Справа № 143/1272/18

Провадження № 22-ц/801/491/2019

Категорія: 53

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєчко В. Л.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2019 рокуСправа № 143/1272/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Якименко М. М.,

суддів : Ковальчука О.В., Сала Т. Б.

за участі секретаря судового засідання Кирилюк Л. М.

розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Погребищенське автотранспортне підприємство 10537» з участю третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору директора Приватного акціонерного товариства «Погребищенське автотранспортне підприємство 10537» Тарасюка Миколи Олександровича про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

за апеляційною скаргою директора Приватного акціонерного товариства «Погребищенське автотранспортне підприємство 10537» Тарасюка Миколи Олександровича на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 29 грудня 2018 року, ухвалене суддею Сєчком В.Л.,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства "Погребищенське автотранспортне підприємство 10537" участю третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору директора Приватного акціонерного товариства «Погребищенське автотранспортне підприємство 10537» Тарасюка Миколи Олександровича про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Вимоги мотивував тим, що у 2006 році закінчив Вінницький національний аграрний університет за спеціальністю механізація сільського господарства та здобув кваліфікацію інженера-механіка.

З 07.05 2010 року на підставі наказу № 29-к від 07.05.2010 року він почав працювати у ВАТ «Погребищенське АТП 10537» на посаді механіка. Після проведеної 09.11.2010 року реорганізації товариства продовжував працювати на цій же посаді у Приватному акціонерному товаристві «Погребищенське автотранспортне підприємство 10537».

Наказом директора Приватного акціонерного товариства «Погребищенське автотранспортне підприємство 10537» від 16.07.2018 року №96-к його було звільнено з посади механіка відділу безпеки дорожнього руху та охорони праці на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вказане звільнення його з посади вважає незаконним ,виходячи з наступного.

В наказі про звільнення № 96-к від 16.07.2018 року роботодавець не конкретизовував підставу його звільнення з посади механіка за ініціативою власника. Під час його звільнення вимоги ст.ст.49-2, ст.49-4, ст.43 КЗпП України директором Приватного акціонерного товариства «Погребищенське автотранспортне підприємство 10537» у повному обсязі дотримано не було.

Крім зазначеного, в порушення вимог чинного трудового законодавства директором товариства не було вжито відповідних заходів щодо надання йому можливості працевлаштування на іншій посаді в ПрАТ «Погребищенське автотранспортне підприємство 10537». Також роботодавцем не було враховано його переважного права на залишення на роботі, оскільки він є учасником бойових дій (АТО) та має на утриманні двох дітей.

Представник відповідача та третя особа відзивів на позов до суду не подали.

Справа була розглянута судом за правилами спрощеного провадження.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 29 грудня 2018 року позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді механіка відділу технічного обслуговування та ремонту Приватного акціонерного товариства "Погребищенське автотранспортне підприємство 10537" з 16 липня 2018 року по 01 листопада 2018 року включно.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Погребищенське автотранспортне підприємство 10537" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15168,33 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Погребищенське автотранспортне підприємство 10537" на користь держави судовий збір у розмірі 704, 80 грн.

Рішення позивач в апеляційному порядку не оскаржував.

Не погодився із рішенням суду відповідач, оскаржив його в апеляційному порядку. Пославшись на його незаконність і необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування усіх обставин справи, в апеляційній скарзі просить його скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

На апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав відзив, в якому позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст.369 ЦПК України справа розглядається в порядку спрощеного провадження.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону відповідає частково.

Судом встановлено, що з 07.05.2010 року, на підставі наказу № 29-к, ОСОБА_3 почав працювати у ВАТ «Погребищенське АТП 10537» на посаді механіка, а з 09.11.2010 року на цій же посаді у Приватному акціонерному товаристві «Погребищенське автотранспортне підприємство 10537» у відділі технічного обслуговування та ремонту підприємства.

Позивач є учасником бойових дій. На утриманні позивача знаходяться двоє дітей: донька ОСОБА_6 та донька ОСОБА_7.

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду від 08.10.2018 позивачу було поновлено строк для звернення до суду з позовом.

Наказом №96-к від 16.07.2018 директора Приватного акціонерного товариства «Погребищенське автотранспортне підприємство 10537» ОСОБА_3 було звільнено з посади механіка відділу безпеки дорожнього руху та охорони праці на підставі п.1 ст.40 КЗпП . При цьому, причини звільнення в наказі роботодавцем вказано не було.

В ході розгляду справи наказом №106-к від 01.11.2018 було скасовано наказ №96-к від 16.07.2018 про звільнення позивача із займаної посади, як такий що виданий з допущеними помилками. Згідно наказу №107-к від 01.11.2018 звільнено з посади механіка саме відділу технічного обслуговування та ремонту на підставі п.1 ст.40 КЗпПу зв'язку із скороченням чисельності працівників.

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду від 27.11.2018 позивачу відмовлено у прийняті до розгляду та повернуто заяву про зміну предмету позову по даній справі на підставі ст.49 ЦПК України.

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду від 26.12.2018 закрито провадження у даній справі в частині позовних вимог щодо скасування наказу №96-к від 16.07.2018 у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Згідно з п.1 ч.1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Ч. 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пп. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.ч.1,3 статті 49-2 КЗпП України - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Із викладеного випливає, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу попередити працівника про можливе наступне вивільнення та обов'язок працевлаштувати працівника.

У правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 09 серпня2017року у справі № 6-1264цс17, йдеться, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджував ся він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (ст. 42 КЗпП України).

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільняється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

У правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 01 квітня2015року у справі № 6-40цс15, зазначено, що, оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відповідно до ст. 62 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Так судом встановлено, що, згідно штатного розпису ПрАТ «Погребищенське автотранспортне підприємство 10537» на 2018 рік, який вводився в дію з 01.07.2018 року, штатна чисельність механіків у відділі технічного обслуговування та ремонту складає 3 чоловіки. А вже згідно штатного розпису , який вводився в дію з 01.08.2018року, - штатна чисельність механіків у відділі технічного обслуговування та ремонту складала 2 чоловіки.

Управління Держпраці у Вінницькій області на звернення позивача провело інспекційне відвідування підприємства, за результатами якого 28.08.2018 року його письмово повідомило та роз'яснило, що щодо переважного права залишення позивача на роботі, то за документами наданими при проведенні заходу контролю, на посаді механіка залишено працівника, який в 2008 році отримав каліцтво на цьому ж підприємстві.

Судом оглядалась особова справа ОСОБА_3, яка була надана відповідачем. З неї вбачається, що позивач має статус учасника бойових дій. Дана обставина відома була роботодавцю та ніким мне спростовується. На утриманні позивача знаходяться донька ОСОБА_6 та донька ОСОБА_7.

П.13ст.12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надається переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

Суд встановив, що при вивільненні ОСОБА_3 роботодавець не запропонував йому всі наявні на підприємстві вакансії та роботи, які він може виконувати. З таким висновком погоджується апеляційна інстанція.

Оскільки відповідач наказом №106-к від 01.11.2018 скасував свій попередній наказ №96-к від 16.07.2018 про звільнення ОСОБА_3 із займаної посади механіка, як такий, що виданий з допущеними помилками, позивач підлягав поновленню на роботі з виплатою втраченого заробітку. Однак, як правильно зазначив суд, підприємство не поновило позивача на роботі і не виплатило йому втрачений заробіток. З викладеного випливає, що наказом№107-к від 01.11.2018, позивач повторно був звільнений з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, в зв'язку з скороченням чисельності штату, хоча в трудових відносинах з 16.07.2018 року з відповідачем не перебував.

Відтак висновок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області про те, що ОСОБА_3 був незаконно звільнений та підлягає поновленню на роботі з 16.07.2018 року є правильним.

В супереч ст.81 ЦПК України відповідач не спростував обставини, на які позивач посилався у своїй позовній заяві, обґрунтовуючи позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач після 16.07.2018 року продовжував працювати механіком відділу технічного обслуговування та ремонту, оскільки був звільнений з зазначеної посади з іншого відділу безпеки дорожнього руху та охорони праці, яку він не займав і з власної ініціативи з вказаного часу до роботи не приступав та з 23.07.2018 року став на облік по безробіттю, не заслуговують на увагу.

Апеляційний суд виходить із того, що факт звільнення позивача з підприємства саме 16.07.2018 року встановлений судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів. Відповідач вказану обставину у визначеному ЦПК України порядку не спростував.

Крім того, як вже зазначалося вище, Управлінням держраді у Вінницькій області було проведено інспекційне відвідування підприємства по обставинам, які є предметом судового розгляду. У відповіді на звернення установа повідомила позивачу, що розрахунок при звільненні був проведений підприємством 18.07.2018 року, оскільки як письмово повідомив сам директор Тарасюк М.О., звільнений ОСОБА_3 відмовився отримати кошти через касу, про що було складено акт від 16.07.2018 року.

Технічна помилка у назві відділу, з якого був звільнений ОСОБА_3 16.07.2018 року, не спростовує висновків суду і не доводить зворотного.

Приймаючи до уваги, що позивач з 16.07.2018 року в трудових відносинах з відповідачем не перебував, оскільки був звільнений, існування повторно виданого наказу від 01.11.2018 року не має юридичного значення при вирішенні питання поновлення його на роботі і не може обмежувати його в перебуванні в трудових відносинах з відповідачем.

На це суд першої інстанції уваги не звернув, хоча це має суттєве значення для правильного вирішення спору. При цьому, визначаючи період, на який позивач підлягає поновленню на посаді, суд першої інстанції жодним чином не мотивував з яких підстав і на підставі якої норми Закону він прийшов до такого висновку.

В силу ч.4 с.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції виходить за межі доводів та вимог апеляційної скарги, оскільки під час розгляду справи встановлено неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ч.2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до довідки №141від 31.10.2018, яка була надана відповідачем, середньомісячна заробітна плата у позивача складає - 4230,63 гривень, середньоденна - 206,37 грн.

Таким чином на користь ОСОБА_3 слід стягнути за 11 робочих днів 2270,07 грн. втраченого заробітку за липень (11х206.37); 25383,78 грн. втраченого заробітку за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2018 року, січень 2019 року (4230,63х6); та 4540,14 грн. за 22 робочі дні лютого місяця 2019 року (206,37 х 22), а всього підлягає стягненню 32193,99 грн., із яких підприємству необхідно відрахувати податки та обов'язкові платежі.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, а тому до уваги колегією суддів не приймаються.

В силу с.376 ЦПК України рішення залишатися в силі не може та підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні позивача до суду він судовий збір не сплачував згідно п. 1 частини 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" .

Відповідно до частини 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, тому з «ПАТ "Погребищенське автотранспортне підприємство10537" слід стягнути на користь держави 1409,80 грн. судових витрат.

Розрахунок 704,80 грн. (вимога немайнового характеру: поновлення на роботі) + 704,80 грн. (вимога майнового характеру: стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) 15168,33 х 1 % (ціна позову) = 151,68 грн., але не менше 704,80 (розмір судового збору за вимогу майнового характеру) = 1409,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 40. 42, 49-2, 232, 235 КЗпП України, ст.ст. 81,141, 367, 374, 376, 382-384, 389,430 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Погребищенське автотранспортне підприємство 10537» задовольнити частково.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 29 грудня 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді механіка відділу технічного обслуговування та ремонту Приватного акціонерного товариства "Погребищенське автотранспортне підприємство 10537" з 16 липня 2018 року.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Погребищенське автотранспортне підприємство 10537" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 32193,99 грн.

Стягнути з «Приватного акціонерного товариства "Погребищенське автотранспортне підприємство10537" на користь держави судовий збір у розмірі 1409,80 грн.

Постанову суду в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня набрання нею законної сили.

Головуючий М.М. Якименко

Судді: О.В. Ковальчук

Т.Б. Сало

Повний текст постанови виготовлено 22 лютого 2019 року.