УХВАЛА

28 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 916/4693/15

Провадження № 12-25гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Уркевича В. Ю.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Яновської О. Г.,

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 916/4693/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» до Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Ріелті Груп», Публічного акціонерного товариства «Ринок Малиновський», Публічного акціонерного товариства «Туристично-виробнича фірма «Чорне море», Публічного акціонерного товариства «Чорноморська транспортна компанія», про стягнення 1 047 688 897,41 грн, та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець» до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» про внесення змін до договору за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2018 року (головуючий суддя Колоколов С. І., судді Савицький Я. Ф., Ярош А. І.) й рішення Господарського суду Одеської області від 09 лютого 2016 року (суддя Щавинська Ю. М.) та

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - ПАТ «Сбербанк») звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець» (далі - ПАТ «ФК «Чорноморець») про стягнення заборгованості 43 371 675,85 дол. США та 46 608 814,15 грн, з яких 36 773 937,32 дол. США загальної заборгованості за кредитною лінією; 6 597 738,53 дол. США процентів за користування кредитною лінією, що нараховані за період з 15 липня 2014 року по 02 листопада 2015 року; 16 637 067,93 грн пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією, що нарахована за період з 31 грудня 2014 року по 30 червня 2015 року, та 29 971 746,22 грн пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією, що нарахована за період з 31 грудня 2014 року по 30 червня 2015 року.

Позов обґрунтовано невиконанням ПАТ «ФК «Чорноморець» зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року № 14-В/11/44/ЮО у частині повернення кредиту та відсотків за користування ним, в результаті чого виникла заборгованість, на яку позивачем нараховано пеню.

ПАТ «ФК «Чорноморець» звернулося до Господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до ПАТ «Сбербанк» про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року № 14-В/11/44/ЮО в запропонованій ним редакції.

Зустрічний позов мотивовано тим, що 29 липня 2015 року ПАТ «ФК «Чорноморець» на адресу головного офісу ПАТ «Сбербанк» та Регіонального управління АТ «Сбербанк Росії» в Одеській області було направлено лист, в якому повідомлено про істотну зміну обставин подальшого виконання кредитного договору та вказано, що в порядку статті 641 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України такий лист носить характер оферти про внесення відповідних змін до кредитного договору. Відповіді на вказаний лист не надходило. При цьому, за твердженням ПАТ «ФК «Чорноморець», наявні всі чотири умови, за яких можлива зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, згідно з частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України.

Господарський суд Одеської області рішенням від 09 лютого 2016 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2018 року, первісний позов задовольнив частково. Стягнув з ПАТ «ФК «Чорноморець» на користь ПАТ «Сбербанк» 36 773 937,32 дол. США заборгованості за тілом кредиту (що у гривневому еквіваленті на день прийняття рішення становило 951 613 775,00 грн), 5 578 283,28 дол. США процентів за користування кредитом з 15 липня 2014 року по 02 листопада 2015 року (що станом на день прийняття рішення становило 144 350 908,88 грн) та пеню за прострочення сплати процентів і кредиту розміром 20 000 000,00 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовив. У задоволенні зустрічного позову відмовив.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про правомірність та доведеність матеріалами справи вимог ПАТ «Сбербанк» щодо стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості за несплаченим в строк кредитом у сумі 36 773 937,32 дол. США та заборгованості розміром 5 578 283,28 дол. США за несплаченими процентами за період з 15 липня 2011 року по 02 листопада 2015 року, нарахованими за ставкою 12 % за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року № 14-В/11/44/ЮО з додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього. Також суди попередніх інстанцій дійшли висновків про безпідставне підвищення банком процентної ставки до 14 % з 11 лютого 2015 року та до 16 % з 14 березня 2015 року, тому відмовили в задоволенні позовних вимог у частині стягнення відповідних процентів розміром 1 019 455,25 дол. США. Стосовно розрахунку позивачем пені суди першої та апеляційної інстанцій указали, що відповідний розрахунок здійснено невірно, без урахування строку дії договору від 30 грудня 2014 року № 14 про внесення змін до спірного договору, а також правової позиції Верховного Суду України, тому розмір пені за прострочення сплати кредиту та процентів за користування ним становить 40 352 753,92 грн, однак з урахуванням конкретних обставин цієї справи зменшений судами до 20 000 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди виходили з недоведеності наявності чотирьох умов, установлених приписами статті 652 Цивільного кодексу України, необхідних для зміни спірного договору за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

У грудні 2018 року ПАТ «ФК «Чорноморець» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західногоапеляційного господарського суду від 06 листопада 2018 року й рішення Господарського суду Одеської області від 09 лютого 2016 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а зокрема статей 611, 615, частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України, оскільки стягнуто проценти за користування кредитною лінією за період з 09 липня по 03 листопада 2015 року (з моменту припинення кредитного договору до моменту звернення із позовом про стягнення заборгованості) розміром 1 421 925,58 дол. США, проте з моменту надсилання ПАТ «Сбербанк» повідомлення-вимоги про дострокове повернення повної суми заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії (з 09 липня 2015 року), позивач утратив можливість нарахування та одержання процентів і неустойки за цим договором. Разом з тим особа, яка подала касаційну скаргу, вказала, що усі зобов'язання ПАТ «ФК «Чорноморець» перед ПАТ «Сбербанк» є забезпеченими заставою (іпотекою) майна третіх осіб, а тому заборгованість відсутня, натомість судами попередніх інстанцій не враховано відсутності належних обґрунтувань ПАТ «Сбербанк» правомірності застосування ним мінімального розміру змінюваної процентної ставки - 12 % річних, а також неможливості застосування індексу інфляції до розрахунків вимог, які ґрунтуються на вираженому в іноземній валюті зобов'язанні, і, як наслідок, неможливості використання у подібних розрахунках облікової ставки Національного банку України, однією зі складових якої є саме рівень інфляції.

Також, за твердженням ПАТ «ФК «Чорноморець», суди попередніх інстанцій необґрунтовано відмовили в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 грудня 2018 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 12 лютого 2019 року передав цю справу разом із касаційною скаргою ПАТ «ФК «Чорноморець» на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (абзацу 2 частини першої статті 1048 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України), викладеного в раніше ухвалених постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Крім того, 26 лютого 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли пояснення ПАТ «Сбербанк», у яких позивач указує на відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що правовідносини в цій справі не є подібними до правовідносин у справах № 444/9519/12, № 310/11534/13-ц та № 202/4494/16-ц, на які посилається колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Також ПАТ «Сбербанк» зазначає і про відсутність в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2019 року обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, - як підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Згідно з частиною четвертою статті 303 Господарського процесуального кодексу України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що в указаних судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справи, які виникли з правовідносин щодо стягнення заборгованостей за кредитними договорами, дійшла висновків про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Проте, за твердженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 Цивільного кодексу України, звернення з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв'язку з порушенням умов договору згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань, способом цивільно-правової відповідальності боржника. Звернення з такою вимогою не припиняє зобов'язальних правовідносин між сторонами договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом до фактичного повернення кредиту в повному обсязі. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16, від якої Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях не відступила, а тому суди продовжують її застосовувати.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов'язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак суд не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон під час проведення реформ або запровадження покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх усе ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, беруться до уваги такі чинники: 1) існування «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів.

Ураховуючи наведене, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики, для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави, її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку у певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Так, у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду, розглянувши спір про стягнення заборгованості за кредитним договором (у тому числі й процентів за кредитом, нарахованих після спливу визначеного договором строку кредитування),дійшла висновків, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 Цивільного кодексу України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

Подібні правові висновкивикладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів необхідності відступлення від наведених вище висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виклала свою позицію щодо застосування окреслених норм права, зокрема й приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 тачастини другої статті 1050 Цивільного кодексу України, однак не навела обставин, необхідних для відступу від указаних висновків відповідно до характеру спірних правовідносин, не вказала на неоднозначність чи суперечливість таких висновків Великої Палати Верховного Суду, їх непослідовність чи неможливість застосування.

Таким чином, з огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від зазначеного висновку щодо застосування приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 тачастини другої статті 1050 Цивільного кодексу України, викладеного, зокрема, в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Посилання колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 12 лютого 2019 року у цій справі на те, що вирішення правових питань, сформульованих у цій ухвалі, має значення для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики,також не є належним обґрунтуванням мотивів необхідності відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Великої Палати Верховного Суду, враховуючи, що колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не зазначила в ухвалі вирішення яких саме правових питань має значення для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, відсутні також і посилання суду касаційної інстанції на конкретні справи, або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами було сформовано різну правову позицію при вирішенні справ з подібними правовідносинами.

Окремо Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16, на яку послалася колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладено висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та Цивільним кодексом України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Проте висновок щодо застосування приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 тачастини другої статті 1050 Цивільного кодексу України у відповідних правовідносинах, в основу якого покладено, зокрема, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, вже викладено у вказаних постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), підстав для відступу від яких Велика Палата Верховного Суду також не вбачає.

Стосовно доводів колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, що Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях не відступила від викладеної у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16 правової позиції, а тому суди продовжують її застосовувати, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відступ Великої Палати Верховного Суду від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в певному рішенні Верховного Суду України, означає те, що суди не можуть застосовувати й аналогічні висновки Верховного Суду України, викладені в його рішеннях, ухвалених за результатами розгляду інших судових справ (незалежно від того чи перераховані у відповідній постанові Великої Палати Верховного Суду всі рішення Верховного Суду України, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду).

Відповідно до частини шостої статті 303 Господарського процесуального кодексу України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Отже, справу № 916/4693/15разом з касаційною скаргою ПАТ «ФК «Чорноморець» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2018 року й рішення Господарського суду Одеської області від 09 лютого 2016 року слід повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду відповідно до частини шостої статті 303 Господарського процесуального кодексу України.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 916/4693/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» до Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Ріелті Груп», Публічного акціонерного товариства «Ринок Малиновський», Публічного акціонерного товариства «Туристично-виробнича фірма «Чорне море», Публічного акціонерного товариства «Чорноморська транспортна компанія», про стягнення 1 047 688 897,41 грн, та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець» до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» про внесення змін до договору за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2018 року й рішення Господарського суду Одеської області від 09 лютого 2016 року в цій справі повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Ю. Уркевич

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська І. В. Саприкіна

О. С. Золотніков О. Г. Яновська

О. Р. Кібенко