Справа № 266/892/19

Провадження № 2-о/266/77/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року                                                                 м. Маріуполь                

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі: головуючого судді Д’яченко Д.О., за участю секретаря судового засідання Сологуб Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа: Центральний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_3,

ВСТАНОВИВ:

19 лютого 2019 року представник заявника ОСОБА_1 звернувся в інтересах ОСОБА_2 до суду із заявою про встановлення факту народження 17 січня 2019 року в м. Донецьк Донецької області дитини жіночої статі у матері ОСОБА_2 від батька ОСОБА_3. Зареєструвати народження дитини неможливо, оскільки документи, які видані на території не підконтрольній Україні не приймаються органами державної влади, у зв'язку із чим, заявник змушений звернутись до суду з даною заявою, та просить встановити вказаний факт.

Заявник ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, проте звернулась до суду із заявою, в якій просила розгляд справи проводити без її участі.

Представник заявника ОСОБА_1, який діє на підставі договору про надання правової допомоги та ордеру, надав суду заяву, в якій просив провести розгляд справи без його участі.

Представник заінтересованої особи – Центральний районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, надав заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Заінтересована особа ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про розгляд справи без його участі.

Суд, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований 09.06.2012 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у м. Донецьку, актовий запис № 270.

Згідно медичного свідоцтва про народження № 97 від 17 січня 2019 року, виданого медичним закладом Донецьким центром охорони материнства та дитинства на бланку №103/у, який не відповідає Наказу Міністерства охорони здоров’я України № 545 від 08.08.2006 року «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті», ОСОБА_2, 17 січня 2019 року народила дитину жіночої статті.

При ухваленні рішення суд керувався наступними правовими нормами:

У відповідності до ст. 317 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про громадянство України" особа, батьки якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Згідно ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим тимчасово окупованої території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним і не створює правових наслідків.

Місто Донецьк, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1085 від 07.11.2014 року, входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Тобто, реєстрація органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження виявилася неможливою.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

19 лютого 2019 року, вихідний номер № 98/15.2-108 Центральний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відмовив представнику ОСОБА_1 у проведенні державної реєстрації народження дитини жіночої статті, ІНФОРМАЦІЯ_3. В обґрунтування своєї відмови, державний заклад роз’яснив, що представником заявника для підтвердження факту народження дитини пред’явлено копію медичного документу про народження.

       Таким чином, доводи заявника знайшли своє підтвердження, тому заява підлягає задоволенню, що надасть заявнику можливість отримати свідоцтво про народження.

       Керуючись ст. ст. 293, 317, 319 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа: Центральний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_3– задовольнити.

Встановити факт народження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянкою України, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 – 17 січня 2019 року у місті Донецьк Донецької області Україна дитини жіночої статі.

Рішення суду підлягає негайному виконанню, але може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду через Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в 30-денний строк з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після спливу строку подачі апеляційної скарги. В разі подачі апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                                                        Д`яченко Д. О.