Єдиний унікальний номер 226/1930/18 Номер провадження 22-ц/804/453/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Соломахи Л.І., Канурної О.Д.,

за участю:

секретаря судового засідання Сергєєвої К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 226/1930/18 за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Покровський психоневрологічний інтернат» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з апеляційною скаргою відповідача Комунальної установи «Покровський психоневрологічний інтернат» на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 12 листопада 2018 року (суддя першої інстанції Рибкін О.А.), -

В С Т А Н О В И В :

26 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Димитровського міського суду Донецької області з позовом до Комунальної установи «Покровський психоневрологічний інтернат» (далі - КУ «Покровський психоневрологічний інтернат») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 22 травня 2002 року вона працювала в Красноармійському будинку інтернату загального типу на посаді медичної сестри відділення. З 16 жовтня 2008 року її переведено сестрою медичною геріатричного відділення, з 12 серпня 2014 року - сестрою медичною ІІ категорії психоневрологічного відділення. Розпорядженням голови Донецької обласної державної адміністрації № 488 від 21 червня 2016 року заклад перейменовано на Комунальну установу «Покровський психоневрологічний інтернат».

27 червня 2018 року наказом № 130-к позивача було звільнено за систематичне невиконання обов'язків, покладених трудовим договором за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Зі звільненням вона не згодна, оскільки відповідачем не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна нею шкода, обставини, за яких вчинено проступок, що став підставою для звільнення, не врахована її попередня робота за період з 22 травня 2002 року по день звільнення, оскільки вона зарекомендувала себе як добросовісний відповідальний працівник, до дисциплінарної відповідальності ніколи не притягувалася. В наказі про її звільнення відповідач не зазначив у чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення, та чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору. Відповідач повинен був зазначити в наказі про звільнення систематичне невиконання яких саме трудових обов'язків позивачем передувало її звільненню.

У позові ОСОБА_1 просила визнати незаконним наказ відповідача № 130-к від 27 червня 2018 року про звільнення, поновити її на попередньому місці роботи у якості сестри медичної вищої категорії психоневрологічного відділення КУ «Покровський психоневрологічний інтернат», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 червня 2018 року по 25 липня 2018 року у розмірі 9 307 грн. 60 коп. (а.с. 2-6).

12 листопада 2018 року рішенням Димитровського міського суду Донецької області позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним наказ Комунальної установи «Покровський психоневрологічний інтернат» № 130-к від 27 червня 2018 року в частині звільнення ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на попередньому місці роботи у якості сестри медичної вищої категорії психоневрологічного відділення Комунальної установи «Покровський психоневрологічний інтернат». Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 червня 2018 року по 12 листопада 2018 року у розмірі 28 934 грн. 15 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с. 123-129).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача згідно наказу № 130-к від 27 червня 2018 року була відсутня умова, передбачена п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України для звільнення позивача за цією статтею за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, а саме застосування раніше до працівника заходів дисциплінарного чи громадського стягнення, оскільки наказ директора КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» від 11 жовтня 2017 року № 12-ДС «Про порушення посадових обов'язків» у відношенні позивача ОСОБА_1 не є заходом дисциплінарного чи заходом громадського стягнення.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення Димитровського міського суду Донецької області від 12 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд невірно застосував положення ст. 147 та частини 3 ст. 149 КЗпП України. З аналізу ст. 147 КЗпП вбачається, що чинне законодавство України, зокрема КЗпП України, надає право роботодавцю застосовувати інші види дисциплінарних стягнень крім догани або звільнення, що було зроблено керівництвом відповідача 11 жовтня 2017 року, а саме винесено наказ № 12-ДС від 11 жовтня 2017 року про накладення дисциплінарного стягнення на позивача у вигляді попередження. Застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 було здійснено у відповідності до норм чинного законодавства України і з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого проступку. При винесенні оскаржуваного рішення суд не врахував факт попереднього грубого порушення позивачем трудової дисципліни, яке мало місце 10 жовтня 2017 року, коли позивачем було навмисно позбавлено підопічних права на купання і чим вона свідомо порушила покладені на неї посадовою інструкцією обов'язки. При винесенні попередження, а не догани, 11 жовтня 2017 року адміністрацією відповідача було застосовано положення частини 3 ст. 149 КЗпП України, а саме, враховано попередню роботу позивача, що на її забезпеченні двоє дітей, а винесення догани тягне за собою наслідки позбавлення премії. Цей наказ ОСОБА_1 не оскаржувала, чим фактично підтвердила викладені у ньому обставини. Свою провину позивач не визнала і свідомо, вдруге протягом року порушила покладені на неї посадові обов'язки - не забезпечила належного контролю за роботою молодшого персоналу на поверсі, грубо порушила право підопічних інвалідів на раціональне харчування, яке необхідне для підтримання їх життєдіяльності та правильного функціонування організму.

Дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення було застосовано адміністрацією відповідача за погодженням з профспілковим комітетом КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого проступку ОСОБА_1, заподіяну нею шкоду, обставин, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, на підставі пункту 3 частини 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

В апеляційній скарзі зазначено, що суд не врахував норми частини 1, п. 1 частини 2 ст. 44 ЦПК України щодо добросовісного користування учасниками справи процесуальними правами та про недопустимість зловживання процесуальними правами і залишив поза увагою поведінку позивача, яка двічі заявляла клопотання про допит свідків, які до залу суду жодного разу не з'явилися, заявляла клопотання про витребування довідки про середньоденну заробітну плату у зв'язку з чим розгляд справи було перенесено, тому порушено строк розгляду справи (а.с. 135-148).

Посилаючись на порушення судом норм процесуального права, відповідач в апеляційні скарзі зазначає, що оскаржуване рішення винесено з порушенням територіальної юрисдикції, оскільки відповідач має статус юридичної особи, яка зареєстрована у АДРЕСА_1 На думку відповідача позивачу необхідно було звертатися до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Також відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що не підлягають задоволенню на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору. Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору згідно п. 1 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», при задоволенні судом позовних вимог судовий збір не може стягуватися на його користь.

З урахуванням наведеного, скаржник наголошує, що рішення Димитровського міського суду Донецької області від 12 листопада 2018 року підлягає скасуванню.

Позивачем ОСОБА_1 на апеляційну скаргу відповідача подано письмовий відзив, в якому зазначила, що апеляційна скарга відповідача КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» не підлягає задоволенню, оскільки рішення суду є законним і обґрунтованим та відповідає обставинам справи, підтверджується доказами наданими сторонами по справі (а.с. 233-236)

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Донецького апеляційного суду від 29 грудня 2018 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи: суддя-доповідач Мальований Ю.М., судді Соломаха Л.І., Канурна О.Д. (а.с. 218).

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В судове засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 не з'явилися, позивач надала письмову заяву про слухання справи у їх відсутність (а.с. 244).

Представник відповідача КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» у судове засідання також не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи відповідача було повідомлено належним чином, судові повістки - повідомлення про розгляд справи 27 лютого 2019 року отримали 15 лютого 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та інформацією про отримання поштового відправлення з сайту АТ «Укрпошта» (а.с. 246, 247).

Представник відповідача КУ Покровський психоневрологічний інтернат» апеляційний суд про причини неявки у судове засідання 27 лютого 2019 року не повідомив і відповідно до частини 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що він не з'явився у судове засідання без поважних причин.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача ОСОБА_1, представника відповідача КУ «Покровський психоневрологічний інтернат», явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звільнення позивач ОСОБА_1 працювала в психоневрологічному відділенні Комунальної установи «Покровський психоневрологічний інтернат» сестрою медичною вищої категорії. Була звільнена за систематичне невиконання обов'язків, покладених на неї трудовим договором, за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу № 130-к від 27 червня 2018 року (а.с.9-10, 11).

Згідно посадової інструкції сестри медичної психоневрологічного відділення, з якою ОСОБА_1 ознайомлена під підпис, медична сестра, зокрема, організовує дотримання режиму дня, дотримання підопічними особистої гігієни (миття рук, ніг, стрижка, бриття), несе відповідальність за роботу молодшого мед. персоналу по догляду за підопічними, несе персональну відповідальність за життя та здоров'я ввірених їй підопічних (а.с.19-22, 49-52).

З доповідної старшої медичної сестри ОСОБА_5 від 25 червня 2018 року вбачається, що під час планового обходу 22 червня 2018 в морозильній камері побутової кімнати знайдено запіканку сирну 6 порцій по 150 гр., рибу смажену 30 порцій по 0,75 гр., кефір 3 пакети по 0,5 л, масло вершкове 0,200 гр., 2 пакети продуктів, які придбані соціальними працівниками для підопічних в «АТБ». Переліченні продукти призначалися підопічним на полудник, вечерю та другу вечерю згідно меню від 21 червня 2018 року. Відповідальними за організацію харчування на поверсі зазначено: медичну сестру ОСОБА_1, роздавальницю ОСОБА_6, молодші медичні сестри санітарки палатні ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с.17, 53).

Відповідно витягу з протоколу № 11 засідання профкому КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» від 26 червня 2018 року, профспілковим комітетом надано згоду адміністрації на звільнення сестри медичної ОСОБА_1 та санітарки палатної ОСОБА_8 на підставі п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на них трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями (а.с.18, 56).

До матеріалів справи залучено наказ КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» від 11 жовтня 2017 року № 12-ДС, відповідно до якого медичній сестрі ОСОБА_1 винесено попередження за послаблення контролю за виконання санітарно-гігієнічного режиму молодшим медичним персоналом. У наказі зазначено, що у разі повтору порушень будуть застосовані більш суворі міри покарання (а.с.23-25, 41-43).

З доповідної медичної сестри ОСОБА_10 від 10 жовтня 2017 року вбачається, що під час перевірки були виявлені, зокрема, залишки рідкого мила в об'ємі 600мл і шампуню в об'ємі 100мл (а.с. 44).

З листа професійної спілки «Соціальний захист трудящих» від 17 серпня 2018 року та протоколу засідання Президії Ради Профспілки «Соціальний захист трудящих» № 3 від 08 серпня 2018 року, вбачається, що професійною спілкою було розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо незгоди зі звільненням і на засіданні Президії Ради 08 серпня 2018 року більшістю голосів було підтримано рішення адміністрації та профспілкового комітету КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» щодо її звільнення за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України (а.с.94-101).

Підставою звільнення позивача ОСОБА_1 в наказі № 130-к від 27 червня 2018 року зазначено: доповідну записку ст. м/с ОСОБА_5 від 25 червня 2018 року, згода профкому (прот. № 11 від 26 червня 2018 року).

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Тлумачення систематичності дано в роз'ясненні, викладеному у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями), згідно якому за підставами, передбаченими пунктом 3 ст. 40 КЗпП України, працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Пунктом 22 ст. 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

До матеріалів справи залучені також внутрішні нормативні акти відповідача, зокрема Положення про комунальну установу «Покровський психоневрологічний інтернат» (а.с. 57 -76) та Посадова інструкція сестри медичної психоневрологічного відділення (а.с. 19-22), якими будь які інші види дисциплінарного стягнення, крім встановлених законом, не передбачено.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом директора КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» від 11 жовтня 2017 року № 12-ДС «Про порушення посадових обов'язків» відносно позивача за послаблення контрою за виконанням санітарно-гігієнічного режиму молодшим медичним персоналом винесено попередження та роз'яснено, що у разі повтору порушень будуть застосовані більш суворі міри покарання.

Відомості про накладення за вказане порушення на ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень, визначених ст. 147 КЗпП України, у матеріалах справи відсутні.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що попередження, яке було винесене позивачу наказом від 11 жовтня 2017 року № 12-ДС «Про порушення посадових обов'язків» не є заходом дисциплінарного стягнення, передбаченим законодавством. Крім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо того, що попередження винесене вказаним наказом не може вважатися і заходом громадського стягнення, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що зазначене рішення щодо застосування до ОСОБА_1 попередження у зв'язку з порушенням нею посадових обов'язків приймалось саме трудовим колективом.

Отже суд першої інстанції, врахувавши вказані обставини та надавши належну оцінку доказам, які їх підтверджують, дійшов правильного висновку про те, що підстав для звільнення позивача з роботи за пунктом 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення) немає, оскільки на момент звільнення позивач вважається такою, що не мала дисциплінарного стягнення.

Згідно довідки КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» від 08.11.2018 рок, середньоденна заробітна плата позивача складає 304 грн. 57 коп. (а.с. 116).

Відповідно до положень частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 проведено з порушенням вимог трудового законодавства і стягнув на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, встановивши всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне рішення.

Довід апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, тому що оскаржуване рішення винесено з порушенням територіальної юрисдикції, оскільки відповідач має статус юридичної особи і позов мав подаватися до суду за місцем реєстрації КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» у місті Покровськ Донецької області, не ґрунтується на законі. В розглянутій справі позивач скористалася правом, передбаченим ч. 1 ст. 28 ЦПК України, згідно якої позови, що виникають з трудових правовідносин можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Щодо доводу апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд вважає доцільним зазначити наступне.

Відповідно частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 12 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволені. Стягнуто з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 понесені позивачем судові витрати під час подання позову щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 704 грн. 80 коп. Крім того, з відповідача на користь держави стягнуто судовий збір щодо позовних вимог про поновлення на роботі у сумі 704 грн. 80 коп.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат судом першої інстанції вірно враховано, що за подання позову щодо вимог про поновлення на роботі позивача ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з яким від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Натомість, за подання позовної заяви з вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягав сплаті судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп., який був сплачений позивачем у відповідності до вимог закону. З огляду на те, що позовні вимоги в цій частині задоволено у повному обсязі, питання про розподіл судових витрат вирішено судом першої інстанції у відповідності до положень частини 6 ст. 141 ЦПК України.

Тому посилання в апеляційній скарзі на порушення судом норм матеріального права в цій частині не ґрунтується на вимогах закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, є необґрунтованими. Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку наданим сторонами доказам, виконавши вимоги цивільного судочинства.

Судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовано обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог. Докази та обставини, на які посилається заявник у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції, а при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати відповідача по сплаті судового збору з апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Комунальної установи «Покровський психоневрологічний інтернат» залишити без задоволення.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 12 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: Ю.М. Мальований

Судді: Л.І. Соломаха

О.Д. Канурна

Повне судове рішення складено 28 лютого 2019 року.

Головуючий суддя: Ю.М. Мальований