.
Доводи апеляційної скарги про те, що комплекс будівель по вул. Шевченко,59 в м.Дніпропетровську є пам’яткою архітектури місцевого значення, так як був включений до Переліку пам’яток містобудування та архітектури місцевого значення Дніпропетровської області розпорядженням голови облдержадміністрації від 12.04.1996 р. №158 р. спростовується наступним:
Згідно до ч. 2 ст. 8 Закону Української РСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури“ від 13.07.1978 р. №3600-IX виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам'яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Відповідно до ст. 17 цього Закону з метою організації обліку і охорони пам'яток історії та культури нерухомі пам'ятки поділяються на пам'ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення.
Віднесення пам'яток історії та культури до категорії пам'яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.
Переліки пам'яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Перелік пам'яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об'єктів з переліків пам'яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР. Необхідно зазначити, що повноваження місцевих державних адміністрацій як органів виконавчої влади визначено Законом України №586-Х1V від 09.04.1999 року “Про державні місцеві адміністрації” і тільки з моменту вступу вказаного Закону в дію місцеві державні адміністрації могли затверджувати переліки пам'яток історії та культури місцевого значення. Враховуючи, що відповідного рішення про затвердження переліку пам'яток історії та культури місцевого значення до 1999 року –виконавчого комітету Дніпропетровської обласної Ради, а з 1999 року –рішення обласної державної адміністрації, відповідачі не надали, слід зробити висновок, що згідно з Законом УРСР “Про охорону і використання пам”яток історії та культури” в встановленому цим Законом порядку спірні об”єкти не були визначені як пам'ятки історії та культури місцевого значення. Тому посилання відповідачів на можливість застосування п.3 Розділу Х Закону України Про охорону культурної спадщини” необгрунтовані.
Внесення об'єктів у переліки пам'яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам'яток історії та культури.
Пунктами 9, 15, 20 Інструкції про порядок обліку, забезпечення схоронності, утримування, використання і реставрації нерухомих пам’ятників історії і культури, затвердженої Міністерством культури СРСР від 13.05.1986 р. №203, був встановлений порядок за яким об’єкт нерухомого майна, що представляє історичну наукову, художню або іншу культурну цінність признається пам'ятником історії і культури шляхом включення його у відповідний державний список нерухомих пам'ятників історії і культури залежно від виду і категорії охорони пам'ятника.
Позивач зазначав, що його об’єкти нерухомості, що розташовані в м. Дніпропетровську по вул.Шевченко,59, не були внесені у відповідний державний список нерухомих пам'ятників історії і культури, який мав затверджуватися у відповідності до вимог наведеного законодавства.
Ці посилання позивача є обґрунтованими і відповідають вимогам ст. ст. 8, 16, 17 Закону Української РСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури“, якими був врегулюваний порядок визнання об’єктів нерухомого майна пам'ятками архітектури місцевого значення.
Відповідачі не надали суду належних доказів, які б підтверджувати факт внесення будівель та споруд, що знаходяться по вул. Шевченко,59 в м. Дніпропетровську, у відповідний державний список нерухомих пам'ятників історії і культури та його затвердження відповідним органом до компетенції якого закон відносить наведені повноваження.
Доводи відповідача-1 про необхідність застосування до спірних правовідносин ч.2 ст.37 Закону України “Про охорону культурної спадщини“ не відповідають вимогам закону, оскільки відповідачі не надали суду доказів про те, що спірні об”єкти були включені до Переліку об”єктів культурної спадщини, затвердженого рішенням відповідного органу охорони культурної спадщини (як це передбачено вимогами вказаної норми). Рішення Дніпропетровської обласної Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини від 23 квітня 2003 р. не є рішенням органу охорони культурної спадщини у розумінні ч.2 ст.37 Закону України “Про охорону культурної спадщини“, оскільки вказана Консультативна рада є дорадчим органом при Дніпропетровській обласній державній адміністрації і відповідно органом охорони культурної спадщини не являється.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, який у своїй постанові вказав на те, що будівлі та споруди, які розташовані по вул. Шевченко,59 в м. Дніпропетровську не занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, тому не має підстав вважати ці об’єкти пам'яткою архітектури місцевого значення.
Враховуючи викладене, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що постанова господарського суду Дніпропетровської області 13 квітня 2006 р. підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 195-199, 202-206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Постанову господарського суду Дніпропетровської області 13.04.2006 р. у справі №А25/38 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної державної адміністрації - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя І.Л. Кузнецова
Суддя Л.О. Чимбар
Суддя І.В. Тищик
Ухвала складена в повному обсязі 07.08.2006 року.