Справа № 2-1025/2009 р.

                Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

              І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

     22 грудня 2009 року.  Татарбунарський районний суд Одеської об-ласті в складі:

     головуючого – судді                              Тимошенка С.В.    

     при секретарі                                     Коренчук О.Е.

     за участю прокурора

     адвоката            

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Татарбу-нари Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 Михайлів-ни

                           про визнання недійсним договору купівлі-

                           продажу в частині продажу кімнати третьо-

                           го поверху нежитлового приміщення,

                  В  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

     ОСОБА_1 пред'явив позов до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про ви-знання недійсним договору купівлі-продажу в частині продажу кімнати 3-го поверху нежитлового приміщення, посилаючись на наступні обста-вини. Відповідно до договору купівлі-продажу від 09 грудня 1994 року та рішення виконкому Татарбунарської міської ради за № 360 від 21 жовтня 2004 р. він являвся власником приміщення третього поверху, розташованого по вул.Горького,17 у м.Татарбунари Одеської області. 03 грудня 2005 року між ним, з одного боку, та відповідачами у сп-раві, з другого боку, було укладено договір купівлі-продажу нежитло-вого приміщення 3–го поверху зазначеної будівлі, засвідчений держав-ним нотаріусом Татарбунарської державної нотаріальної контори, від-повідно до якого він зобов’язався передати у власність, а відповіда-чі прийняти нежиле приміщення третього поверху за № 17 по вул.Горь-кого у м.Татарбунари. Нотаріус договір не зачитувала, а він його не читав та не знав, що кімната № 6 помилково введена в поверховий план Татарбунарським БТІ за клопотанням відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, та була включена в договір. Зазначена кімната була ним викуплена згідно договору купівлі-продажу чобіткової майстерні, в яку вона входила, від 02 вересня 1993 року. На час укладання договору купів-лі-продажу 3-го поверху від 03 грудня 2005 року двері з боку правої драбинної площадки були замуровані понад п’ятнадцяти років тому, та під час огляду приміщення відповідачами, вони спірну кімнату не ог-лядали, оскільки мова про її продаж не йшла. Включення спірної кім-нати в договірну площу безпідставні і підтверджуються розбіжностями в площі вказаної в договорі купівлі-продажу третього поверху від 03 грудня 2005 року та договору купівлі-продажу від 09 грудня 1994 року і рішення виконкому Татарбунарської міської ради за № 360 від 21 жовтня 2004 року, яким визнано право приватної власності спільної часткової власності на нежитлове приміщення третього поверху загаль-ною площею 280,82 кв.м в обмін договору купівлі-продажу від 09 груд-ня 1994 року на 9/10 частки на ім’я ОСОБА_1 та на 1/10 частки на ім’я ОСОБА_4. Факти щодо включення кімнати № 6 в договір купівлі-продажу стали йому відомі після звернення відповідачів з позовом до суду про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення. Тому він просить визнати укладений договір в частині продажу кімнати № 6 тре-тього поверху недійсним.

     Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

     Відповідач ОСОБА_2 вимоги не визнав, вважаючи їх безпід-ставними та такими, що не підлягають задоволенню.

     Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася, надала до суду заяву, в якій просила справу розглянути в її відсутність, позовні вимоги не визнала.

     Заслухавши пояснення та доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

     Копіями: договору купівлі-продажу державного майна від 02 вере-сня 1993 року та акту передачі майна державного підприємства ( а.с. 7-10,11 ) підтверджується факт придбання МП «Чобіток» в особі його директора ОСОБА_1 – позивача у справі – 3-го поверху будинку побуту «Новинка» площею 280,83 кв.м.

     Рішенням виконкому Татарбунарської міської ради № 360 від 21. 10.2004 р. видано свідоцтво про право приватної спільної часткової власності на нежитлове приміщення по вул.Горького,17 – 3-й поверх загальною площею 280,82 кв.м., в обмін договору купівлі продажу від 09.12.1994 р. на 9/10 часток на ім’я ОСОБА_1 та на 1/10 частки – на ім’я ОСОБА_4, що видно з його копії ( а.с.12 ).

     Як вбачається із копії договору купівлі-продажу від 03 грудня 2005 року, між сторонами у справі було укладено договір купівлі-про-дажу нежилого приміщення ( ІІІ поверх ) за № 17 по вул.Горького в м. Татарбунари,що складається: №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12,13,14,15, загальною площею 297,5 кв.м, за умовами якого ОСОБА_1, ОСОБА_5 зобов’язуються передати у власність, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов’язуються прийняти і оплатити в рівних долях по 1/2 частці зазначене приміщення. Зазначеним договором передбачено права та обов’язки сторін ( а.с.6 ).

     Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 04.04.2008 р., залишеним без зміни ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 11 червня 2008 року ( а.с.13-14,39 ), фактично визнано за відповідачами право власності на спірну кімнату за № 6 третього поверху нежитлово-го приміщення та усунуто для них перешкоди у користуванні та роз-порядженні зазначеним приміщенням шляхом виселення ОСОБА_1 з кімнати № 6.

     Доводи позивача про те, що нотаріус не зачитував договір купів-лі-продажу нежитлового приміщення – 3-го поверху – при його укладен-ні і сам він також його не читав, що кімната № 6 помилково було включено до майна, що підлягало продажу, суд вважає неспроможними та не може прийняти їх до уваги з оглядом на наступне.

     У п 4.2. розділ 4.Гарантії зазначено, що при укладанні договору сторони однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внут-рішній волі.

     Це свідчить про те, що позивачу добре було відомі характер, значення та умови укладаємого договору, він отримав повний розраху-нок за нерухоме майно, що підлягало продажу, не висловивши при цьому яких-небудь претензій.

     Його ствердження про те, що спірна кімната № 6 не ввійшла до майна 3-го поверху, який продавався, з урахуванням загальної площі майна, спростовується актом проведення обстеження та замірів примі-щень 3-го поверху будинку побуту по вул.Горького,17 у м.Татарбунари, у відповідності до якого загальна площа приміщень 3-го поверху до перевірки записана – 297,5 кв.м., а фактично зазначена площа склала 295,6 кв.м. Розбіжність склала 1,9 кв.м.

     Зрозуміло, що кімната такої мізерної площі не може існувати.

     При аналізі форми та змісту договору купівлі-продажу від 03 грудня 2005 р. судом встановлено, що його складено на типовому бланку у відповідності до пред’явлених вимог. Договором передбачено предмет, ціна та порядок проведення розрахунків, виникнення права власності, гарантії, відповідальність та інші умови, який засвідчено нотаріально.    

     Тому суд вважає безпідставними вимоги позивача про визнання цього договору недійсним.    

     На підставі викладеного, керуючись ст.ст.58-60,208,209,213-215 ЦПК України, суд

             В   И   Р   І   Ш   И   В:

      У   позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині продажу кімнати третього поверху не житло-вого приміщення відмовити.

     Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного су-ду протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

     Суддя                                           Тимошенко