ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

21 лютого 2019 року о 10 год. 08 хв.Справа №  280/4622/18   м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Новікової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Ширшова А.А.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

02 листопада 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі – відповідач, ГУ ДФС у Запорізькій області), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 16.10.2018 №Ф-80697-51.

Ухвалою суду від 06.11.2018 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 28.11.2018.

Ухвалою суду від 28.11.2018 підготовче засідання відкладено на 19.12.2018.

Ухвалою суду від 19.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 17.01.2019.

В судовому засіданні 17.01.2019 оголошено перерву в розгляді справи до 12.02.2019. Крім того, ухвалою суду від 17.01.2019 від ГУ ДФС у Запорізькій області витребувано додаткові докази по справі.

12.02.2019 в судовому розгляді адміністративної справи оголошено перерву до 21.02.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та такою, що прийнята в супереч приписів чинного законодавства України. Зазначає, що позивач у встановленому порядку зареєстрований як фізична особа – підприємець та перебуває на загальній системі оподаткування, здійснює діяльність у сфері права. Вказує, що ним у протягом 2017 – 2018 років своєчасно та у повному обсязі сплачувались зобов’язання зі сплати єдиного внеску, як фізичною особою – підприємцем. Зазначає, що з оскаржуваної вимоги не можливо встановити підстави за яких така вимога сформована та не можливо встановити підстави виникнення заборгованості, оскільки позивач жодних повідомлень-рішень про збільшення суми зобов’язання від контролюючого органу не отримував, а поточні платежі позивачем здійснювались вчасно.

В судовому засіданні позивач додатково вказав, що він дійсно має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, проте, на облік до контролюючого органу, як самозайнята особа ніколи не ставав, оскільки здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа – підприємець, а тому двічі сплачувати єдиний внесок як ФОП та як самозайнята особа позивач не зобов’язаний.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що відповідно до приписів Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є як фізичні особи – підприємці так і особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Відповідач зазначає, що враховуючи той факт, що позивачем не сплачувались обов’язкові зобов’язання з єдиного соціального внеску з осіб, які провадять незалежну професійну діяльність за позивачем рахується заборгованість у розмірі 18276,72 грн. Зазначає, що грошові кошти, які сплачувались позивачем як фізичною особою – підприємцем, відповідно до приписів чинного законодавства України, зараховувались в погашення заборгованості за попередній період, а тому твердження позивача про відсутність заборгованості з єдиного внеску є безпідставними.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію викладену в письмових запереченнях та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус фізичної особи – підприємця з 11.06.2007, перебуває на загальній системі оподаткування та здійснює основний вид діяльності у сфері права (КВЕД 69.10).

16 жовтня 2018 року ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-80697-51, в якій позивача зобов’язано протягом 10 календарних днів від дня отримання вимоги сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 1068,00 грн., в т.ч. недоїмка – 302,30 грн., штрафи – 271,52 грн. та пеня – 494,18 грн.

Вважаючи отриману вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду адміністративної справи судом встановлено, що підставою для формування спірної вимоги стало твердження контролюючого органу про наявність у позивача обов’язку нараховувати та сплачувати ЄСВ окремо як ФОП та окремо як самозайнята особа – адвокат. Проте, оскільки позивачем сплачувався ЄСВ у розмірі меншому ніж визначено для ФОП та для самозайнятої особи утворилась недоїмка, що і стало підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Позивач, в свою чергу, вказував на те, що ніколи як самозайнята особа на облік до контролюючого органу не ставав, у зв’язку з чим і відсутній обов’язок подвійної сплати ЄСВ, а ЄСВ як фізичною особою – підприємцем, на думку позивача, сплачувався своєчасно та у повному обсязі.

Суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – ОСОБА_2 №2464).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону №2464 визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п.4, 5 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є:

фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

З матеріалів адміністративної справи встановлено, що ОСОБА_1, як фізичною особою – підприємцем, ЄСВ за 2017 рік та за період січень - вересень 2018 року сплачено своєчасно та у розмірі визначеному Законом №2464.

Щодо твердження відповідача про наявність у позивача обов’язку сплачувати ЄСВ і як самозайнята особа, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно пунктів 63.1, 63.2 ст.63 Податкового кодексу України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Пунктом 63.5 ст.63 Податкового кодексу України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Відповідно до п.65.2 ст.65 Податкового кодексу України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Згідно пп.65.4.4 п.65.4 ст.65 Податкового кодексу України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Відповідно до положень ч.4 п.6.7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

У такому разі фізична особа зобов’язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою № 5-ОПП з позначкою «Зміни» та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.

Відповідно до положень п. 178.1, п. 178.2 ст. 178 Податкового кодексу України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п.19 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 року особи, які провадять незалежну професійну діяльність, отримують дохід від цієї діяльності та одночасно є фізичними особами-підприємцями, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти відповідно до виду діяльності та обраної системи оподаткування.

Податковий кодекс України передбачає обов'язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. При цьому, такий обов'язок передбачено у разі коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність.

Однак, необхідно зазначити, що контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Такий обов’язок контролюючого органу передбачено пп.65.4.4 п.65.4 ст.65 Податкового кодексу України.

Тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Таким чином, суд вважає, що з системного аналізу положень Податкового кодексу України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вбачається, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно ст.178 Податкового кодексу України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

У відзиві на позовну заяву контролюючий орган, посилаючись на пункт 19 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стверджує, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язана перебувати на обліку як платник податків та окремо як платник єдиного внеску. Така особа, відповідно до цього Порядку, веде різний податковий облік та подає до контролюючих органів різні види податкових декларацій та звітів.

Суд вважає, що аналіз змісту даного доводу, в розрізі положень Податкового кодексу України, дає підстави для висновку, що необхідність подачі окремих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування виникає лише у разі, якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, здійснює відмінні види діяльності.

Слід зауважити, що позивач здійснюючи підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права та адвокатську діяльність займається одним і тим же видом підприємницької діяльності і у нього не виникає обов’язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

За таких обставин, суд вважає, що ОСОБА_1, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та вести єдиний податковий облік та сплату податків, саме як фізична особа-підприємець за видом діяльності у сфері права (КВЕД 69.10).

Практика Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків, слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, твердження контролюючого органу про наявність у позивача обов’язку окремо вести облік та сплачувати ЄСВ як самозайнята особа та як ФОП не ґрунтується на приписах чинного законодавства України.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на ту обставину, що відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (далі – Інструкція №449), органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Згідно пункту 4 Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Так, зі спірної вимоги встановлено, що контролюючий орган як на підставу для її складання посилається на те, що станом на 30.09.2018 за відповідачем рахується заборгованість зі сплати ЄСВ на загальну суму 1068,00 грн., в т.ч. недоїмка – 302,30 грн., штрафи – 271,52 грн. та пеня – 494,18 грн.

На ухвалу суду про витребування доказів, відповідачем до матеріалів справи надано витяг з облікової карти ОСОБА_1, з якої вбачається, що станом на 30.09.2018 розмір недоїмки з ЄСВ складає 10402,54 грн., проте, у спірній вимозі зазначено 302,30 грн.

Суд зазначає, що ані з облікової картки, ані з пояснень представника відповідача, не можливо встановити на підставі чого було сформовано спірну вимогу, оскільки облікова картка не містить сум, які зазначені в такій вимозі.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden №36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

Суд зазначає, що контролюючим органом належним чином не доведено наявності підстав для формування та направлення позивачу спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваної вимоги відповідач діяв необгрунтовано та без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, що зумовлює висновок суду про задоволення позовних вимог Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (72102, Запорізька область, Приморський район, м.Приморськ, вул.Шмідта, буд.4, ІПН НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 16.10.2018 №Ф-80697-51.

Стягнути на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 25.02.2019.

Суддя                                                                                                                    І.В. Новікова