РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/16085/18

Провадження №: 2/755/6299/18

"14" лютого 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

судді Шевченко В.М.,

за участю секретаря судового засідання Сіренко Д.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва у порядку загального позовного провадження

цивільну справу № 755/16085/18

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

учасники справи:

не з'явились,

УСТАНОВИВ:

22.10.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовними вимогами до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.01.2018 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) його автомобілю «CitroenC-Elysee», державний номерний знак НОМЕР_1, завдано матеріальну шкоду, що за висновком експертного дослідження становить 251242,49 грн. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.02.2018 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненому адміністративному правопорушенню за ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності. ПрАТ «СК «Уніка» позивачу було виплачено 10000,00 грн страхового відшкодування. Позивач просить стягнути з відповідача на йогокористь 153242,49 грн матеріальної шкоди, 15000,00 грн моральної шкоди, 1935,00 грн. в рахунок відшкодування сплаченого ним судового збору та 25000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач ОСОБА_2 правом подання відзиву не скористалась, у судове засідання не з'явилась, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, прийшов таких висновків.

Судом встановлено, що постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.02.2018 ОСОБА_2визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто її до адміністративної відповідальності /а.с. 28/.

За змістом вказаної постанови убачається, 04.01.2018 року о 18 год 00 хв ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_2, на перехресті вулиць Сосюри та пр-ту Гагаріна, повертаючи ліворуч, при зеленому сигналі світлофора, не надала дорогу автомобілю «Citroen», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванняім ОСОБА_1, що рухався прямо та здійснила з ним зіткнення, що призвело до пошкодження автомобілів і порушення п. 16.6. ПДР України. Судом зроблено висновок, що в діях водія ОСОБА_2 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Згідно із висновком судового експерта ОСОБА_3, свідоцтво № 1889, видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 09.06.2017, матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля «Citroen», державний номерний знак НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП від 04.01.2018, складає 251 242,49 грн. /а.с. 29-35/.

Пошкодження транспортного засобу «Citroen», державний номерний знак НОМЕР_1, що спричинені в результаті вказаної вище ДТП, підтверджуються актом огляду транспортного засобу від 30.01.2018 /а.с. 46/.

Згідно страхового акту № 00247477 від 20.06.2018, складеного ПрАТ «Уніка», розмір страхового відшкодування по автомобілю «Citroen», державний номерний знак НОМЕР_1 складає 100000,00 грн /а.с. 56/.

Відповідно до платіжного доручення № 029125 від 21.06.2018ПрАТ «СК «Уніка» було відшкодовано страхове відшкодування ОСОБА_1 згідно договору № 381001/4430/6510007 від 27.04.2017 у розмірі 100 000,00 грн /а.с. 58/.

31.08.2018 позивач звернувся до відповідача із вимогою про сплату суми боргу про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 151 242,49, яку остання отримала 05.09.218, однак до даного часу відповідачем вимога виконана не була /а.с.60-66/.

Предметом позовних вимог у спірних правовідносинах є відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

За приписами статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно із частинами другою, п'ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Деліктне зобов'язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду (ст.ст. 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов'язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 04.01.2018 ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_2, порушила правила дорожнього руху, внаслідок чого вчиниладорожньо-транспортну пригоду - допустила зіткнення з автомобілем «Citroen», державний номерний знак НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_1

Наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, встановлено постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 23.02.2018 у справі про адміністративне правопорушення № 755/1119/18, у зв'язку з чим останню було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Як роз'яснено в п. 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства про вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, з огляду на викладене є доведеною вина ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 04.01.2018.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 - власник автомобіля НОМЕР_2, застрахувала цивільно-правову відповідальність як власник наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в ПрАТ «Уніка» (поліс АК 65160017).

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 зазначеного Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе, у межах суми страхового відшкодування, виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди в межах суми страхового відшкодування.

Вказані вище висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року № 14-176цс18.

Як передбачено ст. 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону № 1961-IV). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов'язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.

Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Відповідно до висновку експертного дослідження № 01-06/04 від 06.04.2018 щодо визначення розміру збитків, завданих власнику транспортного засобу «Citroen», державний номерний знак НОМЕР_1, фактична вартість збитків, завданого власнику автомобіля в результаті його пошкодження в ДТП, становить 251 242,49 грн.

21.06.2018 ПрАТ «СК «Уніка» на користь ОСОБА_1 було сплачено страхове відшкодування у розмірі 100 000,00 грн.

Таким чином, різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

становить 151 242,49 грн.

Отже, з огляду на те, що право потерпілого на відшкодування шкоди є абсолютним, суд прийшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди в розмірі 151 242,49 грн, оскільки потерпілим доведено факт завдання шкоди внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки за участю відповідача, дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок, розмір сплаченого страховиком страхового відшкодування позивачу у розмірі 100 000,00 грн є доведеним.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, відповідно до роз'яснень, що містяться в п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Обґрунтовуючи наявність і розмір моральної шкоди, позивач зазначив, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 зазнав душевних страждань та суттєвих змін у звичайному, сталому для нього ритмі життя, оскільки не мав змоги користуватись своїм автомобілем через його технічну несправність, тому завдану моральну шкоду оцінює у 15 000,00 грн.

Факт заподіяння моральної шкоди позивачу, на думку суду, є доведеним і очевидним, оскільки є наслідком протиправної поведінки ОСОБА_2

Вирішуючи питання про розмір відшкодування, суд, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, надавши оцінку характеру та обсягу страждань, яких зазнав ОСОБА_1, враховуючи процесуальну поведінку відповідача ОСОБА_2, яка полягала, насамперед, в повному ігноруванні законних вимог позивача у цих спірних правовідносинах, які склалися саме через протиправну поведінку відповідача, сума у розмірі 2 000,00 грн на відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди є доведеною та достатньою.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат між сторонами.

Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до приписів ст. 137 ЦПК України визначено, що з витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов'язану зі справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. (ч.ч. 3, 6, 7 ст. 139 ЦПК України)

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У своїй постанові Верховний Суд від 27.06.2018 р. по справі №826/1216/16 зауважив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 500,00 грн, що підтверджено договором № 16/08/169 про надання правової допомоги від 16.08.2018, додатковою угодою № 1 до договору № 16/08/169 про надання правової допомоги від 16.08.2018, дублікатом квитанції № 0.0.1111357594.1 від 17.08.2018. Квитанцією від 01-06/04 підтверджено сплату 2000 грн за складення висновку експертного дослідження, що є судовими витратами у розумінні ст.ст. 133, 139 ЦПК України. При цьому клопотань про зменшення розміру витрат, які підлягають розподілу між сторонами, від відповідача не надходило.

За загальним правилом судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача ( ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Враховуючи те, що позивачем сплачено при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1682,43 грн відповідно до квитанції № 19 від 09.10.2018; понесені витрати на проведення експертного дослідження розміру завданого внаслідок ДТП матеріального збитку згідно квитанції № 01-06/04 до прибуткового касового ордера від 06.04.2018 у розмірі 2 000, 00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмір 12 500,00 грн. відповідно до дубліката квитанції № 0.0.1111357594.1 від 17.08.2018, вказані витрати підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 12, 22, 23, 511, 636, 1166, 1187, 1194 ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 133, 137, 139, 141, 142, 209, 258, 259, 264, 265, 268, 354, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України,

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_4, адреса: АДРЕСА_2, матеріальну шкоду у розмірі 151 242 (сто п'ятдесят одна тисяча двісті сорок дві) грн 49 коп.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_4, адреса: АДРЕСА_2, моральну шкоду у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн коп.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_4, адреса: АДРЕСА_2, вартість послуги експерта за складання висновку експертного дослідження у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_4, адреса: АДРЕСА_2, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 500 (дванадцять тисяч п'ятсот) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_4, адреса: АДРЕСА_2, понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 682 (одна тисяча шістсот вісімдесят дві) грн 43 коп.

В інші частині позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва у строки, встановлені статтею 354 ЦПК України.

Інформацію стосовно справи, що розглядається, можна отримати за адресою: м. Київ, вул. І. Сергієнка, 3, та на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/sud2604.

Складення повного тексту рішення - 14.02.2019.

Суддя В. Шевченко