ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 800/502/16 (П/9901/314/18)

Провадження № 11-1158заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Васильєва І. А., судді: Пасічник С. С., Юрченко В. П., Ханова Р. Ф., Хохуляк В. В.) від 06 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Президента України про визнання незаконним та скасування Указу Президента України,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 24 вересня 2016 року № 408/2016 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва за порушення присяги судді».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 жовтня 2016 року відкрито провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

На підставі підп. 5 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивачка зазначила, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, до суду не з'явилися. За правилами ч. 3 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

Президент України Указом від 21 грудня 2009 року № 1085/2009 призначив ОСОБА_3 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва строком на на п'ять років.

08 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли заяви ОСОБА_4 та адвоката Дорошенко Н. А. про порушення суддею ОСОБА_3 норм законодавства України під час постановлення ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4, який був учасником масових акцій протесту, зокрема, ст. 177, 178, 194, 206 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція).

За наслідками розгляду матеріалів дисциплінарної справи 22 квітня 2015 року ТСК ухвалила висновок № 22/02-15, яким встановила в діях судді ОСОБА_3 порушення присяги, та направила матеріали перевірки до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) для подальшого розгляду і прийняття рішення.

31 березня 2016 року ВРЮ прийняла рішення № 710/0/15-16 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва за порушення присяги».

26 травня 2016 року на підставі вищезазначеного рішення Головою ВРЮ внесено подання № 48/0/12-16 «Про звільнення судді з посади», яким запропоновано Президентові України звільнити ОСОБА_3 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва, у зв'язку з порушенням нею присяги судді.

Указом Президента України від 24 вересня 2016 року № 408/2016 року ОСОБА_3 звільнено з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи представника Президента України, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України, у редакції, що діяла до внесення змін Законом України від 02 червня 2016 року № 1401- VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VII) визначено, що однією з підстав звільнення судді органом, що його обрав або призначив, є порушення суддею присяги. Така норма кореспондується з положеннями ст. 111 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI).

У Рішенні Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року

№ 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» зазначено, що додержання присяги є обов'язком судді, як це передбачено ч. 4 ст. 55 Закону «Про судоустрій і статус суддів» та кореспондується з п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України. Присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді. Дотримання суддею своїх обов'язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства, а порушення суддею присяги є однією з підстав для його звільнення з посади відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 126 Основного Закону.

Відповідно до ст. 55 Закону № 2453-VI суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики; виявляти повагу до учасників процесу.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 131 Основного Закону (у зазначеній вище редакції) до набрання чинності Законом № 1401-VIII в Україні діяла Вища рада юстиції, до відання якої належало внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) питання про звільнення судді з підстав, передбачених п. 4 - 6 ч. 5 ст. 126 Конституції України (порушення суддею присяги), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

Рішення щодо внесення ВРЮ подання про звільнення судді відповідно до п. 4, 5 та 6 ч. 5 ст. 126 Конституції України приймається шляхом таємного голосування більшістю голосів членів від конституційного складу ВРЮ.

Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_3 зазначає, що оскаржуваний Указ прийнятий відповідачем передчасно, а саме в період судового оскарження нею рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 710/0/15-16.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на слідуюче.

Як убачається з матеріалів справи, у травні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Вищого адміністративного суду України з позовом про визнання протиправним та скасування рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 710/0/15-16 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва за порушення присяги» (справа № П/800/270/16).

Постановою Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Верховний Суд України постановою від 01 листопада 2016 року відмовив позивачці у задоволенні її заяви про перегляд вказаного вище рішення суду, оскільки дійшов висновку, що ВРЮ, приймаючи рішення від 31 березня 2016 року № 710/0/15-16, діяла на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також врахувала всі обставини, які мали значення для його прийняття.

Водночас судом установлено, що оскаржуваний Указ Президента України від 24 вересня 2016 року № 408/2016 прийнятий не на підставі рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 710/0/15-16, а на підставі подання ВРЮ від 26 травня 2016 року № 48/0/12-16 про звільнення ОСОБА_3 з посади за порушення присяги судді. Зазначене подання позивачкою не оскаржувалося.

Таким чином, ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з твердженням суду першої інстанції про безпідставність доводів ОСОБА_3 щодо протиправності прийняття Указу Президента України в період судового оскарження рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року.

Що стосується аргумента скаржниці стосовно неможливості підписання Президентом України оскаржуваного Указу 24 вересня 2016 року у зв'язку з тим, що Президент, ймовірно, у цей час перебував в іншій країні, Велика Палата Верховного Суду вважає цей довод необгрунтованим, оскільки розд. V Основного Закону передбачає повноваження Президента України, і жодних обмежень щодо часу, чи місця реалізації цих повноважень законодавство не містить.

Посилання ОСОБА_3 на неможливість її звільнення за порушення присяги судді, так як дана підстава виключена Законами № 1401-VII, № 1402-VII, ВеликаПалата Верховного Суду знаходить помилковими, оскільки зміни до законодавства були внесені 30 вересня 2016 року, а Указ Президента України про звільнення позивачки з посади судді прийнятий 24 вересня 2016 року, тобто до внесення таких змін.

Також Велика Палата Верховного Суду погоджується й з твердженням суду першої інстанції про безпідставність доводів скаржниці щодо протиправності висновку ТСК від 22 квітня 2015 року № 22/02-15 про визнання в діях судді ОСОБА_3 порушення присяги судді, оскільки правомірність цього висновку досліджувалась ВРЮ при розгляді дисциплінарної справи, за результатами якої прийнято рішення від 31 березня 2016 року № 710/0/15-16, законність та правомірність якого була предметом розгляду у справі № П/800/270/16 і була підтверджена судовими рішеннями.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду знаходить встановленим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 24 вересня 2016 року № 408/2016 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Шевченківського районного суду м. Києва за порушення присяги судді», а тому її апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. ст. 242, 266, 315, 316, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима   Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська

В. С. Князєв