АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2007 р. м.Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі: головуючого: Кімстача П.П. суддів: Височанської Н.К., Половінкіної Н.Ю. при секретарі: Брензило В.В.
за участю: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідачів ОСОБА_4, представників позивача Воронко І.А., Золотовського Г.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні не житловим приміщенням шляхом виселення, за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 01.03.2007 року, -
Встановила:
Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні не житловим приміщенням по АДРЕСА_1 шляхом виселення.
Посилалося на те, що будинок АДРЕСА_1 є не житловою будівлею санаторію-профілакторію і належить державі в особі Верховної Ради України та перебуває в оперативному управлінні пасажирського вагонного депо Чернівці Державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця".
03.06.2002 року між пасажирським вагонним депо Чернівці Львівської державної залізниці та відповідачами укладено договір на проживання в кімнатах приміщення по АДРЕСА_2 терміном на один рік (теперішня поштова адреса - АДРЕСА_1). Зокрема, з відповідачем ОСОБА_1 - на проживання в кімнаті площею 36,7 кв.м., з ОСОБА_2 - в кімнаті площею 50,7 кв.м., з ОСОБА_3 - в кімнаті площею 30,1 кв.м., з ОСОБА_5 - в кімнаті площею 33,9 кв.м.
Справа №22ц-368 2007р. Головуючий у 1 інстанції: Іщенко І.Ф.
Категорія: 11/15 Доповідач: Височанська Н.К.
По закінченню терміну дії договору відповідачі добровільно не звільняють зазначені приміщення. Вважають, що цим самим порушуються їхні права власності, а тому просили суд постановити рішення, яким усунути Державному територіально-галузевому об"єднанню "Львівська залізниця" в користуванні нежитловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів із даного приміщення.
Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 01 березня 2007 року позов задоволено повністю.
На вказане рішення суду від відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 надійшли апеляційні скарги, в яких вони просять рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 01.03.2007 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Посилаються на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.
Зокрема на те, що суд не застосував при розгляді даного спору положення ч.2 ст.132 ЖК УРСР, якою передбачено, що інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв"язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни, або вчинення злочину. Таких підстав у відповідачів немає.
Висновок суду про те, що спірна будівля є не житловою не відповідає договорам на проживання, довідці ЧКОБТІ від 23.02.2007 року №437, схематичному планові будинку, з яких вбачається, що дане приміщення мало статус гуртожитку.
Також в апеляційній скарзі посилаються на пропуск строку позовної давності, оскільки строк дії договорів закінчився 31.12.2002 року, а позовні вимоги заявлені 18 липня 2006 року, тобто після спливу трьохрічного строку позовної давності.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з таких підстав.
Постановляючи рішення про виселення відповідачів з приміщення по АДРЕСА_1, суд виходив з того, що підлягає захисту право державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця" користування спірним приміщенням.
Одночасно судом зазначено, що приміщення по АДРЕСА_1 є нежилим.
Такі висновки суду стверджуються матеріалами справи.
Встановлено, що будинок АДРЕСА_1 належить державі в особі Верховної Ради України та перебуває в оперативному управлінні пасажирського вагонного депо Чернівці державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця".
Посилання апелянтів на те, що приміщення по АДРЕСА_1 м.Чернівці є гуртожитком, досліджувалося у судовому засідання і підтвердження не знайшли. Одного факту зазначення в договорі, на який є посилання в
апеляційній скарзі, про використання спірного приміщення під гуртожиток недостатньо.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, обґрунтовано виходив з положень цивільного законодавства, а не житлового, оскільки відносини, пов"язані з використанням під житло приміщень у нежилих будинках, не призначених для постійного проживання громадян, регулюються саме нормами цивільного законодавства.
Таким чином, доводи апелянтів про те, що підлягали застосуванню правила ч.2 ст.132 ЖК України, є необгрунтованими.
Разом з тим, задовольняючи позов, суд дав належну оцінку умовам, на яких надавалося спірне приміщення відповідачам, і тим обставинам, що договором визначена межа у часі, до якої договір існував, настав обов"язок по звільненню останнього. Адже, закінчення строку, на який укладався договір, є підставою для його припинення.
Задовольняючи позов, суд не звернув уваги на строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Дослідженими судом доказами встановлено, що позивачем пасажирським вагонним депо Чернівці державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця" з відповідачами були укладені договори найму, строк дії яких закінчився 31.12.2002 року. Під час апеляційного розгляду апелянти не заперечували, що припинили виконання зобов'язання здійснення оплати з часу закінчення строку, на який укладався договір. З цього часу позивачем висловлювалася вимога про звільнення спірного жилого приміщення відповідачами.
Отже, з наявних у справі доказів вбачається, що позивач про порушення свого цивільного права дізнався 31.12.2002 року, а з позовом про усунення перешкод у користуванні не житловим приміщенням до суду звернувся 18.07.2006 року, тобто після спливу загальної позовної давності у три роки.
При цьому, позивач не посилався на будь-які поважні причини пропущення строків позовної давності і такі докази у справі відсутні.
Оскільки вимогу про захист свого порушеного права позивач заявив після спливу позовної давності, то відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України ця обставина є підставою для відмови в позові.
За таких обставин, суд першої інстанції неправильно не застосував норми матеріального права (ст.267 ЦК України), що відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Керуючись ст.267 ЦК України, ст.ст.303, 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
Вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 01.03.2007 року стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 скасувати.
В задоволенні позову Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні не житловим приміщенням АДРЕСА_1 шляхом виселення відмовити за пропуском строку позовної давності.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.