УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2008 року     м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Косогор Г.О.

суддів: Ісаєвої Н.В., Ткачук О.О.

при секретарі Зелінському О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічіввського міського суду Одеської області від 31 липня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Іллічівськавтотранс -15121» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, відшкодування моральної шкоди, -

встановила:

22.05.2007р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила поновити термін звернення з позовом, скасувати наказ відповідача від 22.02.2007р. щодо скорочення штату, а також винести рішення про поновлення її на роботі, стягнення оплати за час вимушеного прогулу, компенсації у відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн.

Під час судового розгляду позивачка підтримала зазначені вимоги та надала 02.07.2008р. додаткову позовну заяву (а.с. 151-152), в якій просила скасувати наказ № 10-к від 22.02.2007р. та наказ без номера як незаконні, поновити її на роботу, стягнути зарплату у розмірі 27468 грн. та моральну шкоду у сумі 50000 грн. Представники відповідача позов не визнали. Рішенням суду у задоволені позову було відмовлено.

На рішення суду ОСОБА_1 принесла апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення судом норм права, постановити нове рішення, яким задовольнити ії позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення, в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Справа № 22ц -4463/08     Категорія 52

Головуючий у першій інстанції Ледньова Т.В.     Доповідач Ісаєва Н.В.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

У судовому засіданні встановлено і сторонами не заперечувалось, що 22.02.2007р. було видано відповідачем наказ за № 10-к, яким було скорочено штат працівників, в т.ч. посада оператора, на якій працювала ОСОБА_1 (а.с.11). З цим наказом позивачка ознайомлена під розпис 28.03.2007р. (а.с.11об.).

Наказом №36-к від 29.05.2007 р. оператора ОСОБА_1 звільнено за скороченням штату (п. 1 ст.40 КЗпП України) на підставі зазначеного наказу № 10-к (а.с.21).

Згідно п. 1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на визначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим їм органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених ст. 43, 43-1 КЗпП в т.ч.3вільнення з підприємства, де немає первинної профспілкової організації.

Згідно ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.     Статтею 42-1  КЗпП України передбачено, що працівники, з якими трудовий договір розірвано з передбачених п.1 ст.40 КЗпП підстав, протягом одного року користуються правом на укладення трудового договору в разі поворотного прийняття на роботу, якщо у цей період є набір на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Як вбачається із копії статуту (а.с.116-122) відповідач є юридичною особою від дня його державної реєстрації в 2001р., здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та цього статуту. Ст.64 ГК України передбачає право підприємства самостійно визначати структуру, штатний розпис.

Звіти про фінансові результати (а.с.148-150) підтверджують зниження у 2007р. розміру доходу від реалізації послуг відповідача, що може бути об'єктивною причиною скорочення штату.

Докази на а.с. 11, 114 підтверджують скорочення посад в штатному розпису, в т.ч. посади оператора, яку займала ОСОБА_1 Із штатних розписів на 01.03.2007р., 01.07.2007р. та 01.04.2008р. вбачається, що у цей період не було набору на роботу працівників кваліфікації оператора, що була вакантна посада прибиральниці (а.с. 113-115).

Із виписки щодо нарахувань позивачці (а.с. 147) вбачається, що вона сплачувала профспілкові внески по березень 2007р. включно.

Позивачка визнала факти, що відмовилась від роботи прибиральниці за станом здоров'я, що після звільнення голови профспілки профспілка припинила діяльність, із зарплати після цього утримання внесків не проводилось, що вона не побажала отримати розрахунок та трудову книжку.

Із довідок на а.с. 153, 154 вбачається, що профспілкова організація ВАТ «Іллівськавтотранс -15121» була зареєстрована 21.11.2002р. та діяла до травня 2007р., профспілкові внески збирались та перераховувались профспілці та обкому профспілки по квітень 2007р. Таким чином, суд правильно визначив, що на час звільнення позивачки 29.05.2007р. на підприємстві була відсутня первинна профспілкова організація і подання не могло бути розглянутим згідно вимог ст.43 КЗпП України.

Позовні вимоги не підлягали задоволенню, т.я. дійсно у відповідача мало місце скорочення чисельності, штату працівників, були дотримані норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, позивачка попереджена за 2 місяці про наступне вивільнення, була відсутня можливість переведення на рівноцінну роботу, а без згоди позивача перевести її на іншу роботу було неможливо.

Доводи позивача про можливість її працевлаштування до відділу кадрів та на посаду інженера не були доведени суду та правильно не взяти судом до уваги.

Із п. №9 від 06.11.1992р.   «Про практику розгляду судами трудових спорів» вбачається, що вимоги працівника про надання йому наявної роботи вищого рівня, ніж він виконував, мають вирішуватись роботодавцем відповідно до загальних положень про комплектування кадрів і просування по службі, що при проведенні вивільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) (працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника, та якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

В зв'язку з відсутністю підстав для визнання наказів незаконними, поновлення ОСОБА_1 на роботі, не підлягали задоволенню, а також вимоги щодо оплати прогулу та відшкодування моральної шкоди.

У судовому засіданні ОСОБА_1 визнала формальну сторону свого звільнення законною, але вважала, що відповідач повинен був знайти для неї відповідну посаду, посилаючись на те, що вона може працювати на посаді без належної вищої освіти.

Цей довід ОСОБА_1 не може бути прийнятий до уваги, тому як стосується фактично її позовних вимог. Інші доводи на законність та обґрунтованість рішення не впливають.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, ч.1 п. 1 ст. 307, 308, 314 ч. 1 п. 1, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Іллічіввського міського суду Одеської області від 31 липня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Верховного Суду України на протязі двох місяців.