Постанова

Іменем України

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 754/5729/17

провадження № 61-47816св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду міста Києва, у складі судді Галась І. А., від 16 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д., від 07 листопада 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»(далі -

ПАТ «ОТП Банк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3,

ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 грудня 2005 року між

АКБ «Райффайзен банк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір

№ ML-008/085/2005, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі

69 848,34 доларів США зі сплатою 11,00% річних. З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору 11 березня 2010 року між банком та ОСОБА_4 був укладений договір поруки

№ SR-008/085/2005.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 неналежним чином виконувала свої зобов'язання за спірним кредитним договором, позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно на його користь заборгованість у розмірі 64 876,04 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 1 744 762,27 грн, з яких: 51 339,29 доларів США - сума заборгованості за кредитом, 13 536,75 доларів США - сума заборгованості по відсоткам.

У липні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 пред'явив зустрічний позов до ПАТ «ОТП Банк» про визнання додаткових договорів до спірного кредитного договору недійсними.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що банк не надав належні та допустимі докази на підтвердження факту отримання та використання кредитних коштів позичальником. Зазначав, що заборгованість позичальника не підтверджена належними доказами, оскільки банк не надав первинні документи (платіжні доручення, касові ордери), що підтверджують факт отримання коштів позичальником, і документи для здійснення розрахунку заборгованості позичальника. 10 лютого 2010 року банк звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-008/085/200, отже банком було розірвано договір в односторонньому порядку та заявлено вимогу про дострокове виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі. Вказував, що банк пропустив строк позовної давності, оскільки перебіг позовної давності почався 21 серпня 2009 року, а до суду позивач за первісним позовом звернувся у травні 2017 року. Додаткові договори, укладені після розірвання основного кредитного договору, є недійсними та не створюють юридичних наслідків у вигляді переривання строку давності.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд відмовити банку у задоволенні первісного позову; визнати недійсними додаткові договори: додатковий договір № 2 від 11 березня 2010 року, додатковий договір № 3 (з додатком № 1) від 11 березня 2010 року, додатковий договір № 2

(з додатком № 1) від 05 травня 2014 року до кредитного договору

№ ML-008/085/200; застосувати наслідки спливу позовної давності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 березня

2018 року позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 у розмірі 64 874,04 долари США, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквіваленто 1 704 293,57 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, оскільки позичальник свої зобов'язання за договором кредиту не виконала, це є підставою для стягнення з неї грошових коштів за цим договором. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору. Між банком та ОСОБА_3 були погоджені та внесені зміни й доповнення до кредитного договору № ML-008/085/2005 від 16 грудня 2005 року шляхом укладення додаткових договорів про реструктуризацію заборгованості. Матеріали справи не містять доказів направлення банком на адресу позичальника повідомлення про розірвання вказаного кредитного договору. 05 травня 2014 року до кредитного договору №ML-008/085/2005 між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено додатковий

договір № 2, що свідчить про визнання нею боргу та є підставою для висновку про переривання перебігу позовної давності.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Скасовано рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог ПАТ«ОТП Банк» про стягнення заборгованості та вирішення питання про розподіл судових витрат, ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 16 грудня 2005 року

№ ML-008/085/2005 у розмірі 25 295,49 доларів США, з яких: 13 476,65 доларів США заборгованості за тілом кредиту; 11 818,84 доларів США заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 16 грудня 2005 року

№ ML-008/085/2005 у розмірі 39 580,55 доларів США, з яких 37 862,64 доларів США заборгованості за тілом кредиту; 1 717,91 доларів США заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом. В іншій частині позову ПАТ «ОТП Банк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні зустрічного позову, зазначивши,що з позовом до суду про стягнення заборгованості ПАТ «ОТП Банк» звернулось у межах загального строку позовної давності, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005. Разом з тим, апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши, щоз часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_4просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки та не перевірили доводи відповідачів за первісним позовом про заперечення факту виконання банком зобов'язання з передачі коштів позичальнику у власність у спосіб, передбачений

пунктом 1.7.2 кредитного договору. Надані банком в якості доказів видачі коштів дублікат меморіального ордеру та виписка з поточного рахунку ОСОБА_3 мають ознаки підробки. Банк скористався своїм правом дострокового повернення суми кредиту та у серпні 2009 року направив на адресу позичальника та поручителя досудові вимоги, а згодом звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, отже спірний кредитний договір є розірваним банком в односторонньому порядку. Висновки судів попередніх інстанції про визнання позичальником боргу шляхом підписання додаткових договорів є безпідставними, оскільки підписання були вчинені позичальником під загрозою втрати житла та всупереч діючого законодавства, оскільки на момент їх підписання сторонами кредитний договір було розірвано.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

11 січня 2019 року вказану справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Під час розгляду справи суди встановили, що 16 грудня 2005 року між

АКБ «Райффайзен банк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний

договір № ML-008/085/2005, до якого вносились зміни та доповнення згідно з додатковим договором № 1 від 15 січня 2009 року, додатковим договором № 2 від 11 березня 2010 року, додатковим договором № 3 від 11 березня 2010 року, додатковим договором № 2 від 05 травня 2014 року.

За умовами кредитного договору ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі

69 848,34 доларів США строком до 16 грудня 2020 року із встановленням фіксованої процентної ставки 11,00% річних. На період з 05 травня 2014 року до 30 вересня 2014 року (включно) для розрахунку процентів за користування кредитом сторонами погоджено використання фіксованої процентної ставки у розмірі 8,36% річних.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором від 16 грудня 2005 року № ML-008/085/2005 11 березня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки

№ SRML-008/085/2005, до якого внесені зміни згідно з додатковим договором № 2 від 05 травня 2014 року (т. 1, а. с. 34-37).

Відповідно до наданих ПАТ «ОТП Банк» розрахунків ОСОБА_3 неналежним чином виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 12 квітня 2017 року становить 64 876,04 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 51 339,29 доларів США, заборгованість за процентами - 13 536,75 доларів США.

Відповідно до пункту 1.7.2 кредитного договору № ML-008/085/2005 сторони визначили, що банк здійснює видачу кредиту позичальнику однією сумою чи траншами згідно з кредитною/ними заявкою/ами позичальника. Кредит надається однією сумою чи траншами шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника та перерахування кредитних коштів за реквізитами, вказаними у кредитній/их заявці/ках позичальника (т. 1, а. с. 12-33).

Згідно з випискою з поточного рахунку НОМЕР_1, 16 грудня 2005 року банком було перераховано ОСОБА_3 кредитні кошти у розмірі 69 848,34 доларів США. За період з 2005 по 2014 роки ОСОБА_3 вносились кошти на виконання умов кредитного договору. Останнє погашення відсотків по кредиту було здійснено 01 грудня 2014 року.

Виписка з поточного рахунку НОМЕР_1 містить відомості щодо опису здійснених операцій, зокрема, зазначено, що ОСОБА_3 здійснювала поповнення поточного рахунку для погашення кредиту за кредитним договором № ML-008/085/2005 (т. 1, а. с. 171-211).

У зв'язку з порушенням ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором, у лютому 2010 року банк звернувся до суду з позовом до позичальника. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2010 року відкрито провадження у справі № 2-2183/10 за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором

(т. 1, а. с. 117-121).

11 березня 2010 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 3, відповідно до пункту 2.3 якого сторони домовились у строк до 16 березня 2010 року провести реструктуризацію боргових зобов'язань шляхом зміни строків та розмірів погашення простроченого кредиту, прострочених процентів, що виникли за період з 17 серпня 2009 року по 16 лютого 2010 року (т. 1, а. с. 21-23).

У зв'язку з проведенням реструктуризації боргових зобов'язань ПАТ «ОТП Банк» подало до суду клопотання про залишення позову без розгляду. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 29 березня 2010 року у справі № 2-2183/10 позовну заяву ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду

(т. 1, а. с. 215).

Відповідно до пункту 2.3 додаткового договору № 2 від 05 травня 2014 року до кредитного договору № ML-008/085/2005, сторони домовились у строк до 05 травня 2014 року провести реструктуризацію боргових зобов'язань шляхом: зміни строків та розмірів погашення простроченого кредиту у сумі 874,97 доларів США, прострочених процентів в сумі 919,59 доларів США та процентів, нарахованих на прострочений кредит в сумі 13,44 доларів США, що виникли у період з 01 березня 2014 року по 01 квітня 2014 року; відновлення нарахування процентів за весь період припинення нарахування процентів, якщо банком раніше було застосовано таке право.

Відповідно до пункту 2.3.1 додаткового договору № 2 від 05 травня

2014 року сторони визначили, що нові строки погашення прострочених платежів та їх розмір визначаються графіком платежів.

Додатком № 1 до вказаного додаткового договору викладено графік платежів у новій редакції, яким передбачені щомісячні платежі до листопада 2020 року (пункт 2.1.3 додаткового договору № 2

від 05 травня 2014 року).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою, третьою, п'ятою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Встановивши, що після звернення банку у 2010 році до суду з позовом про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, відносини між сторонами кредитного договору відновились, з урахуванням нових умов, передбачених додатковими договорами. Сторонами була погоджена реструктуризація заборгованості за кредитним договором від 16 грудня 2005 року. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що фактично кредитний договір розірваним не був. Позичальник погодила і підписала додаткові договори від 15 січня 2009 року № 1, від 11 березня 2010 року № 3, від 05 травня 2014 року № 2 до спірного кредитного договору, погодившись нести зобов'язання, передбачені цими додатковими договорами. Зазначеними діями позичальника також спростовуються доводи касаційної скарги про те, що банком не надано доказів на підтвердження факту видачі позичальнику кредитних коштів.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом.

Підписанням додаткових договорів від 15 січня 2009 року № 1,

від 11 березня 2010 року № 3, від 05 травня 2014 року № 2 до кредитного договору № ML-008/085/2005 від 16 грудня 2005 року позичальник погодилась на встановлення нових строків для виконання зобов'язань по поверненню кредиту і сплаті процентів за користування кредитними коштами у відповідності до визначеного сторонами нового графіку погашення заборгованості, розмір якої ОСОБА_3 визнала у цих додаткових угодах. Разом з цим, підписавши додатковий договір № 2 від 05 травня 2014 року до кредитного договору № ML-008/085/2005 від 16 грудня 2005 року, ОСОБА_3 погодилась на нові умови договору та новий графік погашення кредиту, відповідно до якого за домовленістю сторін перший платіж позичальник мала провести у травні 2014 року, останній платіж вона повинна сплатити у грудні 2020 року. Звернувшись із позовом до суду у травні 2017 року, банк не пропустив строк позовної давності.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції у незміненій під час апеляційного перегляду частині рішення та апеляційний суд з дотриманням вимог

статей 89, 263-264, 382 ЦПК Україниповно та всебічно з'ясували обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ПАТ «ОТП Банк».

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Посилання касаційної скарги на те, що пред'явивши у 2010 році вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання та розірвав договір у односторонньому порядку є безпідставними, оскільки після подання банком позову про стягнення заборгованості сторони дійшли згоди про реструктуризацію заборгованості та уклали низку додаткових угод, внаслідок чого банк подав заяву про залишення позову без розгляду, яка була задоволена судом.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що додаткові договори до спірного кредитного договору були підписані позичальником під впливом втрати житла на вкрай невигідних умовах.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 березня 2018 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта