10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

21 лютого 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4271/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чиркін С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу за період з липня 2014 року по травень 2018 року пенсії позивачу;

- зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії за віком, а також сплатити заборгованість за період з липня 2014 року по травень 2018 року позивачу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 2009 року здобув право на отримання пенсії за віком. До липня 2014 року позивач перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Жовтневого району м. Луганська. З грудня 2017 року позивача поставлено на облік до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області. У червні 2018 року відповідачем було виплачено одну щомісячну пенсію у сумі 2400,00 грн, але заборгованість з липня 2014 року по травень 2018 року відповідачем не було сплачено. На теперішній час пенсія позивачу сплачується щомісячно, остання отримана ним пенсія за листопад 2018 року. Вважає, що діями, що полягають у невиплаті та неперерахуванні пенсії, відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією України та Законами України права позивача, тим самим позбавивши єдиного джерела для існування.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху, запропоновано позивачу протягом п'яти календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду: докази на підтвердження дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, або заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з належними докази поважності причин його пропуску (а.с. 16).

08 січня 2019 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками .

Ухвалою суду від 16 січня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, поновлено позивачу строк звернення до суду, задоволено клопотання про витребування доказі (а.с. 1-2).

Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву (а.с. 66-67).

В обґрунтування своєї позиції зазначив, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365» заборгованість пенсії за період з 01.12.2017 по 30.04.2018 нарахована та включено в додаткову відомість. Будь-які рішення про зупинення/припинена/відмову у поновлені належних пенсійних виплат не приймалось. З огляду на вищенаведене, Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до управління необґрунтованими.

Ухвалою від 08 лютого 2019 року вирішено перейти із розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін (а.с. 62).

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином (а.с. 63, 64, 65).

З урахуванням вимог статей 194, 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вважає за можливе розглянути справу в письмовому провадженні на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено інформацією, зазначеною в паспорті громадянина України (а.с. 11), картки платника податків (а.с. 10зв.), довідці від 11.12.2017 № 0000435566 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 12).

12 грудня 2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про запит її пенсійної справи з УПФУ в Жовтневому районі м. Луганська у зв'язку з переїздом на постійне місце проживання до смт. Біловодськ (а.с. 88).

Відповідно до інформації, зазначеної в розпорядженні від 03.04.2018 № 3186, позивача взято на облік з 01.08.2014 (а.с. 79).

Відповідно до інформації, зазначеній в довідці, виданій Біловодським відділом Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на вимогу ухвали суду, позивачу нараховано заборгованість за період з 01.12.2014 по 30.04.2018 в сумі 82603,30 грн. З травня 2018 року по теперішній час пенсія виплачується щомісячно (а.с. 68).

Згідно з інформацією, зазначеною в протоколі від 28.01.2019, позивачу за травень 2018 року пенсію нараховано та сплачено (а.с. 96)

На підставі вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що відповідачем нараховано, але не виплачено позивачу пенсію за період з 01.12.2014 по 30.04.2018 з посиланням на постанову КМУ від 25.04.2018 № 335. Жодних пояснень з приводу не нарахування та не виплати позивачу пенсії з липня 2014 року по листопад 2014 року позивачем не надано.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо невиплати пенсії минулих періодів з 01.07.2014 по 30.06.2018.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи».

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.

Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.

Постановою кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136, яка набрала чинності з 04.03.2016, затверджено Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Порядок № 136).

Згідно з пунктом 9 Порядку № 136 у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 136 розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфіну протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 11 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання.

Відповідно до пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).

Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

З вищеописаних норм Закону № 1058-IV слідує, що після поновлення виплати пенсії пенсіонеру територіальний орган Пенсійного фонду України має виплатити пенсіонеру суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, за минулий час у порядку, визначеному статтею 46 Закону № 1058-IV.

У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як вже вище зазначено, порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість по виплаті пенсії за минулий період, визначається виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Відповідно, посилання відповідача на відсутність визначеного постановою Кабінету Міністрів України порядку виплати пенсії за минулий період, відмінного від порядку, визначеного статтею 46 Закону № 1058-IV, як на перешкоду виплати заборгованості позивачу, є безпідставними.

Згідно з інформацією, зазначеною в протоколі від 10.04.2018 відповідачем здійснено нарахування позивачу пенсії з серпня 2018 року по квітень 2018 року (а.с. 90-91).

Однак на вимогу ухвали суду відповідачем надано довідку б/н б/д (а.с. 68), якою ним підтверджено наявність заборгованості з виплати пенсії позивача, зазначивши при цьому період заборгованості з 01.12.2014 по 30.04.2018 без жодного пояснення з приводу не включення до зазначеного періоду пенсії за серпень - листопад 2014 року.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

З огляду на матеріали справи та приписи частини першої статті 46 Закону № 1058-IV, суд вважає безпідставним не включення відповідачем до періоду заборгованості пенсії з серпня 2018 року по квітень 2018 року.

У позовній заяві позивач зазначає, що відповідачем йому невиплачено пенсію за період з липня 2014 року по травень 2018 року.

Разом з тим, відповідно до інформації, зазначеної в протоколі від 28.01.2019 (а.с. 96), позивачу пенсію за травень 2018 року виплачено в повному обсязі.

Таким чином, обставини не сплати пенсії за травень 2018 року, зазначені позивачем, спростовані матеріалами справи.

Щодо зазначення позивачем про не сплату йому відповідачем пенсії за липень 2014 року суд зазначає таке.

Згідно з розпорядженням відповідача позивача взято до нього на облік саме з 01 серпня 2018 року, відповідно до інформації з центральної бази одержувачів пенсії останньою датою нарахування пенсії позивачу, до поновлення є липень 2014 року, а саме: пенсію йому нараховано 04.07.2014.

Тобто твердження позивача про несплату йому заборгованості за липень 2014 року, спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача в частині невиплати йому пенсії за липень 2014 року та зобов'язання виплатити пенсію за липень 2014 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З огляду на матеріали справи вбачається, що позивачу не виплачено пенсію за період з 01.08.2014 по 30.04.2018.

Таким чином, суд дійшов висновку, що здійснивши нарахування позивачу пенсії минулих періодів, відповідач безпідставно, всупереч вимог статті 46 Закону № 1058-IV не виплатив позивачу заборгованість по виплаті пенсії, що утворилася за період з 01.08.2014 по 30.04.2018.

Відповідно, судом встановлено, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача сплатити заборгованість по виплаті пенсії, що виникла з 01.08.2014 по 30.04.2018 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги про зобов'язання відповідача поновити виплату позивачу призначеної за віком пенсії, суд зазначає, що матеріалами пенсійної справи позивача у повній мірі підтверджено, що щомісячне нарахування та виплата пенсії позивачу вже поновлені.

Відповідно, в цій частині вимога задоволенню не підлягає.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету, суд вважає необхідним допустити цю постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання до суду даного позову сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн, що підтверджено квитанцією про сплату від 08.12.2018 № 1 (а.с. 4).

Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 704,80 грн до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2, місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місце знаходження: 92800, Луганська область, смт. Біловодськ, вул. Центральна, буд. 77, код ЄДРПОУ 41247269) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії минулих періодів з серпня 2014 року по квітень 2018 року.

Зобов'язати Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_1 пенсію минулих періодів з серпня 2014 року по квітень 2018 року.

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у невиплаті за липень 2014 року та травень 2018 року пенсії, зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії за віком, а також сплатити заборгованість за липень 2014 року та травень 2018 року відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп.).

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.М. Чиркін