№2-20/2010

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ          УКРАЇНИ

          01 лютого 2010    року            Печерський  районний суд м. Києва

в складі:

головуючого – судді Кафідової О.В.,

при секретарі  -          Нечаєвій Ю.Ю., Глібко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства “ Трудовий колектив Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів Біофарма” до Державного підприємства “Український інститут промислової власності”, Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9   про визнання свідоцтв України   на знаки для товарів і послуг недійсними повністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ЗАТ «Трудовий колектив Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма» звернувся з позовом до  відповідачів ДП «Український інститут промислової власності» , Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9та та просив суд постановити рішення , яким визнати  свідоцтва України №№ 28754, 30356 недійсними повністю, зобов’язати відповідача Державного департаменту інтелектуальної власності вчинити дії та відшкодувати збитки в розмірі 1000 грн. 00 коп.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що торговельні марки за оспорюваними свідоцтвами не відповідають умовам надання правової охорони, а саме є такими, що можуть ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар.

Крім того , в обґрунтування права на звернення до суду позивач зазначає, що реєстрацією спірних торговельних марок на ім’я фізичних осіб - відповідачів можуть бути створені перешкоди у господарській діяльності позивача з виробництва медичних препаратів під назвами «ТИМАЛІН THIMALINUM», «ОКОФЕРОН OCOFERONUM», тому захисту підлягає його охоронюваний законом інтерес на продовження здійснення господарської діяльності з виробництва відповідних медичних препаратів без збитків та ускладнень для такої діяльності, які можуть бути викликані реєстрацією спірних торговельних марок та наявність у власника спірних свідоцтв права забороняти використання зареєстрованих знаків для товарів і послуг.

Таким чином , позивач просить суд визнати недійсними повністю свідоцтва України №№ 28754, 30356; зобов’язати Державний департамент інтелектуальної власності внести відповідні зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність» та  стягнути з ДП «Український інститут промислової власності» завдані збитки в розмірі  1000 грн. 00 коп. , стягнути судові витрати.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини , викладені в позові .

Представник відповідачів ДП «Український інститут промислової власності» , Державного департаменту інтелектуальної власності у судовому засіданні проти позову заперечував , просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те , що відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Тому вважає , що позивач має доводити невідповідність торговельних марок за оспорюваними свідоцтвами умовам надання правової охорони , відповідачи  не порушували приписів чинного законодавства України при розгляді поданих до нього заявок на реєстрацію спірних торговельних марок та видачі спірних свідоцтв.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилися, надали суду письмові заяви, в яких зазначили, що позов визнають та просили слухати справу у їх відсутність.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у судове засідання не з’явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, докази поважності причин неявки суду не надали, повноважних представників не направили, суд визнав можливим слухати справу у їх  відсутність.

Представники відповідачив ОСОБА_1 , ОСОБА_3  в судовомі засіданні засіданні позов не визнали, надали заперечення проти позову, в яких посилаючись на необґрунтованість позовних вимог та недоведеність їх належними у справі доказами, у задоволенні позову просили суд відмовити повністю. Крім того, представники відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заявили про необхідність застосування позовної давності щодо вимог про визнання недійсними спірних свідоцтв №№ 28754, 30356, оскільки, на їх думку, позов подано з пропуском строку позовної давності , посилаючись  на те, що публікація відомостей про видачу свідоцтва України № 28754 була здійснена 16.12.2002 року в офіційному бюлетені «Промислова власність» № 12 за 2002 рік, а публікація про видачу свідоцтва України № 30356 була здійснена 17.03.2003 року в офіційному бюлетені «Промислова власність» № 3 за 2003 рік, зважаючи на що позивач міг довідатися про видачу вказаних свідоцтв саме у ці дати  й звернутися до суду в межах трирічного строку позовної давності , однак  позов подано лише 25.04.2008 року з пропуском, на думку відповідачів, строку позовної даності.

Крім того , представники відповідачів ОСОБА_1,ОСОБА_3 послалися на відсутність у позивача порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, за захистом якого він звернувся до суду.  

Вислухав пояснення представників сторін , дослідивши матеріали справи , суд приходить до наступних висновків .

Судом встановлено, що 06.02.1991 року Виконкомом Залізничної районної Ради народних депутатів м. Києва було зареєстровано статут Державного Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів.  

До статуту Державного Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів 10.07.1992 року були зареєстровані зміни, відповідно до яких вказана особа змінила найменування на Державне Київське підприємство по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма».

Нова редакція статуту Державного Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма» зареєстрована 25.12.1998 року, доповнення до вказаного статуту зареєстровані 22.07.1999 року

Наступна нова редакція статуту Державного Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма» зареєстрована 10.01.2002 року.

Наказом № 77-Д від 31.12.2003 року «Про реорганізацію державного Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма» у зв’язку з передачею регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву в оренду цілісного майнового комплексу державного Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма» відповідно до договору оренди від 10.11.2003 року за  № 508 та закону України «Про оренду державного та комунального майна» вирішено припинити діяльність Державного Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма» шляхом реорганізації шляхом приєднання до орендаря ЗАТ «Трудовий колектив Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма», який є правонаступником прав і обов’язків правопопередника». Зазначений наказ підписано ОСОБА_1, який на той момент був директором підприємства.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України № 26 від 19.01.2004 року «Про реорганізацію державного Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма» у зв’язку з передачею регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву в оренду цілісного майнового комплексу державного Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма» відповідно до договору оренди від 10.11.2003 року № 508 та закону України «Про оренду державного та комунального майна» вирішено припинити діяльність Державного Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма» шляхом реорганізації через приєднання до орендаря ЗАТ «Трудовий колектив Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма», який є правонаступником прав і обов’язків.  

Наказом № 24 о/с від 20.01.2004 року на виконання наказу МОЗ України № 26 від 19.01.2004 року «Про реорганізацію державного Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма» продовжено дії трудових договорів працівників Державного Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма».

Враховуючи вищенаведене , суд  вважає, що починаючи з 10.07.1992 року Державним Київським підприємством по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма» використовувалося фірмове найменування зі словесним елементом «Біофарма». Правонаступником вказаного суб’єкта права, в тому числі і щодо фірмового найменування, стало ЗАТ «Трудовий колектив Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма», тобто позивач.

Зазначені фактичні обставини були встановлені рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26.12.2008 року у справі № 2-1607/08, в якій приймали участь ці ж учасники процесу, яке зі змінами згідно рішення Апеляційного суду м. Києва від 05.03.2009 року, набрало законної сили.  

В судовому засіданні  встановлено, що Держдепартамент зареєстрував наступні словесні торговельні марки:

«ТИМАЛІН THIMALINUM» (заявка № 2000083851; дата подання заявки – 31.08.2000 року; дата реєстрації – 16.12.2002 року; свідоцтво України 28754);

«ОКОФЕРОН OCOFERONUM» (заявка № 2000104843; дата подання заявки – 27.10.2000 року; дата реєстрації – 17.03.2003 року; свідоцтво України № 30356).

Торговельні марки за свідоцтвами України №№ 28754, 30356 зареєстровано для товарів «Фармацевтичні, ветеринарні і гігієнічні препарати; дієтичні речовини на лікарські потреби, дитяче харчування; пластирі, перев'язувальні матеріали; матеріали для пломбування зубів і виготовляння зубних виліпків; дезінфікувальні засоби; препарати для нищення паразитів і шкідників; фунгіциди, гербіциди; всі товари, що включені до 5 класу» 5 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг (МКТП).

Вищенаведене підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо свідоцтв №№ 28754, 30356.

      Відповідно до ст. 499 ЦК України права інтелектуальної власності на торговельну марку визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 494, 495 ЦК України права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчуються свідоцтвом, тому визнанню недійсним підлягає саме свідоцтво.

У відповідності до підпункту «а» п. 1 ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво на знак для товарів і послуг може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони.

Згідно п. 3 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» від 23.12.1993 року відповідність знаків умовам їх реєстрації визначається згідно з законодавством, що діяло на дату подання заявки.

Як вбачається з виписки з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо свідоцтва України № 28754, заявку № 2000083851 на реєстрацію торговельної марки «ТИМАЛІН THIMALINUM» було подано до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 31.08.2000 року

Як вбачається з виписки з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо свідоцтва України № 30356 заявку № 2000104843 на реєстрацію торговельної марки «ОКОФЕРОН OCOFERONUM» було подано до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 27.10.2000 року.

Таким чином, на дату подання вищевказаних заявок діяв Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 року № 3689-ХІІ з останніми змінами від 16.06.1999 року.

Відповідно до ст. 5 вказаного Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», чинного на дату подання вищезазначених заявок, правова охорона надається знаку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

У відповідності до  абз. 5 п. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», чинного на дату подання вищезазначених заявок, не можуть одержати правову охорону позначення, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу.

В судовому засіданні було призначено судову експертизу спірних об»єктів інтелектуальної власності .

Висновок № 7646 судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності від 27.07.2009 року ,  щодо торговельної марки «ТИМАЛІН THIMALINUM» за свідоцтвом України № 28754 та висновок № 7647 судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності , щодо торговельної марки «ОКОФЕРОН OCOFERONUM» за свідоцтвом України №30356 містять докладний опис проведеного дослідження , обґрунтовані, тобто чіткі висновки з поставлених судом  запитань.

Суд , оцінивши вищезаначені висновки  судової експертизи №№ 7646, 7647 за правилами ст. 212 ЦПК України, не знаходить  обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність даних висновків чи суперечливість їх іншим матеріалам справи.

      Висновком № 7646 встановлено, що торговельну марку «ТИМАЛІН THIMALINUM» за свідоцтвом України № 28754 можна вважати такою, що могла на дату подання позовної заяви за цією справою , тобто на 25.04.2008 р., та може в подальшому ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар.

Висновком № 7647 встановлено, що торговельну марку «ОКОФЕРОН OCOFERONUM» за свідоцтвом України № 30356 можна вважати такою, що могла на дату подання позовної заяви за цією справою, тобто на 25.04.2008 року, та може в подальшому ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар.

Отже, оцінивши висновки судової експертизи від 27.07.2009 року №№ 7646, 7647 об’єктів інтелектуальної власності по даній цивільній справі, у сукупності з іншими доказами у справі, в тому числі відомостями щодо виробництва препаратів, наведеному у збірнику «Біофарма», копії сторінок з якого містяться у матеріалах справи; наявними у матеріалах справи реєстраційними посвідченнями на лікарські засоби, таблицею препаратів виробництва позивача, прас-листами від 04.01.1999 року, від 19.07.2001 року, звітами про виробництво та відвантаження медичних препаратів (форма № 28) за червень 2001 року та січень 2001 року, листом від 21.09.1999 року щодо реєстрації препарату «Тималін», попереднім повідомленням від 25.01.1999 року, щодо клінічних випробувань препарату «Тималін», листами від 19.10.2000 року № 01-1/5243 та від 02.11.2000 року № 18/5492, щодо очних крапель «Окоферон», іншими наявними у матеріалах справи доказами щодо препаратів «Тималін» та «Окоферон», суд приходить до висновку, що торговельні марки за свідоцтвами України №№ 28754, 30356 є такими, що можуть ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар.  

При цьому суд враховує п. 3 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» від 23.12.1993 року, згідно якої відповідність знаків умовам їх реєстрації визначається згідно з законодавством, що діяло на дату подання заявки, визначив умови реєстрації (в тому числі підстави для відмови у наданні їм правової охорони) спірних знаків згідно із законодавством, що діяло на дату подання заявок за всіма спірними торговельними марками.

Так, судом встановлено, що підстава невідповідності торговельної марки умовам надання правової охорони як «можливість введення в оману щодо товару та/або особи, яка виробляє товар» визначалася Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 1512.1993 року № 3689-ХІІ з останніми змінами від 16.06.1999 року, чинного на дату подання заявок за спірними свідоцтвами.

При цьому суд вважає, що докази, якими доводяться обставини невідповідності зареєстрованих знаків вказаній умові надання правової охорони, не повинні обмежуватися виключно датами подання відповідних заявок, оскільки в рамках даної справи мова йде про оманливість позначень, що внаслідок реєстрації вже набули статусу торговельних марок.

Як вбачається з  матеріалів справи, внаслідок існування спірних знаків для товарів і послуг за оскаржуваними свідоцтвами та дій, пов’язаних з реєстрацією відповідних препаратів, що були зроблені позивачем до дати подання позовної заяви, склалися об’єктивні передумови одночасного існування на ринку препаратів, частина яких може маркуватися спірними торговельними марками (у випадку початку їх використання відповідачами), а частина – позначеннями «ТИМАЛІН THIMALINUM», «ОКОФЕРОН OCOFERONUM», якими на дату подання позову вже маркував свої препарати позивач.

Таким чином, ймовірність введення у оману споживача внаслідок використання спірних знаків для товарів і послуг як існувала на дату подання позову, так і продовжує існувати.  

Таким чином ,  суд вважає  обґрунтованим посилання позивача на вказані обставини, а заперечення представників відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_3, ДП «Український інститут промислової власності» , Державного департаменту інтелектуальної власності з цього приводу такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Враховуючи вищенаведене , суд приходить до висновку, що торговельні марки за свідоцтвами України №№ 28754, 30356 не відповідають умовам надання правової охорони.

Відповідно ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знак для товарів і послуг» невідповідність зареєстрованого знака умовам надання правової охорони є підставою для визнання свідоцтва недійсним повністю чи частково.

Враховуючи , що торговельні марки за свідоцтвами України №№ 28754, 30356 не відповідають умовам надання правової охорони, зазначені свідоцтва підлягають визнанню недійсними повністю.

Оскільки згідно  п. 2.3. Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 10.01.2002 року № 10, у процесі ведення реєстру до нього вносяться відомості щодо визнання свідоцтва недійсним повністю або частково і такі відомості (зміни щодо правового статусу свідоцтва) в силу п. 1.3. вказаного положення Держаний департамент інтелектуальної власності  публікує в офіційному бюлетені «Промислова власність», суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги і в частині  зобов’язання Державного департаменту інтелектуальної власності внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо визнання недійсними повністю свідоцтв України №№ 28754, 30356 та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».

При цьому  , суд відноситься критично до  посилань  представників відповідачів ОСОБА_1,ОСОБА_3 щодо подання позову з пропуском строку позовної давності та у зв’язку з цим необхідності застосування позовної давності та відмови у позові з огляду на таке.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Ст. 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і у відповідності до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.  

Судом встановлено, що згідно наказу № 75-к від 20.05.1999 року відповідача по справі ОСОБА_1 з 21.05.1999 року було призначено на посаду директора Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів.  

На підставі наказу № 444о/с від 01.10.2007 року відповідача  ОСОБА_1 з 01.10.2007 року було звільнено з посади Голови правління ЗАТ «Трудовий колектив Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів «Біофарма».

Відповідно до положень чинного законодавства України, яким визначено статус акціонерних товариств, та п. 5.4.4. Статуту позивача 2007 року , саме голова правління товариства представляє товариство у відносинах з іншими суб’єктами, укладає від імені товариства угоди тощо.

Отже, на час подання заявок на реєстрацію торговельних марок «ТИМАЛІН THIMALINUM», «ОКОФЕРОН OCOFERONUM» керівником (спочатку директором, а згодом головою правління) позивача і до 01.10.2007 року був відповідач ОСОБА_1, який як фізична особа,  подавав заявки на реєстрацію вказаних торговельних марок і йому було відомо про видачу свідоцтв України №№ 28754, 30356.

З урахуванням цього , початок перебігу строку позовної давності необхідно обраховувати з часу видачі спірних свідоцтв - щодо свідоцтва України № 28754 – це 16.12.2002 року, а щодо свідоцтва України № 30356 – це 17.03.2003 року.

Разом з тим, суд вважає причини пропуску позивачем строку позовної давності за вимогами про визнання недійсними свідоцтв України №№ 28754, 30356 та зобов’язання Державного департаменту інтелектуальної власності вчинити дії з цього приводу, поважними, у зв’язку з чим порушене право позивача підлягає захисту  відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України.  

      При цьому суд виходить з того, що до 01.10.2007 року повноваження діяти від імені позивача та видавати доручення на представлення інтересів позивача міг видавати лише ОСОБА_1 , однак він не був зацікавлений в захисті порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача , оскільки в тому числі сам був власником оспорюваних свідоцтв, тобто сам порушував права товариства і тільки після звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління позивача , позов  позивачем заявлено через 6 місяців.  

Крім того , суд не приймає до уваги посилання представників відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_3 на відсутність у позивача права на звернення суду.

Як встановлено судом, на момент звернення до суду з даним позовом позивач здійснював свою діяльність на ринку лікарських засобів і виробляв медичні препарати під назвами «ТИМАЛІН THIMALINUM», «ОКОФЕРОН OCOFERONUM», причому вказаним виробництвом лікарських засобів позивач займався задовго до дати подання позову.

Дізнавшись про належність оспорюваних свідоцтв на спірні торговельні марки відповідачам, які з урахуванням приписів ст. ст. 494, 495 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» мають право, в тому числі, забороняти використання зареєстрованих торговельних марок, у позивача разом з наявним правом на продовження здійснення незабороненої законом господарської діяльності з виробництва названих лікарських засобів, з’явився охоронюваний законом інтерес уникнути збитків та ускладнень у своїй господарській діяльності з виробництва відповідних медичних препаратів.

Відтак на момент звернення до суду позивач мав охоронюваний законом інтерес на продовження виробництва вказаних лікарських засобів.

Згідно ст. 4 ЦПК України усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно Рішення Конституційного суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», необхідно  розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до вищевикладеного , звернення позивача до суду з позовом про визнання недійсними спірних свідоцтв, які є такими, що можуть ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар, оскільки співпадають з назвами лікарських засобів, виробництвом яких займався позивач задовго до дати подання позову, є правомірним прагненням запобігти виникненню можливих збитків та ускладнень у своїй господарській діяльності для захисту свого інтересу щодо виробництва відповідних медичних препаратів, який є законним, не суперечить Конституції і законам, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідає критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в згаданому рішенні Конституційного Суду України.

Посилання представників відповідачів ОСОБА_1,ОСОБА_3 на необхідність залучення до участі у даній справі ВАТ «Біофарма», яке було створене на базі позивача та Фонду державного майна України в рамках процесу приватизації, який станом на дату винесення рішення не завершений, не можуть бути прийняті  судом до уваги, оскільки суду не надано доказів того, що рішення суду у даній справі може вплинути на права або обов’язки вказаної особи, виходячи саме з предмету позову.

Крім того, у випадку, якщо внаслідок приватизаційних процесів вказана особа стане правонаступником всіх прав та обов’язків позивача, а останнього як юридичну особу буде припинено, ЦПК України допускає процесуальне правонаступництво на будь-якій стадії процесу , а на дату винесення рішення вказаних обставин не доведено.      

      Щодо вимог позивача про стягнення з ДП «Український інститут промислової власності» 1000 грн. 00 коп. збитків, то такі вимоги суд вважає необґрунтованими та недоведеними в судовому засіданні . Позивачем не доведено факту спричинення йому зазначеним відповідачем збитків, в тому числі причинно-наслідкового зв’язку між проведенням цим відповідачем експертизи заявок на реєстрацію спірних позначень та завданням позивачу збитків, а тим більше не обґрунтовано розміру таких збитків.

За таких обставин , суд приходить до висновку про необхідність відмови у позові в частині стягнення з відповідача ДП «Український інститут промислової власності» збитків  в розмірі 1000 грн. 00 коп. .

На підставі викладеного , керуючись Конституцією України, ст. ст. 256, 257, 261, 489, 494, 495, 499  ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60‚ 208, 209, 212, 213,215 ЦПК України ,  Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», Положенням про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затверджене Наказом Міністерства освіти і науки України від 10.01.2002 року , суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну  заяву  позовом Закритого акціонерного товариства “ Трудовий колектив Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів Біофарма” до Державного підприємства “Український інститут промислової власності”, Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9   про  визнання свідоцтв України №№ 28754, 30356 на знаки для товарів і послуг недійсними повністю – задовольнити  частково.

Визнати  Свідоцтва України за  №№ 28754, 30356  на знаки для товарів і послуг  - недійсними.

Зобов”язати  Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо визнання недійсними  свідоцтв України  за  №№ 28754, 30356  та здійснити публікацію в офіційному  бюлетні „Промислова власність”.

В іншій частині  позовних вимог – відмовити .

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного  суду  м. Києва  через Печерський  районний   суд м. Києва .

Заяву про  апеляційне  оскарження рішення  суду   може  бути подано  протягом 10  днів  з  дня  проголошення  рішення  .

Апеляційна  скарга  на  рішення  суду  подається  протягом  20 днів після  подання заяви про апеляційне оскарження .

    СУДДЯ: