П О С Т А Н О В А

22 січня 2010 року                                                                                  м. Київ

    Військовий місцевий суд Київського гарнізону у складі: головуючого підполковника юстиції ДЯЧУКА С.І. при секретарі судового засідання Єлфімові А.А., за участю старшого помічника військового прокурора Київського гарнізону – майора юстиції Козака А.Т., заявника – ОСОБА_3, його захисника – адвоката ОСОБА_4, потерпілого ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні військового місцевого суду скаргу гр-на ОСОБА_3 на постанову тво командира військової частини 2260 від 11 грудня 2009 року про порушення кримінальної справи стосовно військовослужбовця військової частини 2260 заступника командира роти старшого лейтенанта ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 424 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

11 грудня 2009 року орган дізнання – тво командира військової частини 2260 полковник ОСОБА_6 за результатами отриманих даних під час службового розслідування за фактом отримання тілесних ушкоджень військовослужбовцем військової частини 2260 прапорщиком ОСОБА_5 порушив кримінальну справу щодо конкретної особи, а саме щодо ОСОБА_3 за ознаками в його діях злочину, передбаченого ч. 2 ст. 424 КК України.

До суду надійшла скарга ОСОБА_3 на вищевказану постанову прокурора, в обґрунтування якої він посилається на те, що вказана справа порушена за відсутності правових підстав та приводів. Зокрема, як вказано у скарзі, матеріали службового розслідування не визначені законом як належний привід для порушення кримінальної справи, оскаржувана постанова не містить посилання на підстави для прийняття такого рішення, так щодо встановленого органом дізнання нібито факту отримання ОСОБА_5 тілесних ушкоджень оскаржувана постанова не містить посилання на джерела отримання такої інформації. Посилаючись на вказані обставини, заявник просив оскаржувану постанову органу дізнання скасувати як незаконну.

У судовому засіданні ОСОБА_3 наполягав на задоволенні скарги і просив скасувати оскаржувану постанову від 11 грудня 2009 року як незаконну.

Захисник заявника також наполягаючи на задоволенні поданої ОСОБА_3 скарги, підтримав доводи заявника, додатково уточнивши, що під час службового розслідування ОСОБА_3, який не був ознайомлений з наказом про його призначення, не було забезпечено право активної участі у з’ясуванні всіх обставин справи, а відтак матеріали такого розслідування не можуть розглядатися як належне джерело інформації. Крім того, як уточнив захисник, суд вирішуючи дану скаргу, зобов’язаний дати правову оцінку діям командира військової частини 2260, який в порушення ст. 19 Конституції України передав свої повноваження іншій особі – своєму заступнику, який, як наслідок не маючи повноважень органу дізнання, незаконно порушив кримінальну справу.

Потерпілий ОСОБА_5 вважав прийняте органом дізнання рішення про порушення кримінальної справи законним.

Прокурор в судовому засіданні пояснив, що оскаржувана постанова винесена на підставі чинного законодавства і з дотриманням вимог ст. ст. 94 та 98 КПК України, а тому не може бути скасована.

Вивчивши матеріали кримінальної справи, зокрема, які стали підставою для порушення останньої (матеріали службового розслідування), оскаржувану постанову від 11 грудня 2009 року, проаналізував-ши всі доводи скаржника, його захисника та доводи поданої скарги, заслухавши пояснення скаржника та його захисника, потерпілого та прокурора, суд вважає необхідним скаргу залишити без задоволення з таких підстав.

За змістом ст. 236-8 КПК України, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суддя вправі і повинен з’ясовувати такі питання: чи були наявними на час порушення справи приводи; чи мала особа, яка порушила справу, достатньо даних, що вказували на наявність ознак злочину в діях конкретної особи, чи були законними джерела отримання таких даних, чи компетентна особа прийняла рішення про порушення кримінальної справи і чи було додержано нею встановлений для цього порядок. При цьому суд невправі розглядати і вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.

Згідно з дослідженими в судовому засідання в контексті перевірки повноважень особи, яка прийняла оскаржуване рішення, наказами командира військової частини 2260 № № 236 та 259 відповідно від 24 листопада та 25 грудня 2009 року у зв’язку з вибуттям у відпустку тимчасове виконання обов’язків командира цієї військової частини у період з 25 листопада по 25 грудня 2009 року було покладено на першого заступника командира військової частини 2260 – начальника штабу полковника ОСОБА_6

Вказані накази органу військового управління, підстави, спосіб та форма їх видання ґрунтуються на правилах, визначених ст. ст. 28, 35, 58 та 60 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, який поширюється на військовослужбовців військової частини 2260.

Як видно зі змісту постанови тво командира військової частини 2260 полковник ОСОБА_7 від 11 грудня 2009 року та інших матеріалів справи, оскаржувана постанова за змістом відповідає вимогам ст. 130 КПК України, приводом для порушення кримінальної справи стали матеріали проведеного за наказом тво командира військової частини 2260 службового розслідування, яке було ініційовано офіційною особою - командиром роти ОСОБА_8 (рапорт від 29 листопада 2009 року) – начальник по службі для ОСОБА_3 та ОСОБА_5 і до того ж додатково по суті заявою про злочин ОСОБА_5 від 3 грудня 2009 року, що суд оцінює згідно із правилами ст. ст. 45, 84 та 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, який поширюється на військовослужбовців військової частини 2260, а також ст. 94 КПК України як належний привід для порушення кримінальної справи (безпосерднє виявлення органом дізнання ознак злочину, а також заява про злочин від 3 грудня 2009 року), а результати подальшої перевірки цих даних вказували з великою ймовірністю на ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 424 КК України, вчиненого саме ОСОБА_3.

Всі джерела отримання даних, які стали підставою для винесення оскаржуваної постанови, є законними, оскільки являють собою офіційні та оформлені у встановлений порядок документи, які отримані органом дізнання у спосіб та з підстав, передбачені законом, а також в межах своїх повноважень.

Суд вважає надуманими посилання захисту як на підтвердження незаконності проведеного службового розслідування на положення Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 950 від 13 червня 2000 року. Вказаний Порядок в частині, що забезпечують права особи, щодо якої розпочате юридико-значиме переслідування, не поширюється на випадки проведення такого розслідування за фактом події, що і мало місце в даній справі.

Разом з тим, як вбачається з досліджених судом матеріалів, ОСОБА_3 у належний спосіб був кожного разу поінформований про результати проведеного розслідування за фактом травмування свого підлеглого. Вказані обставин підтвердив в судовому засіданні заявник.

Згідно з вимогами ст. 97 та ч. 2 ст. 98 КПК України орган дізнання зобов’язаний приймати заяви про злочин, а також і в разі безпосерднього виявлення ознак злочину прийняти щодо них одне з рішень, передбачених ч. 2 ст. 97 КПК України, а якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу має бути порушено щодо цієї особи.

За таких обставин, оскаржуване рішення про порушення кримінальної справи прийнято органом дізнання на підставі належного процесуального приводу для його прийняття, в межах наданих ч. 1 та 2 ст. 97, п. 3 ст. 101, ст. 103 та ч. 2 ст. 104 КПК України повноважень, а відтак компетентною особою, та у спосіб, передбачений ст. 130 КПК України.

Згідно із ч. 2 ст. 94 КПК України справа може бути порушена дійсно тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

Як видно із матеріалів службового розслідування, які були предметом вивчення органу дізнання, у його розпорядженні були достатні дані про те, що ОСОБА_3 застосував фізичне насильство до свого підлеглого по службі ОСОБА_5 (заява про злочин, пояснення інших осіб, об’єктивні медичні дані), тобто вчинив діяння, яке є винним та протиправним (умисно застосував фізичне насильство до підлеглого, спричинивши шкоду його здоров’ю), суспільно небезпечним (завдання у протиправний спосіб шкоди здоров’ю громадянина) та караним згідно з КК України.

Таким чином, в розпорядженні органу дізнання були встановлені у визначеному законом порядку достатні дані, що вказували на наявність ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 424 КК України, в діях саме ОСОБА_3.

Оцінюючи доводи заявника виключно в аспекті підстав для порушення кримінальної справи за ознаками певного злочину (ч. 15 ст. 236-8 КПК України), а не з точки зору доведеності вини у його вчиненні (п. 2 ч. 1 ст. 324 КПК України), суд приймає до уваги те, що підставами для прийняття свого рішення орган дізнання обрав, і про це прямо зазначив в оскаржуваній постанові, дані, які вказували на факти застосування насильства з боку скаржника до потерпілого, а відтак обрану органом дізнання первинну оцінку дій ОСОБА_3 не можна визнати вочевидь надуманою, оскільки така оцінка ґрунтується на значимих з точки зору кримінально-правової кваліфікації фактах, в тому числі і щодо ушкоджень на тілі потерпілого та проведеного у зв’язку з цим медичного втручання, та цілком обгрунтованих аналізом таких фактів у їх сукупності логічних судженнях органу дізнання (ст. ст. 67, 94 та 98 КПК України). До того ж, на стадії порушення кримінальної справи процесуальним законом не вимагається надання остаточної кваліфікації діям винної особи, оскільки така кваліфікація під час розслідування справи може бути змінена та уточнена, так як цією стадією досудове слідство не закінчується, а лише розпочинається.

Не впилає на ці висновки суду і заяви скаржника про те, що він злочинів не вчиняв, а в розпорядженні органу дізнання були відсутні висновки експертів про наявність та характер отриманих потерпілим конкретних тілесних ушкоджень.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що орган дізнання лише встановив достатність даних, які вказують на наявність в діях підозрюваного ознак окремого злочину, при цьому ці документи не містять жодного висновку, який би міг сприйматися як вказівка на те, що вина ОСОБА_3 у вчинені цього злочину доведена.

Відсутні також дані визнати проведене службове розслідування однобічним, оскільки були отримані пояснення не тільки від сторони звинувачення та її свідків, а також і від осіб, на яких у своїх поясненнях скаржник вказував як на носіїв інформації, яка може виправдовувати його, ОСОБА_3, та викривати в оговорі ОСОБА_5. До того ж строк службового розслідування з причин, які суд визнає об’єктивними, було продовжено без жодних при цьому попередніх і передчасних висновків щодо причетності ОСОБА_3 до правопорушення, що додатково вказує на відсутність упередженого ставлення до правової оцінки факту травмування військовослжубовця ОСОБА_5.

Інші доводи у скарзі, а саме про доведеність вини у травмуванні потерпілого саме скаржника та достатність при цьому доказів, суд у даному судовому засіданні невправі розглядати і вирішувати, оскільки перелічені питання вирішуються судом при розгляді справи по суті.

Враховуючи викладене, оскільки в судовому засіданні встановлено, що 11 грудня 2009 року орган дізнання виніс постанову про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 424 КК України, з дотриманням вимог ст. ст. 94, 97 та 98 КПК України, тому його скарга задоволенню не підлягає за її безпідставністю.

За таких обставин, суд, керуючись ст. ст. 1 – 2, 236-7, 236-8 та 399 КПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Скаргу ОСОБА_3 на постанову тво командира військової частини 2260 від 11 грудня 2009 року про порушення кримінальної справи стосовно військовослужбовця військової частини 2260 заступника командира роти старшого лейтенанта ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 424 КК України, – залишити без задоволення.

На постанову може бути подана апеляція до військового апеляційного суду Центрального регіону України протягом 7 діб з дня її винесення. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови.

ДІЙСНА ЗА НАЛЕЖНИМ ПІДПИСОМ.

КОПІЯ ЗВІРЕНА З ОРГИНАЛОМ:

СУДДЯ ВІЙСЬКОВОГО МІСЦЕВОГО СУДУ

КИЇВСЬКОГО ГАРНІЗОНУ

ПІДПОЛКОВНИК ЮСТИЦІЇ                                                                     ДЯЧУК С.І.