ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2019Справа № 914/777/17

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Львівморепродукти"

до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінанс Траст Груп"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимум Фактор"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1. ОСОБА_2

2. ОСОБА_3

3. ОСОБА_4

проприпинення договору іпотеки

Суддя Трофименко Т.Ю.

Секретар судового засідання Ваховська К.А.

Представники сторін:

від позивача:Велика О.В., Кошлак В.П.

від відповідача 1:Скиданов К.В., Терентьєв О.Ю.

від відповідача 2:не з'явився

від третьої особи 1:не з'явився

від третьої особи 2:не з'явився

від третьої особи 3:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №914/777/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівморепродукти" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінанс Траст Груп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимум Фактор" про визнання припиненим договору іпотеки від 11.11.2011 №010/6.2.1.4.0/11577/1, укладеного між ПАТ "Ерсте Банк" та ТОВ "Львівморепродукти", посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В., за реєстровим №5854, та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обтяження щодо предмету іпотеки, а саме: будівлі та споруди майнового комплексу, загальною площею 3 705,8 кв.м., розташовані за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Опришківська, буд. 5; нежитлових приміщень, загальною площею 494,1 кв.м., що знаходяться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Опришківська, буд. 5, та нежитлових приміщень, загальною площею 297,5 кв.м., що знаходяться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Опришківська, буд. 5, зареєстровані в реєстрі за №№ 5855, 5856, 5857.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.11.2011 між ПАТ "Ерсте Банк" і ТОВ "Львівморепродукти" було укладено генеральну кредитну угоду №010/6.2.1.4.0/11577, в рамках якої були укладено кредитні договори №№ 012/6.2.1.4.0/11578, 011/6.2.1.4.0/11579, 011/6.2.1.4.0/11580. На забезпечення виконання умов генеральної кредитної угоди №010/6.2.1.4.0/11577 11.11.2011 між ПАТ "Ерсте Банк" (іпотекодержателем) і ТОВ "Львівморепродукти" (іпотекодавцем) було укладено договір іпотеки нерухомого майна, яке належить на праві власності позивачу. За договором відступлення права вимоги до ТОВ "Фінанс Траст Груп" перейшло право вимоги за вказаними кредитними договорами, а також всі інші права, що існували на момент такого переходу. Між сторонами було досягнуто згоди щодо можливості врегулювання заборгованості за кредитними договорами №№ 012/6.2.1.4.0/11578, 011/6.2.1.4.0/11579, 011/6.2.1.4.0/11580 на відповідних умовах із подальшим прощенням залишку боргу та припиненням зобов'язань згідно з ст. 605 ЦК України, про що свідчить лист - пропозиція відповідача №718 від 26.04.2016. За кредитними договорами №№ 012/6.2.1.4.0/11578, 011/6.2.1.4.0/11579 графік внесення коштів не був дотриманий (кошти внесені в повному обсязі), однак відповідачем таке прострочення боржника було прийнято та схвалено як належне виконання позивачем своїх зобов'язань, що підтверджується довідками відповідача про припинення зобов'язання. Враховуючи вимоги ст.ст. 3, 17 Закону України "Про іпотеку", а також те, що зобов'язання за укладеними кредитними договорами №012/6.2.1.4.0/11578, №011/6.2.1.4.0/11579, №011/6.2.1.4.0/11580 від 11.11.2011 є припиненими, то припиненим є і договір іпотеки №010/6.2.1.4.0/11577/1 від 11.11.2011.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 15.08.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 у справі за №914/777/17 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу №914/777/17 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, Верховний Суд вказав на те, що при новому розгляді суду слід належним чином дослідити всі наявні в матеріалах справи докази, зокрема лист №718 від 26.04.2016, платіжні доручення, довідки відповідача 1, надати їм належну правову оцінку; встановити чи було сторонами досягнуто згоди щодо врегулювання заборгованостей за кредитними договорами (при цьому, належним чином перевірити наявність у матеріалах справи, зокрема кредитного договору №012/6.2.1.4.0/11578), чи було виконано позивачем своє зобов'язання за кредитними договорами (з урахуванням листа №718 від 26.04.2016), та чи було таке виконання прийнято відповідачем 1 і його наслідки, а також чи було сторонами досягнуто згоди щодо прощення боргу, а отже належним чином встановити наявність чи відсутність підстави для задоволення цього позову.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва №05-23/1869 від 23.10.2018 було проведено повторний автоматичний розподіл судової справи №914/777/17, за результатами якого справу було передано для розгляду судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2018 прийнято справу №914/777/17 до свого провадження, ухвалено розглядати її за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 05.12.2018.

04.12.2018 через загальний відділ діловодства суду представником позивача було подано: заяву про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, у відповідності до якої просив залучити до участі у справі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів; письмові пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду від 15.08.2018 у справі №914/777/17, за змістом яких вказував на те, що: наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями підтверджується прийняття (акцепт) позивачем пропозиції відповідача про припинення зобов'язань та сплатою визначених у листі №718 від 26.04.2016 сум для дострокового припинення зобов'язань із прощенням решти суми заборгованості в порядку ст. 605 ЦК України; виданими відповідачем 1 довідками підтверджується припинення зобов'язань між сторонами, адже відповідно до ст.ст. 545, 605 ЦК України відповідач 1 прийняв прострочення оплати позивачем визначеної в листі №718 від 26.04.2016 суми заборгованості та повністю схвалив його як належне виконання. Також, представником позивача було подано заяву про проведення підготовчого засідання за відсутності його представника, у відповідності до якої не заперечував проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

05.12.2018 через загальний відділ діловодства суду представником позивача було подано клопотання про долучення до матеріалів справи належним чином засвідченої копії кредитного договору №012/6.2.1.4.0/11578 від 11.11.2011 зі змінами та доповненнями, до якого додано відповідні документи.

05.12.2018 через загальний відділ діловодства суду представником відповідача 1 подано відзив, у відповідності до якого проти позову заперечував, вказував на те, що зобов'язання між сторонами не припинились у зв'язку з неналежним виконанням позивачем умов, визначених листом від 26.04.2016, що підтверджується відсутністю окремих договорів про врегулювання заборгованості за окремими кредитними договорами, а довідки видані відповідачем, в яких відсутні істотні умови, в розумінні цивільного та господарського законодавства не можуть їх замінити, такі довідки не створюють правових наслідків та не можуть припиняти зобов'язань як за основним договором так і за похідним від нього договором іпотеки та не змінюють порядок виконання умов кредитних договорів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі №914/777/17 на 30 днів, залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_2, ОСОБА_10 та ОСОБА_4, відкладено підготовче засідання у справі на 14.01.2019.

В судовому засіданні 14.01.2019 представником відповідача 1 було долучено до матеріалів справи належним чином засвідчені копії кредитних угод №012/6.2.1.4.0/11578, №011/6.2.1.4.0/11579, №011/6.2.1.4.0/11580 від 11.11.2011 та копію договору про врегулювання заборгованості за кредитним договором №011/6.2.1.4.0/11580 від 11.11.2011 від 27.04.2016.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу №914/777/17 до розгляду по суті на 04.02.2019.

21.01.2019 через загальний відділ діловодства суду представником третьої особи 1 подано пояснення щодо позову, за змістом яких проти позову заперечував.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 оголошено перерву в судовому засіданні до 14.02.2019.

14.02.2019 через загальний відділ діловодства суду представником позивача було подано письмові пояснення за результатами судового засідання від 04.02.2019, у відповідності до яких вказував на те, що за наслідками сплати першого траншу по кожному із спірних кредитних договорів позивач засвідчив своє прийняття пропозиції відповідача 1, викладеної в листі №718 від 26.04.2016, у зв'язку з чим і відбулася зміна умов спірних зобов'язань, яке в послідуючому і було виконано позивачем, а відповідачем 1 прийнято шляхом видачі відповідних довідок.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2019 оголошено перерву в судовому засіданні до 18.02.2019.

18.02.2019 в судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача 1, надали пояснення по суті спору, за змістом яких вбачається, що позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю, а відповідач 1 проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач 2 і треті особи, повідомлені про час і місце розгляду справи належним чином, що підтверджується відмітками на звороті ухвал суду про повідомлення про дату, час і місце судового засідання та наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, своїх уповноважених представників в судове засідання не направили, про поважні причини неявки суд не повідомили.

За змістом ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги відсутність будь-яких повідомлень відповідача 2 та третіх осіб про причини неявки їх представників в судові засідання, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності.

В судовому засіданні 18.02.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.11.2011 між ПАТ "Ерсте Банк", правонаступником якого є ПАТ "Фідобанк", та ТОВ "Львівморепродукти" було укладено генеральну кредитну угоду №010/6.2.1.4.0/11577 із подальшим укладенням в її рамках кредитних договорів: №012/6.2.1.4.0/11578 від 11.11.2011 на суму 4 500 000,00 грн. із кінцевим строком повернення кредитних коштів до 10.11.2016 (надалі - "Кредитний договір 1"); №011/6.2.1.4.0/11579 від 11.11.2011 на суму 3 000 000,00 грн. із кінцевим строком повернення кредитних коштів до 09.11.2012 (продовжено до 30.12.2013 згідно додаткової угоди №4 від 13.06.2013) (надалі - "Кредитний договір 2"); №011/6.2.1.4.0/11580 від 11.11.2011 на суму 2 500 000,00 грн. із кінцевим строком повернення кредитних коштів до 09.11.2012 (продовжено до 30.12.2013 згідно додаткової угоди №4 від 13.06.2013) (надалі - "Кредитний договір 3") (надалі Кредитний договір 1, Кредитний договір 2 та Кредитний договір 3 разом "Кредитні договори").

В якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами, між позивачем (іпотекодавець) та ПАТ "Ерсте Банк" (іпотекодержатель) було укладено іпотечний договір №010/6.2.1.4.0/11577/1 від 11.11.2011, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В. та зареєстрований за №5854, (надалі - "Іпотечний договір"), у відповідності до п.п. 1.1 якого, з урахуванням договору про внесення змін №2 до Іпотечного договору від 13.06.2013, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В. та зареєстрованого за №2565, було погоджено, що цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають з генеральної кредитної угоди №010/6.2.1.4.0/11577 від 11.11.2011, всіх кредитних договорів та/або інших договорів, укладених, чи таких, що можуть бути укладені в подальшому в рамках Генеральної угоди (з урахуванням всіх додаткових угод до генеральної угоди і до кредитних та/або інших договорів) в т.ч.: Кредитного договору 1, Кредитного договору 2, Кредитного договору 3.

Положеннями п.п. 1.2.1 - 1.2.3 Іпотечного договору визначено, що предметом іпотеки є: будівлі та споруди майнового комплексу, загальною площею 3 705,8 кв.м., розташовані за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Опришківська, буд. 5; нежитлові приміщення, загальною площею 494,1 кв.м., що знаходяться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Опришківська, буд. 5; нежитлові приміщення, загальною площею 297,5 кв.м., що знаходяться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Опришківська, буд. 5.

Листом №ИСХ9-1-5/4838 від 20.08.2014 ПАТ "Фідобанк" (як правонаступник ПАТ "Ерсте Банк") було направлено на адресу ТОВ "Львівморепродукт" повідомлення про відступлення прав вимог, у відповідності до якого вказувало на те, що права вимоги за Кредитними договорами та Іпотечним договором відступлені Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вендор" на підставі договору про відступлення права вимоги №4 від 31.07.2014.

02.06.2015 ТОВ "Фінансова компанія "Вендор" було направлено на адресу ТОВ "Львівморепродукт" повідомлення про відступлення прав вимог, у відповідності до якого вказувало на те, що права вимоги за Кредитними договорами та Іпотечним договором відступлені Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінанс Траст Груп" на підставі договору про відступлення права вимоги (факторингу) №213 від 28.05.2015, на момент відступлення заборгованість за Кредитними договорами становила 10 154 519,28 грн.

Суд відзначає, що матеріали справи не містять копій зазначених договорів відступлення, однак учасниками справи не заперечується їх існування, а їх законність була предметом вирішення спорів у справа Господарського суду міста Києва №910/13081/15 та №910/31174/15.

Листом №718 від 26.04.2016 ТОВ "Фінанс Траст Груп" у відповідь на заяву ТОВ "Львівморепродукти" про можливість врегулювання виконання зобов'язань за Кредитними договорами повідомило останнього про те, що у разі внесення (сплати):

- в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором 3 грошових коштів у розмірі 2 000 000,00 грн. у строк до 29.04.2016 включно;

- в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором 2 грошових коштів у розмірі 1 100 000,00 грн. за графіком: 550 000,00 грн. у строк до 30.09.2016 включно; 550 000,00 грн. у строк до 31.10.2016 включно;

- в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором 1 грошових коштів у розмірі 1 100 000,00 грн. за графіком: 550 000,00 грн. у строк до 30.11.2016 включно; 550 000,00 грн. у строк до 30.12.2016 включно,

зобов'язання ТОВ "Львівморепродукти" перед ТОВ "Фінанс Траст Груп" за Кредитними договорами припиняються з прощенням (анулювання) залишку боргу в порядку ст. 605 ЦК України.

Також, у вказаному листі ТОВ "Фінанс Траст Груп" зазначило, що при виконанні ТОВ "Львівморепродукти" у повному обсязі та в зазначені строки зобов'язання останнього за генеральною кредитною угодою №010/6.2.1.4.0/11577 від 11.11.2011 припиняються повністю з подальшим вилученням з державних реєстрів записів про обтяження в т.ч. предмета іпотеки за Іпотечним договором.

Із наявних в матеріалах платіжних доручень вбачається, що в якості погашення заборгованості за Кредитними договорами позивачем було здійснено на користь відповідача 1 наступні платежі:

- 28.04.2016 у розмірі 2 000 000,00 грн. згідно платіжного доручення №442 від 28.04.2016 в якості погашення заборгованості за Кредитним договором 3;

- 30.09.2016 у розмірі 550 000,00 грн. згідно платіжного доручення №627 від 30.09.2016 в якості погашення заборгованості за Кредитним договором 2;

- 28.10.2016 у розмірі 275 000,00 грн. згідно платіжного доручення №659 від 28.10.2016 в якості погашення заборгованості за Кредитним договором 2;

- 30.11.2016 у розмірі 275 000,00 грн. згідно платіжного доручення №691 від 30.11.2016 в якості погашення заборгованості за Кредитним договором 2;

- 30.11.2016 у розмірі 275 000,00 грн. згідно платіжного доручення №692 від 30.11.2016 в якості погашення заборгованості за Кредитним договором 1;

- 29.12.2016 у розмірі 550 000,00 грн. згідно платіжного доручення №724 від 29.12.2016 в якості погашення заборгованості за Кредитним договором 1;

- 31.01.2017 у розмірі 100 000,00 грн. згідно платіжного доручення №749 від 31.01.2017 в якості погашення заборгованості за Кредитним договором 1;

- 31.01.2017 у розмірі 175 000,00 грн. згідно платіжного доручення №751 від 31.01.2017 в якості погашення заборгованості за Кредитним договором 1.

28.04.2016 відповідачем 1 було видано позивачу довідку №732 про те, що зобов'язання за Кредитним договором 3 припинені та ТОВ "Фінанс Траст Груп" до ТОВ "Львівморепродукти" претензій за вказаним кредитним договором не має.

17.01.2017 відповідачем 1 було видано позивачу: довідку №40 про те, що зобов'язання за Кредитним договором 2 припинені та ТОВ "Фінанс Траст Груп" до ТОВ "Львівморепродукти" претензій не має; довідку №41 про те, що зобов'язання за Кредитним договором 3 припинені та ТОВ "Фінанс Траст Груп" до ТОВ "Львівморепродукти" претензій не має.

02.02.2017 відповідачем 1 було видано позивачу довідку №148 про те, що зобов'язання за Кредитним договором 1 припинені та ТОВ "Фінанс Траст Груп" до ТОВ "Львівморепродукти" претензій не має.

Листом від 14.02.2017 №01-468/868 позивач повідомив відповідача 1 про те, що зобов'язання за Кредитними договорами ним було виконано у відповідності до встановлених листом №718 від 26.04.2016 умов, а тому просив вилучити з державних реєстрів записи про обтяження в т.ч. предмета іпотеки за Іпотечним договором.

17.03.2017 листом №691 відповідач 1 повідомив позивача про те, що враховуючи виконання обов'язків в повному обсязі по внесенню грошових коштів в обумовлені строки за Кредитним договором 3 з ТОВ "Львівморепродукти" був укладений відповідний договір про врегулювання заборгованості за вказаним кредитним договором з прощенням залишку боргу, однак за Кредитними договорами 1, 2 графік внесення коштів не був дотриманий, у зв'язку з чим з ТОВ "Львівморепродукти" не було укладено договорів про врегулювання заборгованості за вказаними кредитними договорами з прощенням залишку боргу, а тому відсутні підстави вважати, що зобов'язання перед відповідачем 1 виконані в повному обсязі, а саме: станом на дату складання такого листа залишок боргу за Кредитним договором 1 становив 3 381 212,93 грн., за Кредитним договором 2 становив 2 271 179,39 грн. На підставі викладено просив довідки №40 від 17.01.2017 та №148 від 02.02.2017 вважати недійсними.

20.04.2017 між ТОВ "Фінанс Траст Груп" (клієнт) та ТОВ "Оптимум Фактор" (фактор) було укладено договір про відступлення права вимоги (факторингу) №172, у відповідності до якого фактор зобов'язався передати грошові кошти в сумі 15 750,00 грн. в розпорядження клієнта, а клієнт відступити фактору право вимоги до ТОВ "Львівморепродукти", що виникло з генеральної кредитної угоди №010/6.2.1.4.0/11577 від 11.11.2011, Кредитних договорів 1, 2, загальна сума якого станом на момент укладення такого договору становила 5 652 392,32 грн.

На виконання вказаного договору клієнт передав, а фактор прийняв документацію на підтвердження відступлених прав за ним, про що було складено акт приймання-передачі документації та прав до договору про відступлення права вимоги (факторингу) №172 від 20.04.2017.

25.04.2017 між ТОВ "Фінанс Траст Груп" та ТОВ "Оптимум Фактор" було укладено договір про відступлення прав за Іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. та зареєстрований в реєстрі за №3171, у відповідності до якого у зв'язку із укладенням договору про відступлення права вимоги (факторингу) №172 від 20.04.2017 ТОВ "Фінанс Траст Груп" відступило на користь ТОВ "Оптимум Фактор" прав вимоги за Іпотечним договором.

Спір у справі стосується наявності, на думку позивача, правових підстав для визнання припиненим Іпотечного договору та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обтяження щодо предмету іпотеки за ним.

При цьому, як на підставу для визнання припиненим Іпотечного договору позивачем вказується на прощення відповідачем 1 у відповідності до визначених ним в листі №718 від 26.04.2016 умов боргових зобов'язань за Кредитними договорами, у зв'язку з чим мало місце припинення відповідних Кредитним договорів, а відтак, і Іпотечного договору.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Положеннями п. 6.2 Іпотечного договору встановлено, що право іпотеки, та відповідно і цей договір, припиняє чинність у разі: припинення основного зобов`язання, забезпеченого цією іпотекою; знищення (втрати) предмета іпотеки, якщо іпотекодавець не замінив або не відновив предмет іпотеки; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотеко держателем на підставах, передбачених чинним законодавством України та цим договором, права власності на предмет іпотеки; розірвання цього договору за угодою сторін, яка посвідчується нотаріально; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

З огляду на викладені норми вбачається, що припинення основного зобов'язання, в забезпечення якого було вчинено іпотеку, є безумовною підставою для припинення відповідних правовідносин іпотеки.

В даному випадку, позивачем вказується на те, що між сторонами було досягнуто згоди щодо можливості врегулювання заборгованості за Кредитними договорами на відповідних умовах із подальшим прощенням залишку боргу та припиненням зобов'язань згідно із ст. 605 Цивільного кодексу України, про що свідчить лист відповідача 1 №718 від 26.04.2016 та здійсненні на його умовах оплати позивачем, а видані відповідачем 1 довідки №40, №41 від 17.01.2017, №148 від 02.02.2017 свідчать про прийняття останнім прострочення позивача щодо здійснення спірних оплат та схвалення належності таких дій в рамках визначених листом №718 від 26.04.2016 умов.

Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов'язання" розділу І книги п'ятої "Зобов'язальне право" Цивільного кодексу України, норми якої передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).

Така підстава припинення зобов'язання як прощення боргу закріплена в ст. 605 Цивільного кодексу України, згідно з якою, зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Зміст наведеної норми не містить жодних вимог щодо форми правочину про прощення боргу, а тому при вчиненні таких дій учасники відповідних відносин мають керуватись саме вимогами ст.ст. 202, 206, 207, 208, 212, 214, 654 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно із ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

До того ж, відповідно до ч. 3 ст. 214 Цивільного кодексу України відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Суд відзначає, що за своєю правовою природою прощення боргу в розумінні ст. 214 цивільного кодексу України є різновидом відмови від правочину, а в розумінні ст. 653 Цивільного кодексу України різновидом розірвання договору, адже внаслідок розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Отже, прощення боргу як підстава для припинення зобов'язання не може розглядатись інакше ніж односторонній правочин, і тому, згідно з правилами ст.ст. 208, 214, 654 Цивільного кодексу України він повинен бути вчиненим у такій самій формі, що і правочин, зобов'язання за яким припиняються, оскільки повинен містити точні обставини, за яких відбувається прощення боргу, зміст договору, за яким виник обов'язок боржника, обсяг прощення, а також дату, з якої зобов'язання вважається припиненим.

В силу приписів ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Можливість укладення господарських договорів у спрощений спосіб, зокрема шляхом обміну листами допускається лише тоді, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

При цьому, з урахуванням положень ст.ст. 626, 628 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України слід враховувати, що істотними умовами договору про припинення зобов'язання внаслідок прощення боргу є, зокрема, сума прощення, конкретний договір за яким відбувається прощення, сторони цього договору та строк, з якого зобов'язання вважається припиненим.

В той же час, системний аналіз листа №718 від 26.04.2016 та довідок №732 від 28.04.2016, №41 від 17.01.2017, №40 від 17.01.2017, №148 від 02.02.2017 не дає можливості дійти висновку про укладення шляхом вчинення відповідачем 1 таких документів договору прощення боргу за Кредитними договорами 1, 2, оскільки, такі документи не дають можливості визначити обсягів (суми) прощеного зобов'язання як і відповідної дати вчинення такого прощення.

Відтак, посилання позивача на те, що між сторонами в розумінні ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України в письмові формі було укладено договір про прощення боргу шляхом обміну листами, вчиненням оплати та видачею довідок є необґрунтованим та не підтверджується дійсними обставинами спірних правовідносин, оскільки такі документи не дають можливості дійти висновку про суму прощеного боргу, а відтак, і припиненого зобов'язання.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Положеннями ст. 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

З огляду на викладені норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання та права вимоги його виконання є, зокрема, договір, який зумовлює виникнення прав і обов'язків для його сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Положеннями ст. 604 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

За наведених обставин вбачається, що якщо і вважати можливим унормування сторонами шляхом вчинення листа №718 від 26.04.2016 та довідок №732 від 28.04.2016, №41 від 17.01.2017, №40 від 17.01.2017, №148 від 02.02.2017 і здійснених позивачем проплат своїх відносин певним правочином, то такий правочин слід вважати новацією, а не договором прощення боргу, адже фактично має місце узгодження сторонами зміни строків виконання частини зобов'язання із встановленням наслідків належного виконання такої зміни у вигляді можливості прощення всієї суми зобов'язання.

Наведене і знайшло своє підтвердження в рамках правовідносин сторін за Кредитним договором 3, у відповідності до яких за наслідками належного виконання позивачем визначених листом №718 від 26.04.2016 умов (своєчасної сплати зазначеної суми коштів) сторонами було вчинено правочин прощення залишку боргу за Кредитним договором 3 шляхом підписання договору про врегулювання заборгованості за Кредитним договором 3, в якому і було погоджено суму прощеної відповідачем 1 заборгованості.

В той же час, така новація не є безумовною, адже була обтяжена необхідністю здійснення погоджених оплат у чітко визначені строки, з порушенням яких вона автоматично втрачає свою силу.

Таким чином, з простроченням позивачем визначеного листом №718 від 26.04.2016 графіку погашення заборгованості за Кредитними договорами 1, 2, а саме: кінцевого строку внесення коштів за Кредитним договором 2 до 31.10.2016 та Кредитним договором 1 до 30.12.2016, оформлена листом №718 від 26.04.2016 домовленість втратила свою силу в частині Кредитного договору 2 - 31.10.2016, а Кредитного договору 1 - 30.12.2016.

Більш того, враховуючи, що позивачем не дотримано графіку платежів, який викладено в листі №718 від 26.04.2016, вважати його дії такими, що підтверджують здійснений ним акцепту є неможливим, адже не має місце прийняття пропозиції внести на рахунок відповідача 1 кошти у визначені розміри та строки відносно зобов'язань за Кредитними договорами 1, 2.

При цьому, видані в послідуючому довідки про відсутність заборгованості за Кредитними договорами жодним чином не спростовують факту відсутності будь-яких діючих на момент їх видання правовідносин сторін щодо припинення Кредитних договорів 1, 2, адже такі довідки не можуть замінювати собою вчинення у відповідності до приписів ст.ст. 604, 605 Цивільного кодексу України правочин припинення зобвоязань.

З огляду на викладене, правові підстави для висновку про припинення зобов'язань позивача в рамках генеральної кредитної угоди №010/6.2.1.4.0/11577 від 11.11.2011 за Кредитним договорами 1, 2 з визначених в позові ТОВ "Львівморепродукти" правових підстав - шляхом прощення відповідачем 1 залишку боргу, відсутні.

До того ж, за змістом ст. 605 Цивільного кодексу України прощення боргу є безумовним, тобто є внутрішнім волевиявленням кредитора щодо звільнення боржника від виконання його обов'язків, однак у даній справі яка розглядається така підстава для припинення зобов'язання розглядалась сторонами договору виключно при умові сплати визначеної кредитором суми у встановленні строки, доказів належного виконання чого не надано.

У відповідності до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Із наявної наявного в матеріалах справи листа ТОВ "Фінанс Траст Груп" №691 від 17.03.2017 вбачається, що загальний розмір заборгованості за Кредитними договорами 1, 2 станом на 17.03.2017 становив 5 652 392,32 грн.

Доказів спростування наведеного на вказану дату позивачем не надано.

За змістом ст.ст. 13, 14 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

У відповідності до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що правовідносини сторін за Іпотечним договором з визначених у позові підстав (за наслідками припинення правовідносин за Кредитними договорами 1, 2 у зв'язку із прощенням відповідачем 1 боргу позивача) припинилися., а відтак, і відсутні правові підстави для задоволення його вимог щодо визнання Іпотечного договору припиненим чи виключення з цих підстав з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обтяжень спірного предмету іпотеки.

Поряд із цим суд зазначає, що заявлений позов по суті є позовом про встановлення факту припинення Іпотечного договору.

Так, відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Господарським судам підвідомчі справи, визначені статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції діючій, на момент звернення з позовом до суду), коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції діючій, на момент звернення з позовом до суду), а правовідносини, щодо яких виник спір носять господарський характер. Аналогічні приписи закріплено в положеннях ст.ст. 4, 20 чинного Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до змісту статей 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, зміна або припинення правовідношення. Аналогічні положення містяться і в частині 2 статті 20 Господарського кодексу України, де сказано, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

При цьому реалізація такого способу захисту як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

В даному випадку позивач просить визнати припиненим саме Іпотечний договір, тобто встановити юридичний факт.

Однак, суд звертає увагу, що діючим законодавством не передбачено встановлення певних фактів у порядку господарського судочинства як спосіб захисту прав. Юридичні факти можуть встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне (господарське). Тобто його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

На відміну від норм Цивільного процесуального кодексу України, яким передбачено можливість розгляду судами в порядку окремого провадження справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо підвідомчості таких спорів господарським судам. Отже, категорія спорів щодо встановлення певних юридичних фактів у правовідносинах між юридичними особами не підлягає розгляду господарськими судами, оскільки предмет спору не відповідає встановленим законом способам захисту прав.

Відтак, визначений позивачем предмет даного позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, а тому можливість задоволення такого позову в будь-якому випадку відсутня.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог з викладених у позові ТОВ "Львівморепродцкти" правових підстав необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівморепродукти" (79035, м. Львів, вул. Липова Алея, буд. 5; ідентифікаційний код 25236666) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінанс Траст Груп" (87554, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Пилипа Орлика, буд. 82, корп. 1, офіс 59; ідентифікаційний код 39440451) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимум Фактор" (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 11, офіс 27; ідентифікаційний код 37194782) про припинення договору іпотеки відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівморепродукти".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 01.03.2019.

Суддя Т.Ю. Трофименко