ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2006 р. | № 12/198 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Самусенко С.С. –головуючого, |
Панченко Н.П., |
Савенко Г.В., |
розглянувши матеріали касаційної скарги | Комунального підприємства “Водотеплосервіс” |
на рішення та постанову | господарського суду Івано-Франківської області від 28 березня 2006 року Львівського апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року |
у справі | № 12/198 |
господарського суду | Івано-Франківської області |
за позовом | ЗАТ “Лукор” |
до | Комунального підприємства “Водотеплосервіс” |
про | стягнення 231 476 грн. 33 коп. |
за участю представників сторін |
від позивача – | Марчак М.П. |
від відповідача – | не з’явився |
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2005 року ЗАТ “Лукор” звернулося до господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Комунального підприємства “Водотеплосервіс” про стягнення 231476,33 грн., з яких 227966,58 грн. основного боргу, 1343,91 грн. інфляційних, 294 грн. –3 % річних, та 1871,28 грн. пені.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилавться на порушення відповідачем зобов’язань за договором № 5 від 01.012005 про прийняття та очищення стічних вод щодо оплати наданих позивачем послуг всупереч п.3.4 договору, ст.526 Цивільного кодексу України, внаслідок чого відповідач має нести відповідальність відповідно до п.4.1 договору, ст.625 ЦК України та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.
Заявою позивач збільшив позовні вимоги у зв’язку з тим, що за договором №5 від 01.01.2005 про прийняття та очищення стічних вод заборгованість відповідача зросла, з огляду на що позивач просить стягнути з відповідача 350464,75 грн., з яких 343256,04 грн. основного боргу, 2387,68 грн. інфляційних, 656,91 грн. –3 % річних та 4164,12 грн. пені.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.03.2006 у справі № 12/198 (суддя Матуляк П.Я.) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 343 256 грн. 04 коп. основного боргу, 4164 грн. 12 коп. пені, 656 грн. 91 коп. – 3 % річних, 2 387 грн. 68 коп. інфляційних.
Рішення мотивовано тим, що в порушення п.п. 3.3, 3.4 договору № 5 від 01.01.2005 про прийняття та очищення стічних вод, ст.ст. 526, 532 ЦК України відповідач не виконав свої зобов’язання за договором, з огляду на що має нести відповідальність згідно п. 4.1 договору, ст.625 ЦК України.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 (колегія суддів: головуючий –Кордюк Г.Т., судді –Мурська Х.В., Давид Л.Л.) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.03.2006 (підписане 03.04.2006) у справі № 12/198 змінено, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 164 грн. 12 коп. пені, в решті пені в позові відмовлено, а в іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що оскільки порушення зобов’язання з боку відповідача не завдало збитків іншим учасникам господарських правовідносин, суд має право зменшити розмір штрафних санкцій відповідно до ст.233 Господарського кодексу України.
У касаційній скарзі відповідач просить прийняти рішення про відстрочення на один рік виконання рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.03.2006 у справі № 12/198 та посилаючись на Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування статті 121 ГПК України” № 02-5/333 від 12.09.1996, зазначає, що апеляційним господарським судом порушено ст.121 Господарського процесуального кодексу України при відмові відповідачу в задоволенні апеляційної скарги в частині відстрочення на рік виконання рішення господарського суду першої інстанції, а останній в свою чергу, виносячи рішення про задоволення вимог позивача, не врахував ті обставини, які унеможливлюють виконання рішення суду, тим самим порушуючи норму тієї ж статті ГПК України.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити відповідачу в задоволенні касаційної скарги, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.03.2006 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 у справі № 12/198 залишити без змін і зазначає, що відповідач не підтвердив наявність конкретних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, а відстрочку виконання рішення відповідно до ст.121 ГПК України господарський суд надає лише в тих випадках, коли є достатньо доказів про неможливість його виконання, до того ж господарський суд врахував можливі негативні наслідки для відповідача, зменшивши розмір пені.
Вищим господарським судом України ухвалою від 07.07.2006 у справі №12/198 порушено касаційне провадження.
Розпорядженням Першого заступника Голови Вищого господарського суду України Демченка С.Ф. від 31.07.2006 у справі № 12/198 призначено наступну колегію суддів: Самусенко С.С. –головуючий (доповідач), Панченко Н.П., Савенко Г.В.
Відповідач у справі процесуальним правом участі його повноважного представника в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини у справі № 12/198.
01.01.2005 між сторонами був укладений договір № 5 на прийняття та очищення стічних вод, відповідно до якого виконавець (позивач) надає послуги з очищення господарсько-побутових стоків, а замовник (відповідач) відповідно до п.п. 3.3, 3.4 договору зобов’язується проводити розрахунки за надані послуги за ціною 150 грн. за 1 000 м3 без урахування ПДВ до 10 числа місяця, наступного за звітним, за фактично очищені стоки у звітному місяці, на підставі двостороннього акту.
Господарськими судами встановлено, що в порушення прийнятих на себе зобов’язань, відповідачем не проведено оплату за послуги позивача, в результаті чого заборгованість відповідача станом на 20.01.2006 склала 343 256 грн. 04 коп. основного боргу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Господарський суд першої інстанції зробив висновок, який було підтримано апеляційним господарським судом, що вимоги позивача у частині стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованими.
Відповідно до п. 4.1 договору за несвоєчасність розрахунків за надані позивачем послуги відповідач сплачує пеню в розмірі 0,25 %, але не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період затримки оплати, від суми боргу за кожен день прострочення платежу.
Господарським судом першої інстанції встановлено, що сума пені становить 4 164 грн. 12 коп.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Місцевим господарським судом встановлено, що 3 % річних складають 656 грн. 91 коп., а інфляційні нарахування –2 387 грн. 68 коп.
Таким чином господарський суд першої інстанції зробив висновок, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст.233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Апеляційним господарським судом встановлено, що підприємство відповідача засноване на комунальній власності, основним видом діяльності якого є виробництво та розподілення тепла, збір, очищення та розподілення води, що підтверджується довідкою Обласного управління статистики у м. Калуші.
Господарським судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідач як суб’єкт відносин у сфері питної води та питного водопостачання відповідно до ст.7 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” зобов’язаний здійснювати заходи щодо забезпечення нормативів питного водопостачання та дотримання державних стандартів у сфері питної води та питного водопостачання.
Апеляційним господарським судом встановлено, що в структурі споживання послуг відповідача 88 % становить населення м. Калуша, стягнення пені з якого за несвоєчасну сплату заборгованості не передбачено законодавством.
Таким чином, господарський суд апеляційної інстанції, враховуючи вищезазначене, а також те, що порушення зобов’язання з боку відповідача не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, та враховуючи інтереси обох сторін, прийшов до висновку, що є можливим зменшити розмір стягуваної пені на 2 000 грн.
Згідно п.6 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Господарським судом першої інстанції встановлено, що результати розгляду справ про стягнення заборгованості в господарських судах за участю відповідача свідчать про систематичне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов’язань, тому місцевий господарський суд дійшов висновку, що відстрочення виконання рішення не є прийнятним.
Господарськими судами з посиланням, зокрема, на ст.33 ГПК України визначено, що відповідачем не доведено в установленому законом порядку виняткових обставин, які унеможливлюють виконання рішення суду, оскільки відповідач посилається лише на наслідки, які можуть наступити для підприємства в разі виконання рішення суду.
Господарський суд апеляційної інстанції при винесенні постанови врахував можливі негативні наслідки для відповідача, зменшивши розмір пені.
Стаття 121 ГПК України, на яку посилається відповідач, регулює питання про відстрочку виконання рішення у процесі його виконання.
Відповідно до ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи вищенаведені встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини у даній справі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірними висновки місцевого та апеляційного господарських судів, а постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Комунального підприємства “Водотеплосервіс” на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.03.2006 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 у справі №12/198 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 у справі № 12/198 залишити без змін.
Головуючий суддя С. Самусенко
Судді: Н. Панченко
Г. Савенко