У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2009 року справа № 2а-598/09
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі :
головуючого судді – Туркіної Л.П. (доповідач),
суддів – Божко Л. А., Проценко О. А.,
розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Василівському районі Запорізької області
на постанову Василівського районного суду Запорізької області від 25 березня 2009 р.
у справі № 2а-598/09 (категорія статобліку - 2.19)
за позовом ОСОБА_1, м. Дніпрорудне, Василівський район, Запорізька область
до Управління Пенсійного фонду України в Василівському районі Запорізької області
про визнання дій протиправними та зобов’язання здійснити перерахунок надбавки до пенсії, -
ВСТАНОВИЛА:
26.01.2009 р. позивач звернувся до Василівського районного суду Запорізької області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Василівському районі Запорізької області (далі – УПФУ в Василівському районі Запорізької області) про визнання дій відповідача протиправними, зобов’язання останнього здійснити перерахунок та виплату надбавки до пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01 січня 2006 р. по день розгляду даної справи в суді /а. с. 2/.
Позов також містив заяву про поновлення строку звернення до суду.
Постановою Василівського районного суду Запорізької області від 25 березня 2009 р. у справі №2а-598/09 позовні вимоги задоволено частково, визнано дії відповідача незаконними, зобов’язано УПФУ в Василівському районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 надбавку до пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22.05.2008 р. по 25.03.2009 р. в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, в іншій частині позовних вимог відмовлено /а. с. 17-18/.
Відповідач, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу /а. с. 20/, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції від 25.03.2009 р. у даній адміністративній справі та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені заявлених ним позовних вимог.
В апеляційній скарзі апелянт вказує на помилкове застосування судом норм ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої за наявності достатнього страхового стажу мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом. Зазначає, що відповідно до ч. 3 тієї ж статті мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, тобто Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Апелянт посилається на ту обставину, що він є неналежним відповідачем по справі, а також зазначає, що судом не прийнято до уваги норми постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач народився 29.08.1930 р., і відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01.01.2006 року, позивач набув статус «дитини війни», що надає йому право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», у тому числі і ст. 6 вказаного Закону, якою встановлено право на підвищення пенсії, яка нараховується та сплачується особам, які мають статус «дитини війни», на 30% мінімальної пенсії за віком.
З матеріалів даної адміністративної справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Василівському районі Запорізької області, яким позивачу, як особі з статусом «дитини війни» у 2006, 2007 році не призначалося, не нараховувалося та не виплачувалося підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яке повинно було бути розраховане виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, а у 2008 році вказаний вид підвищення до пенсії призначався позивачу та виплачувався частково у розмірі 10%.
Правові підстави вирішення позовних вимог щодо 2008, 2009 р.р. були правильно визначені судом попередньої інстанції.
Так, Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 р. внесено зміни до Закону України "Про соціальний захист дітей війни", зокрема статтею 6 вказаного Закону після внесення змін передбачалось, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Однак, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 положення пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 щодо внесення змін до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визнані такими, що не відповідають Конституції України.
Нормами Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» не передбачено обмежень щодо застосування положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Щодо застосування строків позовної давності під час розгляду даної адміністративної справи, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 99 КАС України встановлено річний строк для звернення до суду з адміністративним позовом для захисту порушених прав, інтересів, свобод, а відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропуск вищезазначеного строку є підставою для відмови у задоволені адміністративного позову, за умови, що на цьому наполягає одна із сторін.
Як вбачається з письмових заперечень відповідача у справі він наполягав на застосування негативних наслідків у разі пропущення позивачем строків звернення до суду за захистом свого порушеного права, та зазначав що поважні підстави, для поновлення цього строку відсутні.
Враховуючи вищенаведені обставини, норми чинного процесуального законодавства, та приймаючи до уваги, що позивачем, який звернувся до суду першої інстанції з позовом про захист свого порушеного права 26.01.2009 р., не було надано доказів в підтвердження поважності причин пропуску ним строку на звернення до суду за захистом свого порушеного права щодо вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не сплати надбавки до пенсії, як дитині війни, за 2006р., 2007р., колегія суддів вважає що суд першої інстанції обґрунтовано залишив без задоволення позовні вимоги позивача у цій частині.
Отже, судом правомірно покладено на Управління Пенсійного фонду обов'язок зробити перерахунок пенсії та правильно визначено початкову та кінцеву дати здійснення такого перерахунку.
Доводи апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки це суперечить вимогам статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначає, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога , що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначався згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та дорівнював прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ст. 2 ч.1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Виходячи з змісту ч. 3 ст. 150 Конституції України - рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, у тому числі є обов’язковим до врахування усіма судами України при вирішенні спорів, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги позивача у даній адміністративній справі щодо визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не сплати позивачу надбавки до пенсії, як дитині війни, за період з 22.05.2008 р. по день розгляду справи судом першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом зобов’язання УПФУ у Василівському районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплатити позивачу надбавку до пенсії, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з 22.05.2008 р. (дата прийняття рішення Конституційним судом України) по 25.03.2009 р. (дата розгляду справи судом першої інстанції) в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з п. 2 Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 р., в якому міститься роз’яснення стосовно того, що закони та інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Посилання апелянта на ту обставину, що органи Пенсійного фонду України не можуть бути відповідачами по справі, оскільки діють в межах бюджетних асигнувань, не приймається колегією суддів, виходячи з такого.
Відповідно до п.15 Положення «Про Пенсійний фонд України», Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління
Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст. 87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно ст. 21 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч. 4 ст. 22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів ніжчого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.
Таким чином, вищенаведені норми свідчать про те, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача (який має статус дитини війни), яка передбачена ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» – покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.
Посилання апелянта на наявність постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 також не приймається колегією суддів до уваги, виходячи з принципу верховенства закону, викладеного у ч. 2 ст. 9 КАС України.
З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи об’єктивно, повно та всебічно з’ясовано усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, та застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалено законне рішення, яким позовні вимоги позивача задоволені частково, порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування чи зміну оскаржуваної судової постанови, судовою колегією під час розгляду даної справи не встановлено, тому колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції від 25.03.2009 р. у даній справі адміністративній справі залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Василівському районі Запорізької області залишити без задоволення.
Постанову Василівського районного суду Запорізької області від 25 березня 2009 р. – без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя Л.П.Туркіна
суддя Л. А. Божко
суддя О. А. Проценко