Єдиний унікальний номер 234/19932/18 Номер провадження 22-ц/804/604/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2019 року

м. Бахмут

Справа №234/19932/18

Провадження №22-ц/804/604/19

Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Біляєвої О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Будулуци М.С., Гапонова А.В.,

за участю секретаря судового засідання Сергєєвої К.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат ОСОБА_2,

відповідач - Держава України в особі Прокуратури Донецької області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Краматорського міського суду Донецької області у складі судді Пікалової Н.М. від 26 грудня 2018 року, постановлену в м. Краматорську,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 пред'явив позов до Держави Україна в особі Прокуратури Донецької області про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 29 травня 2018 року ОСОБА_2, як представник потерпілого ОСОБА_1, звернувся до процесуального керівника у кримінальному проваджені № 12014050390002670 прокурора Краматорської місцевої прокуратури Прокуратури Донецької області Василенка О.В. із завою-повідомленням № 4 про вчинення кримінального правопорушення та притягнення до кримінальної відповідальності в.о.генерального директора ТОВ «Украгропромстрой» ОСОБА_4 та директора ТОВ «Партнер М» ОСОБА_5

Прокурор Василенко О.В. не вніс відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і не надав заявнику витяг з нього; розслідування обставин, викладених у заяві-повідомленні, не розпочав; чим порушив присягу прокурора.

Факт неправомірної бездіяльності прокурора підтверджується ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 05 червня 2018 року № 1-кс/234/2897/18 у справі № 234/7931/18.

Посилаючись на те, що протиправною бездіяльністю прокурора порушено законні права позивача на розгляд звернення, внаслідок чого завдано моральну шкоду, яка полягає у глибоких душевних стражданнях, ОСОБА_1 просив стягнути з Держави Україна в особі Прокуратури Донецької області на його користь 134028 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 26 грудня 2018 року у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі п. 1 ч. 2 ст. 186 ЦПК України.

Роз'яснено ОСОБА_1, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала мотивована тим, що даний спір пов'язаний з питанням реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, й питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, внаслідок чого завдана шкода, а тому заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У січні 2019 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги він зазначив, що суд під час ухвалення оскарженого судового рішення не врахував, що дана справа виникає з цивільних правовідносин щодо охорони прав і свобод людини і громадянина, охорони суспільства від злочинних посягань, а також не застосував рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп /2011, згідно з яким реалізація конституційного права на оскарження (частина друга статті 55 Конституції України) забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом Посилання суду на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі №818/1688/16, є помилковим, оскільки правовідносини у іншій справі не є подібними.

На час перегляду справи судом апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені, проте в судове засідання не з'явились; ОСОБА_2 подав клопотання про розгляд справи за його відсутності і відсутності позивача. Неявка учасників справи відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Підстави відмови у відкритті провадження у справі визначено у частині першій статті 186 ЦПК України. Зокрема, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1).

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що спір є публічно-правовим, зводиться до встановлення обсягу завданої позивачеві шкоди внаслідок виконання службових обов'язків особою, яка перебуває на посаді державної служби, та оцінки правомірності таких дій, а тому належить до юрисдикції адміністративного суду.

Однак суд дійшов такого висновку з порушенням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За приписами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожен має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Абзацом першим частини першої статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п'ята статті 21 КАС України).

У справі, що розглядається, предметом та підставою даного позову є вимога про відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю прокурора (невнесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань і не надання заявнику витягу з нього; не розслідування обставин, викладених у заяві-повідомленні). Вимога вирішити публічно-правовий спір не заявлена (ас. 1-4).

Тобто, за правилом частини п'ятої статті 21 КАС України заявлена ОСОБА_1 вимога про відшкодування моральної шкоди вирішується судами в порядку цивільного судочинства.

Крім того, слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього кодексу, є самостійним у його процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про прокуратуру» 14 жовтня 2014 року № 1697-VII під час здійснення повноважень, пов'язаних з реалізацією функцій прокуратури, прокурори є незалежними, самостійно приймають рішення про порядок здійснення таких повноважень, керуючись при цьому положеннями закону, а також зобов'язані виконувати лише такі вказівки прокурора вищого рівня, що були надані з дотриманням вимог цієї статті.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладається, зокрема, функція нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

Коло повноважень прокурора у процесі здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням передбачені частиною другою статті 36 КПК України, у пункті 1 якої закріплено повноваження прокурора починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 45 Закону України «Про прокуратуру» рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.

Тобто, під час досудового розслідування прокурор виконує процесуальні функції, які не можна охарактеризувати як управлінські, і для оскарження його рішень, дій чи бездіяльності визначений спеціальний порядок.

Ураховуючи, що спірні правовідносини пов'язані із захистом особистого немайнового права (відшкодування моральної шкоди) позивача, а відповідач не є суб'єктом владних повноважень, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим та має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у Законах України право на судовий захист слід застосовувати, враховуючи принцип дружнього ставлення до міжнародного права (див. абзац 3 пункту 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац 4 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення цього суду від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016), у світлі пункту 1 статті 6 Конвенції та його інтерпретації Європейським судом з прав людини.

Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду.

Також суд апеляційної інстанції відзначає, що урахування судом висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, є помилковим, оскільки спір у цій справі стосувався звернення суб'єкта владних повноважень із позовом про стягнення збитків/відшкодування шкоди, завданих особою, що перебувала на державній/публічній службі. Разом з тим, у справі, яка переглядається, позов пред'явлений до Держави Україна в особі Прокуратури Донецької області.

За таких обставин суд апеляційної інстанції визнає наведені в апеляційній скарзі доводи обґрунтованими, а висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі передчасним.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Установивши, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд апеляційної інстанції скасовує оскаржену ухвалу і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, задовольнити.

Ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 26 грудня 2018 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О.М.Біляєва

Судді: М.С.Будулуца

А.В.Гапонов