ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 761/38886/19

провадження № 61-3267св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Лідовця Р. А., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Савченка Віктора Івановича на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023рокуу складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року керівник Київської місцевої прокуратури № 10 діючи в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації, визнання спадщини відумерлою.

Позовна заява керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка була власником квартири АДРЕСА_1 , однак спадкова справа після її смерті не заводилася, спадкоємці у встановлений законом строк із заявами про прийняття спадщини не зверталися, а відтак наявні підстави для визнання зазначеної квартири відумерлою спадщиною в порядку статті 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі № 761/37602/15 було задоволено заяву Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, заінтересована особа - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, про визнання спадщини відумерлою, визнано вказану квартиру відумерлою спадщиною та передано у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Однак постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року вказане рішення суду було скасовано, а заяву залишено без розгляду, оскільки 16 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 16 березня 2016 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 . Тобто існує спір про право на спадкове майно, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

При цьому у ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру виникло на підставі договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2001 року, укладеного між ним та ОСОБА_4 , зареєстрованого товарною біржою «Народна» (далі - ТБ «Народна») за № А2001/0228. Відповідно до пункту 2 цього договору відчужувана квартира належить продавцю ( ОСОБА_4 ) на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голуб Л. А. 27 грудня 1996 року за реєстровим № 1151.

Згідно листа Київського державного нотаріального архіву від 29 серпня 2017 року № 1402/01-21 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голуб Л. А. документи нотаріального діловодства на державне відповідальне зберігання не передавав.

В ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42014100100000400, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 358, частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), за наслідками допиту колишнього президента ТБ «Народна» ОСОБА_5 , було встановлено, що він упродовж 2015-2016 років, використовуючи бланки документів та печатки ТБ «Народна», виготовляв фіктивні правоустановчі документи на нерухоме майно, у тому числі і на квартиру АДРЕСА_1 на замовлення, за що отримував грошову винагороду.

Також в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12016100100004473, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, був допитаний ОСОБА_2 , який пояснив, що він не мав права власності на спірну квартиру, не знайомий з ОСОБА_1 , під час продажу спірної квартири присутнім не був, за будь-якими довідками до Київського міського бюро технічної інвентаризації чи ЖЕК «Златоустівська» не звертався.

Отже договір купівлі-продажу від 17 жовтня 2001 року було укладено з порушенням статей 47, 48, 59, 225, 227 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року № 1540-VI (далі - ЦК УРСР 1963 року) і має бути визнаний судом недійсним.

Оскільки ОСОБА_4 не був законним власником спірного майна, однак незаконно розпорядився цим майном шляхом передачі його у власність ОСОБА_2 , який, у свою чергу, не був продавцем спірної квартири та не оформлював договору купівлі-продажу квартири від 16 березня 2016 року, то цей договір не міг бути достатньою підставою для реєстрації права власності на спірну квартиру і також підлягає визнанню недійсним, а державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 - скасуванню відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З огляду на те, що рішення суду про визнання спадщини відумерлою було скасовано, то наявні підстави для визнання її відумерлою в рамках цього судового провадження.

Поважність причин пропуску позовної давності позивач обґрунтовував тим, що про порушення прав йому стало відомо лише 13 листопада 2016 року, після набрання законної сили рішення суду у справі № 761/37602/15-ц та під час його реального виконання. Київська міська рада не могла дізнатись про порушення своїх інтересів раніше, оскільки не була стороною оспорюваних правочинів. Крім того, необхідність у визнанні оспорюваних договорів недійсним виникла лише після винесення постанови Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, якою було скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі № 761/37602/15.

Враховуючи викладене, керівник Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради просив:

- визнати поважними причини пропущення позовної давності та поновити йому строк для пред`явлення позову;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17 січня 2001 року, який укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований ТБ «Народна» за № А2001/0228;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 16 березня 2016 року за № 144, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є. А.;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно від 16 березня 2016 року № 28772630, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 876832780000;

- визнати відумерлою спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що складається з нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 та передати її у власність територіальної громади міста Києва.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року позивача Київську місцеву прокуратуру № 10 замінено на його правонаступника - Шевченківську окружну прокуратуру міста Києва.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2022 року у складі судді Мальцева Д. О. у задоволенні позову керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірна квартира, яка увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 , за відсутності спадкоємців, мала перейти у власність територіальної громади міста Києва. При цьому ОСОБА_4 не був законним власником спірного майна та не мав достатнього обсягу повноважень для відчуження спірної квартири ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2001 року. Оскільки цей договір суперечить положенням статей 47, 48, 59 225, 227 ЦК УРСР 1963 року, тому наявні підстави для визнання його недійсним.

Відповідач ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру також не набував та не мав, не був продавцем спірної квартири та договір купівлі-продажу від 16 березня 2016 року № 144 не укладав, а відтак цей договір суперечить положенням статті 203 ЦК України, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним.

Зазначеними договорами порушуються майнові права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради і позивачу стало відомо про це порушення 07 квітня 2016 року під час внесення відомостей до ЄРДР за № 12016100100004473 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України. Однак прокурор звернувся до суду з вказаним позовом 02 жовтня 2019 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання угод недійсними, скасування державної реєстрації, визнання спадщини відумерлою задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 17 січня 2001 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований ТБ «Народна» за № А2001/0228. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 16 березня 2016 року за № 144, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є. А. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно № 28772630 від 16 березня 2016 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 876832780000. Визнано спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 відумерлою та передано її у власність територіальної громади міста Києва. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що сам факт внесення 07 квітня 2016 року відомостей до ЄРДР не може свідчити про те, що майно, яке зареєстроване за третіми особами, незаконно вибуло з власності територіальної громади міста Києва та позивач мав можливість дізнатися про таке вибуття саме з цієї дати.

Про порушення прав територіальної громади міста Києва та протиправність договору купівлі-продажу квартири від 16 березня 2016 року № 144, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , прокурору стало відомо починаючи з 22 лютого 2017 року, а саме з відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації від 22 лютого 2017 року, показань ОСОБА_2 від 24 лютого 2017 року та ОСОБА_5 від 02 березня 2017 року, висновку експерта Київського НДЕКЦ МВС України від 31 травня 2017 року №8-4/724, яким встановлено підроблення ОСОБА_5 договору купівлі продажу квартири від 17 жовтня 2001 на бланку ТБ «Народна».

27 вересня 2019 року прокурор повідомив Київську міську раду про порушення прав територіальної громади міста Києва та про намір звернутися з цим позовом

Відтак Київській міській раді стало відомо про порушення прав територіальної громади міста Києва саме з 27 вересня 2019 року, а прокурор звернувся до суду з позовом 02 жовтня 2019 року, тобто в межах трирічної позовної давності.

Оскільки договір купівлі-продажу від 17 січня 2001 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований ТБ «Народна» за № А2001/0228, суперечить положенням статей 47, 48, 59 225, 227 ЦК УРСР 1963 року, а договір купівлі-продажу квартири від 16 березня 2016 року № 144, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суперечить положенням статті 203 ЦК України, то наявні підстави для визнання їх недійсними, як таких, що не відповідають вимогам закону.

Зазначеними договорами порушуються майнові права позивача, а саме територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, і враховуючи відсутність спадкоємців після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , наявні встановлені законом підстави для визнання спадщини, що складається з нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , відумерлою та передачі цієї квартири у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Савченко В. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), а також - не дослідив зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.

01 червня 2023 року справа № 761/38886/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Савченка В. І. мотивована тим, що для визначення початку перебігу позовної давності слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися держава в особі уповноваженого органу.

Висновки апеляційного суду про звернення позивача до суду в межах трирічної позовної давності ґрунтуються лише на доводах прокурора, що він дізнався про порушене право територіальної громади з 22 лютого 2017 року, надавши на підтвердження цього певні документи, натомість суд не дав будь-якої правової оцінки доводам відповідача з підтвердженням іншими доказами, що прокурор міг довідатися про порушення прав територіальної громади міста Києва щонайменше з 07 квітня 2016 року.

В матеріалах справи відсутній запит прокурора до Київського міського бюро технічної інвентаризації про надання інформації щодо реєстрації права власності на спірну квартиру, і зі змісту позовної заяви, апеляційної скарги та інших матеріалів справи неможливо встановити, в ході якого кримінального провадження направлявся цей запит.

В даному випадку прокурор міг направити такий запит до Київського міського бюро технічної інвентаризації відразу після внесення 07 квітня 2016 року відомостей до ЄРДР за № 12016100100004473 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, тому саме з цієї дати розпочався перебіг позовної давності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Києва подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Висновки щодо застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду та на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до цієї справи, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України є підставою для закриття касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 14 жовтня 1999 року Радянською районною адміністрацією, записаного у реєстрову книгу за № 870/3467, ОСОБА_3 була власником квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с.65)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (т.1 а.с.67).

Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилася, спадкоємці за заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину не зверталися, що підтверджено інформаційними довідками зі Спадкового реєстру від 22 серпня 2019 року, листом Першої київської державної нотаріальної контори від 23 серпня 2019 року (т.1 а.с.68-70).

16 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є. А., зареєстрований в реєстрі за № 144, за яким ОСОБА_1 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.75-77).

На підставі цього договору державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є. А. 16 березня 2016 року здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру (т.1 а.с.71).

При цьому у ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру виникло на підставі договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2001 року, укладеного між ним та ОСОБА_4 , зареєстрованого ТБ «Народна» за № А2001/0228. Відповідно до пункту 2 цього договору відчужувана квартира належить продавцю ( ОСОБА_4 ) на підставі договору купівлі-продажуквартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голуб Л. А. 27 грудня 1996 року за реєстровим № 1151, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації і записаного у реєстрову книгу № 22д за реєстровим № 48353 (т.1 а.с.72-73).

За інформацією Київського міського бюро технічної інвентаризації від 22 лютого 2017 року квартира АДРЕСА_1 на праві власності була зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 14 жовтня 1999 року, реєстраційна справа на квартиру в архіві бюро не формувалася у зв`язку з відсутністю замовлень з 01 червня 2010 року.

Листом Київського державного нотаріального архіву від 29 серпня 2017 року № 1402/01-21 Київська місцева прокуратура № 10 була повідомлена про те, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голуб Л. А. не передавав документи нотаріального діловодства на державне відповідальне зберігання (т.1 а.с.78).

07 квітня 2016 року до ЄРДР за № 12016100100004473 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, а саме що 16 березня 2016 року невстановлена досудовим розслідуванням особа надала, ймовірно, підроблені документи приватному нотаріусу Київськогоміського нотаріального округу, на підставі яких за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.61).

Згідно з протоколом допиту свідка від 24 лютого 2017 року, складеним в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12016100100004473, допитаний ОСОБА_2 пояснив, що він не мав права власності на спірну квартиру, не знайомий з ОСОБА_1 , під час продажу спірної квартири присутнім не був, за будь-якими довідками до Київського міського бюро технічної інвентаризації чи ЖЕК «Златоустівська» не звертався (т.1 а.с.111-114).

Також в матеріалах справи міститься протокол допиту свідка від 02 березня 2017 року, складений в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42014100100000400, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 358, частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 190 КК України, з якого вбачається, що ОСОБА_5 , будучи президентом ТБ «Народна», упродовж 2015-2016 років, використовуючи бланки документів та печатки ТБ «Народна», виготовляв фіктивні правоустановчі документи на нерухоме майно, у тому числі і на квартиру АДРЕСА_1 на замовлення, за що отримував грошову винагороду (т.1 а.с.84-92).

Підроблення ОСОБА_5 договору купівлі продажу квартири від 17 жовтня 2001 на бланку ТБ «Народна» підтверджено також висновком експерта Київського НДЕКЦ МВС України від 31 травня 2017 року № 8-4/724

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 06 вересня 2017 року звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за частиною третьою статті 358 КК України у зв`язку з передачею на поруки, кримінальне провадження у цій частині відносно ОСОБА_5 закрито.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі № 761/37602/15 було задоволено заяву Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, заінтересована особа - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, про визнання спадщини відумерлою, визнано вказану квартиру відумерлою спадщиною та передано у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

В подальшому постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі № 761/37602/15 було скасовано, а заяву залишено без розгляду, оскільки 16 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 16 березня 2016 року, укладеного між ним та ОСОБА_2 . Тобто існує спір про право на спадкове майно, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Листом від 27 вересня 2019 року Київська місцева прокуратура № 10 повідомила Київську міську раду про виявлений факт незаконного відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Савченка В. І. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Савченка В. І. не містить доводів на спростування висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

Тобто за змістом касаційної скарги представник ОСОБА_1 - адвокат Савченко В. І. не заперечував висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності позову, однак вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності. Тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України в цій справі Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання про застосування наслідків спливу позовної давності.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

В суді першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Савченко В. І. подав заяву про застосування позовної давності до заявлених прокурором в цій справі позовних вимог.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

На позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач - що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), на які послався заявник в касаційній скарзі.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19),на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

У справі, яка переглядається, в позовній заяві прокурор посилався на те, що про порушення прав йому стало відомо лише 13 листопада 2016 року, після набрання законної сили рішення суду у справі № 761/37602/15-ц та під час його реального виконання. Київська міська рада не могла дізнатися про порушення своїх інтересів раніше, оскільки не була стороною оспорюваних правочинів. Крім того, необхідність у визнанні оспорюваних договорів недійсним виникла лише після винесення постанови Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, якою було скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі № 761/37602/15.

Апеляційним судом було встановлено, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не проводилася, право власності ними не набувалося. Про порушення прав прокурору стало відомо з відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації від 22 лютого 2017 року, показань свідків ОСОБА_2 від 24 лютого 2017 року та ОСОБА_5 від 02 березня 2017 року, висновку експерта Київського НДЕКЦ МВС України від 31 травня 2017 року № 8-4/724, яким встановлено підроблення ОСОБА_5 договору купівлі продажу квартири від 17 жовтня 2001 року на бланку ТБ «Народна», а Київській міській раді - після набрання законної сили рішенням у справі № 761/37602/15, а саме постанови Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, якою було скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року.

За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи сторони відповідача про пропуск позивачем трирічної позовної давності та правильно виходив з того, що факт внесення 07 квітня 2016 року відомостей до ЄРДР не може свідчити про те, що саме з цієї дати прокурор або Київська міська рада могли дізнатися про те, що спірне майно зареєстроване незаконно вибуло з власності територіальної громади міста Києва.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що перебіг позовної давності слід обраховувати саме з 07 квітня 2016 року, тобто з дати внесення відомостей до ЄРДР за № 12016100100004473 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, не заслуговують на увагу, так як внесення відомостей до ЄРДР свідчить лише про початок процедури розслідування кримінального правопорушення, натомість обставини щодо укладення оспорюваних договорів стали відомі на наступних стадіях розслідування цього кримінального правопорушення.

Крім того, в цій справі сторона відповідача не навела переконливих аргументів та апеляційним судом не встановлено обставин, які б спростовували доводи прокурора про те, що Київська міська рада не могла дізнатись про порушення своїх інтересів раніше, оскільки не була стороною оспорюваних правочинів, а необхідність у визнанні оспорюваних договорів недійсним виникла лише після винесення постанови Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, якою було скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі № 761/37602/15.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження апеляційним судом наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Касаційна скарга не містить посилань на неправильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності позову, а Верховним Судом не встановлено передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України правових підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Савченка Віктора Івановича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Р. А. Лідовець

О. М. Осіян

В. В. Шипович