ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 лютого 2019 року м. Чернівці

справа № 714/285/17

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів: Литвинюк І.М., Кулянди М.І.,

секретар Герман Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 30 серпня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства «Златобанк», третя особа на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних робіт, про визнання права власності на вклад у банку (головуючий в суді першої інстанції - суддя Козловська Л.Д.)

встановив:

У травні 2017 року позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_1, ПАТ «Златобанк», третя особа на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних робіт, про визнання права власності на вклад у банку.

Посилались на те, що 06 листопада 2012 року між ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_15, ОСОБА_12 та ОСОБА_1 були укладені договори позики, згідно яких позивачі передали у власність відповідачу грошові кошти готівкою по 7500 дол. США.

07 листопада 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, згідно якого позивач передав у власність відповідачу грошові кошти готівкою в сумі 2500 дол. США, та між ОСОБА_2, ОСОБА_3,

Провадження №22-ц/822/16/19 Доповідач Перепелюк І.Б.

ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_1 були укладені договори позики, згідно яких позивачі передали у власність відповідачу грошові кошти готівкою по 7500 дол. США.

06 травня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, згідно якого позивач передав у власність відповідачу грошові кошти готівкою в сумі 7500 дол. США.

ОСОБА_1 зобов'язався повернути позивачам взяті в позику грошові кошти до 30 листопада 2014 року.

06 та 07 грудня 2014 року позивачі звернулися до відповідача з заявами про повернення грошових коштів, проте відповідач заявив, що не може їх повернути, оскільки вони знаходяться на рахунках банку ПАТ «Златобанк», як вклад.

06 та 07 грудня 2014 року між позивачами та ОСОБА_1 були укладені договори відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу фізичної особи №070328 від 02.10.2014р. на вищенаведені суми.

В червні 2015 року позивачам стало відомо, що 13 лютого 2015 року НБУ визнало ПАТ «Златобанк» неплатоспроможним та увів у нього тимчасову адміністрацію, а 05 травня 2015 року НБУ прийняв рішення про ліквідацію банку.

При зверненні до установи ПАТ «Ощадбанк» позивачам було відмовлено у виплаті відшкодування коштів за вкладом, розміщеним в ПАТ «Златобанк» за рахунок фонду гарантування вкладів фізичних осіб з причин відсутності їх в реєстрі вкладників. З відповідною заявою позивачі звернулися до директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, але відповіді не отримали.

ОСОБА_1 мав банківський вклад та останньому було відкрито рахунок на якому власне і обліковувались кошти на момент запровадження тимчасової адміністрації у АТ «Златобанк» та відповідно до облікових даних на дату запровадження тимчасової адміністрації і був визнаний вкладником. У зв'язку з чим ОСОБА_1 було включено до переліку вкладників банку та 09 липня 2015 року АТ «Златобанк» було списано гарантовану суму для виплат ОСОБА_1 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Оскільки не визначеним є статус позивачів як вкладників, вони не можуть розпорядитися своїми правами на вклад у банку, тому з метою захисту прав на вклад позивачі просять суд визнати за ними, як вкладниками, право власності на частину вкладу в межах позичених відповідачу грошових коштів згідно вищенаведених договорів позики визначених від початкової суми вкладу 100000дол. США за договором банківського вкладу №070328 від 02 жовтня 2014 року, укладеного між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_1 на підставі договорів про відступлення права вимоги за договором банківського вкладу фізичної особи №070328 від 02 жовтня 2014 року, укладених між позивачами та відповідачем 06 та 07 грудня 2014 року.

Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 30 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені в позові.

Вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, зробив висновки, що не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції посилався на те, що договори про відступлення права вимоги від 06 та 07 грудня 2014 року не надають позивачам статусу вкладника. Апеляційний суд погоджується із таким висновком.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).

Згідно з ч. 1-3 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 633 ЦК України актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що умови договору банківського вкладу повинні бути однаковими для всіх вкладників банку, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. До осіб, які мають надані законом пільги, банк може застосувати більш сприятливі договірні умови, ніж до інших вкладників.

Банк як публічна установа, яка надає свої послуги невизначеному колу осіб, зобов'язаний здійснювати свою діяльність відповідно до вимог законодавства та на однакових (заздалегідь встановлених) для усіх правилах обслуговування. Відступлення від правил, встановлених внутрішніми документами банку, за відсутності для цього підстав, може за певних умов свідчити про непередбачені/необґрунтовані переваги для окремого клієнта.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 листопада 2012 року між ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_15, ОСОБА_12 та ОСОБА_1 були укладені договори позики, згідно яких позивачі передали у власність відповідачу грошові кошти готівкою по 7500 дол. США.

07 листопада 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, згідно якого позивач передав у власність відповідачу грошові кошти готівкою у сумі 2500 дол. США, та між ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_1 були укладені договори позики, згідно яких позивачі передали у власність відповідачу грошові кошти готівкою по 7500 дол. США.

06 травня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, згідно якого позивач передав у власність відповідачу грошові кошти готівкою у сумі 7500 дол. США.

ОСОБА_1 зобов'язався повернути позивачам взяті у позику грошові кошти до 30 листопада 2014 року.

Відповідно до укладеного Договору банківського вкладу №070328 від 02 жовтня 2014 року, ОСОБА_1 є власником вкладу в АТ «Златобанк» в іноземній валюті у сумі 100000 дол. США, відкритого на депозитний рахунок НОМЕР_1.

06 та 07 грудня 2014 року позивачі звернулися до відповідача з заявами про повернення грошових коштів, проте відповідач заявив, що не може їх повернути, оскільки вони знаходяться на рахунках банку ПАТ «Златобанк», як вклад.

06 та 07 грудня 2014 року між позивачами та ОСОБА_1 були укладені договори відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу фізичної особи №070328 від 02.10.2014 року на вищенаведені суми.

Враховуючи те, що у ПАТ «Златобанк» було розпочато процедуру ліквідації це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Саме Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено порядок виплат відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування, з врахуванням наступного.

Згідно з положенням ч.ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім випадків, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені Договором, та також банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатись грошовими коштами на власний розсуд (ст. 1066 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією; (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.

Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходиться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним Законом, що регулює дані правовідносини.

Судом першої інстанції встановлено, що письмової згоди банку для відступлення права вимоги за договором банківського вкладу ОСОБА_1 не отримав, тому позивачі не набули статусу вкладників банку, а відтак і права на кошти, відступлені їм за договорами від 06 та 07 грудня 2014 року.

13 лютого 2015 року Постановою Правління НБУ від № 105 АТ «Златобанк» було віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13 лютого 2015 № 30 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Златобанк».

В подальшому, Постановою Правління НБУ № 310 від 12 травня 2015 року відкликано банківську ліцензію АТ «Златобанк». Рішенням № 99 від 13 травня 2015 року Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру ліквідації АТ «Златобанк». Наказом № 156 від 13 травня 2015 року призначено В.І. Славінського уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» строком на 1 рік з 13 травня 2015 року по 12 травня 2016 року включно.

Рішенням № 391 від 24 березня 2016 року Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Златобанк» на два роки по 13 травня 2018 включно та продовжено повноваження ліквідатора АТ «Златобанк» Славінського В.І.

Рішенням № 1977 від 15 травня 2017 року Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб змінено уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ «Златобанк », а саме призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «Златобанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Славкіну М.А. з 18 травня 2017 року.

Рішенням № 1135 від 19 квітня 2018 року Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб продовжено строк здійснення процедури ліквідації АТ «Златобанк» на два роки, до 13 травня 2020 року включно та продовжено повноваження Славніку М.А. на цей період часу.

Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Отже, з моменту запровадження у AT «Златобанк» тимчасової адміністрації, а в подальшому ліквідаційної процедури та призначення уповноваженої особи Фонду задоволення вимог вкладників та інших кредиторів AT «Златобанк» здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про банки та банківську діяльність в Україні» та Законом.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2015 року у справі № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17.

Згідно з ч.1 ст. 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, у випадках встановлених цим Законом.

Відповідно до ст.6 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 26 Закону вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до ч.5 ст.45 Закону № 4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.

Тобто для отримання відшкодування за вкладом фізичної особи за рахунок Фонду мають бути наявні дві умови, а саме: фізична особа має бути вкладником та повинна мати вклад.

Встановлено, що ОСОБА_1 був включений у список клієнтів AT «Златобанк», які мають право на виплати коштів Фондом за договорами банківського вкладу та за поточними рахунками. Гарантовану суму відшкодування в розмірі 7716 дол. США 49 центів ОСОБА_1 отримав 09 липня 2015 року.

19 червня 2015 року ОСОБА_1 було заявлено кредиторську вимогу до ліквідатора АТ «Златобанк» на суму 7316775 грн. 72 коп., яка залишилася після отримання гарантованої суми відшкодування і ОСОБА_1 було включено в реєстр кредиторів банку, відшкодування коштів яким буде здійснюватися в порядку четвертої черги.

У разі ліквідації банку задоволення таких кредиторських вимог здійснюватиметься у черговості, визначеній у ст. 52 Закону № 4452-VI за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку.

Позивачі не набули статусу вкладників АТ «Златобанк» і не мають права на отримання гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладом згідно із Законом № 4452-VI, оскільки банк не було повідомлено про укладення договорів про відступлення права вимоги між позивачами та відповідачем до введення в АТ «Златобанк» тимчасової адміністрації.

Отже, відсутні підстави для внесення змін до договору банківського вкладу, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Златобанк», та укладення письмових договорів банківського вкладу між позивачами і банком з відкриттям кожному окремого вкладного рахунку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд обґрунтовано виходив з того, що позивачі не є вкладниками АТ «Златобанк», не зверталися до уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації у АТ «Златобанк» із заявами про включення їх до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Посилання на те, що договори про відступлення права вимоги (цесії) від 06 та 07 грудня 2014 року укладені згідно з вимогами законодавства, є помилковими, так як укладення цих договорів відбулося з порушенням вимог статті 516 ЦК України та умов договору банківського вкладу між ОСОБА_1 і банком. Крім того, позивачі не набули статусу вкладників за договорами про відступлення права вимоги.

Задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону № 4452-VI, якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону.

Доводи про те, що позивачі набули статусу вкладника Банку та право вимоги від Фонду гарантування грошової компенсації за вкладом у банку на підставі укладених ними Договорів відступлення права вимоги з ОСОБА_1 є безпідставними.

Згідно із положеннями статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»:

- вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

- вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

З наведених приписів спеціального Закону вбачається, що вкладником Банку є виключно та особа, що уклала із банком договір банківського вкладу (депозиту), і яка залучила (внесла) кошти на умовах укладеного договору.

Виходячи із приписів ст.ст.1066, 1068 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкцій №492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунка поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки.

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній Основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

Виходячи із викладеного, поточні та вкладні (депозитні) рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунка інструкцією не передбачено.

Більше того, поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунка Інструкцією про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492, не передбачено.

Порядок відкриття вкладного (депозитного) рахунку фізичним особам урегульовано Розділом 10 Інструкції №492.

Фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок; на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вкладний (депозитний) рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Відповідно до пункту 10.7 Розділу 10 Інструкції №492 Фізична особа може відкрити вкладний (депозитний) рахунок на користь третьої особи шляхом укладення договору банківського вкладу за умови пред'явлення особою, яка відкриває рахунок, паспорта або іншого документа, що посвідчує особу. Якщо ця особа є резидентом, то вона додатково має пред'явити документ, виданий контролюючим органом, що засвідчує її реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

На підставі цих документів уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію та верифікацію фізичної особи, яка відкриває рахунок.

У разі відкриття вкладного (депозитною) рахунку на користь третьої особи ця особа набуває права вкладника з часу пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами.

До набутої особою, на користь якої відкрито вкладний (депозитний) рахунок, прав вкладника ці права належать особі, яка відкрила вкладний (депозитний) рахунок.

Розпорядження коштами за вкладним (депозитним) рахунком особою, на ім'я якої відкрито рахунок, здійснюється лише після її ідентифікації та верифікації банком.

Якщо особа, на користь якої відкрито вкладний (депозитний) рахунок, відмовилася від вкладу, то особа, яка уклала договір банківського вкладу та відкрила вкладний (депозитний) рахунок на користь третьої особи, має право вимагати повернення вкладу або перевести на своє ім'я шляхом укладення додаткової угоди або нового договору банківського вкладу і відкриття нового вкладного (депозитного) рахунку.

Позивачі не подавали заяв про відкриття вкладного (депозитного) рахунку та не укладали із Банком договорів банківського рахунку для обліку відступлених коштів.

Таким чином, позивачі не укладали з Банком договори банківського вкладу, банківського рахунку і не є власниками іменного депозитного сертифіката.

За таких умов, позивачі не є вкладниками Банку в розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (статті 2 Закону), а тому не набули право на отримання коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунка клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Із аналізу наведених норм вбачається, що за договором банківського рахунка грошове зобов'язання банку перед клієнтом (власником рахунка) в межах коштів, розміщених на рахунку, може виникнути лише після направлення розпорядження клієнта на відповідну грошову суму.

Крім того, за своєю правовою природою Договір про відступлення права вимоги є лише підставою для заміни кредитора у зобов'язанні іншою особою. Утім укладення такого договору не може замінити собою основного правочину, з якого виникли відносини сторін, у даному випадку - між Банком і кредитором ОСОБА_1

Тобто на підставі Договору відступлення права вимоги позивачі не набувають статусу «вкладника Банку» на тих же умовах, що й інші вкладники Банку, які уклали із банком вкладні рахунки та розмістили на них свій вклад.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.

Маючи документально підтверджені грошові вимоги до Банку (боржника) щодо його грошових зобов'язань позивачі стають кредиторами Банку.

Разом з тим, кредиторські вимоги позивачів, які ґрунтуються на Договорі відступлення права вимоги, не можуть бути задоволені за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які мають інше призначення (відшкодування коштів за вкладами).

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову. При розгляді справи, суд встановив всі обставини, дослідив докази, визначився з характером правовідносин, що виникли між сторонами. Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 30 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови - 12 лютого 2019 року.

Головуючий (підпис)

Судді:(підписи)

Вірно з оригіналом :