СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2019 р. Справа № 922/686/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В.

за участі секретаря судового засідання Крупи О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер", с. П'ятигірське, Балаклійський район, Харківська область (вх. №1405 Х/2-4)

на рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2018 (суддя Лаврова Л.С., повний текст рішення складено 20.11.2018) у справі №922/686/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер", с. П'ятигірське, Балаклійський район, Харківська область

до Фізичної особи-підприємця Опікунової Катерини Анатоліївни, смт. Андріївка, Балаклійський район, Харківська область

про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

В березні 2018 року ТОВ "Курганський бройлер" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особі-підприємця Опікунової Катерини Анатоліївни про стягнення 22270,57 грн. основного боргу, 9119,37 грн. інфляційних втрат, 1642,59 грн. - 3% річних та 5773,87 грн. пені, посилаючись на порушення відповідачем умов договору оренди за №13-92/КБ-Ю від 04.07.2013 року та додаткової угоди №6 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору оренди за №13-92/КБ-Ю від 04.07.2013 року та додаткової угоди №6 в частині сплати орендних платежів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.11.2018 по справі №922/686/18 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ФОП Опікунової Катерини Анатоліївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер" 17 051,87 грн. основного боргу, інфляційні втрати - 5407,31 грн., три відсотки річних - 1221,32 грн., пеню - 4316,23 грн. та 1271,19 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції визнав встановленим, що протягом дії договору оренди №13-92/КБ-Ю від 04.07.2013 та додаткової угоди №6 до нього, відповідач порушував зобов'язання і сплачував орендну плату несвоєчасно та не у повному розмірі, у зв'язку з чим, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача основної заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних. В той же час, 27.09.2018 відповідачем було подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності по нарахованій позивачем заборгованості та додатковим нарахуванням на неї. З огляду на встановлені обставини, а також застосувавши за заявою відповідача наслідки спливу позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, стягнувши з відповідача 17 051,87 грн. основного боргу, 5407,31 грн. інфляційних втрат, 1221,32 грн. трьох відсотків річних та 4316,23 грн. пені.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер" з рішенням суду першої інстанції від 31.10.2018 не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2018 у справі №922/686/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Курганський бройлер" задовольнити в повному обсязі. Стягнути з ФОП Опікунової Катерини Анатоліївни судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2643,00 грн.

На думку апелянта, приймаючи судове рішення, місцевим господарським судом невірно розтлумачено умови договору, відповідно до яких, пеня нараховується за весь час прострочення виконання договірних зобов'язань, отже судом невірно застосовано період нарахування пені. З наведених підстав, скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції не можна визнати законним.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Курганський бройлер" на рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2018 у справі №922/686/18, розгляд апеляційної скарги призначено на 11.02.2019.

11.02.2019 представник позивача засобами електронного зв'язку до Східного апеляційного господарського суду направив клопотання про відкладення розгляду справи (вх. ел. пошти №296 від 11.02.2019). Електронним цифровим підписом клопотання не засвідчено, про що відділом документального забезпечення та контролю складено акт №13-42/80 від 11.02.2019.

Використання електронних документів і цифрових підписів в Україні регулюється на підставі Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" і Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Відповідно до ст. 5 Закону України від 22.05.2003 № 851-IV "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу, є електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується утворення електронного документа (ст. 6 зазначеного Закону).

Отже, за відсутності Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та впровадження відповідного електронного документообігу документи, які надійшли на електронну пошту суду, повинні бути підписані електронним підписом.

Враховуючи, що клопотання, надане позивачем до суду апеляційної інстанції не містить електронного цифрового підпису, вказаний документ не приймається до розгляду колегією суддів.

В судове засідання 11.02.2019 представники сторін не з'явились.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв'язку з чим, колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи за відсутності представників сторін за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 04.07.2013 між ТОВ "Курганський бройлер" (орендодавець) та ФОП Опікуновою Катериною Анатоліївною (орендар) укладено договір оренди №13-92/КБ-Ю (т.1 а.с. 11-14).

У відповідності до п.1.1, на умовах та в порядку, передбаченому договором, Орендодавець зобов'язався передати у строкове платне користування майно згідно Додаткової угоди №1-5 до договору, а Орендар зобов'язався прийняти таке майно, використовувати його за призначенням та сплачувати Орендодавцю орендну плату.

Предметом договору оренди є майно, що надалі іменується - об'єкт оренди, перелік і найменування якого зазначається у додатковій угоді № 1-5, яка є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2 договору).

Згідно п. 1.3. договору, орендодавець гарантує, що прихованих недоліків об'єкт оренди не має, тощо.

У відповідності до п. 2.1.3 договору, орендодавець зобов'язується надати орендарю можливість права вільного доступу до об'єкта оренди, без застережень та обмежень дозволити його використання за призначенням; самостійно здійснювати усі витрати, пов'язані з експлуатацією об'єкта оренди за призначенням. (п. 2.2.4 договору).

В п. 2.2.4. Договору закріплено, що орендар зобов'язаний самостійно здійснювати усі витрати, пов'язані з експлуатацією об'єкта оренди за призначенням.

Згідно п. 3.1 Договору орендна плата сплачується Орендарем за цінами, встановленими у додатковій угоді № 1-5. Розрахунки за даним Договором здійснюються у безготівковому порядку в національній валюті України - гривні до 24 числа поточного місяця (п. 3.3 договору).

22.05.2014 між сторонами укладено Додаткову угоду №6 до договору оренди №13-92/КБ-Ю, якою орендодавець та орендар домовились, що позивач передає, а відповідач приймає у строкове платне користування об'єкт оренди, який розташований за адресою с. Савинці, вул. 20-ї Гв. Девізії, 7/2, а саме:

- торгівельний павільйон 6х3х3

- вітрина холодильна ПВХС-Кентуки - 2,0 - "С"

- вітрина холодильна ПВХС-Кентуки-2,0 -"С"

- настінна спліт система СНІКСО КFR-51 GW/R

- шафа холодильна ШХС "Техас-1.2"

- шафа холодильна ШХС "Техас-1.2"

- умивальник "Мойдодир"

- ваги електронні ВS-U30D 1,3/2

- лічильник СО-ЭА05

- стіл 1150х450х850

- обігрівач масляний

- світильник вуличний

- подовжувач (2 шт.)

- морозильний ларь СF 500F ItalFrost 2

- вогнегасник (2 шт.)

У п. 2 Додаткової угоди №6 сторонами узгоджено, що орендна плата становить 1700,00 грн. з ПДВ в місяць без урахування комунальних послуг.

Розмір та вартість комунальних послуг визначається за фактичними показниками вузлів обліку. (п.3)

Фактичні показники вузлів обліку фіксуються в актах представниками сторін (п.4 Додаткової угоди)

Додаткова угода є невід'ємною частиною договору оренди №13-92/КБ-Ю від 04.07.2013 і набирає чинності з моменту підписання його сторонами. (п. 5 Додаткової угоди №6)(т.1 а.с.15).

На виконання умов договору оренди №13-92/КБ-Ю від 04.07.2013 та Додаткової угоди №6 до договору, позивачем було передано відповідачу майно за переліком, визначеному у пункті 1 Додаткової угоди №6 від 22.05.2014 року до договору, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі №6 від 22.05.2014 (а.с. 16 т. 1 )

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначав, що протягом дії договору , а саме, з 04.07.2013 по 09.01.2018, відповідач, всупереч взятих на себе зобов'язань, сплачував орендну плату частково та без дотримання встановлених строків. У зв'язку з чим, станом на момент подання позову заборгованість ФОП Опікунової К.А. становить 22 270,57 грн. Крім того, за порушення відповідачем дисципліни розрахунків за договором оренди №13-92/КБ-Ю, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 9119,37 грн. інфляційних втрат, 1642,59 грн. - 3% річних та 5773,87 грн. пені, розрахунок яких додано до позовної заяви.

Відповідач у наданому до суду першої інстанції відзиві проти факту неналежного виконання обов'язків за договором оренди №13-92/КБ-Ю не заперечував, але наголошував на тому, що порушення умов договору мали місце і з боку позивача, зокрема, умов п. 1.3, 2.1.3 договору, оскільки при укладенні та виконанні договору №13-92/КБ-Ю від 04.07.2013 орендар не повідомлявся про обов'язок орендодавця сплати коштів за місце розташування об'єкта оренди на ринку перед адміністрацією ринку в особі ФОП Кривич Ю.В. і що у разі нездійснення ним платежів, адміністрація ринку може вжити санкції у вигляді відключення електропостачання, обмеження доступу до об'єкту оренди та інше. У зв'язку з невиконанням ТОВ "Курганський бройлер" зобов'язань перед Савинським ринком за розташування на ринку об'єкта оренди, останній неодноразово відключав орендарю електропостачання, накладав обмеження в доступу до об'єкту оренди, у зв'язку з чим відповідач, за вимогою адміністрації ринку, був вимушений суму оренди перераховувати не на користь позивача, а сплачувати ринку. Тож, в позовній заяві та розрахунку до неї позивачем не в повній мірі враховані суми платежів, здійснених відповідачем на користь Савинського ринку в рахунок сплати зобов'язань позивача перед ринком. При цьому, до суду першої інстанції відповідачем було надано заяву свідка ОСОБА_3, яким викладено пояснення щодо відносин ТОВ "Курганський бройлер", ФОП Опікунової   К.А. та Балаклійським ринком і ринком с.Савинці Балаклійського району (а.с. 208-209 т. 1) з приводу невиконання ТОВ "Курганський бройлер" обов'язків з оплати торгівельних місць. Крім того, відповідач зазначав, що розрахунки позивача містять суперечності, методика нарахування штрафних санкцій є незрозумілою, а в позовній заяві та розрахунку до неї позивачем не в повній мірі враховані суми платежів, які здійснені відповідачем на користь Савинського ринку в рахунок оплати зобов'язань позивача перед ринком.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено ч.1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату.

Як встановлено ч.1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір оренди №13-92/КБ-Ю№4-2012 від 04.07.2013 є підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК.

Згідно зі статтею 530 ЦК якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до положень статті 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст.ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції, проте виходячи зі змісту апеляційної скарги ТОВ "Курганський бройлер" оспорює судове рішення в частині періоду нарахування пені та зазначає, що місцевим господарським судом невірно розтлумачено умови договору оренди №13-92/КБ-Ю від 04.07.2013, відповідно до якого, пеня нараховується за весь час прострочення виконання договірних зобов'язань.

У відповідності до вимог частини 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За таких підстав, рішення суду першої інстанції переглядається в апеляційному порядку в частині вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що не заперечуючи проти існування заборгованості по орендним платежам, відповідач між тим, заперечував правомірность нарахування розміру заборгованості за договором оренди №13-92/КБ-Ю від 04.07.2013, здійсненим позивачем у розрахунку до позовної заяви. Крім того, відповідач вважав, що позивачем не в повній мірі враховані суми платежів, які здійснені відповідачем на користь Савинського ринку в рахунок оплати зобов'язань ТОВ "Курганський бройлер" перед ринком.

На підтвердження своїх заперечень, відповідачем до матеріалів справи надано копії чеків до прибуткових касових ордерів (а.с. 70-71 т. 1), копії платіжних документів про сплату орендної плати та комунальних платежів, копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) з компенсації електроенергії (а.с. 101-202 т. 1).

Разом з тим, як встановлено матеріалами справи, на підставі договору №13-92/КБ-Ю від 04.07.2013, в оренді позивача знаходились також інші об'екти, надані орендодавцем - ТОВ "Курганський бройлер". В період дії договору, позивачем складалися акти здачі-приймання робіт (надання послуг) з оренди інших орендованих за договором кіосків та надавалися акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) з компенсації електроенергії (а.с. 70-200, том 2).

Дослідивши надані відповідачем документальні докази, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що з наданих відповідачем документів неможливо встановити за який саме об'єкт оренди та за яким договором здійснювалась оплата, оскільки в призначеннях платежів така інформація не міститься. При цьому, враховуючи надання в оренду декількох об'єктів за Договором №13-92/КБ-Ю від 04.07.2013 та формування сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) одночасно по декільком об'єктам оренди, а також те, що суми здійснених позивачем оплат не співпадають з виставленими в актах сумами, а копії квитанцій, наданих відповідачем не містять інформації про об'єкт, за який здійснюється оплата, суд вважає, що наданими документами відповідачем не доведено факт належного виконання умов договору №13-92/КБ-Ю від 04.07.2013 щодо своєчасного та в повному обсязі здійснення орендних платежів. Також відповідачем належними доказами не спростовано заявлений позивачем до стягнення розмір суми заборгованості.

Враховуючи, що при здійсненні платежів відповідач не зазначав за який об'єкт оренди здійснюється оплата, отримані кошти було розподілено позивачем по різним об'єктам оренди в межах укладеного договору в порядку утворення такої заборгованості та в межах отриманих сум, про що свідчать надані позивачем до позовної заяви розрахунки з ФОП Опікуновою К.А. станом на 12.01.2018. (а.с. 19-21)

За таких підстав, виходячи з документальних доказів, наданих сторонами по справі, колегія суддів вважає, що позивачем доведено існування у ФОП Опікунової К.А. основної заборгованості за договором оренди №13-92/КБ-Ю від 04.07.2013 в розмірі 22270,57 грн., яка станом на час звернення з позовом (20.03.2018) відповідачем не сплачена.

Крім того, за порушення відповідачем належного виконання своїх зобов'язань за договором оренди №13-92/КБ-Ю від 04.07.2013 щодо своєчасного здійснення орендних платежів, позивач відповідно до умов договору і положень чинного законодавства здійснив нарахування штрафних санкцій.

Зокрема, у відповідності до п.5.3. договору, за порушення строків орендної плати Орендар, сплачує Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення за кожен день прострочення від вартості щомісячної орендної плати за відповідний Об'єкт оренди. Пеня нараховується за весь час прострочення виконання договірних зобов'язань.

Крім того, положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено право позивача нарахування на суму заборгованості 3% річних та інфляційних втрат.

Зокрема, до стягнення з ФОП Опікунової К.А. позивачем нараховано пеню у розмірі 5773,87 грн. за період з 12.03.2017 по 27.02.2018, інфляційні втрати за період з 28.02.2015 по 27.02.2018 в розмірі 9119,37 грн. та 3% річних за період з 28.02.2015 по 27.02.2018 в розмірі 1642,59 грн. (а.с. 17-18 т. 1).

27.09.2018 ФОП Опікунова К.А. звернулась до господарського суду Харківської області із заявою про застосування наслідків позовної давності по нарахованій позивачем заборгованості та додатковим нарахуванням на неї (т. 2 а.с. а.с. 238).

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (п. 1 ст. 261 ЦК України)

У ЦК України встановлено як загальну, тривалістю у три роки (стаття 257), так і спеціальну позовну давність (стаття 258), скорочену або більш тривалу порівняно із загальною.

Спеціальна позовна давність підлягає застосуванню лише у випадках, прямо передбачених законом.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Спеціальна позовна давність встановлена ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки порушення прав ТОВ "Курганський бройлер" за договором оренди №13-92/КБ-Ю від 04.07.2013 по об'єкту, що розташований за адресою: с. Савинці, вул. 20-ї Гв. Девізії, 7/2 є доведеним, колегія суддів вважає правомірним застосування до спірних правовідносин наслідків позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, з позовною заявою до суду першої інстанції позивач звернувся 20.03.2018 отже, наслідки спливу позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу у розмірі 22270,57 грн. підлягають застосуванню до боргу, який виник у відповідача до 20.03.2015. Отже, застосовуючи в цій частині до правовідносин сторін наслідки спливу позовної давності, періодом за який підлягає стягненню основна заборгованість є період з 31.03.2015 по 01.02.2017. При цьому, згідно розрахунків позивача, станом на 28.02.2015 відповідач мав заборгованість в розмірі 5218,70 грн. Разом з тим, вказаний період підпадає під період спливу позовної давності, а отже не може бути врахований в суму основного боргу. За таких підстав, розмір основної заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача, розраховується судом з 31.03.2015 по 01.02.2017 та становить 17051,87 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які є способами захисту його майнового права та інтересу, а їх суть полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу) (п. 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

Враховуючи вищенаведені приписи, а також враховуючи застосування наслідків спливу позовної давності до основної заборгованості, колегія суддів приходить до висновку, що правомірним є нарахування інфляційних втрат за період з 31.03.2015 по 05.03.2018, а не з 28.02.2015, як визначено в розрахунку позивача.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат з урахуванням спливу позовної давності, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягає розмір інфляційних втрат в сумі 5407,31 грн., що також правомірно зазначено судом першої інстанції.

Крім того, судом здійснено перерахунок заборгованості 3% річних з урахуванням розміру основного боргу, що підлягає стягненню з відповідача та з урахуванням спливу позовної давності до основного зобов'язання в сумі 17051,87 грн., у зв'язку з- чим, судом встановлено, що розмір 3% річних, який підлягає стягненню з 31.03.2015 по 27.02.2018 (визначено позивачем) становить 1221,32 грн.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання.

За умовами п.5.3. договору, за порушення строків орендної плати орендар, сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення за кожен день прострочення від вартості щомісячної орендної плати за відповідний об'єкт оренди. Пеня нараховується за весь час прострочення виконання договірних зобов'язань.

Отже, умовами договору сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій іншій, ніж встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, у вигляді пені за весь час прострочення виконання зобов'язання, що відповідає вимогам ст. 231, ст. 232 ГК України.

За правилами статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Правова позиція з цього питання викладена в постанові Верховного Суду України по справі №6-474цс16 від 18.05.2016. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15 та від 25 травня 2016 року у справі № 6-1138цс15.

У наданому позивачем розрахунку, розмір пені, заявлений до стягнення з ФОП Опікунової К.А., обраховується з 12.03.2017 року. Натомість до суду з позовом позивач звернувся 20.03.2018. Оскільки позовна давність до вимог про стягнення пені є спеціальною, тому наслідки спливу позовної давності за вимогами щодо пені застосовуються до 20.03.2017.

За таких підстав, стягненню з відповідача підлягає пеня за кожен день прострочення, початок нарахування якої починається з 20.03.2017, а не з 12.03.2017, як визначено позивачем.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення пені за період з 20.03.2017 по 27.02.2018 в розмірі 4316.23 грн., а саме:

- з 20.03.2017 по 13.04.2017 (днів: 25, подвійна облікова ставка НБУ: 28), пеня: 327.02 грн.

- з 14.04.2017 по 25.05.2017 (днів: 42, подвійна облікова ставка НБУ: 26), пеня: 510.15 грн.

- з 26.05.2017 по 06.07.2017 (днів: 42, подвійна облікова ставка НБУ: 25), пеня: 490.53 грн.

- з 07.07.2017 по 02.08.2017 (днів: 27, подвійна облікова ставка НБУ: 25), пеня: 315.34 грн.

- з 03.08.2017 по 13.09.2017 (днів: 42, подвійна облікова ставка НБУ: 25), пеня: 490.53 грн.

- з 14.09.2017 по 26.10.2017 (днів: 43, подвійна облікова ставка НБУ: 25), пеня: 502.21 грн.

- з 27.10.2017 по 14.12.2017 (днів: 49, подвійна облікова ставка НБУ: 27), пеня: 618.07 грн.

- з 15.12.2017 по 31.12.2017 (днів: 17, подвійна облікова ставка НБУ: 29), пеня: 230.32 грн.

- з 01.01.2018 по 25.01.2018 (днів: 25, подвійна облікова ставка НБУ: 29), пеня: 338.70 грн.

- з 26.01.2018 по 27.02.2018 (днів: 33, подвійна облікова ставка НБУ: 32), пеня: 493.34 грн.

При цьому, виходячи з умов договору, у п. 5.3. якого визначено, що пеня нараховується за весь час прострочення виконання договірних зобов'язань, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що обмеження шестимісячного періоду нарахування пені в даному випадку не застосовується.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі з'ясовано обставини справи та їм надано належну правову оцінку, отже висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позовної заяви та стягнення з відповідача 17 051,87 грн. основного боргу, інфляційних втрат у розмірі 5407,31 грн., 3% річних у розмірі 1221,32 грн. та 4316,23 грн. пені є цілком правомірним та ґрунтується на вимогах законодавства.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер" задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275-276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд; -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер", с. П'ятигірське, Балаклійський район, Харківська область Головного залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2018 у справі №922/686/18 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.02.2019

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.В. Шевель