Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
11 лютого 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Собіни І.М., Шеремет А.М.,
при секретарі судового засідання Демчук О.С.
за участю ОСОБА_1 і представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_6 і ОСОБА_4 на рішення Кузнецовського міського суду від 23 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_7; про стягнення плати за договором доручення, відшкодування матеріальної і моральної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та зобов’язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Кузнецовського міського суду від 23 вересня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь позивача по 34 614 гривень 60 копійок з кожного в рахунок оплати послуг за договором і по 171 гривні 88 копійок з кожного понесених судових витрат.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Цим рішенням частково задоволено зустрічний позов: зобов’язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_3 оригінал довіреності, наданої на його ім’я та ім’я адвоката ОСОБА_7, що посвідчена 25 грудня 2007 року державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області, реєстровий № 4369, та повернути ОСОБА_2 оригінал довіреності, наданої на його ім’я та ім’я адвоката ОСОБА_7, що посвідчена 25 грудня 2007 року державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області, реєстровий № 4367.
У задоволенні решти зустрічного позову відмовлено.
Не погодившись із законністю і обґрунтованістю рішення, ОСОБА_1 і ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_4 подали апеляційні скарги.
На обґрунтування своєї скарги позивач вказував на те, що при вирішенні справи і ухваленні рішення суд першої інстанції неналежно з’ясував предмет судового розгляду, вийшовши за його межі; застосував норму матеріального права, яка не підлягала застосуванню, і порушив норми процесуального права; допустив неповноту з’ясування обставин справи; зробив висновки, які суперечать обставинам справи.
Вважав, що місцевий суд не дослідив по суті предмет спору – виконання чи
Справа №22 -71-10 Головуючий у суді 1 інстанції: Демчина Т.Ю.
Категорія: 19 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
невиконання делегованої місії за договором доручення повіреними, в якій частині спору, настання чи ненастання часу для виплати гонорару. Натомість суд провів з’ясування обставин справи, що не лише не оспорювались сторонами, але й не були предметом позовних вимог, а тому вийшов за межі спору, визнавши договір доручення частково недійсним. Посилався на незастосування місцевим судом до спірних правовідносин положень ст.ст. 1002, 1006, 1007, 203, 215 ЦК України, а застосування інших норм права, які не підлягали застосуванню при вирішенні спірних правовідносин. Неповнота з’ясування обставин справи полягає у неотриманні судом даних про залишок коштів на рахунках Комерційного банку «Приватбанк», у зв’язку з чим не можна було об’єктивно встановити факт наявності грошей на рахунках, і не встановив метод розпорядження цими коштами ОСОБА_2, яка є основним розпорядником коштів за договором про відшкодування. Висновок суду про те, що особами, які мають право на відшкодування шкоди за договором, є ОСОБА_3 та ОСОБА_2, не відповідає обставинам справи, оскільки зі змісту правочину вбачається, що такими є чотири особи, а саме, крім зазначених, право на відшкодування мають ОСОБА_6 і ОСОБА_4. Не погодився також і з оцінкою суду вартості витрат на правову допомогу, нехтуванням положень ст. 1167 ЦК України та помилковістю розрахунку розміру судових витрат.
Просив скасувати рішення Кузнецовського міського суду від 23 вересня 2009 року і ухвалити нове рішення про повне задоволення його позовних вимог.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на рішення місцевого суду в частині стягнення на користь позивача оплати за договором доручення та судових витрат, а також відмови в задоволенні зустрічного позову про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, покладення на ОСОБА_1 обов’язку надати звіт із виправдувальними документами по виконанню договору доручення, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_4 посилались на невідповідність обставинам справи зроблених місцевим судом висновків і порушення норм матеріального права.
Вважали, що висновки місцевого суду про присудження ОСОБА_1 плати за договором суперечать встановленим обставинам, оскільки позивач не виконав своїх обов’язків за договором доручення та передбачених ст.ст. 1004, 1006 ЦК України. Тому переконані про відсутність у нього права вимоги на отримання гонорару. На їхню думку, не відповідають обставинам справи і є такими, що зроблені з порушенням норм процесуального та матеріального права, висновки суду щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та зобов’язання надати звіт з виправдувальними документами по виконанню договору доручення.
Також наполягали на тому, що твердження суду про те, що стягнення понесених витрат за надання правової допомоги має вирішуватися іншим судом або у спосіб пред’явлення іншого позову, є необґрунтованим.
Просили скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині присудження ОСОБА_1 плати за договором доручення та відмови у задоволенні зустрічного позову про стягнення із позивача на користь апелянтів моральної шкоди, понесених витрат за надання правової допомоги, покладенні на ОСОБА_1 обов’язку надати їм звіт про виконання договору доручення з додатком виправдувальних документів. Ухвалити нове рішення, яким зобов’язати ОСОБА_1 надати звіт про обсяг виконаної ним роботи за договором доручення від 25.12.2005 року №12\08, витрачений ним час, з додатком виправдувальних документів, стягнути із позивача на їхню користь моральну шкоду по 20 000 гривень на кожного, понесені витрати за надання правової допомоги по 2 000 гривень на кожного та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в апеляційному порядку в 120 гривень. У решті рішення просили залишити без змін.
У судовому засіданні ОСОБА_1, підтримавши свою апеляційну скаргу повністю, надав пояснення в межах її доводів, та заперечив проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_4 і ОСОБА_4.
Представник ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_4, заперечуючи проти апеляційної скарги ОСОБА_1, покликався на її безпідставність. Просив задовольнити апеляційну скаргу довірителів, про що надав апеляційному суду відповідні пояснення.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – ОСОБА_7, бувши повідомленим належним чином про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 і про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_4.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України – під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із часткової недійсності договору доручення №12\08 від 25 грудня 2007 року, недоведеності вимоги про стягнення витрат за надання правової допомоги, безпідставності вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки спірні правовідносини виникли і регулюються договірними зобов’язаннями, та недоведеності моральної шкоди у позадоговірних відносинах.
Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за зустрічним позовом, місцевий суд виходив із обґрунтованості позову про зобов’язання позивача надати на відповідачам довіреності, видані на ім’я ОСОБА_1 і ОСОБА_7, та безпідставності вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, стягнення понесених витрат на правову допомогу та зобов’язання надати звіт із виправдувальними документами.
Між тим, колегія суддів апеляційного суду, визнаючи законним і обґрунтованим рішення Кузнецовського міського суду від 23 вересня 2009 року в частині відмови у задоволенні первісного позову про стягнення оплати за надані юридичні послуги, відшкодування моральної шкоди, заподіяної невиконанням умов договору доручення, стягнення судових витрат, та в частині зустрічного позову про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, зобов’язання надати звіт про виконання договору доручення із виправдувальними документами, не може погодитися із висновками, яких дійшов суд першої інстанції при вирішенні справи і ухваленні рішення про стягнення із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь позивача плати за договором доручення.
Приходячи до наведених висновків, суд апеляційної інстанції виходив із такого.
З матеріалів справи безспірно вбачається, що 19 грудня 2007 року на автодорозі Київ-Чернігів в районі розташування контрольно-пропускного пункту зони відчуження і відселення Чорнобильської АЕС мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Шевроле Нива», номерний знак НОМЕР_1, який на праві користування належав представництву підприємства «Нукем Технолоджіс» в Україні. Внаслідок цієї події загинула ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1. Батьками особи, що померла, є ОСОБА_2 і ОСОБА_3. У ОСОБА_10 залишилися діти – син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, і дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, які на той час були неповнолітніми.
25 грудня 2007 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та позивачем було укладено договір доручення №12\08, за умовами якого відповідачі доручили ОСОБА_1 і зобов’язалися оплатити, а повірений взяв на себе обов’язки вчиняти від імені та за рахунок довірителів юридичні дії, представляти інтереси в державних органах, надавати їм консультаційні правові послуги. За цим правочином, зокрема, ОСОБА_1 зобов’язався здійснювати юридичний супровід довірителів та їхніх рідних при отриманні компенсації і відшкодуванні шкоди , внаслідок смерті дочки відповідачів – ОСОБА_10. Пунктами 3.2 і 3.3. цього договору визначено вартість послуг повіреного – в день підписання правочину сплачено довірителями на користь ОСОБА_1 суму, еквівалентну 3 000 євро, після виконання доручення в дводенний строк маю бути сплачений ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь повіреного гонорар розміром у 15 % від вартості отриманої компенсації. Обумовлено, що строк виконання доручення вираховується у випадку матеріальної компенсації – з дня одержання першої частини цієї компенсації, а у випадку судового спору і вирішення справи на користь довірителя – з набранням рішення суду законної сили.
Сторонами в судовому засіданні визнано, що в даті укладення правочину допущено описку – «2005» рік замість належного «2007 рік».
На виконання укладеного договору ОСОБА_2 і ОСОБА_3 25 грудня 2007 року видано позивачу і ОСОБА_7 відповідні довіреності.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України – сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Як видно із змісту цього правочину, права і обов’язки сторін включають як умови договору доручення, так і умови договору про надання правової допомоги. Істотні умови цих правочинів чітко передбачають оплатний характер правовідносин.
Правила ст. 214 ЦК України вказують, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір доручення ніким не оспорений.
За договором про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, та надання цільової матеріальної допомоги від 27 травня 2008 року, фірма «Нукем Технолоджіс» з однієї сторони, та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 з другої сторони, уклали вказаний правочин про відшкодування останнім матеріальної і моральної шкоди та про додаткове цільове фінансування дітей. Розмір відшкодування шкоди на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_4 визначено на підставі ст. 1200 ЦК України і становить 78 000 євро, а розмір цільової суми, що є додатковим фінансуванням дітей, становить 202 255 євро. Зазначені суми зараховано фірмою «Нукем Технолоджіс» станом на 1 липня 2008 року на банківські рахунки батьків ОСОБА_10.
Виконання ОСОБА_1 своїх обов’язків за договором доручення від 25 грудня 2007 року №12\08 правильно і повно встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Однак зроблені місцевим судом висновки про часткову недійсність договору доручення суперечать вимогам ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства і є хибними, а тому рішення місцевого суду в цій частині залишатися чинним не може.
Так, на момент укладення договору доручення батько дітей – ОСОБА_11 батьківських прав щодо них позбавлений не був. Таких прав він був позбавлений стосовно дочки 31 жовтня 2008 року, а щодо сина не позбавлявся.
Згідно із ч. 1 ст. 242 ЦК України – батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Встановлено, що ОСОБА_11 як законний представник ОСОБА_4 і ОСОБА_4 не оспорював укладений договір доручення, погодившись із цим юридичним фактом. Помимо того, 28 лютого 2008 року він видав на ім’я ОСОБА_1 та ОСОБА_7 довіреність, якою уповноважив їх бути своїми представниками при вирішенні питань, пов’язаних з оформленням його спадкових прав та спадкових прав дітей на майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_10.
Тому за таких обставин колегія суддів апеляційного суду знаходить, що мовчазна згода законного представника і дії з наступної видачі довіреності переконливо свідчать про схвалення ним укладеного ОСОБА_2 і ОСОБА_3 договору доручення .
Аналізуючи дії ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, враховуючи положення договору доручення та результати його виконання, слід зробити висновок, що правочин укладався довірителями як в особистих інтересах , так і в інтересах внуків , а тому його дія поширювалася також щодо прав і обов’язків ОСОБА_4 та ОСОБА_4.
Згідно із ст. 526 ЦК України – зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, вимога позивача про стягнення оплати за договором доручення на його користь із ОСОБА_3 та ОСОБА_2, що складає 15 % суми компенсації в рахунок відшкодування шкоди фірмою «Нукем Технолоджіс», є доведеною. При зверненні до суду ОСОБА_1 просив стягнути із відповідачів загальну суму у 42 038, 25 євро (348 497 гривень 9 копійок) у спосіб рівності часток по 21 019, 12 євро з кожного, що з урахуванням офіційного курсу Національного банку України складало на той час суму по 174 248 гривень 55 копійок з кожного. При вирішенні справи позивач не вимагав провести визначення валютних коштів станом на час ухвалення рішення судом еквівалентно гривні, що є його суб’єктивним процесуальним правом.
Разом з тим, колегія знаходить, що рішення суду першої інстанції про відмову за недоведеністю в позовній вимозі ОСОБА_1 про стягнення витрат за надання правової допомоги, про безпідставність відшкодування моральної шкоди, оскільки спірні правовідносини виникли і регулюються договірними зобов’язаннями, та про задоволення вимоги за зустрічним позовом про зобов’язання позивача надати відповідачам довіреності, видані на ім’я ОСОБА_1 і ОСОБА_7, а також про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, стягнення понесених витрат на правову допомогу та зобов’язання надати звіт із виправдувальними документами – є законним і обґрунтованим.
Рішення у наведеній частині ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційні скарги не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовують правильності висновків суду, а тому колегія суддів апеляційного суду не знаходить підстав для його скасування.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України – стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Враховуючи невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права, оскаржуване рішення місцевого суду підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового.
На підставі ст.ст. 1000, 1002, 1004, 1008-1009, ч. 3 ст. 6, ст.ст. 214, 526, ч. 1 ст. 242 ЦК України ч. 2 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Кузнецовського міського суду від 23 вересня 2009 року в частині стягнення із ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 34 614 гривень 60 копійок з кожного оплати послуг за договором скасувати.
Задовольнити позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення оплати за договором доручення із ОСОБА_2 і ОСОБА_3.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 174 248 (сто сімдесят чотири тисячі двісті сорок вісім) гривень 55 копійок у рахунок оплати наданих послуг за договором доручення.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 174 248 (сто сімдесят чотири тисячі двісті сорок вісім) гривень 55 копійок у рахунок оплати наданих послуг за договором.
Стягнути із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 850 гривень судового збору та по 60 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з кожного.
У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення апеляційного суду до Верховного Суду України протягом двох місяців, починаючи з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: