КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Войнаренко Л.Ф.

Єдиний унікальний номер справи № 363/3157/14-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1386/2019

П ОС Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2019 року Київській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - Мережко М.В.

Суддів - Верланова С.М., Савченка С.І.,

Секретар - Тютюнник О.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 жовтня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до ОСОБА_3, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Енерготрейд», про звернення стягнення на предмет іпотеки,

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги,-

в с т а н о в и в:

У липні 2014 року ПАТ «Енергобанк» звернулось до суду із вказаним позовом.

Позов обґрунтовував тим, що 14 вересня 2010 року між ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Енерготрейд» було укладено кредитний договір № 1009-07 від 14 вересня 2010 року, згідно якого позивач надав відповідачеві належні кошти, але останній не здійснив оплату кредиту, чим, на думку позивача, порушив його умови.

У забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним договором, 14 вересня 2010 року був укладений договір іпотеки з ОСОБА_3 на дані садовий будинок та земельну ділянку.

Оскільки заборгованість по кредиту до цього часу не погашена, позивач вважає необхідним звернутися до суду із вимогою про звернення стягнення на іпотечне майно.

Просив в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Компанія «Енерготрейд» за кредитним договором № 1009-07 від 14 вересня 2010 року звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 1680 від 14 вересня 2010 року шляхом визнання права власності за ПАТ «Енергобанк» на нерухоме майно: садовий будинок площею 245 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,112 га, що розташована за тією ж адресою.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02 жовтня 2014 року позов задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 вересня 2010 року, шляхом визнання права власності за ПАТ «Енергобанк» на вищевказане іпотечне майно.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 листопада 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2015 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 жовтня 2014 року було залишено без змін.

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2, яка не брала участь у розгляді справи, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 жовтня 2014 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У апеляційній скарзі вказує, що іпотечне майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, оскільки було набуте ними під час шлюбу. Тому рішення суду порушує її права як співвласника спірного майна. Також зазначає, що судом не розглядалось питання про недійсність договору іпотеки.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, 14 вересня 2010 року між ПАТ «Енергобанк» та ТОВ «Компанія «Енерготрейд» був укладений Кредитний договір № 1009-07 від 14 вересня 2010 року.

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, Банк відкрив Позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 6 150 000,00 грн. на строк з 14 вересня 2010 року по 05 вересня 2012 року на поточні потреби.

На виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором позивач надав ТОВ «Компанія «Енерготрейд» грошові кошти сумі 6 150 000,00 гривень. ТОВ «Компанія «Енерготрейд» в порушення умов договору не здійснив оплату кредиту. Факт надання кредитних коштів підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1.

Пунктом 3.1 Кредитного договору визначено, що Позичальник сплачує Банку за користування кредитними коштами 25 % річних.

Банк свої кредитні зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши боржнику 6 150 000,00 гривень.

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 14 вересня 2010 року був укладений договір іпотеки з ОСОБА_3 на садовий будинок та земельну ділянку.

В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань.

ТОВ «Компанія «Енерготрейд» свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, суму заборгованості за кредитним договором не сплатив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що іпотечним договором передбачено право іпотекодержателя на набуття у власність предмета іпотеки в разі порушення боржником умов кредитного договору. Відповідач порушив умови кредитного договору, а тому наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки.

Колегія суддів не може погодитися із цим висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, яка з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.

Розділом 4 вищевказаного Договору іпотеки врегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з пунктом 4.4.1 цього Договору, звернення стягнення на Майно здійснюється Іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, згідно з яким Іпотекодержатель набуває право від свого імені продати Майно, або прийняти його у власність в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором у порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до пункту 4.4.2 Договору, реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Оскільки сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності Іпотекодержателем, Законом не передбачено визнання за Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім цього, постановляючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції не з'ясував усіх фактичних обставин справи, не встановив правовий статус майна, що є предметом іпотеки, а тому ухвалив рішення щодо прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 як співвласника на володіння, користування і розпорядження нерухомим майном без залучення останньої до участі у справі.

Колегія суддів також враховує ту обставину. Що рішенням Вишгородського районного суду по справі № 363/4215/17 від 05 квітня 2018 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 18 липня 2018 року, визнано недійсним з моменту вчинення договір іпотеки, який слугував підставою для звернення стягнення на спірне майно.

За правилами ч.1 ст. 376 ЦПК України Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи, що суд неповно дослідив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, оскаржуване судове рішення не може вважатися законними та обґрунтованими, а тому, в силу ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 365, 367, 369, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 жовтня 2014 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до ОСОБА_3, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Енерготрейд», про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 30 січня 2019 року.

Головуючий

Судді