ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 січня 2019 року м. Дніпросправа №804/4336/18

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

за участю секретаря судового засідання Сонник А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 р.(суддя Горбалінський В.В., м. Дніпро)

у справі №804/4336/18

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажспецконструкція"

про стягнення заборгованості, -

встановив:

У червні 2018 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 107 353,54 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 р. в задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення мотивовано тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році, тому на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, скаржник оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає, що відповідно до ч. 8 ст. 69 Господарського кодексу України, підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема, осіб з інвалідністю. Відповідальність підприємства за невиконання даної норми встановлюється Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Частиною 9 зазначеної статті передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за необхідних, передбачених законодавством заходів, щодо працевлаштування особи з інвалідністю.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2018 рік" джерелами формування спеціального фонду державного бюджету на 2018 рік у частині доходів є, зокрема, надходження до Фонду соціального захисту інвалідів.

Оскільки адміністративно-господарські санкції є альтернативним грошовим зобов'язанням обов'язку виконати норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач за 2 робочих місця, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2017 році, зобов'язаний був самостійно сплатити у термін до 17.04.2018 р. 107353,54 грн. адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 р. № 223 адміністративно-господарська санкція - це грошове зобов'язання, альтернативне зобов'язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", сплачується у порядку і розмірах, передбачених Законом та постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. N 70 "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Також в обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на положення п. 3.3 довідки Вищого адміністративного суду України "Про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позову.

Відзиву на вказану апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Представники сторін по справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 19.02.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтажспецконструкція" подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік.

За звітом відповідача форми № 10-ПІ у 2017 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 99 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві становила 2 особи; кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 4 особи.

Згідно з розрахунком суми позову, наданим позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтажспецконструкція" не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 107 353,54 грн.

Станом на день звернення позивача до суду з позовом відповідачем не сплачено вищезазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки:

- обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості;

- відповідачем не виконано норматив у створенні робочого місця для працевлаштування 2 особи з інвалідністю. На момент подачі звітності у відповідача працювали лише дві особи з інвалідністю, проте, протягом звітного 2017 року у ТОВ "Монтажспецконструкція" працювали всього 4 особи з інвалідністю;

- у рядку 6 звіту форми № 10-ПІ відповідачем визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю "-", тобто адміністративно-господарські санкції на підприємство нараховуватись не повинні;

- відповідач протягом 2017 року здійснював ряд заходів з метою виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме: виділив та влаштував місця для працевлаштування осіб з інвалідністю; інформував протягом звітного року центр зайнятості про наявність вільних вакансій на підприємстві з наданням відповідної характеристики вакантного місця (звітність форми № 3-ПН); звітував Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю в передбаченому законодавством порядку;

- обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця ч.1 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб інвалідністю в Україні" порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 3 ст. 18-1 цього Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З наведеного суд доходить висновку, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних робочих місць для осіб з інвалідністю.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007р., інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012р. роботодавець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання даної норми Закону Міністерством соціальної політики України видано наказ від 31.05.2013 р. № 316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" (далі - Порядок №316).

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Порядку №316 Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Судом встановлено, що протягом 2017 року відповідачем до Дніпровського центру занятості періодично подавались звіти за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (30.03.2017 року, 14.04.2017 року, 11.05.2017 року), які були прийняті відповідальною особою центру зайнятості.

Окрім того, листами № 123 від 04.04.2017 року, № 181 від 02.06.2017 року, № 204 від 03.07.2017 року, № 231 від 28.07.2017 року, № 258, від 23.08.2017 року, № 289 від 25.09.2017 року, № 316 від 05.10.2017 року, № 351 від 27.11.2017 року, № 405 від 27.12.2017 року відповідач повідомляв Криворізький міський центр зайнятості про наявність на підприємстві вакансій для осіб з інвалідністю.

Наказом директора ТОВ "Монтажспецконструкція" № 1-04 від 05.04.2017 року з 07.04.2017 року створено тимчасове робоче місце, на яке Розпорядженням від 03.04.2017 року № 32/п-0000000215 прийнята на роботу ОСОБА_5, що з 01.01.2017 року має ІІІ групу інвалідності (Довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Міжрайонної онкологічної МСЕК № 2 м. Кривого Рогу серія 12 ААА № 631424 від 12.12.2016 року). Трудовий договір припинено розпорядженням від 21.12.2017 року № 67/зв-000000215.

У ТОВ "Монтажспецконструкція" протягом 2017 року також працювали:

- ОСОБА_2 (пенсійне посвідчення № НОМЕР_1, серія НОМЕР_2, від 03.05.2017 року) працювала у період з 08.04.2011 року по 07.08.2017 року;

- ОСОБА_3 (ІІІ група інвалідності - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Саксаганського МСЕК м. Кривого Рогу, серія 10 ААВ № 941987, від 03.06.2014 року) працює з 01.08.2011 року;

- ОСОБА_4 (ІІІ група інвалідності - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія АВ № 0254057 від 12.03.2014 року) працював з 09.03.2016 року по 15.05.2017 року.

Доказів необґрунтованої відмови відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю або порушення відповідачем вимог Порядку № 316 позивач суду не надав.

Колегія суддів не поділяє позиції позивача, що вина відповідача полягає у несплаті суми адміністративно-господарських санкцій, у зв'язку з невиконанням відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Так, Верховний Суд України у постанові від 16 квітня 2013 року (справа № 21-81а13) з посиланням на наведені вище норми Закону № 875-ХІІ дійшов висновку про те, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком вказаних осіб для працевлаштування. У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляло особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, колегія суддів вважає правомірною позицію суду першої інстанцій про те, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 р. у справі №804/4336/18 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 14.01.2019 року.

Головуючий суддя О.М. Панченко

Суддя С.М. Іванов

Суддя В.Є. Чередниченко