ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2019 року

Київ

справа №362/7962/15-а

адміністративне провадження №К/9901/12413/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М.М.,

суддів: Кравчука В.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2016 року (головуючий суддя - Лебідь-Гавенко Г.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2016 року (головуючий суддя - Коротких А.Ю., судді: Ганечко О.М., Літвіна Н.М.)

у адміністративній справі № 362/7962/15-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у місті Василькові та Васильківському районі Київської області (далі - Управління ПФУ), третя особа: Приватне підприємство Агрофірма «Данилівська», про перерахунок пенсії,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати нечинним розпорядження начальника УПФУ у місті Василькові та Васильківському районі Київської області від 30 жовтня 2015 року про припинення їй виплати пенсії до з'ясування згідно довідки № 8 від 21 жовтня 2015 року та зобов'язати продовжити з 1 листопада 2015 року і в послідуючому нарахування та виплату їй пенсію за віком на пільгових умовах.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 3 січня 2012 року перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та отримує пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». З 14 серпня 1987 року по 1 квітня 2010 року, тобто більше 22 років працювала на одному місці дояркою, змінювались найменування підприємств, однак її робоче місце було одне, що підтверджується записами трудової книжки. Проте, з 1 листопада 2015 року розпорядженням начальника Управлінні ПФУ від 30 жовтня 2015 року виплату пенсії припинено до з'ясування, згідно довідки № 8 від 21 жовтня 2015 року.

Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що основним документом для призначення пільгової пенсії є трудова книжка. Уточнюючими довідками до трудової книжки № 44 від 11 грудня 2011 року та № 20 від 12 квітня 2011 року, виданих ПСП «Калинівське», а також № 19 від 12 квітня 2011 року та № 20 від 12 квітня 2011 року, виданих ПП Агрофірма «Данилівська», підтверджено виконання встановлених норм обслуговування у вказані вище періоди роботи в тваринництві протягом календарних років. Уточнюючі довідки видані і знаходяться у відповідача на підставі наказів по господарствах, платіжних відомостей на заробітну плату та на підставі книги обліку робочого часу працівників господарства. Перед призначенням пільгової пенсії відповідач проводив протягом року перевірку з березня 2011 року до 3 січня 2012 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані рішення, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 3 січня 2012 року ОСОБА_1 звернулась до управління Пенсійного фонду України в місті Василькові та Васильківському районі Київської області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом «д» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з даними копії трудової книжки позивач працювала дояркою в період з 14 серпня 1987 року по 2 березня 1992 року в приватному сільськогосподарському підприємстві «Калинівське» та з 3 березня 1992 року по 1 квітня 2010 року в приватному підприємстві «Агрофірма «Данилівська»».

Відповідно до довідки від 11 грудня 2011 року № 44, виданої Приватним сільськогосподарським підприємством «Калинівське», та довідки від 12 квітня 2011 року № 20, виданої приватним підприємством «Агрофірма «Данилівська»», ОСОБА_1 працювала дояркою і була безпосередньо зайнята на виробництві тваринницької продукції протягом календарного року та виконувала встановлені норми обслуговування тварин. Зазначений період зараховується до стажу роботи, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення згідно з пунктом «д» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».

21 жовтня 2015 року на адресу Управління ПФУ надійшла довідка №8, видана приватним підприємством «Агрофірма «Данилівська»», в якій зазначено, що довідка від 12 квітня 2011 року № 20 недійсна і була видана позивачу безпідставно.

Розпорядженням начальника Управління ПФУ 30 жовтня 2015 року позивачу припинено виплату пенсії до з'ясування, згідно з довідкою № 8 від 21 жовтня 2015 року.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що виплату пенсії позивачу припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 49 Закону №1058-IV, відповідно до якого виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється, якщо вона призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості. Таким чином, враховуючи обставини припинення позивачу виплату пенсії до з'ясування, а відповідно і підстави для прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження, приймаючи до уваги законодавчо закріплені шляхи поновлення виплати пенсії, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, зазначив, що обставини припинення виплати позивачу до з'ясування наявності документів, підтверджуючих роботу позивача в тваринництві протягом календарного року і виконання нею встановлених норм обслуговування тварин в Приватному підприємстві «Агрофірма «Данилівська»», згідно з довідкою № 8 від 21 жовтня 2015 року, відповідач діяв в межах наданих повноважень відповідно до вимог чинного законодавства.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком судів з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058-IV за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Предметом перевірки судами попередніх інстанцій було рішення (розпорядження) відповідача на предмет його відповідності критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень, що визначені частиною третьою статті 2 КАС України, в редакції чинній на час розгляду судами справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для припинення виплати пенсії позивачу було розпорядження начальника УПФУ у місті Василькові та Васильківському районі Київської області від 30 жовтня 2015 року, відповідно до якого їй припинено виплату пенсії до з'ясування, згідно з довідкою № 8 від 21 жовтня 2015 року.

При цьому, відповідач не вказав у спірному розпорядженні, обставин, що стали підставою для припинення виплати пенсії позивачу, відсутнє також і посилання на норму закону, якою передбачено припинення виплати пенсії за наявності настання відповідних обставин.

Що ж стосується висновку судів попередніх інстанцій, що виплату пенсії позивачу припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 49 Закону №1058-IV, відповідно до якого виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється, якщо вона призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, то такий висновок колегія суддів вважає безпідставним, оскільки спірне розпорядження не містить будь-яких посилань на вказану норму закону.

Крім того, як вже зазначалось відповідно до змісту спірного розпорядження виплату пенсії позивачу припинено до з'ясування, тобто до встановлення певних обставин, в той час як, пункт 1 частини першої статті 49 Закону №1058-IV передбачає наявність вже встановлених обставин на підставі певних відомостей, а саме: призначення пенсії на підставі документів, що містять недостовірні відомості.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що спірне розпорядження відповідача про припинення виплати пенсії позивачу прийняте за відсутності передбачених законом для цього підстав, чим порушено права позивача на пенсійне забезпечення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що видача уточнюючої довідки передбачена чинним законодавством України і має на меті забезпечення права особи на отримання пенсії, оскільки відомості які в ній зазначаються стосуються конкретної особи щодо періоду її роботи і умов праці, у зв'язку з чим при її видачі юридичні особи, установи, організації керуються виключно тими відомостями, які містяться в первинних документах. Тобто, уточнююча довідка є офіційним документом, форма якої затверджена постановою Кабінету Міністрів України №637, і роботодавець за правильність відомостей зазначених у ній несе відповідальність, у зв'язку з чим підприємство не може відмовити працівнику у видачі такої довідки за наявності фактичних підстав та на власний розсуд відкликати або скасовувати видану довідку.

Таким чином, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Враховуючи те, що оспорюване розпорядження є актом індивідуальної дії, то відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є визнання протиправним та скасування вказаного розпорядження, а також зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу пенсію з 1 листопада 2015 року.

Що ж стосується вимог позивача нарахувати та виплату їй пенсію за віком на пільгових умовах в послідуючому, тобто в подальшому, то така вимога задоволенню не підлягає, оскільки у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, а тому суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 345, 351, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження начальника Управління Пенсійного фонду України у місті Василькові та Васильківському районі Київської області від 30 жовтня 2015 року про припинення ОСОБА_1 виплати пенсії до з'ясування згідно довідки № 8 від 21 жовтня 2015 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у місті Василькові та Васильківському районі Київської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком на пільгових умовах з 1 листопада 2015 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

В.М. Кравчук

Л.Л. Мороз,

Судді Верховного Суду