ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/1358/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Кухтея Р.В., Шевчук С. М.;

за участю секретаря судового засідання - Джули В. М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року в справі № 807/557/17 (головуючий суддя - Луцович М. М., м. Ужгород, повний текст судового рішення складено 19 листопада 2018 року) за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Кердіс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

20 квітня 2017 року Закарпатським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Кердіс» про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Кердіс» адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 20758,71 грн.

В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що відповідач не сплатив адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2016 році у розмірі 20742,11 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарський санкцій у розмірі 16,60 грн. Також вказано, що відповідно до поданих звітів до Міністерства доходів і зборів, які надходять по протоколах обміну до Пенсійного фонду України у відповідача була відсутня особа протягом 2016 року, якій відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачем - Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права. Також в обґрунтування своїх вимог, Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів посилається на обставини, які викладені в позовній заяві.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, тому відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлено, що відповідач подав до позивача звіт за формою № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік, який зареєстровано позивачем 01.03.2017 (а.с. 8).

Відповідно до рядка 01 звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 19 осіб.

Згідно вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві на робочих місцях для інвалідів відповідно до 4-відсоткового нормативу становить - 1 особа.

Однак, згідно рядка 02 звіту зазначено, що на підприємстві протягом 2016 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб, тому позивачем за результатами звіту було зроблено висновок, що відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Також встановлено, що 07.08.2017 ТзОВ «Кердіс» повторно подало до позивача звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік, згідно якого уточнено відомості зазначені у звіті від 01.03.2017, а саме: в рядку 02 звіту зазначив, що на підприємстві протягом 2016 року працювала 1 особа з інвалідністю, встановленою відповідно до чинного законодавства (а.с. 26).

Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875) визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону № 875 виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067-VI від 05.07.2012 роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" (далі - Порядок № 316).

Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.

Відповідно до п. 3 Порядку № 316 Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (п. 5 Порядку № 316).

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що чинним законодавством не встановлено періодичність подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Таким чином, на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2018 року справа №п/811/693/17, а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Встановлено, що відповідач згідно звіту від 07.08.2017 про зайнятість і працевлаштування інвалідів зазначив, що на підприємстві протягом 2016 року працювала 1 особа з інвалідністю, встановленою відповідно до чинного законодавства (а.с. 26).

На підтвердження працевлаштування інваліда на підприємстві протягом 2016 року, відповідач надав до суду пенсійне посвідчення на ім'я ОСОБА_1, згідно якого вказано, що вона є інвалідом 3-ї групи (а.с. 28), наказ №1 від 01.01.2016 про прийняття на роботу ОСОБА_1 на посаду заготівельниці (а.с. 27), Журнал реєстрації наказів, Довідку від 09.10.2018 про нарахування та сплати єдиного внеску на суму заробітної плати в розмірі 85 107,55 грн. та Табелі обліку використання робочого часу, згідно якого відображено, облік робочого часу ОСОБА_1 на роботі у відповідача за період з 01.01.2016 по 31.12.2016.

У відповідності до ст. 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, законом передбачена відповідальність підприємств, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом.

Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та працевлаштовано інваліда протягом 2016 року, тому колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративного-господарських санкцій та пені.

Згідно з ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись статтями 229, 241, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року в справі № 807/557/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук

Повне судове рішення складено 04 березня 2019 року.