Справа № 128/1550/16-ц

Провадження № 22-ц/801/353/2019

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ганкіна І. А.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 рокуСправа № 128/1550/16-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Якименко М. М.,

суддів : Ковальчука О.В., Сала Т. Б.

за участю секретаря судового засідання Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14 грудня 2018 року, ухвалене суддею Вінницького районного суду Вінницької області Ганкіною І.А.,

ВСТАНОВИВ:

01.04.2016 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_4, ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна», за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки від 04.06.2008 року № PML-B02/048/2008 недійсним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 09.04.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено в простій формі договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1.

23.04.2008 року рішенням Постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Південнобузька» у справі №1-147/08, вказаний договір купівлі-продажу було визнано дійсним, та визнано за ОСОБА_4 право власності на зазначений будинок.

18.04.2014 року дружина позивача - третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 подала заяву до Вінницького міського суду Вінницької області про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Південнобузька».

29.09.2015 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області її заяву задоволено, а рішення Постійно діючого третейського суду скасовано. Апеляційний суд Вінницької області залишив апеляційну скаргу «ОТП Факторинг» та ОСОБА_4 без задоволення.

Крім того, 04.06.2008 року ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» в забезпечення виконання кредитних зобов'язань уклали договір іпотеки №PML-B02/048/2008, посвідчений приватним нотаріусом Нідзельською І.Є. Предметом іпотеки є вказаний будинок з прибудовами та господарськими будівлями.

Позивач зазначає, що даний договір іпотеки є недійсним, виходячи з того, що предмет іпотеки будинок належав ОСОБА_4 на підставі рішення постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Південнобузька», яке було скасовано 29.09.2015 року ухвалою Вінницького міського суду. Залишаючи без змін дану ухвалу , апеляційна інстанція виходила із того , що третейський суд, нехтуючи приписами закону, вийшов за межі своєї компетенції щодо розгляду вказаного спору та не взяв до уваги обставину, що дружина позивача ОСОБА_5, як співвласниця майна не надавала згоди на укладення договору купівлі-продажу.

Враховуючи, що право власності відповідача на предмет іпотеки посвідчувалось нікчемним договором купівлі-продажу та скасованим рішенням третейського суду, належний будинок позивача вибув з його володіння поза його волі, тому договір іпотеки є недійсним. Тому, ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір іпотеки від 04.06.2008 року за №PML-B02/048/2008.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 14 грудня 2018 року в позові відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. Пославшись на його незаконність і необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування усіх обставин справи, в апеляційній скарзі просить його скасувати, постановити нове, яким його позовні вимоги задовольнити.

Відповідач через свого представника подав письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача. Просив скаргу залишити без задоволення, рішення- без змін.

Інші учасники справи правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників судового розгляду, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених вимог в суді першої інстанції , прийшов до наступного висновку.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду відповідає.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва НОМЕР_1 від 28 травня 1987 року, яке видане виконкомом Вінницької районної ради народних депутатів, зареєстрованого Вінницьким обласним бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 2 за реєстровим № 228.

09.04.2008 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 в простій формі укладено договір купівлі-продажу вказаного будинку.

23.04.2008 року рішенням Постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Південнобузька» у справі №1-147/08 вказаний договір визнано дійсним та визнано право власності на будинок за відповідачем.

24.04.2008 року ОСОБА_4 отримав реєстраційне посвідчення на право власності на даний будинок.

В подальшому 04.06.2008 року ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником ПАТ «ОТП Банк») уклали кредитний договір та в забезпечення його - договір іпотеки №PML-B02/048/2008, предметом якого є даний житловий будинок.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу кредитного портфелю б/н від 18.03.2011 року та Договору відступлення прав вимоги б/н від 18.03.2011 року ПАТ «ОТП Банк» продало кредитний портфель, включаючи кредитний договір з ОСОБА_4 ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позову, правильно виходив із того, що за іпотечним договором, позивач не був його стороною Правочин був укладений між відповідачем ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником ПАТ «ОТП Банк») в присутності приватного нотаріуса Нідзельської І.Є..

В договорі зазначено, що він підписаний сторонами, особу громадян, які підписали договір, встановлено їх правоздатність та дієздатність, перевірено повноваження представників та встановлено належність відповідача майна, що передається під іпотеку.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з нормами глави 16 ЦК України правочин може бути визнано судом недійсним з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд правильно прийшов до висновку, що на момент укладення договору іпотеки були відсутніми правові підстави, визначені Законом , які б свідчили про недійсність правочину. Іпотекодавець був дієздатним, право власності на предмети іпотеки на момент укладення правочину йому належало, волевиявлення ОСОБА_4 було вільним і відповідало його внутрішній волі, іпотечний договір сторони вчинили у формі, встановленій законом.

Колегія суддів, вважає, що обставини згідно ч.1-3,5,6 ст. 203 ЦК України, при розгляді даної справи судом не встановлено, тому відсутні правові підстави для визнання іпотечного договору недійсним.

Вимога ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним не ґрунтується на нормах права, наявність судового рішення, яким скасовано рішення третейського суду , після його укладення, не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним на момент його вчинення.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що при укладенні оспорюваного правочину жодна з вимог статті 203 ЦК України не порушена, він укладений у встановленому законом порядку та формі, чітко визначає істотні умови та порядок виконання та дійсності договору іпотеки і відповідає вимогам Закону України «Про іпотеку». Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Оскільки договір іпотеки є похідним від договору надання кредиту, а не рішення третейського суду, підстави для застосування ст. 216 ЦК України відсутні.

З викладеного випливає, що позовні вимоги позивача є безпідставними, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, є правильним.

Крім того, до вимог ст. 23 ЗУ «Про іпотеку», при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлено судом з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовуються висновків суду першої інстанції, до уваги не приймаються, а тому підстав для його скасування Вінницький апеляційний суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК, ч.1-3,5,6 ст. 230 ЦК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий М. М. Якименко

Судді : О. В. Ковальчук

Т. Б. Сало

Повний текст постанови виготовлено 13 лютого 2019 року.