ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/1708/19

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання дій протиправними та скасування постанови, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 грудня 2018 року (суддя першої інстанції Кучина Н.Г., м. Рівне, повний текст складено 11.12.2018),

В С Т А Н О В И В :

22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до управління патрульної поліції в Рівненський області, про скасування постанови у справі про визнання протиправними дій інспектора патрульної поліції роти №3 батальйону №1 управління патрульної поліції у Рівненській області, лейтенанта поліції Холова Олександра Сергіївна при винесенні постанови серії ЕАВ №676257 від 19 жовтня 2018 року про притягнення його до відповідальності, скасування постанови серії ЕАВ №676257 від 19 жовтня 2018 року про притягнення його до адміністративної відповідальності.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись із винесеним рішенням, його оскаржив ОСОБА_1, який покликаючись на порушення судом першої інстанції матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та закрити провадження. У апеляційній скарзі вказує, що судом не враховано, що відповідач зупинив його безпідставно. Зазначає, що поліція вимагала поліс страхування незаконно. Також, зазначає, що суд помилково дійшов висновку, що він відмовлявся пред'явити поліцейському документи, оскільки він зазначав, що зробить це в межах чинного законодавства (під час розгляду справи про адміністративне правопорушення).

Сторони у судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи, що підтверджено матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАВ №676257 від 19 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 керував транспортним засобом з номерним знаком, закріпленим не у встановленому місці та не пред'явив на законну вимогу поліцейського посвідчення водія, свідоцтва про реєстрацію та поліса обов'язкового страхування власників наземних транспортниз засобів, чим порушив пункт 2.4 «а» ПДР України. За вказане порушення ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.

Не погодившись з цією постановою, позивач оскаржив її до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у інспектора були достатні підстави, а саме фактичні дані, які свідчили про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух; не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом; у випадках, визначених Законом України «Про екстрену медичну допомогу», надавати необхідну домедичну допомогу та вживати всіх можливих заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги, у тому числі потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних пригод.

Відповідно до частини другої статті 16 Закону України від 30 червня 1993 року №3353-XII «Про дорожній рух» водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Вимогами підпунктів «а», «б», «ґ» пункту 2.1 Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі - Правила), водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Частиною першою статті 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»).

Статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Вимогами п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 258 КпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Перелік справ про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, встановлено у частині першій статті 222 КпАП, відповідно до якої органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (<…>частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, <…> частини перша, друга і четверта статті 126 <…>).

Згідно з частиною другою статті 222 КпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Таким чином, вказаними нормами чинного законодавства врегульовано процедуру розгляду органами поліції справ про порушення правил дорожнього руху, за якою складання протоколу як окремого документу за ст. 126 КУпАП не передбачено.

Відтак, покликання апелянта на ту обставину, що працівники патрульної поліції не мали повноважень на місці розглядати справу про адміністративне правопорушення є безпідставними.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

Згідно з пунктом 21.3 статті 21 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті (підрозділів Національної поліції), на їх вимогу.

Відповідно до пункту 2.1ґ ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та згідно з пунктом 2.4а ПДР на вимогу працівника міліції пред'явити такий для перевірки.

Отже, зазначеними нормативними актами чітко встановлено право працівників поліції вимагати у водіїв поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, і відповідно - обов'язок водія пред'явити для перевірки працівнику поліції такий документ.

Водночас, доводи апелянта про відсутність підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною шостою статті 121 КУпАП (за описаних обставин) ще не є достатньою підставою вважати, що не було підстав і для притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП.

Наявність документів, що дають право керування автомобілем, а також договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності працівник патрульної поліції перевірив під час того, як зупинив позивача для з'ясування обставин вчинення правопорушення, передбаченого частиною шостою статті 121 КпАП, про які зазначено вище.

Тобто, інспектор патрульної поліції мав обґрунтовані підстави зупинити автомобіль позивача (не для перевірки документів на керування автомобілем та поліса страхування) і оскільки він дійшов висновку про наявність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, то, відповідно, правомірно вимагав в позивача пред'явити документи, що посвідчують наявність документів на право керування автомобілем та договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Те, що позивач не погоджується з інкримінованим йому порушенням ПДР (через розташування номерного знаку за лобовим склом) не звільняє його від обов'язку виконати вимоги посадової особи поліції щодо надання для перевірки обов'язкових документів.

З огляду на наведене, це не дає достатніх підстав для висновку, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП було неправомірним.

Слід зазначити, що до суду першої інстанції відповідачем було надано диск з відеозаписом, згідно якого позивач на вимогу поліцейського не надав для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

При цьому апелянт не спростовує факту непред'явлення ним полісу страхування.

Слід зазначити, що позивач не надав також і суду належних доказів на підтвердження наявності у нього дійсного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Отже, правильним є висновок про відсутність такого станом на момент складання оскаржуваної постанови.

З приводу доводів апелянта про те, що інспектор патрульної поліції не мав права зупиняти його транспорт і перевіряти документи, то такі необґрунтовані.

З 09 грудня 2015 року набрав чинності Закон України від 10 листопада 2015 року № 766-VIII, яким внесено зміни, зокрема, до пункту 21.2 статті 21 від 01 липня 200 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». За змістом вказаної статті (з урахуванням внесених змін), контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідним підрозділом Національної поліції.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова постанова серії ЕАВ №676257 від 19 жовтня 2018 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до відповідачності за ч. 1 ст. 126 КУпАП є законною і підстав для її скасування немає.

Доводи апелянта щодо нероз'яснення поліцейським його прав спростовуються наявними в матеріалах справи відеодоказами.

Крім того, це не спростовує наявності підстав для притягнення до адміністративної відповідальності.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 грудня 2018 року у справі № 569/19776/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Большакова

судді І. В. Глушко

В. Я. Макарик