Справа № 22ц-1149/2006 Головуючий у 1 інстанції
Чурупченко М.І.
Категорія- цивільна Доповідач - Позігун М.І.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2006 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - судді ПОЗІГУНА М.І.
суддів СКРИПКИ А.А., ШЕВЧЕНКА В.М.
при секретарі ПІЛЬГУЙ Н.В.
з участю сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну
справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та
ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення
Корюківського районного суду Чернігівської області від 24 травня 2006
року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист права
власності, усунення перешкод в користуванні жилим будинком та
стягнення збитків, а також зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права
власності на 1/4 частину домоволодіння, -
ВСТАНОВИВ:
У березні 2006 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні 1/2 частиною жилого будинку АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів та їх неповнолітніх дітей з належної їй на праві власності частини жилого будинку, вселити її в зазначену частину будинку, а також просила стягнути з відповідачів 200 грн. в відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що відповідно до рішення Корюківського районного суду від 26 листопада 1998 року за нею було визнано право власності на 1/2 частину спірного жилого будинку, де вона мешкала до 2003 року, а потім змушена була знімати квартиру у своїх родичів, оскільки бувший її чоловік та відповідач ОСОБА_2 вигнали з її частини будинку. Після її виселення, відповідачі без її дозволу, без реєстрації, самовільно вселилися в належну
їй частину жилого будинку, куди її не допускають, чинять всілякі перепони в користуванні своєю власністю, що призвело і до завдання їй моральної шкоди.
У травні 2006 року ОСОБА_1 подала додаткову позовну заяву про стягнення з відповідачів 2430 грн. за користуванням її частиною жилого будинку площею 45 кв.м. з розрахунку 1 грн. 50 коп. за 1 кв. м. житлової площі.
У квітні 2006 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/4 частину домоволодіння, розташованого АДРЕСА_1, тобто на 1/2 частину від половини належної відповідачці на праві власності. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що з дня народження проживав і проживає в спірному будинку, а тому в силу ст. 344 ЦК України він має право на частину будинку за набувальною давністю.
Рішенням Корюківського районного суду від 24 травня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Прийнято рішення про усунення перешкод ОСОБА_1 в користуванні її власністю -1/2 частиною жилого будинку АДРЕСА_1, що належить їй на праві приватної власності, шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3Вселено ОСОБА_1 в 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, що належить їй на праві приватної власності.
Відмовлено ОСОБА_1 у відшкодуванні моральної шкоди та у відшкодуванні коштів за користування 1/2 частиною жилого будинку АДРЕСА_1, а також у відшкодування витрат на юридичну допомогу з ОСОБА_2, ОСОБА_3.
Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 з 1/2 частини цього будинку, що належить ОСОБА_1, а також у відшкодуванні витрат на надання юридичної допомоги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити, стягнувши з відповідачів на її користь 2000 грн. у відшкодування моральної шкоди, 2430 грн. у відшкодування коштів за користування її власністю за період з 2003 по 2006 роки та стягнути документально підтверджені судові витрати, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Незаконність судового рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, відшкодування коштів за користування її власністю та про відшкодування судових витрат обґрунтовує невідповідністю висновків суду в цій частині фактичним обставинам справи та порушенням норм матеріального права, а саме статей 23, 386 ЦК України, в силу яких власник, права якого порушені має право на відшкодування моральної шкоди. Проте, суд встановивши факт вчинення відповідачами протиправних дій відносно неї, пов'язаних з позбавленням її права користування своєю власністю безпідставно відмовив в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди. Крім того, судом встановлено, що відповідачі протягом 2003-2006 років користувалися належною їй часткою в будинковолодіння, а тому повинні відшкодувати майнову шкоду відповідно до вимог ст. 386 ЦК України, з розрахунку 1грн. 50 коп. за 1 кв. м. жилої площі, що становить за спірний період за користування 45 кв.м. належної їй частки в будинку -2 430 грн. В порушення вимог ст.88 ЦПК України, частково задовольнивши її позовні вимоги, суд не стягнув з відповідачів судових витрат на її користь.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 і ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у їх виселенні з 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, визнавши за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1. Незаконність судового рішення в цій частині апелянт обґрунтовує порушенням судом при винесенні рішення глави 6 ЖК України, яка регламентує користування жилими приміщеннями в будинках приватного житлового фонду та ст. 344 ЦК України, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Судом не враховано, що з дня народження ОСОБА_2 постійно проживає в будинку АДРЕСА_1, без врахування тієї обставини, хто і де прописаний, підключив газ, відремонтував дах, поклеїв шпалери, витративши на покращення житла кошти, а тому відповідно до ст. 344 він набув права власності на частину в будинковолодінні. Суд не дав правової оцінки тій обставині, що підставою для їх виселення є бажання матері продати належну їй частку в будинковолодінні, що підтверджено оголошеннями в газетах та показами свідків, але виселення з зазначених підстав не передбачено Житловим кодексом.
Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.
Судом встановлено, що згідно рішення Корюківського районного суду від 26 листопада 1998 року було проведено поділ будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 з виділенням сторонам по 1/2 частині будинковолодіння і позивачка зареєструвала право власності на свою частину 17 грудня 1998 року в реєстровій книзі за №НОМЕР_1. Крім того, позивачка отримала в цей же день і домову книгу на свою частину будинковолодіння АДРЕСА_1 з внесенням даних про її прописку, та в якій є запис про реєстрацію 30 листопада 2000 року доньки ОСОБА_4, інші особи в цій частині будинку не прописані.
Відповідно до записів в домовій книзі ОСОБА_5 - бувшого чоловіка
ОСОБА_1, в його частині будинку прописані відповідачі ОСОБА_2 з
12.12.2001 року, а ОСОБА_3 з 07.06.2004 року. Проте, згідно
проведеного комісією обстеження спірного будинковолодіння
встановлено, що відповідачі користуються всім будинком в тому числі і частиною будинку належної ОСОБА_1 на праві власності, чого не заперечували в судовому засіданні останні. За таких обставин, суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про порушення відповідачами права власності, та необхідності вжиття заходів по його захисту шляхом виселення відповідачів та вселення позивачки. Оскільки відповідачі почали користуватися належною часткою в будинку позивачки без її згоди, тобто без достатніх на те правових підстав, то доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо невірного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, зокрема необхідності керуватися Житловим кодексом та ст.344 ЦК України є безпідставними.
Вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення коштів з відповідачів за користування належною їй часткою в будинку заявлено з підстав, передбачених ст. 390 ЦК України, а тому розглядаючи справу відповідно до вимог ч.І ст. 11 ЦПК України в межах заявлених позовних вимог в цій частині суд обгрунтовано відмовив в задоволенні зазначених вимог. Крім того, з врахуванням конкретних обставин справи, зокрема родинних відносин, обставин за яких відповідачі почали користуватися частиною будинку належної ОСОБА_1, суд обгрунтовано відмовив і в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, достатньою компенсацію якої в даному випадку є задоволення судом вимог в частині усунення перешкод в користуванні власністю.
За викладених обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в зазначеній частині також не дають підстав для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції.
Проте, відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 в частині стягнення витрат за надання юридичної допомоги, суд виходив із рівності понесених сторонами витрат під час захисту своїх інтересів, що суперечить вимогам ст. 88 ЦПК України, а тому рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 коштів за надання юридичної допомоги адвокатом підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог в розмірі 20 грн. відповідно до задоволеної частини вимог, оскільки в задоволенні вимог матеріального характеру відмовлено.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України,
суд-
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Корюківського районного суду від 24 травня в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_2 ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 коштів за надання юридичної допомоги адвокатом скасувати.
Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в солідарному порядку витрати за надання юридичної допомоги адвокатом в сумі 20 грн., а в іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.