П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 2а-36/08

Провадження № 11-903зва18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд постанови Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2015 року (суддя Гавриленко В. Г.), ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року (судді Мікула О. І., Курилець А. Р., Кушнерик М. П.) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2017 року (судді Смокович М. І., Калашнікова О. В., Стрелець Т. Г.) в адміністративній справі № 2а-36/08 за позовом ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_3, до виконавчого комітету Калуської міської ради Івано-Франківської області (далі - Міськвиконком), треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Обласне комунальне підприємство «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, про визнання нечинними рішень та

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2008 року ОСОБА_4звернувся до суду з позовом до Міськвиконком, у якому з урахуванням неодноразово уточнених позовних вимог просив:

- визнати нечинними рішення відповідача: від 26 жовтня 2004 року № 517 «Про часткове перепланування квартири АДРЕСА_1 та влаштування окремих входів у підвал та на горище»; від 07 червня 2005 року № 274 «Про проектно-вишукувальні роботи для реконструкції квартири АДРЕСА_1 з влаштуванням мансарди, покращенням головного фасаду та переобладнанням частини квартири під аптечний кіоск»; від 20 вересня 2005 року № 463 «Про прийняття в експлуатацію аптечного кіоску на АДРЕСА_1»; від 05 вересня 2006 року № 337 «Про реконструкцію аптечного кіоску та підвальних приміщень на АДРЕСА_1 під аптеку»; від 17 липня 2007 року № 335 «Про прийняття в експлуатацію аптеки на АДРЕСА_1»;

- визнати недійсними: дозвіл на виконання будівельних робіт від 10 серпня 2005 року № 73; акти Державної приймальної комісії від 12 вересня 2005 року та 05 липня 2007 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; свідоцтва про право власності на аптечний кіоск від 06 жовтня 2005 року та 02 серпня 2007 року; технічні паспорти від 19 грудня 2006 року, 27 липня 2011 року та 16 травня 2012 року; акт обстеження санітарно-технічного стану квартири АДРЕСА_1 від 17 травня 2005 року;

- зобов'язати ОСОБА_5 поновити конструкції горища в будинку АДРЕСА_1, ліквідувати самовільно збудовану прибудову до цього будинку, не включати обладнання в аптеці, що створює шум;

- визнати будинок АДРЕСА_1 фактично неіснуючим і повернути 36 кв. м підвальних приміщень цього будинку у спільну власність мешканців будинку;

- визнати громадський будинок АДРЕСА_1 фактично неіснуючим і повернути підвальні приміщення цього будинку у спільну власність мешканців будинку АДРЕСА_1.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області постановою від 28 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовив.

На обґрунтування постановленого судового рішення суд першої інстанції вказав, зокрема, що спірні рішення Міськвиконкому прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2017 року, скасував постанову суду першої інстанції, а провадження в цій справі закрив.

Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

27 липня 2018 року ОСОБА_3 подала до Великої Палати Верховного Судузаяву про перегляд постанови Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2015 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2017 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв'язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом. ОСОБА_3 просить скасувати постановлені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, ОСОБА_3 зазначила, що 14 червня 2018 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) ухвалив рішення у справі «Ашаєв та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_3 (№ 72706/17). На думку заявника, встановлення Судом порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) є підставою для перегляду судових рішень у справі № 2а-36/08.

Учасники справи, будучі належним чином повідомлені судом про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. ОСОБА_3 подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

За таких обставин на підставі пункту 2 частини першої статті 345 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в заяві ОСОБА_3 доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Утілення таких гарантій відбувається шляхом застосування українськими судами при розгляді справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема й у частинах першій та другій статті 6 КАС України.

На підставі статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

За статтею 41 Конвенції якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

З визначення, наведеного у статті 1, а також зі змісту глави 3 Закону № 3477-IV вбачається, що рішення ЄСПЛ може бути виконане шляхом: виплати стягувачеві грошової компенсації (відшкодування), вжиття додаткових заходів індивідуального характеру та/або вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Цією ж нормою права передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Міністерство юстиції України надало копію рішення ЄСПЛ у справі «Ашаєв та інші проти України» разом з його автентичним перекладом українською мовою.

З названого рішення ЄСПЛ у справі «Ашаєв та інші проти України» та додатків до нього вбачається, що ОСОБА_3 подала до ЄСПЛ заяву № 72706/17, у якій скаржилася, зокрема, на надмірну тривалість цивільного провадження та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

14 червня 2018 року ЄСПЛ ухвалив остаточне рішення у справі «Ашаєв та інші проти України» (далі - Рішення), в якому констатував порушення Україною, в тому числі і щодо ОСОБА_3, пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю цивільного провадження.

У мотивувальній частині Рішення ЄСПЛ зазначив, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France), заява № 30979/96). У справі «Красношапка проти України» (заява № 23786/02 від 30 листопада 2006 року) Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються в цій справі (пункти 7 та 8 Рішення).

Крім того, ЄСПЛ указав, що розглянувши всі наявні матеріали, не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику із цього питання ЄСПЛ констатував, що в цій справі тривалість проваджень була надмірною і не відповідала вимозі «розумного строку», а також, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг (пункти 9 та 10 Рішення).

Із цих підстав ЄСПЛ оголосив прийнятними скарги, у тому числі скаргу ОСОБА_3,щодо надмірної тривалості цивільних проваджень та відсутності в національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Постановив, що ці скарги свідчать про порушення пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції та зобов'язав державу-відповідача сплатити заявникам суми, зазначені в додатку до Рішення (пункти 3 й 4 резолютивної частини Рішення).

Як убачається з додатка до Рішення, ОСОБА_3(заява № 72706/17) присуджено 1800 євро як відшкодування моральної та матеріальної шкоди і судових та інших витрат.

З огляду на прийняття ЄСПЛ Рішення ОСОБА_3просить переглянути постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2015 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 2а-36/08 з подальшим їх скасуванням та передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як зазначено вище, рішення суду може бути переглянуте в разі встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

Водночас у розумінні статті 10 Закону № 3477-IV повторний розгляд справи є засобом для забезпечення відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції, як додаткового заходу індивідуального характеру, що вживається з метою виконання рішення ЄСПЛ.

Системний аналіз цих правових норм дає підстави для висновку про те, що встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише у випадку, якщо такий перегляд забезпечить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.

У випадку, що розглядається, ЄСПЛ констатував порушення національними судами вимог розумності строку розгляду справ та відсутності ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг із цього приводу, у зв'язку із чим ОСОБА_3було присуджено компенсацію на відшкодування моральної й матеріальної шкоди, судових та інших витрат в розмірі 1800 євро.

При цьому Рішення не містить указівок на порушення національними судами при розгляді справи ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_3,положень законодавства під час вирішення цієї справи по суті позовних вимог.

Зазначені питання не були предметом дослідження ЄСПЛ при ухваленні Рішення, тому встановлені в ньому конвенційні порушення Україною щодо надмірної тривалості розгляду справи не ставлять під сумнів результат оскаржуваних судових рішень.

Наслідки судових рішень, про перегляд яких ставиться питання в заяві ОСОБА_3,не пов'язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захисту у зв'язку з недотриманням правила «розумного строку розгляду».

Таким чином, ураховуючи встановлене в Рішенні порушення положень Конвенції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі шляхом скасування судових рішень, оскільки можливість їх перегляду обумовлюється змістом констатованих ЄСПЛ порушень. Повторний же розгляд справи не відновить порушеного права заявника на розгляд справи протягом розумного строку, а також права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

У цій справі обов'язок держави виплатити ОСОБА_3компенсацію в розмірі 1800 євро є справедливою сатисфакцією за встановлені Рішенням порушення Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 345, 356, 359, 361, 368, 369 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд постанови Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2015 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 2а-36/08 за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач   О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк   Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима І. В. Саприкіна

О. Р. Кібенко     О. М. Ситнік

В. С. Князєв   О. С. Ткачук

Л. М. Лобойко   В. Ю. Уркевич

О. Г. Яновська