Справа № 22ц-881                   Головуючий  у 1 інстанції Наюк Л.М.    

Категорія 46                             Доповідач Червинська М.Э.

__________________________________________________________________  

У х в а л а

Іменем України

        3 лютого 2010 року     Апеляційний суд Донецької області в складі:

                                               головуючої: Червинської М.Є.

                                               суддів: Лісового О.О., Барсукової О.І.

      при секретарі Баранові В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харцизького міського суду Донецької області від 24 листопада 2009 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и в :

      Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 24 листопада 2009 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 відмовлено, за ОСОБА_4 визнане право власності на магазин «Світанок» за адресою: АДРЕСА_1

      В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, на неврахування судом доказів по справі.

      Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1969 року, за рішенням суду від 27 липня 1995 року шлюбні відносини було розірвано. 23 червня 1995 року був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого Харцизьке орендне торгово-виробниче підприємство «Світанок» придбало державне майно – приміщення магазину «Світанок». В договорі зазначено, що державне майно придбане за рахунок грошових коштів та іменних сертифікатів працівників орендного підприємства. Суд дійшов до висновку, що доводи позивача щодо придбання приміщення за сумісні кошті подружжя не доведені, оскільки приміщення придбалось на кошти орендного підприємства, сторони після розірвання шлюбу за рішенням суду не підтримували шлюбні відносини, тому відмовив в задоволенні вимог позивача. Суд вважав, що спірне приміщення є особистою власністю відповідачки.

      В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги, відповідачка просила скаргу відхилити.

      Заслухавши доповідача, доводи позивача, відповідачки, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав:

      Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення буз змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

     Встановлено, що 6 червня 1995 року між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України та організації орендаторів орендного торгово-промислового  підприємства «Світанок» був укладений договір купівлі-продажу державного майна - цілосного майнового комплексу  підприємства, відповідно до якого організація орендарів придбала зазначене майно.

      Звернувшись до суду з позовом, позивач наполягав на тому, що при укладенні зазначеного договору купівлі-продажу між Фондом державного майна та організацією орендарів були використані майнові сертифікати та грошові кошти, які були спільною сумісною власністю його та відповідачки, з якою він перебував у шлюбі, та яка була членом орендного підприємства.

      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача про визнання за ним права власності на 1\2 частку приміщення магазину, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача не доведені та не ґрунтуються на законі. Такий висновок суду відповідає доказам по справі та ґрунтується на нормах матеріального права.

     З рішення суду від 27 липня 1995 року про розірвання шлюбу за позовом позивача ОСОБА_1 вбачається, що судом встановлено, що сторони припинили шлюбні стосунки, сумісне проживання неможливе ( а. с. 76).

      Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

     На час укладення зазначеного договору купівлі-продажу сторони розірвали шлюб за рішенням суду, доказів про сумісне проживання сторін після розірвання шлюбу за рішенням суду позивачем не надано. В судовому засіданні свідки ОСОБА_5 ( мати позивача), ОСОБА_6, ОСОБА_7 та інші підтвердили, що з 1994 року сторони проживали окремо.

    Засновниками підприємства на час укладення договору купівлі-продажу від 6.06.1995 року були відповідачка, ОСОБА_8, ОСОБА_9, в подальшому організація орендарів була перетворена в відкрите акціонерне товариство «Світанок», в подальшому перереєстровано в приватне підприємство, яке виключене з державної реєстрації 20.08.1997 року, з 2007 року відповідачка зареєстрована як приватний підприємець.

      Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що за договором купівлі-продажу приміщення магазину передавалось у власність організації орендарів. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про власність» від 7.02.1991 року (втратив чинність 27.04.2007 року), яким регулювались виникли правовідносини, суб»єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські товариства, господарські об»єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об»єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

       Статтею 21 Закону було передбачено, що право колективної власності виникає на підставі: добровільного об»єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об»єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

      Оскільки відповідно до зазначених норм матеріального права при укладенні договору купівлі-продажу від 6.06.1995 року виникло право колективної власності організації орендарів на спірне приміщення, висновки суду першої інстанції, що позивач не набув права сумісної власності як чоловік позивачки на зазначене майно є правильним.

    В подальшому приміщення магазину стало власністю акціонерного товариства «Світанок», після виходу акціонерів з товариства, магазин на праві власності відповідно до свідоцтва був переданий у власність відповідачки. Відповідно до свідоцтва про право власності на магазин «Світанок» від 22.08.1997 року приміщення магазину належить відповідачки. На час передачі у власність позивачки приміщення магазину за рішенням міської ради від 20.08.1997 року сторони проживали окремо, що доведено в судовому засіданні, а тому суд правильно визнав вказане майно  роздільним майном подружжя, відповідно до ст. 24 КпШС УРСР.

     Позивач наполягав в судовому засіданні тільки на використання сумісних коштів подружжя при придбанні спірного майна у Фонду державного майна організацією орендарів, та не просив стягнути на свою користь частку витрачених коштів тощо, а просив визнати за ним право власності на 1\2 частку приміщення магазину. Оскільки позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі, суд правильно відмовив в задоволенні позовних вимог.

   Доводи апеляційної скарги позивача були предметом дослідження суду першої інстанції, висновки суду вони не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

                 Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд,

                                                     Ухвалив:

     Апеляційну  скаргу ОСОБА_1 відхилити.

     Рішення Харцизького міського суду Донецької області від 24 листопада 2009 року залишити без змін.

      Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.  

Головуюча:

Судді: