КОПІЯ

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

Справа № 679/669/18

Провадження № 22-ц/4820/246/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд в складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П’єнти І.В., Талалай О.І.

секретар судового засідання Медведчук Н.Д.

за участю представника ДП «Національна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Федорчука М.І.

розглянув у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні цивільну справу 679/669/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Нетішинського міського суду від 01 листопада 2018 року (суддя Гавриленко О.М., повне судове рішення складено 01 листопада 2018 року) у справі за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

У травні 2018 року Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги. В обґрунтування позову зазначено, що 30 серпня 2006 року між сторонами був укладений договір №86/1490 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, згідно умов якого підприємство взяло на себе обов'язок постачати відповідачу вчасно та відповідної якості зазначені послуги, а ОСОБА_5 зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором. Відповідач взятих на себе зобов'язань належним чином не виконував, в зв'язку з чим станом на 01.05.2018 року за ним рахується заборгованість в сумі 23 779,17 грн., з яких: 14 912,93 грн. - заборгованість за спожиті комунальні послуги, 2 207,35 грн. - інфляційні витрати, 493,65 грн. - 3% річних, 6 165,24 грн. - пеня в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов'язання, які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Нетішинського міського суду від 01 листопада 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» заборгованість за спожиті комунальні послуги в сумі 14 912,93 грн., інфляційні витрати в сумі 2 207,35 грн., 3% річних в сумі 493,65 грн., пеня в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов'язання в сумі 6 165,24 грн., а всього - 23779,17 грн. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_5 оскаржив його в апеляційному порядку та вказує, що це рішення постановлено з порушенням судом норм матеріального та процесуального права і підлягає до скасування. На підтвердження доводів апеляційної скарги ОСОБА_5 зазначив, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не встановив правовідносини, які виникли між сторонами, не дослідив його письмові пояснення у справі, не застосував законодавство, яке підлягало застосуванню, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення про задоволення позову.

Представник ДП НАЕК Енергоатом» Федорчук М.І. заперечив проти доводів апеляційної скарги та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_5 до суду не з'явився, хоча про день і час розгляду справи повідомлений належним чином. Направив до суду клопотання про слухання справи без його участі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

В силу положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок заборгованості відповідає вимогам закону, він відповідачем не спростований, тому з огляду на порушення відповідачем зобов'язання з оплати житлово-комунальних послуг, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з урахуванням інфляції, 3% річних та пені за несвоєчасний розрахунок за період з жовтня 2015 року по квітень 2018 року включно.

Однак, висновок суду першої інстанції в частині щодо стягнення пені за період з жовтня 2015 року по квітень 2018 року не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) вимагати від боржника сплатити гроші за надані послуги.

Судом першої інстанції вірно встановлено та не заперечується сторонами, що 30 серпня 2006 року між сторонами був укладений договір №86/1490 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, згідно умов якого підприємство взяло на себе обов'язок постачати відповідачу вчасно та відповідної якості зазначені послуги, а ОСОБА_5 зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором. Відповідач свої зобов'язання виконував неналежним чином, у зв'язку з чим станом на 01.05.2018 року наявна заборгованість за спожиті комунальні послуги в сумі 14 912,93 грн., 2 207,35 грн. - інфляційні витрати, 493,65 грн. - 3% річних.

Вказані обставини підтверджуються довідками про взаєморозрахунки між ВП «ХАЕС» ДП НАЕК Енергоатом» та ОСОБА_5, розрахунку суми заборгованості з урахуванням 3% річних від простроченої суми заборгованості за кожен день прострочення (а.с. 12, 15-17).

Так статтею 162 Житлового кодексу України передбачено, що власник зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначено у Законі України «Про житлово-комунальні послуги».

Положеннями п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі - Закон), п. 18, пп. 1 п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ №630 від 20.07.2005 року споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 32 вищевказаного Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Разом з тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Так пунктом 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

Така ж відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за надання послуг встановлена у пункті 23 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та пункті 20 Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Отже, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК України.

Таким чином, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з чинними тарифами.

Відповідно до наданого суду розрахунку, розмір заборгованості відповідача за спожиті за період з жовтня 2015 року по квітень 2018 року комунальні послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення становить 14912,93 грн. (а.с.12). Доказів на спростування наданого позивачем розрахунку відповідач суду не надав, а розрахунок суми бору, наданий позивачем у суді першої інстанції, не викликає сумніву в його правильності.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК, тому до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Враховуючи те, що позовна заява складена з урахуванням трирічного строку позовної давності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 14912,93грн., інфляційних втрат в сумі 2207,35грн. та 3% річних за період з жовтня 2015 року по квітень 2018 року включно в сумі 493,65грн.

Вказані висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовуються, а тому судове рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.

Разом з тим, як вбачається з пункту 11 Договору №86/1490 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 30.08.2006 року укладеного між сторонами, останні погодили, що за порушення споживачем встановленого цим договором строку оплати за надані послуги споживач сплачує пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочки.

В порядку ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У зв'язку із порушенням строків розрахунків за договором позивач просив стягнути з відповідача пеню за період з 21.10.2015 року по 30.04.2018 року в розмірі 6165,24 грн.

Проте проведений позивачем та взятий судом першої інстанції до уваги розрахунок пені, на думку колегії суддів не відповідає вимогам ч. 2 ст. 258 ЦК України, яка передбачає, що до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, з урахуванням вимог закону, дати звернення до суду з цим позовом, заявлених позовних вимог та позиції відповідача щодо строків позовної давності, викладеної в письмових поясненнях (а.с. 59 - 60), колегія суддів вважає що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнення пені з урахуванням річного строку позовної давності. А саме: відповідно розрахунку, наданого позивачем, підлягає до стягненню пеня за період з травня 2017 року по травень 2018 року у розмірі 772 грн. 32 коп. (а.с. 16). А тому доводи апеляційної скарги в частині порушення судом норм матеріального права при стягненні пені та визначенні періоду для її стягнення є обґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права, а саме ст. 189, 197, 229 ЦПК України є такими, що не заслуговують на увагу, адже судом першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі від 30.05.2018 року постановлено проводити розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням осіб. А згідно ч. 3 ст. 279 ЦПК України підготовче судове засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. Також, як вбачається із судового рішення, судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 229 ЦПК України були досліджені усі докази, що надавалися учасниками справи та їх представниками.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки ОСОБА_5 звільнений від сплати судового збору, з урахуванням часткового задоволення позову Державному підприємству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» слід компенсувати 1362 грн. (18386,07х100:23779,17=77,3% х1762:100=1362) судових витрат за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Нетішинського міського суду від 01 листопада 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_5 пені змінити, зменшивши суму пені до 772 грн. 32 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

Компенсувати Державному підприємству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (місцезнаходження: 30100, Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Енергетиків, 20 ЄДРПОУ 21313677) судові витрати в сумі 1362 грн. за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 лютого 2019 року.

Судді: (підпис) А.П. Корніюк

(підпис) І.В. П'єнта

(підпис) О.І.Талалай

Згідно з оригіналом

Суддя А.П. Корніюк