Справа №22ц-32, 2010р. Головуючий в 1-й інстанції
Зубов О.С.
Категорія: 5 Доповідач – Полікарпова О.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року січня місяця “27” дня колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого – Капітан І.А.
Суддів: Полікарпової О.М., Цуканової І.В.
при секретарі – Валігурській Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 24 вересня 2009 року за позовом відкритого акціонерного товариства «Херсонський електромашинобудівний завод» (далі ВАТ «Електромаш») до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи на стороні відповідачів: ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на частку у домоволодінні та зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_6 до ВАТ «Електромаш», ОСОБА_3 про визнання частково недійсними свідоцтв про право власності №№36,37 від 22 червня 2001 року, визнання за ними права власності на 64/100 домоволодіння,
в с т а н о в и л а:
ВАТ «Електромаш» звернулося із зазначеним позовом до суду, посилаючись на те, що рішенням виконкому Херсонської міськради від 21.05.1987 року їм була відведена земельна ділянка площею 0,95га для розширення санітарної зони підприємства. Згідно цього рішення вони повинні були знести декілька житлових будинків, у тому числі і будинок по АДРЕСА_1 з відселенням його мешканців. У 1992-1993р.р. ними було відселено дві сім’ї, яким належало 33/100 у домоволодінні за вказаною адресою. На думку позивача, за таких обставин вони фактично набули право власності на належну відселеним громадянам частку домоволодіння. Крім того, позивач зазначає, що відкрито володіє спірним майном на протязі 14 років, що є окремою підставою для визнання за ним права власності на частку у домоволодінні.
14.05.2001 року виконком Суворовської районної ради у м. Херсоні своїм рішенням змінив ідеальні частки співвласників домоволодіння, розподіливши 33/100 частин, які мали належати позивачу, між співвласниками, які залишились проживати у двох будинках за адресою: АДРЕСА_1
Постановою Господарського суду Херсонської області від 04 липня 2007 року зазначене рішення виконкому скасовано, але 26.05.2001 року, у той період, коли воно було чинним, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали ОСОБА_3 належну їм частку у домоволодінні, яка була незаконно збільшена за рахунок частки, право на яку повинно належати ВАТ «Електромаш».
Вважаючи, що цей договір купівлі-продажу порушує його право власності, просив визнати його недійсним.
ОСОБА_2 та ОСОБА_6 звернулись із зустрічним позовом до ВАТ «Електромаш», ОСОБА_3 Просили визнати недійсними видані на їх ім’я свідоцтва про право власності №№36,37 від 22.06.2001 року, оскільки рішення виконкому, яким їх частки у домоволодінні збільшені, скасовано постановою Господарського суду Херсонської області.
Разом з тим, просили визнати за ними право власності на 64/100 частини домоволодіння, оскільки один з двох будинків, з яких складалось домоволодіння, у 2006 році знесено, а тому частки у ньому змінились.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 24 вересня 2009 року поновлено ВАТ «Електромаш» строк позовної давності, позов задоволено частково.
Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про визнання недійсними свідоцтв задоволено.
Визнано недійсними свідоцтва №№36,37 від 22.06.2001 року про право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_6, по 23/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1
Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу 54/100частин домоволодіння АДРЕСА_1, укладений 26.05.2001 року між ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, вважати проданою за цим договором ОСОБА_3 31/100 частину вказаного домоволодіння.
Визнано за ВАТ «Електромаш», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 право спільної часткової власності у будинку АДРЕСА_1 в наступних частинах:
- ВАТ «Електромаш» 33/100 частин домоволодіння;
- ОСОБА_3 31/100 частин домоволодіння;
- ОСОБА_2 18/100 частин домоволодіння;
- ОСОБА_6 18/100 частин вказаного домоволодіння.
У зустрічному позові ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про визнання за ними права власності на 64/100 (по 32/100 кожному) домоволодіння АДРЕСА_1 – відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали на нього апеляційні скарги.
ОСОБА_2 у своїй скарзі просить скасувати рішення, а провадження у справі закрити. Апелянт посилається на неналежну оцінку судом доказів по справі, порушення норм матеріального і процесуального права.
ОСОБА_3 у своїй скарзі просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити ВАТ «Електромаш» у задоволенні позову. При цьому зазначає, що судом не в повному обсязі з’ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають встановленим обставинам, судом порушено норми матеріального і процесуального права.
ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у своїх запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 її доводи в частині постановлення нового рішення, яким має бути відмовлено ВАТ «Електромаш» у визнанні за ним права власності на 33/100 домоволодіння підтримують, однак вважають, що рішення в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у домоволодінні, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, повинно залишитись в силі.
ВАТ «Електромаш» у своїх запереченнях на апеляційні скарги обох апелянтів їх доводи не визнає, посилаючись на ті ж підстави, що і в позовній заяві.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2, яка діє також і в інтересах ОСОБА_6, відмовилась від позову.
У відповідності до вимог ст.174,306 ЦПК України відмова судом прийнята.
Судова колегія, заслухавши доповідача, пояснення осіб по справі, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга ОСОБА_3 – у повному обсязі.
Ухвалюючи рішення про задоволення частково первісного позову, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачами ОСОБА_5 і ОСОБА_4 відчужено ОСОБА_3 54/100 частин домоволодіння, тоді як вони мали у власності лише 31/100 частину, а на 23/100 частин до них перейшло право власності незаконно і вони не мали права розпоряджатися цією часткою.
Крім того, суд вважав, що право на частки у домоволодінні, які належали відселеним за рахунок позивача особам, перейшло до позивача.
Однак з таким висновком погодитись не можна.
Так, судом встановлено, що земельна ділянка, на якій розташовано спірне домоволодіння, рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради від 21.05.1987 року відведена державному підприємству «Херсонський електромашинобудівний завод», правонаступником якого є ВАТ «Електромаш», для розширення підприємства та створення санітарної і обслуговуючої зони. У зв’язку з цим жилі будинки, у тому числі і по АДРЕСА_1, підлягали знесенню, з відселенням його мешканців в інше житло. Строк дії рішення встановлено до 31.12.1989 року /а.с.43/. Передбачено законом дозволу облвиконкому на знесення жилих будинків ВАТ «Електромаш» не отримував.
Матеріали інвентарної справи свідчать, що домоволодіння по АДРЕСА_1 складалося з двох жилих будинків, позначених літерами «А» і «Б». Співвласниками його були: ОСОБА_8 – 17/100, ОСОБА_9 – 16/100, ОСОБА_2 і ОСОБА_6 – по 18/100 кожний, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 – 31/100.
У 1992-1993 роках позивач відселив ОСОБА_8 та ОСОБА_10, які були власниками 33/100 частин домоволодіння /а.с.62-63/. Їх частини знаходились у будинку під літ. «А». Будинок позивачем знесено не було, так як на той час там ще проживали ОСОБА_4 і ОСОБА_5 – власники 31/100 частини.
У грудні 2006 року його було знесено ОСОБА_3
Таким чином, між сторонами виник спір щодо знесення жилого будинку у зв’язку з вилученням земельної ділянки для державних потреб.
Спірні правовідносини регулюються статтями 171-174 ЖК, статтями 36-39,45,46 ЗК України 1970 року, Інструкцією Держбудкому СРСР, Міністерства фінансів СРСР, Держбанку СРСР, Будбанку СРСР, затвердженою 29 грудня 1984 року, №72-Д про порядок і умови розрахунків, пов’язаних зі зносом, переносом і відновленням жилих будинків, споруд, які перебувають в особистій власності громадян, що передбачають знесення жилого будинку, надання підприємствами, організаціями і установами, яким відводяться земельні ділянки, власникам будинків, що зносяться іншого житла, а не перехід права власності на нього до підприємств, яким відводиться земельна ділянка.
Ст.317 ЦК України, на яку послався місцевий суд, також не передбачає перехід права власності на жилі будинки, які підлягають знесенню.
Також суд не дав оцінки тій обставині, що на момент звернення позивача до суду будинок під літерою «А», який належав відселеним громадянам, знесено.
За таких обставин у суду не було правових підстав для визнання за первісним позивачем права власності на належні ОСОБА_8 і ОСОБА_9 частки у домоволодінні.
Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу між ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_3, оскільки ВАТ «Електромаш» не є співвласником спірного домоволодіння, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права на земельну ділянку шляхом пред’явлення вимоги щодо недійсності даного договору не відповідає закону.
Отже, судом першої інстанції не дано належну оцінку доказам по справі та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому, відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
З огляду на те, що позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_6 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відмовилась від позову і відмова прийнята судом, рішення суду в частині їх позовних вимог підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Керуючись ст.ст.301,303, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.310 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 24 вересня 2009 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким відмовити ВАТ «Херсонський електромашинобудівний завод» у задоволенні позову.
Провадження по справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_6 закрити.
Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий
Судді