Справа № 22-4387/2008р. Головуючий в 1 інстанції Румілова Н.М.
Категорія 57 Доповідач Стельмах Н.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2008 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Стельмах Н.С.,
суддів Хейло Я.В., Ігнатової Л.Є.,
при секретарі Шилковій Ю.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Колективного підприємства „Нінель", 3-я особа - ОСОБА_2, про виділ частки в майні колективного підприємства та стягнення його вартості і
встановив:
в апеляційній скарзі відповідач КП „Нінель" оспорює обгрунтованість судового рішення, яким вказаний позов задоволено, і ставить питання про його скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, оскільки вважає, що справу вирішено з порушенням норм матеріального права.
В засіданні апеляційного суду представник КП „Нінель" Стадніченко Л.В. підтримала доводи апеляційної скарги і просила про її задоволення, скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, а позивачка ОСОБА_1 та її представник Штукатур Г.О. заперечували проти доводів скарги і просили її відхилити, залишивши судове рішення без зміни, представник 3-ї особи ОСОБА_5 просив вирішити апеляційну скаргу на розсуд суду за законом .
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
21 листопада 2006 р. ОСОБА_1 ст. звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача про визначення вкладу в майні колективного підприємства та стягнення його вартості.
Вона зазначала, що з 1991 року до 2002 року працювала у відповідача перукарем і звільнилася за власним бажанням.
Відповідач після звільнення не виплатив належну їй частку вкладу відповідно до вимог ст. 23 Законцу України „Про власність".
Тому вона просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на її користь вартість її вкладу в майні підприємства з врахуванням її трудового внеску в збільшення майна колективного підприємства після його створення та ринкової вартості нежилого приміщення перукарні (а.с.6).
В заяві від 22 лютого 2007 року ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги і просила суд ухвалити рішення, яким стягнути на її користь з відповідача 10% вартості нежилого приміщення перукарні в сумі 48714 грн. (а.с.201).
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 17 квітня 2008 року позов задоволено, виділено частку ОСОБА_1 в майні КП „Нінель" і стягнуто її вартість в сумі 48714 грн., а також судові витрати в розмірі 561 грн.
Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦГЖ України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови „Про судове рішення" № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно із п.5 ч.1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
При розгляді цієї справи судом першої інстанції не уточнено позовні вимоги ОСОБА_1, внаслідок чого не розглянуто вимоги, що були заявлені і вирішено позов, що не заявлявся.
Зокрема, з змісту позовної заяви та пояснень позивачки в судовому засіданні вбачається, що вона просила суд з посиланням на норми Закону України „Про власність" визначити частку її вкладу в майні підприємства та стягнути її вартість з врахуванням її особистого вкладу в збільшення майна підприємства з часу його створення, у тому числі ринкової вартості нежилого приміщення перкарні.
Разом з тим, на час звільнення позивачки з колективного підприємства в 2002 році, тобто на час виникнення спірних відносин їх вирішення було врегульовано законами України „Про підприємства в Україні" та „Про власність".
Відповідно до ст.ст. 20, 21 Закону України „Про власність" суб'єктом права власності колективного підприємства, яке виникає у тому числі, на підставі викупу трудовими колективами державного майна, є саме це підприємство, а не члени його колективу, як помилково вважав суд, вирішуючи цю справу.
Згідно із ст. 23 вказаного закону в майні колективного підприємства, що знаходиться в його власності, яким є вироблена продукція, одержані доходи, майно, придбане на підставах, не заборонених законодавством, визначаються вклади його працівників.
Розмір вкладу працівника визначається залежно від його трудової участі в діяльності підприємства, а також у збільшенні майна колективного підприємства після його створення.
На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і сплачуються відсотки в розмірі, що визначаються трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства.
Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, виплачується вартість вкладу.
Таким чином, член колективного підприємства (працівник), який припинив трудові відносини з ним, має право на одержання вартості визначеного вкладу, а не частки в майні підприємства, що отримане ним за рахунок приватизації, а не за за рахунок трудової діяльності працівників, з чого виходив суд.
За вказаних обставин, не можна визнати такими, що відповідають вимогам законодавства положення ст. 12 засновницького договору КП „Нінель", що діяв на час звільнення позивачки (а.с.379), про право учасника колективного підприємства при виході з нього отримати вартість частини майна, яка є пропорційною його частці у статутному фонді.
Разом з тим, у вказаному пункті у відповідності з вимогами ст.3О Закону України про власність" учасниками підприємства визначено порядок виплати частки вкладу - після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов з підприємства, і в строк до 12 місяців з дня виходу, у тому числі в натуральній формі на вимогу учасника та за згодою підприємства.
Відповідно до цієї ж статті договору учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного підприємством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником підприємству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
Таким чином, при розгляді вимог позивачки щодо визначення вартості її вкладу, суд повинен був перевірити і встановити її розмір на час виходу ОСОБА_1 з підприємства в 2002 році після затвердження звіту за цей рік відповідно до визначеного в засновницькому договорі порядку та вирішити ці вимоги згідно з діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством.
Крім того, відповідно до п. 7.6 Статуту КП , , Нінель"(а.с.85), грошові кошти, що належать підприємству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених підприємством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками підприємства у порядку і на умовах, передбачених загальними зборами учасників.
З матеріалів справи вбачається, що нежиле приміщення перукарні за рішенням загальних зборів учасників підприємства в процесі його ліквідації було продано, і позивачка вважає, що має право на частку ринкової вартості вказаного приміщення, але не заявила ваідповідні позовні вимоги щодо отримання частки грошових коштів підприємства за його ліквідацією.
Суд першої інстанції за відсутності таких позовних вимог їх не розглядав, не перевіряв, чи була позивачка на час ліквідації колективного підприємства його учасником, чи має вона право на отримання вказаних коштів і в якому розмірі, але стягнув на її користь 10% ринкової вартості за висновком експерта вказаного нежилого приміщення при наявності рішення загальних зборів учасників
підприємства від 1 грудня 2006 р. з вказаного питання та проведений на його підставі підприємством розрахунок сум, що підлягають виплаті учасникам ліквідованого підприємства (а.с. 65-66, 77).
Керуючись ст. ст. 307, 311, 314 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
апеляційну скаргу Колективного підприємства „Нінель" задовольнити частково. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 17 квітня 2008 року СКАСУВАТИ, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.