РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2019 року

м. Рівне

Справа № 562/1752/17

Провадження № 22-ц/4815/164/19

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Шимківа С.С.,

суддів: - Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.

секретар судового засідання - Шептицька С.С.

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,

відповідач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог

щодо предмета спору - Півченська сільська рада Здолбунівського району

Рівненської області,

- Здолбунівська районна державна адміністрації,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу, яка подана представником ОСОБА_3 - адвокатом Маслюком Олександром Миколайовичем на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2018 року (ухвалене у складі судді Шуляка А.С., повний текст рішення складено 23.10.2018 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Півченська сільська рада Здолбунівського району Рівненської області, Здолбунівська районна державна адміністрації про тлумачення заповіту та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, -

в с т а н о в и в :

15 травня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Півченська сільська рада Здолбунівського району Рівненської області, Здолбунівська районна державна адміністрації про тлумачення заповіту.

Позовна заява мотивована тим, що 08 квітня 2008 року ОСОБА_7 складено заповіт, посвідчений секретарем виконкому Півченської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області Харковською І.П. та зареєстрований в реєстрі за № 160.

Все належне ОСОБА_7 майно, в тому числі і житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 вона заповіла в рівних частках їй та ОСОБА_4, а також заповіла їй право на земельну частку (пай) на підставі сертифікату на право на земельну ділянку (пай), серії НОМЕР_1

11.11.2009 року ОСОБА_7 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_2, виданий Здолбунівською районною державною адміністрацією, відповідно до якого їй передано у власність земельну ділянку, площею 1,55 га на території Півченської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.

Вона та ОСОБА_4 (онук спадкодавця) є спадкоємцями за заповітом, а ОСОБА_5 (донька спадкодавця), є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_7, та, як інвалід І групи і успадкувала обов'язкову частку спадкового майна.

Вважає, що волевиявлення спадкодавця ОСОБА_7 було спрямоване на те, щоб заповісти їй земельні ділянки, на які у спадкодавця на момент складання заповіту було право, підтверджене сертифікатом. Однак, коли спадкодавець отримала на підставі сертифікатів державний акт на земельні ділянки, вона не внесла відповідних змін до заповіту.

Відповідач ОСОБА_4 із заявою щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на частку належних спадкодавцю земельних ділянок не звертався.

Просила суд здійснити тлумачення волевиявлення заповідача ОСОБА_7, що при складанні заповіту 08 квітня 2008 року, посвідченого секретарем виконкому Півченської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області Харковською І.П., зареєстрованого в реєстрі за № 160, в частині заповіданого права на земельну частку (пай) ОСОБА_3, воно було спрямоване на заповідання земельної ділянки, площею 1,55 га, яка розташована на території Півченської сільської ради, що належала їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_2, виданого 11.11.2009 року Здолбунівською районною державною адміністрацією.

14 серпня 2017 року ОСОБА_5 подано до суду зустрічну позовну заяву, у якій просила суд визнати недійсним заповіт, вчинений 08 квітня 2008 року на ім'я ОСОБА_7 та посвідчений 08.04.2008 року секретарем виконкому Півченської сільської ради Харковською І.П., зареєстрований в реєстрі за № 160.

Позовна заява мотивована тим, що оспорюваний заповіт ОСОБА_7 не вчиняла - підпис на заповіті їй не належить.

Суттєва різниця в почерку на заповіті та інших документах ОСОБА_7, зокрема посвідченні учасника війни, серії НОМЕР_3 свідчить про підроблення підпису останньої.

Окрім того, секретарем виконкому Півченської сільської ради Харковською І.П. порушено та не дотримано вимоги чинної на той час "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України", затвердженої наказом № 22/5 Міністерства юстиції України від 25.08.94 року.

На заповіті є вільні і не заповнені місця, які секретарем виконкому не прокреслені, що суперечить ч. 2 п. 17 Розділу ІІ Інструкції.

В порушення п. 18 Розділу ІІ Інструкції, посвідчувальний напис не відповідає формі, визначеній у додатку № 6 Інструкції.

Відсутня відмітка про роз'яснення тексту заповіту, а також змісту ст. 535 ЦК України (п. 28, 35 Розділу ІІІ Глави І Інструкції).

Вказане є порушенням норм ст.ст. 1234, 1247, 1248 ЦК України.

Недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Півченська сільська рада Здолбунівського району Рівненської області, Здолбунівська районна державна адміністрації про тлумачення заповіту.

Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_7 від 08 квітня 2008 року, який посвідчений 08 квітня 2008 року, секретарем Півченської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області та зареєстрований в реєстрі за № 160.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки судом встановлено, що заповіт підписано не спадкодавцем, а іншою особою, тому заповіт, в силу ст.ст. 1233, 1257 ЦК України, є недійсним.

11 грудня 2018 року представником ОСОБА_3, адвокатом Маслюк О.М. подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення первісного позову, а зустрічну позовну заяву залишити без розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.

Пояснює, що в рішенні суду неправильно визначено процесуальний статус ОСОБА_4 - він є відповідачем у справі, а не позивачем.

Зустрічну позовну заяву було підписано представником ОСОБА_5 - адвокатом Семенюком О.М.

Частиною 4 статті 42 ЦПК України, в редакції, чинній на час подання зустрічної позовної заяви, передбачено, що повноваження представника можуть посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором.

Долучений до позовної заяви договір про надання правової допомоги та представництво від 27 липня 2017 року не відповідає вимогам Цивільного кодексу України та за своїм змістом являє собою довіреність фізичної особи, складену в простій письмовій формі.

Частиною 2 ст. 42 ЦПК України, в редакції, чинній на час подання зустрічної позовної заяви, передбачено, що довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.

Таким чином, зустрічна позовна заява ОСОБА_5 підписана особою, яка не має повноважень на ведення справи, а тому підлягає залишенню без розгляду.

Суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання позивача ОСОБА_3 про визнання висновку експерта Рівненського НДЕКЦ МВС України від 27.11.2017 року неналежним доказом.

Місцевий суд невмотивовано надав перевагу одним доказам над іншими.

Показання допитаного в судовому засіданні свідка Харковської І.П. спростовують доводи ОСОБА_5 щодо недійсності заповіту.

Так як недійсність заповіту не підтверджується беззаперечними доказами, то до спірних правовідносин слід застосувати правову норму, передбачену ст. 204 ЦК України, якою встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів приходить до висновку про залишення її без задоволення.

Судом встановлено, що 08 квітня 2008 року ОСОБА_7 складено заповіт, згідно якого остання заповіла належний їй на праві особистої власності житловий будинок з надвірними будівлями, які знаходяться в с. Суйми та все майно, де б воно не було та в чому б воно не виражалося, та що буде належати їй на день смерті, у рівних частинах ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а право на земельну частку (пай) на підставі земельного сертифікату, серія НОМЕР_1 - ОСОБА_3 (а.с. 4). Заповіт посвідчено секретарем виконкому Півченської сільської ради Харковською І.П. та зареєстровано в реєстрі за № 160.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_5 (а.с. 7).

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов'язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.

Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).

Висновком експерта Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 27.11.2017 року № 1.1-250/17, що складений на підставі ухвали Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 вересня 2017 року про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, встановлено, що підпис від імені заповідача в особі ОСОБА_7 в заповіті від 08 квітня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі Півченської сільської ради за № 160 виконано не ОСОБА_7, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_7 (а.с. 60-63).

Вказаний висновок експерта сумнівів у його достовірності та обґрунтованості не викликає, так як проведений з дотриманням положень Закону України "Про судову експертизу", Методики судово-почеркознавчої експертизи ДНДЕКЦ МВС, схваленої координаційно-методичною радою ДНДЕКЦ МВС України протокол від 20.04.2007 року № 19, шляхом дослідження оригінальних примірників заповіту та вільних зразків підпису ОСОБА_7 (посвідчення учасника війни, серії НОМЕР_3 справа члена колгоспу на 60 арк; журнал для реєстрації нотаріальних дітей на 60 арк).

Оскільки висновком експертизи встановлено, що підпис у заповіті виконаний не спадкодавцем, а іншою особою - волевиявлення заповідача на передання майна у спадщину було відсутнє.

Зібраними у справі доказами підтверджено, що спірний заповіт не було підписано заповідачем, тому наявні правові підстави для застосування норми частини другої статті 1257 ЦК України та визнання заповіту недійсним.

Під час вирішення цього спору судом першої інстанції установлено обставини, що мають значення для справи, надано їм юридичну оцінку, а також оцінено усі докази, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Документи, що підтверджують повноваження представників визначені в ст. 42 ЦПК України, який діяв на час подання зустрічного позову та в ст. 62 діючого ЦПК.

Зокрема, ч. 4 ст. 42 ЦПК встановлено, що повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, який виданий відповідним адвокатським об"єднанням або договором у якому зазначаються повноваження адвоката як представника.

У матеріалах справи міститься копія договору про надання правової допомоги та представництво ОСОБА_5 у якому чітко виписані повноваження адвоката Семенюка О.М., у тому числі і на подання позовної заяви (а.с. 41).

За таких обставин, доводи автора апеляційної скарги про те, що зустрічна позовна заява ОСОБА_5 підписана особою, яка не має повноважень на ведення справи, а тому підлягає залишенню без розгляду, не заслуговують на увагу.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу, яка подана представником ОСОБА_3 - адвокатом Маслюком Олександром Миколайовичем залишити без задоволення, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 25 лютого 2019 року.

Головуючий-суддя                                         С.С. Шимків

Судді: С.В. Боймиструк

С.О. Гордійчук