ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2019 року м. Чернівці

справа № 727/1990/18

провадження № 22ц/822/41/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.

секретар Герман Я.І.

з участю представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 жовтня 2018 року у складі судді Семенка О.В.,

встановив:

У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначало, що 17 жовтня 2005 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (з 14 червня 2010 року - ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №488, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 34000 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 18 жовтня 2005 року був укладений іпотечний договір №488, відповідно до якого останній передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Згідно Звіту про незалежну оцінку вартості квартири від 18 січня 2018 року ринкова вартість квартири становить 2080339 грн.

У липні 2017 року банку стало відомо, що право власності на іпотечну квартиру зареєстровано за іншою особою - відповідачкою ОСОБА_2, а тому вона набула статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором, наявність непогашеної заборгованості за основним зобов'язанням станом на 08 вересня 2017 року в розмірі 57362,86 доларів США, що є еквівалентом 309 264,11 грн, з яких: 24280 доларів США - заборгованість за кредитом, 33082,86 доларів США - заборгованість за процентами, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною 2080339 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що судом першої інстанції безпідставно прийнято до уваги відзив представника відповідачки та враховано його зміст при винесенні оскаржуваного рішення, оскільки даний відзив подано до суду з порушенням строків, встановлених чинним законодавством, для його подачі; необґрунтовано відхилив доводи, викладені в письмових поясненнях представника банку, про те, що за змістом пунктів 7.3,7.4 договору він набирає чинності з дня укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. Також представник ПАТ «Укрсоцбанк» вважає, що право на звернення з даним позовом до відповідачки ОСОБА_2 виникло у банку після того, як він дізнався про нового власника (фактично нового іпотекодавця) спірного нерухомого майна, а тому суд безпідставно відмовив у позові з мотивів спливу позовної давності.

У встановлений апеляційним судом строк відзив на апеляційну скаргу учасниками справи не подано.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення - змінити з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції вищезазначеним вимогам законодавства у повній мірі не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки банком пред'явлено після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідачки.

Колегія суддів частково погоджується з наявністю підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2005 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №488, відповідно до якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 34000 доларів США, зі сплатою 13,5 процентів річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості 15 жовтня 2012 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. Призначення кредитних коштів - на споживчі цілі (а.с.9-11).

Згідно з пунктом 7.3 кредитного договору, цей договір набуває чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

18 жовтня 2005 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір №488, відповідно до якого на забезпечення виконання кредитного договору №488 від 17 жовтня 2005 року останній передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (а.с.12-14).

Пунктом 6.3. договору іпотеки зазначено, що договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов'язання. Дія цього договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема, Законом України «Про іпотеку».

14 червня 2010 року назву організаційно-правової форми Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» було приведено у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства», шляхом перейменування останнього на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», а 06 липня 2018 року було зареєстровано нову редакцію статуту ПАТ «Укрсоцбанк» у зв'язку із зміною найменування юридичної особи відповідно до рішення річних Загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрсоцбанк» від 26 квітня 2018 року, в результаті чого найменування банк було змінено на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», яке є правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк».

Встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 лютого 2008 року, яке вступило в законну силу, визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_2, яка складається з двох житлових кімнат, загальною площею - 48,90 кв. м, в тому числі житловою площею - 29,10 кв. м, визнано за ОСОБА_2 право власності на зазначену квартиру (а.с.17).

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №96562385 від 07 вересня 2017 року вбачається, що квартира АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (а.с.15-16).

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, банк посилався на наявний у справі розрахунок, згідно якого вбачається, що внаслідок неналежного виконання позичальником ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором № 488 від 17 жовтня 2005 року станом на 08 вересня 2017 року за ним утворилася заборгованість в сумі 57362,86 доларів США, що є еквівалентом 309 264,11 грн, з яких: 24280 доларів США - заборгованість за кредитом, що є еквівалентом 631357,28 грн, 33082,86 доларів США - заборгованість за процентами, що є еквівалентом 860259,66 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частинами 1, 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

Положеннями частини 1 статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що в розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, визначеною в частині 6 статті 38 цього Закону.

Отже, позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки грунтуются на вимогах закону та умовах договору іпотеки.

Водночас, представником відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 в суді першої інстанції заявлено про застосування позовної давності (а. с. 90-93).

Статтями 256, 257, 259 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і може бути збільшена за домовленістю сторін.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини 1, 2 статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина 3 цієї статті). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина 5 цієї статті). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина 1 цієї статті), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

В апеляційній скарзі заявник посилається на умови кредитного договору про його дію до повного припинення зобов'язань боржника.

Проте це не означає, що цим договором установлено строк його припинення у розумінні статті 251 ЦК України.

Тому у спірному випадку підлягає встановленню визначена дата кінцевого терміну погашення заборгованості. За кредитним договором такою датою є 15 жовтня 2012 року, тому саме її необхідно розглядати як строк остаточного виконання зобов'язань за кредитним договором.

Отже, банком вимоги пред'явлено після спливу позовної давності, оскільки датою повернення кредиту у повному обсязі є 15 жовтня 2012 року і з вимогою до іпотекодавця мав звернутися не пізніше 15 жовтня 2015 року. Натомість позов пред'явлено лише 22 лютого 2018 року.

Заявником до апеляційної скарги додано копію рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 грудня 2012 року, яким вже після спливу строку дії кредитного договору за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто з позичальника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором кредиту від 17 жовтня 2012 року у розмірі 326557,93 грн, 24572,31 грн пені та судові витрати. (а.с. 177).

Проте наявність указаного судового рішення, яке не виконане, не впливає на перебіг позовної давності за вимогами банку до іпотекодавця, початок якого слід обраховувати з 16 жовтня 2012 року, про що банк був обізнаним.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року (справа № 6-1674цс17) саме у спорі між банком та майновим поручителем.

При цьому, збільшеного строку позовної давності сторонами в іпотечному договорі не погоджувалось, клопотань про поновлення трирічного строку позивачем не заявлялось.

У зв'язку з цим доводи заявника з посиланням на норму статті 539 ЦК України про альтернативність обов'язку боржника не заслуговують на увагу.

Доводи заявника про те, що право на звернення з даним позовом до відповідачки ОСОБА_2 виникло у банку після того, як він дізнався із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №96562385 від 09 вересня 2017 року про нового власника (фактично нового іпотекодавця) спірного нерухомо майна, придбаного ОСОБА_2 у ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, є безпідставними, так як наявність вказаного договору купівлі-продажу та рішення про визнання його дійсним, як і перехід права власності на предмет іпотеки до іншої особи не перериває перебігу позовної давності як і не свідчить про вчинення боржником дій щодо визнання свого боргу.

Необґрунтованими є і доводи заявника про те, що судом першої інстанції безпідставно прийнято до уваги відзив представника відповідачки та враховано його зміст при винесенні оскаржуваного рішення, оскільки відзив подано до суду з порушенням строків, встановлених чинним законодавством, для його подачі.

Так, судом першої інстанції відповідачці було визначено строк у 15 днів для подання відзиву з часу отримання копії ухвали про відкриття провадження.

У справі відсутні дані про особисте отримання копії ухвали відповідачкою.

Крім того, заява про застосування наслідків спливу позовної давності за змістом закону може бути викладена у формі будь-якого документа.

Водночас відмовивши у позові з підстав спливу позовної давності за всіма вимогами банку, суд першої інстанції не звернув уваги на наступне.

Так, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону. Такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц.

Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Такі правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), від 04 липня 2018 року (справа № 310/11534/13-ц), від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц).

Зі змісту позовних вимог банку слідує, що позивач до загального розміру вимог та всіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, включив також проценти, що нараховані після закінчення строку дії договору й понад суми, визначені рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 грудня 2012 року.

Зокрема, заборгованість за кредитом до стягнення за рахунок предмета іпотеки банк визначив у 24280 доларів США, еквівалентом якої є 631357,28 грн, а за процентами - 33082,86 доларів США, еквівалентом якої є 860259,66 коп.

Водночас рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 грудня 2012 року встановлено розмір заборгованості за кредитним договором у межах строку дії кредитного договору, а саме, заборгованість за кредитом та процентами у розмірі 326557,93 грн.

Тому вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у сумі, повторно розрахованої за новим курсом валюти, а також про стягнення процентів, нарахованих також за новим курсом валюти та після строку припинення дії договору є безпідставними по суті.

Тому у позові банку у цій частині слід відмовити не за спливом позовної давності, а по суті.

Зокрема, по суті заявлених вимог слід відмовити в частині вимог про включення до загального розміру вимог та всіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки 1165059,01 грн (з розрахунку: 631357,28+860259,66)- 326557,93).

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині зазначених обсягу та підстав відмови у позові.

У решті рішення суду першої слід залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

На підставі наведеного та керуючись пунктами 1, 3, 4 частини 1 статті 376, статтею 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 жовтня 2018 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови - 25 січня 2019 року.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк