ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-907/12/2670 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Пилипенко О.Є., Сорочка Є.О.

за участю секретаря судового засідання Пушенко О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Подільському районі ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.07.2011 р. № 0000821730 та № 0000811730,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.07.2011 №0000821730 та №0000811730.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.09.2015 № К/9991/64994/12 скасовано: постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2012 №2а-907/12/2670 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 №2а-907/12/2670 в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби від 20.07.2011 №0000811730 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 66258,5 грн., в тому числі 53 006, 8 грн. основного платежу та 13 251, 7 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.07.2011 №0000821730 в частині визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 2 628, 6 грн. та направлено справу в цій частині до суду першої інстанції на новий розгляд.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 05.07.2011 №45/17-405/НОМЕР_3, прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.07.2011 №0000821730 та №0000811730.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.07.2018 р. позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби від 20.07.2011 №0000811730 та податкове повідомлення-рішення від 20.07.2011 №0000821730 в частині визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 2 628, 60 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не вірно встановлено обставини справи, не досліджено та невраховано надані суду докази. При перевірці встановлено, що ФОП ОСОБА_2 в 4 кварталі 2009 р. порушено ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727/98, зокрема, перевищення обсягу виручки; реалізації товарів (робіт, послуг) за календарний рік 500 тис.грн. (обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) приватного підприємця за 2009 р. становив 525 904,00 грн.

Позивачем надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відхилити апеляційну скаргу відповідача за залишити без змін рішення суду першої інстанції. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 за період з 01.04.2008 по 31.12.2010.

Перевіркою встановлено наступні порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2:

- статті 1 Указу Президента України від 03.07.1998 №727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі -Указ №727), а саме обсяг виручки від реалізації товарів за 2009 рік суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 перевищив 500 000, 00 грн.;

- статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (далі - Декрет Кабінету Міністрів України №13-92), пункту 19.1 статті 19 Закону України від 22.05.2003 №889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон №889), а саме: завищення валових витрат на суму, що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу на суму 206 115,50 грн. та донарахування податку з доходів фізичних осіб, зокрема, за IV квартал 2009 року в сумі 2 628,60 грн.;

- підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон №168/97) - позивачем занижено податок на додану вартість у сумі 53 006,80 грн. ( у тому числі: за березень 2010 року -52 006,80 грн., за червень 2010 року -1 000, 00 грн.).

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби складено акт від 05.07.2011 №45/17-405/НОМЕР_3 (далі за текстом - акт перевірки) та прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 20.07.2011 №0000811730, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 66 258,50 грн., у тому числі: 53 006,80 грн. - основний платіж, 13 251,70 грн. - штрафні санкції);

- від 20.07.2011 №0000821730, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 30 917,33 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням Державної податкової служби України від 05.12.2011 №2208/К/10-2315 податкові повідомлення-рішення від 20.07.2011 №0000821730, №0000811730 залишено без змін, а скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено обґрунтованості винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 20.07.2011 №0000821730 в частині визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 2 628,6 грн. та від 20.07.2011 р. №0000811730 в частині нарахування податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки останні знайшли своє відображення в матеріалах справи, виходячи із наступного.

Статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року N 727/98 (надалі - Указ N 727/98) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 вказаної статті).

Відповідно до статті 5 Указу № 727/98 у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (який був чинним на час виникнення спірних відносин) визначає особливості оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю.

Абзацом 1 статті 13 цього Декрету визначено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу (абзац 2 вказаної статті).

Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає як обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування так і з оподаткування суми такого перевищення у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", який, згідно із пунктом 22.10 статті 22 "Прикінцеві положення" Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону, оскільки оподаткування за ставкою єдиного податку може мати місце лише при дотриманні норм Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", зокрема щодо обсягу граничного розміру виручки.

Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 № 13-92 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Отже, з положень статті 13 вказаного Декрету випливає, що податковим органом застосовуються визначені Головною державною податковою інспекцією України норми у разі, якщо витрати, безпосередньо пов'язані з одержанням доходу, не можуть бути підтверджені документально.

Як вбачається з акту перевірки, контролюючим органом встановлено перевищення позивачем обсягу виручки від реалізації продукції, що перевищує 500 000, 00 грн. та розбіжності у формуванні оподаткованого доходу позивача за IV квартал 2009 року, в результаті чого, відповідач, зокрема, дійшов висновку про донарахування податку з доходів фізичних осіб за IV квартал 2009 року в сумі 2 628, 60 грн.

При цьому, суд звертає увагу на доводи позивача про помилковість висновку Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби про перевищення ліміту виручки, в яких позивач зазначає про неврахування відповідачем уточнюючого звіту суб'єкта малого підприємництва за IV квартал 2009 року.

Так, згідно з приписами абзацу другого пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції на момент проведення перевірки) якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Крім того, суд також зазначає, що контролюючим органом не було досліджено по суті первинну документацію платника податку, як це передбачено нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до підпункту 75.1.2.пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження достовірності і повноти задекларованих позивачем витрат, зокрема за IV квартал 2009 року, ним надано до суду копію договору №б/н про надання послуг по пошуку клієнтів від 14.12.2009, копію акту виконаних робіт від 31.12.2009, копії квитанцій до прибуткових касових ордерів про здійснення у IV кварталі 2009 року готівкових платежів на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при винесені оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 20.07.2011 №0000821730, зокрема, в частині визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 2 628,60 грн., контролюючим органом не було досліджено первинні документи, які підтверджують понесені позивачем витрати та, як наслідок, необґрунтовано визначено позивачеві донарахування податку з доходів фізичних осіб за IV квартал 2009 року, а відтак відповідачем не доведено обґрунтованості винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення 20.07.2011 №0000821730, зокрема, в частині визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 2 628,60 грн., а тому позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 20.07.2011 №0000821730 в цій частині підлягають задоволенню.

Також, суд першої інстанції зазначив, що акт перевірки та заперечення відповідача взагалі не містять змісту пункту 19.1 статті 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", суті та опису його порушення позивачем, а тому висновок відповідача про порушення даного положення Закону не може вважатися мотивованим і під час судового розгляду належними з боку відповідача доказами не доведений.

Щодо позовних вимог, що стосуються скасування податкового повідомлення-рішення про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість суд, зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Указу №727/98 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема податку на додану вартість.

В свою чергу, умовою для перебування фізичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності відповідно до статті 1 Указу №727/98 є не перевищення обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік в 500 000, 00 грн.

Таким чином, до перевищення граничного обсягу виручки і виникнення у платника єдиного податку обов'язку перейти на загальну систему оподаткування положення Закону України "Про податок на додану вартість" до такого платника не застосовуються.

З матеріалів справи вбачається, що з першого кварталу 2010 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 перейшов на загальну систему оподаткування, при цьому, в позовні заяві позивач стверджує, що його "змусили" перейти на вказану систему оподаткування, оскільки не видали відповідне посвідчення платника єдиного податку, проте, матеріали справи не місять доказів того, що позивачем оскаржувались відповідні дії контролюючого органу щодо переведення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на загальну систему оподаткування, крім того, в межах розгляду даної адміністративної справи такі вимоги позивачем також не заявлялись.

Отже, що стосується податкового повідомлення-рішення від 20.07.2011 №0000811730, суд першої інстанції виходив із наступного.

Після виникнення у платника єдиного податку обов'язку перейти на загальну систему оподаткування при вирішенні питання щодо виникнення у нього обов'язку зареєструватись платником податку на додану вартість та оподаткувати операції з поставки послуг (товарів) таким податком слід керуватися Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі Закон), який визначає порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до пункту 2.1 Закону платником податку будь-яка особа, яка, зокрема підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Підстави, за якими особа підлягає реєстрації як платник податку, визначені у пункті 2.3 статті 2 Закону.

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Відповідно до підпункту "а" п. 9.6. Закону з урахуванням положень пункту 9.5 цієї статті заява про реєстрацію має бути подана (надіслана) податковому органу особами, що підлягають реєстрації згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним пунктом.

Як вбачається з акта перевірки, обсяг виручки позивача станом на 31.12.2010 складав 265 034, 00 грн., тобто не перевищував 300 000, 00 грн., визначених підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону, з огляду на вказане, позивач не зобов'язаний був реєструватися в 2010 році, як платник податку додану вартість, оскільки обсяг його доходу за останні 12 місяців з 01.01.2010 по 31.12.2010 не перевищував суми, встановленої приписами чинного на той час законодавства.

При цьому, як вказано в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.09.2015 №2а-907/12/2670, суди дійшли обґрунтованих висновків про неправильність визначення відповідачем розміру сукупного чистого доходу позивача, з якого була обрахована сума податку з доходів фізичних осіб за І та ІІ квартали 2010 року.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що контролюючим органом безпідставно було сформовано позивачеві грошове зобов'язання за платежем "податок на додану вартість", визначене податковим повідомленням-рішенням 20.07.2011 №0000811730, оскільки у останнього не виникало обов'язку реєстрації його, як платника податку на додану вартість та відповідно сплати вказаного податку, зворотного відповідачем в процесі розгляду адміністративної справи не доведено.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено обґрунтованості винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а саме: податкового повідомлення-рішення від 20.07.2011 №0000811730 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 66 258, 50 грн., в тому числі 53 006, 80 грн. основного платежу та 13 251, 70 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Також підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення від 20.07.2011 №0000821730 в частині визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 2 628, 60 грн., а тому позовні вимоги в частині скасування зазначених податкових повідомлень-рішень від підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України залишити апеляційну скаргу без задоволення, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 244, 250, 257, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: О.Є.Пилипенко

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 27.02.2019 р.